Рішення № 98363863, 16.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/47/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бжассо Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження в м. Одеса за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу № 246 від 23.12.2019 року, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, за результатом розгляду якого позивач просить суд:

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держаної міграційної служби України в Одеській області № 246 від 23.12.2019 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним і скасувати його;

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення відносно громадянина ОСОБА_2 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що він звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою в порядку Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту». 24.12.2019 року позивач отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Ознайомившись із змістом повідомлення, позивач вважає прийняте рішення неправомірним, оскільки ГУ ДМС України в Одеській області не прийнято до уваги реальні побоювання ОСОБА_1 за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності.

Ухвалою суду від 03.01.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13.02.2020 року.

17.01.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, з огляду на який ГУ ДМС України в Одеській області не визнає даний позов та вважає, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов, передбачених п. 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до них смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Також, представник відповідача зазначає, що позивач звернувся із заявою про набуття міжнародного захисту лише 10.12.2019 року, тобто через 1 рік та 10 місяців після потрапляння на територію України.

Ухвалою суду від 31.03.2020 року провадження у справі зупинено до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

16.06.2021 року суд поновив провадження у справі, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 14.07.2021 року.

У судове засідання позивач не з`явився, належним чином та своєчасно повідомлявся про дату, час і місце судового розгляду.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, належним чином та своєчасно повідомлявся про дату, час і місце судового розгляду. 14.07.2021 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Кот- НОМЕР_1 , за національністю – баулє, за віросповіданням - християнин (католик), неодружений, працює на будівництві, рідна мова – баулє, володіє французькою мовою.

10.12.2019 року позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом встановлено, що у якості причин виїзду з ОСОБА_3 -Д`Івуар позивач під час проведення анкетування повідомив, що приїхав до України на навчання, проте, виїхав через проблему із синдикатом студентів, де навчався, у зв`язку із чим дядько позивача знайшов йому студентську візу на Україну. Під час правління Президента Лоран Гбагбо, дядько позивача був членом синдикату студентів, які підтримують ОСОБА_4 . Коли влада змінилася, нинішній Президент прийшов до влади, утворився новий синдикат студентів, який підтримує нинішнього Президента, який заборонив позивачу надалі навчатися, знаючи, що дядько позивач підтримував колишню владу. На даний час, у позивача не має зв`язку з дядьком, він не може повернутися на Батьківщину, через те, що єдине житло – це житло дядька.

Суд встановив, що позивач та члени його сім`ї не перебували ні в яких політичних, релігійних, військових або громадських організаціях в країні постійного проживання, окрім, студентського синдикату, членом якого був дядько позивача.

ОСОБА_1 та його сім`я не були причетні до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з його расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, окрім погроз на словах від нинішнього президента. До позивача не застосувалися адміністративні заходи, до кримінальної відповідальності не притягувався. ОСОБА_1 невійськовозобов`язаний.

Суд, також, встановив, що позивач потрапив до України 26.02.2018 року легально авіатранспортом на підставі паспорту країни походження та студентської візи до України.

Під час співбесіди, 20.12.2019 року, позивач повідомив, що єдиною причиною, через яку він не можу повернутися до Кот-д`Івуару є відсутність новин від дядька. Позивач зазначив, що його дядько працював у студентському синдикаті та у порту м. Абіджан, був агентом з перевезення. Доказів роботи дядька у синдикаті у позивача не має. Сам позивач членом синдикату не був. ОСОБА_1 зазначив, що його на Батьківщині ніхто не розшукує та він звертається за міжнародним захистом через те, що пропав його дядько та він не може повернутися без нього. Також, позивач повідомив, що із рідних в ОСОБА_3 -д`Івуарі залишився проживати лише дядько. В подальшому позивач зазначив, що його дядько виїхав з до Кот-д`Івуару, через новий синдикат, який є при владі. При цьому, позивач повідомив, що влада змінилася у 2011 році.

Також, позивач зазначив, що востаннє спілкувався з дядьком у серпні 2018 року, а останній раз отримав від нього кошти у квітні 2018 року.

ОСОБА_1 повідомив, що у нього була можливість отримати освіту у іншому ВНЗ в Кот-д`Івуарі, проте, дядько прийняв рішення про його виїзд за межі країни.

Також, під час співбесіди 23.12.2019 року, ОСОБА_1 повідомив, що хоче отримати захист від того, що в Кот-д`Івуарі у нього нікого не має та він не хоче ризикувати. До виїзду до України у позивача не було ніяких проблем у Кот-д`Івуарі.

23.12.2019 року відповідачем було складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту.

В висновку зазначено, що заява громадянина ОСОБА_5 на установчі дані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є очевидно необґрунтованою, за відсутністю умов визначених п.п.1,13 ст. 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

23.12.2019 року відповідачем прийнято наказ № 246 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ОСОБА_6 .

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Так, з огляду на зміст п.13 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, «особа, яка потребує додаткового захисту» - це особа, яка не є біженцем відповідно до «Конвенції про статус біженців» 1951 року і «Протоколу щодо статусу біженців» 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до п. п.4, 6 ст. 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття “біженець” включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а)расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Суд зазначає, що позивач потрапив до України 26.02.2018 року, проте із заявою про надання йому міжнародного захисту до ГУ ДМС України в Одеській області звернувся лише 10.12.2019 року, перебуваючи в Україні нелегально з 01.10.2018 року, тобто більш ніж через 1 рік та два місяці.

На думку суду, значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Вказаний висновок суду відповідає висновку, що наведений Верховним Судом у постанові від 14.03.2018 року у справі № 820/1502/17.

З огляду на встановлені вище судом обставини, історія переслідування позивача, що повідомлена ним під час анкетування та співбесід, є суперечливою, містить суттєві розбіжності, що, на думку суду, свідчить про її неправдивість.

Суд, також, враховує спробу позивач виїхати на навчання до Російської Федерації, проте, оскільки не отримав звідти запрошення, виїхав до України.

Позивач, також, повідомив, що станом на час виїзду з ОСОБА_3 - НОМЕР_2 він не зазнавав жодних переслідувань, міг отримати вищу освіту в іншому ВНЗ в країні походження та єдиним небажанням повертатися на Батьківщину є відсутність зв`язку із його дядьком, який його забезпечував та дав житло.

Інформація по країні походження ОСОБА_1 , що досліджена відповідачем та є додатком до висновку перевірки, свідчить про позитивні тенденції становлення в Кот-Д`Івуар безпеки, стабільності, політичного діалогу, дотримання прав людини.

На думку суду, вказані відомості свідчать про відсутність у позивача умов, зазначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” та про звернення за міжнародним захистом лише з метою легалізації в Україні, через небажання повертатися до ОСОБА_3 -д`Івуару з причин втрати зв`язку з особою, яка матеріально забезпечувала позивача та відсутністю в Кот-д`Івуар житла.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням вищевикладеного, суд робить висновок, що адміністративний позов не належить до задоволення, оскільки у ОСОБА_1 відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 205, 173-183, 192-228, 243, 245, 246, 250, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу № 246 від 23.12.2019 року, зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач – Головне управління Державної міграційної служби, адреса знаходження: (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384).

Повний текст рішення складений та підписаний судом 16 липня 2021 року.

Суддя Н.В. Бжассо

.