Рішення № 98338357, 15.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2021 року м. Київ № 640/12445/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Маріупольської районної державної адміністрації Донецької області

про визнання дій протиправними, зобов`язання утриматися від вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Маріупольської районної державної адміністрації Донецької області (далі - Маріупольська РДА Донецької області) з вимогами про визнання протиправними дій з недопущення до участі у конкурсі на посаду головного спеціаліста відділу оборонної роботи та цивільного захисту Маріупольської РДА Донецької області у зв`язку із застосуванням заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади», та зобов`язання відповідача утриматися від вчинення вказаних дій у подальшомуОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою участі у конкурсі на зайняття посади головного спеціаліста відділу оборонної роботи та цивільного захисту Маріупольської РДА Донецької області позивач подав відповідний пакет документів згідно з умовами конкурсу.

У відповідь 01.04.2021 р. на електронну адресу позивача надійшов лист від служби управління персоналом Маріупольської РДА Донецької області, відповідно до якого позивача не допущено до участі у конкурсі у зв`язку з невідповідністю документів встановленим умовам, зокрема зазначено, що відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про державну службу» особи не можуть вступити на державну службу та на підставі пункту 7 Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби не допускаються до участі у конкурсі.

Для уточнення підстав не допущення до участі у конкурсі позивач звернувся до Маріупольської РДА Донецької області із відповідною заявою, на яку отримав відповідь від 05.04.2021 р. №148, що за результатами опрацювання резюме кандидата та довідки управління департаменту персоналу встановлено, що у період з лютого 2012 року по травень 2013 року ОСОБА_1 обіймав посаду заступника начальника податкової міліції - начальника слідчого управління ДПС у м. Києві, тобто посаду керівника територіального (регіонального) органу податкової міліції в м. Києві строком 15 місяців.

Позивач вважає відмову відповідача протиправною, посилається на положення Законів України «Про очищення влади», «Про Державну податкову службу в Україні» (чинного до 19.11.2012 року), зазначає, що не обіймав посаду керівника чи заступника керівника територіального (регіонального) органу податкової міліції, а окрім того звертає увагу на практику застосування національними та міжнародними судовими установами положень щодо застосування люстраційних заходів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року, після усунення позивачем недоліків позовної заяви відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2021 року, відкрито провадження у справі, визначено розгляд провадити суддею одноособово, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву та усі наявні докази, роз`яснено відповідачу право отримати копії позовних матеріалів безпосередньо у суді.

У встановлений судом строк відзиву від відповідача, а також інших заяв, клопотань, пояснень не надійшло, при цьому копію ухвали про відкриття провадження у справі направлено судом на електронну адресу відповідача, а також поштовим зв`язком 26.05.2021 року. Окрім того, відповідача належним чином повідомлено про розгляд Окружним адміністративним судом міста Києва даної адміністративної справи шляхом розміщення на офіційному веб-сайті суду відповідної інформації.

Суд звертає увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (частина друга статті 77, частина четверта статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України на підставі наявних у справі матеріалів та доказів.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 01 квітня 2021 року через сайт Національного агентства України з питань державної служби подано запит на участь у конкурсі на зайняття вакантної посади головного спеціаліста відділу оборонної роботи та цивільного захисту Маріупольської районної державної адміністрації Донецької області (код публікації вакансії по добору - НОМЕР_1 .

Відповідно до умов конкурсу позивач подав: заяву про участь у конкурсі із зазначенням мотивів щодо зайняття посади державної служби; сканкопію паспорта громадянина України; резюме за визначеною формою; заяву про відсутність заборон, визначених частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»; згоду на проходження перевірки; сканкопію диплому про отримання вищої освіти; сканкопію сертифікату про володіння державною мовою; відомості про стаж роботи та стаж державної служби; довідку внутрішньопереміщеної особи, довідку управління кадрового забезпечення ГУ ДФС у м. Києві.

У відповідь 01.04.2021 р. на електронну адресу позивача надійшов лист від служби управління персоналом Маріупольської РДА Донецької області, відповідно до якого позивача не допущено до участі у конкурсі у зв`язку з невідповідністю документів встановленим умовам, зокрема зазначено, що позивача не допущено відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про державну службу» особи не можуть вступити на державну службу та на підставі пункту 7 Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби не допускаються до участі у конкурсі.

Для з`ясування конкретних причин недопущення до участі у конкурсі, позивачем спрямовано відповідний лист до відповідача.

Листом від 05.04.2021 року №148 Маріупольська РДА Донецької області повідомила позивачу, що при опрацюванні резюме кандидата та довідки управління кадрового забезпечення, наданої на підтвердження стажу перебування на державній службі та стажу роботи на керівних посадах встановлено, що у період з лютого 2012 року по травень 2013 року кандидат займав посаду заступника начальника податкової міліції - начальника слідчого управління ДПС у м. Києві, тобто обіймав посаду керівника територіального (регіонального) органу податкової міліції в місті Києві строком 15 місяців.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посаду (посади) керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Також у листі зазначено, що порядок вступу на державну службу регламентується розділом IV Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року (набрав чинності з 01 травня 2016 року). Згідно частини другої статті 19 вказаного Закону на державну службу не може вступити особа, яка, зокрема, підпадає під заборону, встановлену Законом України «Про очищення влади».

Посилаючись на те, що відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про державну службу» особи не можуть вступити на державну службу та на підставі пункту 7 Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби не допускаються до участі у конкурсі, позивачу відмовлено у допуску до участі у конкурсі на посаду головного спеціаліста відділу оборонної роботи та цивільного захисту Маріупольської районної державної адміністрації Донецької області у зв`язку із застосуванням заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади».

Незгода з такими діями відповідача та підставами відмови у допуску до участі у конкурсі зумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про очищення влади» набув чинності 16 жовтня 2014 року, ним передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 1 зазначеного Закону очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України В. Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальності відповідальності та гарантування права на захист.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Виходячи з положень пункту 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні» (чинного до 19.11.2012 року) (далі - Закон №509-XII) до системи органів державної податкової служби належали: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (податкова міліція).

Згідно статті 19 Закону №509-XII податкова міліція складалася із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Статтею 20 цього Закону визначалося, що до складу податкової міліції належать:

- Головне управління податкової міліції, Слідче управління податкової міліції, Управління внутрішньої безпеки Державної податкової адміністрації України та підпорядковані йому регіональні підрозділи внутрішньої безпеки при державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

- управління податкової міліції, слідчі підрозділи податкової міліції відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

- підрозділи податкової міліції, слідчі підрозділи (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій в районах, містах, районах у містах, міжрайонних та об`єднаних державних податкових інспекцій.

Відповідно до пункту 349.1 статті 349 Податкового кодексу України (чинного з 01.01.2011 року) до складу податкової міліції належать:

- головні управління (управління, відділи, відділення, сектори) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику;

- управління (відділи, відділення, сектори) податкової міліції відповідних контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, областях, округах (на два і більше регіони), містах Києві та Севастополі;

- управління, головні відділи (відділи, відділення, сектори) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонних, об`єднаних та контролюючих органах, що здійснюють супроводження великих платників податків.

З наведеного вбачається, що слідчі підрозділи (управління, відділи) як структурні підрозділи входили до складу територіальних ДПА, ДПС, ГУ Міндоходів.

Як вже встановив суд вище, позивач у період з лютого 2012 року по травень 2013 року обіймав посаду заступника начальника податкової міліції - начальника слідчого управління ДПС у м. Києві, тобто управління, утвореного у складі територіального ДПС, а отже висновок відповідача стосовно того, що позивач у зазначений період обіймав посаду керівника територіального (регіонального) органу податкової міліції в місті Києві упродовж 15 місяців, є помилковим та не відповідає вищенаведеним положенням законодавства та існуючої станом на лютий 2012 року - травень 2013 року структурі податкових органів.

Окрім того, відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про державну службу» - керівник державної служби:

1) організовує планування роботи з персоналом державного органу, в тому числі організовує проведення конкурсів на зайняття посад державної служби категорій "Б" і "В", забезпечує прозорість і об`єктивність таких конкурсів відповідно до вимог цього Закону;

2) забезпечує планування службової кар`єри, планове заміщення посад державної служби підготовленими фахівцями згідно з вимогами до професійної компетентності та стимулює просування по службі;

3) забезпечує своєчасне оприлюднення та передачу центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, інформації про вакантні посади державної служби з метою формування єдиного переліку вакантних посад державної служби, який оприлюднюється;

4) призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на посади державної служби категорій "Б" і "В", звільняє з таких посад відповідно до цього Закону;

4-1) укладає та розриває контракти про проходження державної служби відповідно до пункту 3 частини другої статті 34 цього Закону у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України;

5) присвоює ранги державним службовцям державного органу, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В";

6) забезпечує підвищення кваліфікації державних службовців державного органу;

7) здійснює планування навчання персоналу державного органу з метою вдосконалення рівня володіння державними службовцями державною мовою, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону, а також іноземною мовою, яка є однією з офіційних мов Ради Європи, у випадках, якщо володіння такою мовою є обов`язковим відповідно до цього Закону;

8) здійснює контроль за дотриманням виконавської та службової дисципліни в державному органі та умов контрактів про проходження державної служби (у разі укладення);

9) розглядає скарги на дії або бездіяльність державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В";

10) приймає у межах наданих повноважень рішення про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В";

11) виконує функції роботодавця стосовно працівників державного органу, які не є державними службовцями;

12) створює належні для роботи умови та їх матеріально-технічне забезпечення;

13) здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів України.

Відповідно до Положення про державну податкову адміністрацію в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києва та Севастополі, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 23.10.2007 р. №601, у складі регіональної ДПА знаходяться спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (управління податкової міліції, слідчі підрозділи податкової міліції).

Відповідно до пункту 4.1 Положення регіональну ДПА очолює голова, який призначається на посаду і звільняється з посади Головою ДПА у порядку, визначеному законодавством.

Голова регіональної ДПА призначає та звільняє з посад працівників регіональної ДПА, застосовує до працівників заходи заохочення та дисциплінарні стягнення відповідно до Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу» та Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ (для працівників підрозділів податкової міліції).

Також повноваження очільника регіонального ДПС визначено Положенням про Державну податкову службу у Донецькій області, затвердженим наказом Державної податкової служби України від 15.12.2011 р. №246, з якого вбачається, що до повноважень заступника начальника податкової міліції - начальника слідчого управління ДПС у м. Києві не входило призначення на посади та звільнення з посад працівників податкової міліції, присвоєння їм спеціальних звань, прийняття рішень щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності. Такі повноваження відносилися виключно до повноважень Голови територіальної податкової адміністрації/державної податкової служби.

Виходячи з наведеного, посада заступника начальника податкової міліції - начальника слідчого управління ДПМ у м. Києві не може вважатися посадою заступника керівника територіального (регіонального) органу податкової міліції, тому відповідно, не підпадає під заборони, визначені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Також суд вважає за необхідне зазначити, що 28.08.2020 року представником позивача направлено до Державної фіскальної служби України адвокатський запит, у якому серед інших поставив таке питання: чи володіє Державна фіскальна служба України інформацією щодо причетності ОСОБА_1 до дій, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , чи таких, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини тощо?

Відповіді на адвокатський запит не надходила, з чого суд робить висновок, що така інформація стосовно позивача відсутня.

Аналогічний запит направлявся до Міністерства юстиції України, з якого надійшов лист від 25.09.2020 р. №42694/26558-33-20/13 про відсутність такої інформації.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

За правилами Загальної декларації з прав людини та ряду інших актів міжнародного права та з наявної сталої практики Європейського суду з прав людини та висновків Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) вбачається неможливість піддавати особу безпідставному втручанню у його особисте і сімейне життя, заборону безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.

У пункті "а" частини першої статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25 червня 1958 року № 111 передбачено, що термін "дискримінація" охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (надалі - Конвенція), що була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, вказує в статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (рішення ЄСПЛ у справі " Матиєк проти Польщі ").

У рішенні ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» від 24 лютого 2020 року (остаточне) Суд дійшов того висновку, що Закон України «Про очищення влади» вплинув на заявників у трьох аспектах: їх звільнили з державної служби; до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років, та відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону «Про очищення влади». Суд вважає, що поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої винагороди. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби, у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці. Відомості про застосування до заявників заходів, передбачених Законом «Про очищення влади», було одразу оприлюднено, ще до того, як було розглянуто їхні позови. Закон «Про очищення влади» не вимагав будь-якого доведення індивідуальної вини, а його оголошена мета полягала в «очищенні» державної служби від осіб, які асоціювалися із «узурпацією влади», підривом основ національної безпеки та оборони і порушеннями прав людини. За таких обставин застосування заходів, передбачених Законом «Про очищення влади», ймовірно було тісно пов`язано із соціальною та професійною стигматизацією, як стверджували заявники. Той факт, що на момент подій поведінка заявників була законною, є аспектом, який також може враховуватися під час оцінки необхідності втручання.

Усталений принцип практики Суду полягає у тому, що люстрація не може застосовуватись для покарання, відплати або помсти. Це також стосується оскаржуваних заходів, передбачених Законом «Про очищення влади». Згідно з твердженнями Верховного Суду та доводами Уряду мета Закону «Про очищення влади» полягала у відновленні довіри до державних установ і захисті демократичної форми правління.

Проте цілком можливо, що зазначені цілі могли бути досягнуті шляхом застосування менш суворих заходів як, наприклад, якщо це можливо, відсторонення заявників від їхніх керівних посад після проведення індивідуальної оцінки та, якщо це можливо, переведення на менш відповідальні посади. Далекосяжний характер застосованих до заявників заходів у поєднанні з доволі гострими формулюваннями, використаними у статті 1 Закону «Про очищення влади» щодо цілей Закону, порушують питання про те, що деякі із цих заходів принаймні частково були вмотивовані помстою тим, хто асоціювався з попередньою владою.

У рішенні по справі «Турек (Turek) проти Словаччини» (люстрація) від 14 лютого 2006 року № 57986/00 Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації, які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв`язку із застосуванням засобів люстрації.

Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів (пункт 115 вказаного рішення).

Згідно статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Зі сталою практикою Європейського Суду, приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992 року. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. п. 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28.05.2009 року (справа 26713/05)). Окрім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19.10.2010 року (справа № 20999/04)). З рештою, у статті 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. п. 35 рішення Суду у справі «Pfeifer проти Австрії» від 15.11.2007 року (справа № 12556/03) та п.п. 63 та 64 рішення Суду у справі «A. проти Норвегії» від 09.04.2009 року (справа №28070/06), п. 165 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11)).

Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (див., наприклад, рішення у справі «Крастанов проти Болгарії» (Krastanov v. Bulgaria), заява № 50222/99, п. 53, від 30 вересня 2004 року). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах «Молдован та інші проти Румунії (№ 2)» (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, п. 94, ECHR 2005-VII (витяги), та «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, п. 159, Series А № 25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов`язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі «SAЉO GORGIEV проти Колишньої Югославської Республіки Македонії» (<…>), заява № 49382/06, п. 48, ECHR 2012 (витяги)).

Словосполучення «відповідно до закону» вимагає, по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві. По-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (див. з-поміж інших джерел п. 55 рішення Суду у справі «Kopp проти Швейцарії» від 25.03.1998 року (Reports of Judgment sand Decisions 1998-II)).

Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (див. п. 39 рішення Суду у справі «C.G. and Others проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (справа № 1365/07)). Більше того, закон повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (див. п. 46 рішення Суду у справі «P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства» (справа № 44787/98, ECHR 2001-IX)).

Крім того, Венеціанська комісія у своєму Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD(2014)044 зазначила: "За Законом "Про люстрацію" особи, які підпадають під люстрацію, не мають можливості довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи. ... На думку Комісії, однак, той факт, що Закон "Про люстрацію" виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом "індивідуальної відповідальності", на якому має бути заснована люстрація (стаття 1.2). Навіть добровільна відставка з посади до 22 лютого 2014 року не буде достатньою щоб звільнити особу від люстрації.

У пункті 64 проміжного Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала: "Закон "Про люстрацію" не відповідає цим вимогам. За винятком осіб, зазначених у статтях 3.5, 3.6 та 3.7, встановлення індивідуальної провини незалежним органом не вимагається. Заборона доступу до державних функцій, що застосовується до цих осіб, заснована на простому факті обіймання певної посади з подальшою презумпцією винуватості. У той час, як цей підхід може бути прийнятним щодо осіб, що обіймали високі посади в комуністичний період і в деяких найважливіших державних установах, у всіх інших випадках вина має бути доведена на основі індивідуальних вчинків. Якщо сам факт належності до партії, організації або адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони обіймати державні посади, то така заборона зводиться до форми колективного та дискримінаційного покарання, яка несумісна з нормами в галузі прав людини. Тому люстрація ризикує стати політичним інструментом для придушення опонентів".

Крім того, Венеціанська комісія зауважила: "Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).

Згідно із пунктами 12, 13 Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи № 1096 "Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем", (Dос. 7568 від 3 червня 1996 року), люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.

Відповідно до пункту "і" Рекомендації ПАРЄ нікого не може бути піддано люстрації виключно за зв`язок з якоюсь організацією або участь у її діяльності, яка була законною на час такого зв`язку або діяльності (крім випадків, викладених лише у підпункті "h"), або за особисті думки чи переконання.

Пунктом "h" зазначеної Рекомендації встановлено, "що особи, які видали накази, скоїли або значною мірою сприяли скоєнню серйозних порушень прав людини, можуть бути відсторонені від посади; якщо організація вчинила серйозні порушення прав людини, її член, співробітник або уповноважений вважається таким, що залучався до цих порушень, обіймаючи високу посаду в цій організації, якщо тільки він не доведе, що не брав участі у плануванні, спрямуванні або здійсненні такої політики, практики або дій".

Аналіз наведеного дає суду підстави для висновку, що для застосування до особи положень Закону України «Про очищення влади», у даному випадку недопущення позивача до участі у конкурсі на посаду державної служби, необхідно довести, що така особа своїми діями, рішеннями чи бездіяльністю здійснювала заходи, або сприяла у їх здійсненні, спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_3 , підрив національної безпеки і оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

Натомість, матеріали справи таких доказів щодо позивача не містять.

Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З аналізу вищевикладеного у сукупності суд дійшов висновку, що дії та висновки відповідача щодо не допущення ОСОБА_1 до участі у конкурсі на посаду головного спеціаліста відділу оборонної роботи та цивільного захисту Маріупольської районної державної адміністрації Донецької області у зв`язку із застосуванням заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади», є протиправними, не відповідають положенням частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин суд вважає доведеною позицію позивача та знаходить правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Маріупольської районної державної адміністрації Донецької області з недопущення ОСОБА_1 до участі у конкурсі на посаду головного спеціаліста відділу оборонної роботи та цивільного захисту Маріупольської районної державної адміністрації Донецької області у зв`язку із застосуванням заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади».

Разом з тим позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача утриматися від вчинення вказаних дій у подальшому задоволенню не підлягають, оскільки суд не вирішує питань щодо можливого, ймовірного, подальшого порушення прав та інтересів осіб, а виходить з реальних, вже існуючих обставин, фактів, які потребують належного захисту. Обраний позивачем в цій частині спосіб захисту не відповідає завданням адміністративного судочинства та не відповідає положенням статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

При вирішенні справи суд врахував відсутність відзиву на позовну заяву з боку відповідача, з якого можливо було б встановити позицію Маріупольської районної державної адміністрації Донецької області стосовно питання, яке розглядалося судом у даній справі, а також відсутність будь-яких доказів на підтвердження обставин, відповідно до яких позивачу відмовили у допуску до участі у конкурсі на вакантну посаду державної служби.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою судові витрати підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу лише при задоволенні позову. Враховуючи те, що суд задовольняє позовні вимоги позивача частково, відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на його користь підлягають відшкодуванню понесені витрати по сплаті судового збору (квитанція від 1305.2021 року на суму 908,00 грн.) при зверненні до суду у розмірі 454,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольської районної державної адміністрації Донецької області про визнання дій протиправними, зобов`язання утриматися від вчинення дій - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Маріупольської районної державної адміністрації Донецької області з недопущення ОСОБА_1 до участі у конкурсі на посаду головного спеціаліста відділу оборонної роботи та цивільного захисту Маріупольської районної державної адміністрації Донецької області у зв`язку із застосуванням заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади».

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири грн 00 коп).

4. В решті позовних вимог відмовити.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , НОМЕР_2 , тел. НОМЕР_3 .

Відповідач: Маріупольська районна державна адміністрація Донецької області, адреса: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 39, тел. +0987996975.

Суддя В.І. Келеберда