Рішення № 98373960, 13.07.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/13061/20

Провадження № 2/127/2019/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2021 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

у складі головуючого судді Луценко Л.В.,

при секретарі Мутовкіній В.В.,

за участю представника позивача – адвоката Майтапової В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач АТ «Райффайзен Банк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06.09.2005 між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є позивач відповідно до статуту, та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/035-43/30553, на підставі якого останній відкрито невідновлювальну кредитну лінію з кредитним лімітом 55 000 доларів США строком до 05.09.2025, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 12,5% річних.

За додатковою угодою №1 до кредитного договору від 06.09.2005 позичальник зобов`язувався протягом 60 календарних днів надати кредитору копію угоди про надання часткової компенсації, укладеної з Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву. У разі ненадання процентна ставка за кредитним договором встановлюється у розмірі 14,5% річних з дати укладання кредитного договору.

Цього ж дня між банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. та зареєстровано у реєстрі за №4528. Предметом договору іпотеки стало нерухоме майно, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_1 (4), заставна вартість 341 887 грн 00 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 16.06.2010, яке набрало законної сили 29.06.2010, позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 61 033, 83 доларів США.

Однак ОСОБА_1 не виконує вказане судове рішення, заборгованість за кредитним договором не погасила, з огляду на що 08.04.2020 на адресу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 направлено вимоги про невиконання грошових зобов`язань та про усунення порушення протягом 60 днів.

У зв`язку із неусуненням вказаних у вимогах порушень та з метою захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду із позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за вказаним вище кредитним договором у сумі 76 013 доларів США, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, визначеної на підставі оцінки під час проведення виконавчих дій.

Представник позивача адвокат Майтапова В.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.

Відповідач та третя особа у судові засідання не з`явилися, хоча про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, своїм правом на подання відзиву на позов та пояснень не скористалися. Натомість від представника відповідача адвоката Бабошина А.С. до суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, в якій останній заперечив щодо задоволення позову, так як майно підпадає під дію мораторію, а тому не може бути реалізовано відповідачем.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Так, у судовому засіданні достовірно встановлено, що 06 вересня 2005 року у м. Вінниці між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/035-43/30553, за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 55 000 доларів США. Кредитний договір передбачав повернення боргу частинами, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 12,5% річних, яка була змінена згідно додаткової угоди № 1 від 06 вересня 2005 року до 14,5 %. Сплата відсотків за користування кредитом здійснюється щомісячно (а.с. 11-16).

Згідно із п.6.5. кредитного договору кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у випадках невиконання позичальником умов цього договору, договорів застави чи інших договорів, що забезпечують погашання кредиту.

Для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором №014/035-43/30553 між АППБ «Аваль» та відповідачем ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі довіреності від 01.09.2005 діє третя особа у справі ОСОБА_2 , укладено договір іпотеки від 06 вересня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. та зареєстрований за № 4528, в реєстрі заборон зареєстрованого за № 4529 (а.с.18-19).

Відповідно до умов цього договору в іпотеку було передано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (4), що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06 вересня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. та зареєстрованого за № 4525, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за №815664 (а.с.22-23).

Тобто відповідач, отримавши за договором від 06.09.2005 кредит, цього ж дня придбала спірну квартиру, яку за договором від 06.09.2005 передала в іпотеку, тобто квартира придбана за рахунок коштів по кредитному договору, забезпеченому іпотекою цієї квартири.

У подальшому, 21 квітня 2006 року загальними зборами АППБ «Аваль» прийнято рішення про зміну найменування юридичної особи на відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», 14 жовтня 2009 року – про зміну найменування на публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», 27 квітня 2018 року – на акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (п. 1.3 статуту) (а.с.54, на звороті), а 23 квітня 2021 року – на акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (а.с.244).

Таким чином, позивач у справі АТ «Райффайзен Банк» є кредитором за кредитним договором №014/035-43/30553 від 06 вересня 2005 року та іпотекодержателем за договором іпотеки від 06 вересня 2005 року.

Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості.

Зокрема, рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 червня 2010 року, яке набрало законної сили 29 червня 2010 року, у цивільній справі №2-1861/10 позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 61 033, 83 доларів США, з яких 52 199, 35 доларів США – заборгованість по кредиту, 8 181, 90 доларів США – заборгованість по відсотках за користування кредитом, 652,58 доларів США – пеня за несвоєчасне повернення кредиту (а.с.26-27).

На виконання рішення суду 03.08.2010 виданий виконавчий лист №2-1861-2010, який пред`явлено до примусового виконання 09.10.2017 до Центрального відділу ДВС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), виконавче провадження №54870626 (а.с.88-89).

У межах виконавчого провадження 26.11.2020 було вчинено опис майна, однак воно на примусову реалізацію передано не було.

Як вбачається із п. 1.2 договору іпотеки, до якого приватним нотаріусом внесено зміни вручну та відповідні зміни підтверджені підписами сторін, за згодою сторін предмет іпотеки приймається в іпотеку, вартістю 341 887 грн 00 коп.

Згідно із п.5.1 договору іпотеки, у разі порушення основного зобов`язання або умов цього договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

На виконання вимог п.5.1. договору іпотеки позивач 08.04.2020 підготував вимогу до ОСОБА_1 про невиконання грошових зобов`язань за кредитним договором (а.с.28). Разом із тим, текст цієї вимоги не містить встановленого строку (не менше 30 днів) про виконання порушеного зобов`язання, однак містить попередження про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до списку згрупованих відправлень від 10.04.2020 на ім`я відповідача у справі ОСОБА_1 направлено три поштові відправлення за різними адресами (а.с.30).

Поштове відправлення №0500090536578 ОСОБА_1 не отримала за закінченням встановленого строку зберігання (а.с.84). Доказів отримання ОСОБА_1 інших листів позивач не надав.

Позивач також направляв вимогу на адресу третьої особи у справі ОСОБА_2 як іпотекодавця, вважаючи, що іпотечне майно було передано ним (а.с.29).

Разом із тим, як вказувалось вище спірна квартира належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 , інтереси якої на час укладення договору іпотеки за довіреністю представляв ОСОБА_2 .

Відтак, ОСОБА_2 не є стороною ні кредитного договору, ні договору іпотеки, а з 02.09.2008 не є і представником ОСОБА_1 за довіреністю від 01.09.2005, зареєстрованою у реєстрі за №4988, адже строк її дії сплив через три роки - 01.09.2008 (а.с.23).

Таким чином, вказане повідомлення ОСОБА_1 через колишнього представника ОСОБА_2 суд не бере до уваги як неналежне.

За таких обставин, суд вважає, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49, 51 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про іпотеку».

Згідно зі ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. ст.1049,1050,1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави «Позика», якщо інше на встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК України).

Боржник своєчасно не здійснювала погашення за кредитним договором у строки та на умовах обумовленими сторонами, а відтак банк пред`явив вимогу до відповідача про дострокове повернення кредиту на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України шляхом пред`явлення позову у цивільній справі №2-1861/10.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 16.06.2010 у цивільній справі №2-1861/10 було достроково стягнуто всю заборгованість за кредитним договором №014/035-43/30553 від 06.09.2005 року відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, а саме 52 199, 35 доларів США за тілом кредиту, 8 181, 90 доларів США по відсотках за користування кредитом, пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 652, 58 доларів США, а всього 61 033, 83 доларів США.

Зі змісту мотивувальної частини рішення суду вбачається, що судом взято до увагу довідку про часткове погашення суми боргу по кредиту та відсотках.

На даний час дане судове рішення виконано частково. Зокрема, зі змісту розрахунку заборгованості від 07.04.2020, доданої банком до позовної заяви у даній справі вбачається, що боржником частково погашено заборгованість, а саме 31.10.2012 боржником сплачено за тілом кредиту 4248,53 доларів США та за відсотками 23416,47 доларів США, а 30.11.2012 – за тілом кредиту 8469,10 доларів США та за відсотками 530, 90 доларів США (а.с.7-9).

Всього після набрання законної сили рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 16.06.2010, а саме за період з 15.07.2010 по 07.04.2020, ОСОБА_1 сплачено банку 36 665 доларів США, що свідчить про визнання нею боргу.

Вказану суму коштів банк зарахував за рахунок погашення тіла кредиту 12 717,63 доларів США та за рахунок погашення відсотків 23 947, 37 доларів США, за рахунок погашення пені – 0 доларів США.

Залишкова частина заборгованості становить згідно з наданим банком розрахунком становить 39 481, 72 доларів США за тілом кредиту, 36 531, 64 доларів США за відсотками (а.с.7-10). Вимоги про стягнення суми пені та санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України, банк у межах даного спору не заявляв.

Допустимих та належних доказів погашення вказаної заборгованості ОСОБА_1 та її представник суду не надали, під сумнів наявність зобов`язань між банком та відповідачем за кредитним і іпотечним договорами не ставили, будь-яких зауважень щодо наданого розрахунку не висловили, його не спростували, альтернативний розрахунок заборгованості суду не надали, будь-яких клопотань (про витребування доказів, про призначення експертизи тощо) не заявляли, правом на відзив на позов не скористалися.

Хоча, відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу на те, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України.

Суд, у свою чергу, позбавлений права з власної ініціативи збирати докази у цивільних справах відповідно до вимог ч.2 ст. 13, ч.7 ст.81 ЦПК України.

Таким чином, суд вважає доведеним, що ОСОБА_1 борг у розмірі 39 481, 72 доларів США за тілом кредиту, 36 531, 64 доларів США за відсотками, а всього 76 013 доларів США вповному обсязі не повернула. Тому відповідно до умов іпотечного договору у банку виникло право на захист свого порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно зі ст. 589 ЦК України та ст. 20 Закону України «Про заставу» у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У договорі іпотеки від 06.09.2005 також передбачена можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором вони не будуть виконані повністю чи частково (п.5.2 договору).

Крім цього, відповідно до п.5.3 іпотечного договору іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання за кредитним договором, забезпеченим цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (п.5.4 іпотечного договору).

Як вказувалось вище, банк скористався правом на дострокове повернення кредиту ще у 2010 році шляхом пред`явлення позову у цивільній справі №2-1861/10, а відтак наступне звернення до відповідача із претензією у 2020 році як доказ вимоги дострокового виконання зобов`язання суд до уваги не бере. Саме з дня пред`явлення позивачем до суду позову у цивільній справі №2-1861/10 у відповідача ОСОБА_1 виник обов`язок достроково виконати вимоги кредитного договору, за невиконання якого мають настати несприятливі наслідки – звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому, наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року справа № 361/7543/17, провадження № 14-546 цс 19 (п.п. 32, 40).

У даному випадку ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором та за рішенням суду у повній мірі не виконала.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).

Відтак, зважаючи на те, що строк виконання основного кредитного зобов`язання настав, однак борг не погашено, позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд звертає увагу на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, а тому не означає подвійне стягнення боргу з відповідача.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) (п. 19, 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц, провадження №14-112 цс19).

У даному випадку позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у порядку ст.41-47 Закону України «Про іпотеку».

Договір іпотеки, укладений між сторонами, передбачав також можливість застосування інших способів звернення стягнення, зокрема шляхом передачі права власності на предмет іпотеки (ст.37 Закону України «Про іпотеку), право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (п.5.5.1, 5.5.3 договору іпотеки).

Разом із тим, визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.2 ст.36 Закону України «Про іпотеку»).

У п.п. 36, 62 постанови від 29 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі №310/11024/15-ц (провадження №14-112цс19) вказала на те, що наявність у договорі обох позасудових способів звернення стягнення на предмет іпотеки за ч.3 ст.36 Закону, не перешкоджає іпотекодержателю застосувати судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах.

У п.5.5.2 договору іпотеки передбачена можливість реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкова ціна встановлюється за рішенням суду, за згодою між сторонами, або у разі відсутності згоди – спеціалізованою організацією, яка проводить прилюдні торги на підставі оцінки предмета іпотеки (не нижче 90% вартості за оцінкою).

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Зокрема, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки (ч.1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку»).

У частині другій статті 39 Закону України «Про іпотеки» встановлено, що у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

За таких обставин, у даному випадку у резолютивній частині рішення суду початкова ціна предмета іпотеки в грошовому вираженні не має визначатися, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 березня 2018 року (цивільна справа № 235/3619/15-ц, касаційне провадження № 14-11цс18).

З приводу дотримання позивачем вимог ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» суд зазначає, що направлення письмової вимоги про усунення порушення є необхідним у разі наміру банку звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Однак відповідно до ч.2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Уточнюючи зміст цього положення закону, у п.п. 40, 63 постанови від 29 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі №310/11024/15-ц (провадження №14-112цс19) прямо зазначила, що визначена у ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання вимоги не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутися у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів.

Відтак, не отримання відповідачем ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором не має правового значення для звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку шляхом його реалізації на прилюдних торгах.

Вимог щодо виселення мешканців з будинку позивач не заявляв.

Неповнолітні діти у спірній квартирі не зареєстровані, що підтверджується відповіддю Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 23.12.2020 №04-0-01-145675 (а.с.158-165).

Крім цього, Цивільний кодекс України і Закон України «Про іпотеку» не містять норм, які б обмежували право членів сім`ї власника на користування житлом у разі передачі його в іпотеку. Тому можливе проживання дітей в будинку не є підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір іпотеки у судовому порядку не визнано недійсним, рішення суду про стягнення заборгованості не виконано боржником.

Таким чином, відповідно до ст. 16 ЦК України порушені права кредитора підлягають судовому захисту, а тому вимога банку про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає задоволенню у обраний ним спосіб.

Крім цього, 7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Вказаний закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19).

Таким чином, саме виконання даного судового рішення залежить від чинності в часі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що не впливає згідно з наданими Великою Палатою Верховного Суду орієнтирами на вирішення суті спору – задоволення чи відмови у задоволенні позову.

Адже та обставина, що Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» запроваджено мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не є підставою для відмови у задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справв № 183/685/17 (провадження № 61-6227св19).

Відтак, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв`язку із дією мораторію.

А тому, суд, дослідивши пояснення учасників справи, викладені в їх заявах, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

При цьому, суд звертає увагу сторін на положення ч.1 ст.41 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якого боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов`язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними.

Оскільки при подачі позову позивач сплатив судовий збір в сумі 2102,00 грн. (а.с. 6) судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 1, 3, 17, 33, 39, 41 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 257, 258, 264, 266, 258, 526, 589, 590, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 211, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

У рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором №014/035-43/30553 від 06 вересня 2005 року, укладеним між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_1 , у сумі 76 013 доларів США 36 центів, що складається з суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 39 481 доларів США 72 центів, заборгованості за відсотками у розмірі 36 531 доларів США 51 центів, звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_2 , шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір у розмірі 2102 грн 00 коп (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», місцезнаходження: м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, код ЄДРПОУ 14305909.

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Третя особа: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення суду складено 16 липня 2021 року.

Суддя