Ухвала суду № 98372877, 08.07.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №4-с/760/124/21

Справа №760/3640/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Оксюти Т.Г.

при секретарі Горупа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Житнікова Сергія Сергійовича від 13.01.2021 року про відкриття виконавчого провадження №64084746, стягувач Акціонерне товариство «УкрСиббанк», -

ВСТАНОВИВ:

Скаржник звернулась до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Житнікова С.С. від 13.01.2021 року про відкриття виконавчого провадження №64084746.

Скарга обґрунтована тим, що Солом`янським районним судом м. Києва 25.10.2013 року було видано виконавчий лист №2-821/11 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 143472,00 доларів США.

Строк пред`явлення виконавчого листа був встановлений до 18.09.2014 року, тобто один рік з моменту набрання рішення законної сили.

При цьому, 13.01.2021 року державний виконавець Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Житніков С.С. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №64084746.

Зазначила, що державний виконавець виніс постанову з пропуском строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки останній раз виконавчий лист був повернутий стягувачу 28.09.2020 року. Також зазначила, що перед цим усі постанови також були винесені з пропуском строку.

На підставі викладеного просила скаргу задовольнити.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 16.02.2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду.

Скаржник та її представник в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином про причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути скаргу без участі скаржника та її представника.

Від представника Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла заява про розгляд скарги без її участі, проти задоволення скарги заперечувала посилаючись на те, що оскаржувана постанова була винесена без порушення Закону України «Про виконавче провадження».

Від представника АТ «УкрСиббанк» надійшла заява про розгляд скарги без його участі, проти задоволення скарги заперечував посилаючись на те, що постанова про відкриття виконавчого провадження винесена без порушення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Додатково зазначив, що скарга ОСОБА_1 , зокрема, на постанову державного виконавця Солом`янського районного ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Браташової В.І. про відкриття виконавчого провадження від 16 березня 2020 року № 61525694 розглянута Київським апеляційним судом та у її задоволенні відмовлено.

Врахувавши заяви представника Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та представника АТ «УкрСиббанк», дослідивши матеріали справи та матеріали виконавчого провадження, суд приходить до наступного.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

При цьому, статтею 18 ЦПК України визначено, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 5 Закону, визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.

Судом встановлено, що Солом`янським районним судом м. Києва від 25.10.2013 року видано виконавчий лист №2-821/11 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості в сумі 143472,00 доларів США.

13.01.2021 року старшим державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №64084746) на підставі виконавчого листа №2-821/11 від 25.10.2013 року.

Скаржник звертаючись зі скаргою до суд на вказану постанову посилалась на те, що державним виконавцем всупереч Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з пропуском строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, на що слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 21 квітня 1999 року 606-XIV) видані судом виконавчі листи могли бути пред`явлені до виконання протягом року.

Згідно з п.2 ч.1 ст.47 Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону за заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За змістом ч.5 ст.47 Закону повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

З матеріалів виконавчого провадження вбачаться, що виданий судом виконавчий лист неодноразово, починаючи з 2014 року, повертався стягувачу відповідно до п.2 ч.1 ст.47 Закону, п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону, та повторно пред`являвся до виконання.

02 червня 2016 року був прийнятий Закон України № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Відповідно до п.п.1, 2, 5, 6, 7 Розділу XIII «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» цей Закон набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», крім статей 8, 9 та положень, що стосуються діяльності приватних виконавців, які вводяться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом Закон України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 21 квітня 1999 року 606-XIV) крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Таким чином, з дня набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» в редакції Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, виконавчі дії мали проводитися в порядку та строки, визначені даним Законом.

Відповідно до ст. 12 Закону виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

З матеріалів виконавчого провадження №64084746 вбачається, що постановою державного виконавця від 28.09.2020 року виконавчий лист черговий раз був повернутий стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону.

Відповідно до п.2 ч.1, ч.5 ст.37 даного Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Стягувач скористався своїм правом та 11.01.2021 року звернувся до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №2-8221/11 від 25.10.2013 року.

Таким чином, виконавчий лист повторно пред`явлений стягувачем до виконання у встановлені ч.1 ст.12 Закону України « Про виконавче провадження» строки, у зв`язку з чим у задоволенні скарги слід відмовити.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд.

Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення права.

Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження.

У Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1787/2011 від 02 січня 2011 року зазначено,що виконання рішень Європейського суду з прав людини відзначається існуванням основних системних недоліків, які викликають велику кількість повторюваних висновків щодо порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що серйозно підривають верховенство права.

Щодо України ці проблеми пов`язані, зокрема, з хронічним невиконанням рішень національних судів.

Крім того, за змістом Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як обов`язковості виконання рішень та розумності строків виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України принципом цивільного судочинства є виконуваність рішення суду та рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Крім того, виконання рішення суду - є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З точки зору ст. 2 ЦПК України та рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30 червня 2009 року обов`язковість рішення суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя.

На це ж посилається і Європейський Суд з прав людини в своїх рішеннях «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року та «Іммобільяре Саффі проти Італії».

Виходячи з викладеного вище, ухилення заявника, як боржника в виконавчому провадженні, від виконання рішення суду, суд вважає, що дії державного виконавця, направлені на його виконання, забезпечення прав стягувача при вчиненні виконавчих дій, відповідали вимогам закону, а тому підстави для задоволення скарги відсутні.

Керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447, 448, 449, 450, 451 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Житнікова Сергія Сергійовича від 13.01.2021 року про відкриття виконавчого провадження №64084746, стягувач Акціонерне товариство «УкрСиббанк» відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя