Рішення № 98363302, 06.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року справа №380/9857/20

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Крутько О.В.,

за участю секретаря судового засідання Шведа Б.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Шкарупської-Баранової Н.Б.,

представника відповідача Деркача А.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління Служби безпеки України у Львівській області

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Служби безпеки України у Львівській області (далі Управління СБУ у Львівській області, відповідач), у якому заявлено позовні вимоги: визнати протиправною бездіяльність Управління СБУ у Львівській області (код ЄДРПОУ 20001591, місцезнаходження: м. Львів, вул. Д.Вітовського, 55) щодо не проведення із ОСОБА_1 повного розрахунку у день звільнення з військової служби; стягнути з Управління СБУ у Львівській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при звільненні з 27.07.2017 до 30.09.2020 у розмірі 488062,77 грн. (чотириста вісімдесят вісім тисяч шістдесят дві гривні 77 копійок)

Позовні вимоги мотивовані наступним: з 18 липня 2003 по 27 липня 2017 ОСОБА_1 проходив військову службу у Управлінні СБУ у Львівській області на посадах офіцерського складу. Наказом першого заступника голови Служби безпеки України № 728-ОС від 30.06.2017, позивача звільнено з військової служби за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом "б" пункту 88 (за станом здоров`я – непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час) у запас Служби безпеки України. Наказом начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області № 566-ОС від 20 липня 2017 року ОСОБА_1 з 27 липня 2017 року виключено зі списків особового складу. Станом на день звільнення – 27.07.2017, при розрахунку Управлінням Служби безпеки України не було виплачено належні виплати, у тому числі виплати компенсаційного характеру: преміювання за липень 2017 року у розмірі 5340,59 грн. фактично виплачене 15.08.2017; одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у розмірі 80113,35 грн. фактично виплачена 21.08.2017; грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у розмірі 11651,18 грн. фактично виплачена 26.12.2017 та у розмірі 17189,44 грн. фактично виплачена 19.09.2019; грошова компенсація за невикористані дні додаткових відпусток за 2015-2017 роки у розмірі 14730 грн. фактично виплачена 29.09.2020 (за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2020).

Загалом при звільненні з військової служби майора ОСОБА_1 станом на 27.07.2017 розмір невиплаченої Управлінням СБУ у Львівській області заборгованості складав 129024,56 грн.

Позивач покликається на ст. 116 та ст. 117 Кодексу законів про працю України та стверджує, що має право на виплату Управлінням СБУ у Львівській області середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 27.07.2017 до 29.09.2020., тобто до повного фактичного розрахунку.

Ухвалою від 09.11.2020 залишено позовну заяву без руху. Позивач подав заяву на усунення недоліків позовної заяви від 17.11.2020.

Ухвалою від 19.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження у адміністративній справі.

Відповідач не погодився з заявленими позовними вимогами ОСОБА_1 , подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що Управлінням СБУ у Львівській області добровільно, в повному обсязі і у стислі терміни виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 у справі № 380/3908/20 одразу з після вступу цього рішення у законну силу. Відповідач звертає увагу на неспіврозмірність суми компенсації за невикористану додаткову відпустку (14730 грн.), яка переважно і утворила зазначену у позовній заяві заборгованість і суми, яку позивач просить стягнути з Управління СБУ у Львівській області в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (488062,77 грн.). Відповідач стверджує, що позиція позивача про його право на звільнення від сплати судового збору у зв`язку з викладеними ним у позовній заяві підставами (статус УБД, розгляд справи, предметом у якій є стягнення заробітної плати) з урахуванням позовних вимог у даній конкретній справі є невірною. Відповідач вважає неправомірним застосування до спірних правовідносин вимог КЗпП України та інших актів трудового законодавства, оскільки усі питання, пов`язані з виплатою грошового забезпечення військовослужбовцям СБУ, визначені Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», а також відомчими актами Служби безпеки України.

31.12.2020 прийнято ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, підготовче засідання призначено на 11.02.2021.

11.02.2021 протокольною ухвалою закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду на 23.03.2021.

23.05.2021 відкладено розгляд справи на 20.05.2021.

20.05.2021 оголошено перерву у судовому засіданні до 15.06.2021.

Відповідно до ухвали 15.06.2021 заяву ОСОБА_2 про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду задоволено. Причини пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом визнано поважними. Поновлено строк звернення до адміністративного суду. Відмовлено у задоволенні заяви Управління СБУ у Львівській області про залишення позовної заяви без розгляду.

В судовому засіданні 15.06.2021 оголошено перерву до 06.07.2021.

Позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, наведених відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, оцінивши докази, які мають значення для справи суд виходив з наступного.

ОСОБА_1 з 18 липня 2003 року по 27 липня 2017 року проходив військову службу в Управлінні СБУ у Львівській області на посадах офіцерського складу.

Наказом першого заступника голови Служби безпеки України № 728-ОС від 30.06.2017, позивача звільнено з військової служби за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом "б" пункту 88 (за станом здоров`я – непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час) у запас Служби безпеки України.

Наказом начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області № 566-ОС від 20 липня 2017 року ОСОБА_1 з 27 липня 2017 року виключено зі списків особового складу.

Станом на день звільнення – 27.07.2017, при розрахунку Управлінням Служби безпеки України не було виплачено належні позивачу виплати, а саме:

преміювання за липень 2017 року у розмірі 5340,59 грн. фактично виплачене 15.08.2017;

одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у розмірі 80113,35 грн., фактично виплачена 21.08.2017;

грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у розмірі 11651,18 грн. фактично виплачена 26.12.2017 та у розмірі 17189,44 грн. фактично виплачена 19.09.2019;

грошова компенсація за невикористані дні додаткових відпусток за 2015-2017 роки у розмірі 14730 грн. фактично виплачена 29.09.2020 (за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2020).

Після проведення з позивачем остаточного розрахунку, він звернувся до суду з зазначеним позовом.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15 зазначав, що аналіз статей 116-117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 було висловлено правову позицію, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці посадових осіб Служби безпеки України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Наказом начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області № 566-ОС від 20 липня 2017 року ОСОБА_1 з 27 липня 2017 року виключено зі списків особового складу.

Станом на день звільнення – 27.07.2017, Управлінням Служби безпеки України не було виплачено належні позивачу виплати, а саме: преміювання за липень 2017 року у розмірі 5340,59 грн. фактично виплачене 15.08.2017; одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у розмірі 80113,35 грн., фактично виплачена 21.08.2017; грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у розмірі 11651,18 грн. фактично виплачена 26.12.2017 та у розмірі 17189,44 грн. фактично виплачена 19.09.2019; грошова компенсація за невикористані дні додаткових відпусток за 2015-2017 роки у розмірі 14730 грн. фактично виплачена 29.09.2020 (за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2020), тобто відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Загальна сума невиплаченої Управлінням СБУ у Львівській області перед ОСОБА_1 заборгованості становить 129024,56 грн.

Згідно з інформацією щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за останні 2 календарні місці перед звільненням, з 01.05.2017 до 30.06.2017 грошове забезпечення ОСОБА_1 становило 25209,00 грн. Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 413,26 грн. (25209:61).

Період затримки розрахунку при звільненні - 28.07.2017 (наступний день після звільнення) до 28.09.2020 (попередній день до отримання всіх належних при звільненні сум) складає 1159 календарних днів. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 становить 478968,34 грн. та є неспівмірним не лише у співвідношенні до невиплачених сум, але й з врахуванням того, що основна сума заборгованості виплачена позивачу у межах одного місяця.

Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду.. Так, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. При цьому, за висновком Великої Палати Верховного Суду якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній у постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За висновком Великої Палати Верховного Суду, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи задоволено позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком (розміром грошового забезпечення) та інших конкретних обставин справи.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Визначаючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку з врахуванням принципу пропорційності, суд вважає, що сплаті на користь позивача підлягає частина грошового забезпечення за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 129024,73 грн. (129024,73:487968,34х100=26,94%; 26,94% х 413,26 =111,32; 111,32х1159=129024,73), яка є співмірною з урахуванням розміру суми компенсації та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, враховуючи істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та період за який вона підлягає сплаті.

Згідно з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на очевидну неспівмірність заявленої позивачем до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 129024,73 грн.

Суд застосував спосіб обрахунку пропорційності розміру належних позивачу сум, який би максимально дозволив забезпечити дотримання справедливого та розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Таким чином позові вимоги підлягають задоволенню частково у спосіб стягнення з Управління СБУ у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні з 28.07.2017 по 28.09.2020 у розмірі 129024,73 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог слідвідмовити.

Оскільки позивач при поданні позову судовий збір не сплачував, а представником позивача подано заяву про стягнення витрат на правничу допомогу після ухвалення судового рішення, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити частково.

Стягнути з Управління СБУ у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при звільненні з 28.07.2017 по 28.09.2020 у розмірі 129024,73 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Судові витрати щодо сплати судового збору стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15.07.2021.

Суддя Крутько О.В.