Рішення № 98333923, 13.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3592/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2021 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370), Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 10 березня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 11.11.2020 року №Ф-27230-51 про сплату боргу (недоїмки) на суму 19571,10 грн.

15 березня 2021 року ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки у період з 08.05.2018 по 28.02.2019 вона була фізичною особою-підприємцем та платником єдиного податку, а з 01.03.2019 року працевлаштована юрисконсультом за трудовим договором у ТОВ «ПІ ЕНД ОУ МЕРІТАЙМ ЮКРЕЙН», яке сплачує за неї єдиний внесок. Відтак позивач зазначає, що вона не має боргу зі сплати єдиного внеску.

05 квітня 2021 року до суду від Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166) надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску позивачу нарахована за період з 08.05.2018 по 11.11.2020 як фізичній особі-підприємцю та як фізичній особі, що займається незалежною професійною діяльністю. Зазначено, що оскаржувану вимогу позивачем отримано 22.02.2021. Вказано, що особи, які зареєстровані як фізичні-особи-підприємці та займаються незалежною професійною діяльністю не звільняються від сплати за себе ЄСВ, осіб, які займаються незалежною професійною діяльністю.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

07 квітня 2021 року до суду від позивача за вх. №17412/21 надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що позивачем як ФОП внески було сплачено у повному обсязі, та що якщо роботодавець сплатив за неї страхові внески, то позивач не повинна їх сплачувати.

Ухвалою суду від 14 травня 2021 року заяву представника Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166) про заміну відповідача задоволено частково, залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166), в іншій частині заяви відмовлено та розгляд справи №420/3592/21 розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

14 травня 2021 року ухвалою суду в задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166) про розгляд справи №420/3592/20 за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом на позовну заяву відповідачів та відповіддю на відзив, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та відзив, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 21.03.2018 отримала свідоцтво на право на заняття адвокатською діяльністю №003221 (а.с.14).

Як вбачається з виписки та інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за видами діяльності якого за КВЕД є 69.10 «Діяльність у сфері права» (а.с.16-17, 19), ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 08.05.2018. З 28.02.2019 позивач припинила підприємницьку діяльність.

Також, згідно Реєстру платників єдиного податку позивач 08.05.2018 була зареєстрована платником єдиного податку 3 групи (а.с.52).

Відповідно до квитанцій та виписки по рахунку (а.с.20-25), ОСОБА_1 сплачувала єдиний внесок як фізична особа-підприємець за травень 2018 – лютий 2019.

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.12-13) та довідки №3 від 01.03.2021 (а.с.37), ОСОБА_1 з 01.03.2019 працює у ТОВ «ПІ ЕНД ОУ МЕРІТАЙМ ЮКРЕЙН» на посаді юрисконсульта Адміністрації по теперішній час.

Згідно довідки форми ОК-7 від 24.02.2021 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» (а.с.38), у період з 03.2019 по 12.2020 ТОВ «ПІ ЕНД ОУ МЕРІТАЙМ ЮКРЕЙН» здійснювало нарахування позивачу заробітної плати зі сплатою страхових внесків.

11 листопада 2020 року Головне управління ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27230-51 (а.с.9), згідно з якою відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вимагає у ОСОБА_1 сплатити 19571,20 грн. недоїмки зі сплати єдиного внеску. Сума заборгованості формована станом на 31.10.2020 року.

При цьому, як стверджує відповідач та вбачається з ІПК (а.с.60-64) така заборгованість позивачу нарахована за період 08.05.2018-11.11.2020.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаною вимогою, звернулася до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України (далі ПК України), платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з п.16.1.4 ст.16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п.63.1 ст.63 ПК України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У відповідності до п.63.2 ст.63 ПК України взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків. Взяття на облік у контролюючих органах, зокрема, самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

За визначенням підпункту 14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого п.65.9 ст.65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

За змістом п.1, 2 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 року (далі Закон №5076-VI) адвокат фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з п.65.1, 65.2 ст.65 ПК України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, що передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Відповідно до підпункту 65.4.4 п.65.4 ст.65 ПК України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Отже, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа (фізична особа-підприємець).

Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 ст.178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із ст.65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п.167.1 ст.167 цього Кодексу.

З аналізу зазначених положень законодавства слідує, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється ст.178 ПК України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі Закон №2464-VI).

Відповідно до підпункту 2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3, 10 ч. ст. 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно п.1, 4, 5 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Облік осіб, зазначених у пунктах 4, 5 ч.1 ст.4 Закону №2464, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч.1 ст.5 Закону №2464-VI), а саме «Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 року №1162.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Враховуючи, що позивач у період з 08.05.2018 по 28.02.2019 була зареєстрована як фізична особа-підприємець згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та не подавала заяви про взяття її на облік як особи, що здійснює незалежну професійну діяльність, суд вважає, що до неї у вказаний період не можуть застосовуватись положення ч.3 ст.5 Закону України №2464-VI.

Відповідно до п.1, п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, база нарахування єдиного внеску:

1) для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

3) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Водночас ст.4 Закону №2464-VI доповнено ч.5 згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» №592-IX від 13.05.2020 року, якою передбачено, що особи, зазначені у п.5 ч.1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за умови взяття їх на облік фізичних осіб - підприємців та провадження ними одного виду діяльності одночасно як осіб, зазначених у пунктах 4 і 5 ч.1 цієї статті. А також доповнено ч.1 ст.5 Закону №2464-VI абзацом 13, відповідно до якого, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у податковому органі як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» №592-IX від 13.05.2020 року набрав чинності з 1 січня 2021 року.

В той же час до 01.01.2021 року порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом №2464-VI не був передбачений та відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в статусі ФОП та особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, види діяльності якої співпадали, законом не були врегульовані.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою незалежної професійної діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

В той же час судом встановлено, що позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування, тобто платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. Позивачем до суду надано докази сплати нею єдиного внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску, що не заперечується відповідачами.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які провадять незалежну професійну діяльність, та які одночасно зареєстровані як ФОП в межах одного виду діяльності, спричиняє подвійну його сплату, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Судом також встановлено, що позивач з 01.03.2019 працевлаштована юрисконсультом у ТОВ «ПІ ЕНД ОУ МЕРІТАЙМ ЮКРЕЙН» тобто з 01.03.2019 є найманим працівником. З 03.2019 по 12.2020 роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 .

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження незалежної професійної діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві на адміністративний позов про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом з березня 2019 року по листопад 2020 року доходу від незалежної професійної окремо від доходів, отриманих від ТОВ «ПІ ЕНД ОУ МЕРІТАЙМ ЮКРЕЙН», не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в податкових органах не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимоги (травень 2018 року – грудень 2020 року (включно), нараховував та сплачував сам позивач як ФОП та роботодавець позивача в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокатом).

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача про визнання протиправною та скасування вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 11.11.2020 року №Ф-27230-51 про сплату боргу (недоїмки) на суму 19571,10 грн. підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено 908,00 грн. судового збору (а.с.25).

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166) за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 11.11.2020 №Ф-27230-51 про сплату боргу (недоїмки) на суму 19571,10 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ).

Відповідачі:

- Головне управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370);

- Головне управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166).

Суддя О.А. Вовченко