Рішення № 98332729, 14.07.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2021 року м. Київ № 320/5107/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Процівської сільської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Процівської сільської ради (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 07.12.2018 № 478 Процівської сільської ради про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтованим розміром 0,25 гектара на території села Проців Бориспільського району Київської області;

- зобов`язати Процівську сільську раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтованим розміром 0,25 гектара на території села Проців Бориспільського району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25.05.2018 звернувся до Процівської сільської ради Київської області з заявою-клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, проте відповідач протиправно відмовив йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, з приводу чого він звернувся до суду. Вказав, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 у справі № 810/4914/18 зобов`язано Процівську сільську раду розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовним розміром 0,25 гектара на території села Проців Бориспільського району Київської області та прийняти рішення відповідно до законодавства України .

Позивач вказав, що, у червні 2019 звернувся до відповідача із заявою про виконання вказаного рішення суду, яке набрало законної сили, проте, відповідач повторно протиправно відмовив позивачу у задоволенні заяви, посилаючись на відсутність земельних ділянок.

Позивач вважає, що відмова відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства України, є необґрунтованою у зв`язку з чим є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання. Крім того, суд витребував докази по справі від відповідача та запропонував подати до суду відзив на позовну заяву.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 суд повторно витребував від Процівської сільської ради: належним чином засвідчені копії документів та матеріалів на підставі яких та з урахуванням яких було прийнято рішення від 07.12.2018 № 478 Процівської сілської ради «Про розгляд рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 стосовно адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 » та докази його направлення чи вручення (ознайомлення) позивачу; письмові поясненння з зазначенням підстав відмови позивачу у наданні дозволу на розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтованим розміром 0,25 га та відповідних доказів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 суд закрив підготовче провадження у справі № 320/5107/19 за позовом ОСОБА_1 до Процівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та призначив справу до судового розгляду по суті.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 20.02.2020.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 12.03.2020.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 14.04.2020.

У судове засідання, призначене у справі на 14.04.2020 сторони не з`явились хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи у передбачений законодавством строк.

Судом встановлено, що представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи без участі сторони позивача.

Відповідач будь-яких заяв чи клопотань до суду не надав, причини неявки не повідомив.

Відповідно до приписів частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

У подальшому 21.05.2020 від позивача до суду надійшла заява про уточнення позвних вимог. Водночас, відповідно до вимог часини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Отже, оскільки вказана заява подана позивачем після закриття підготовчого провадження у справі суд здійснює розгляд даної справи за первинною позовною заявою.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 виданим Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві 12.06.2007 року.

Судом встановлено, що 25.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до Процівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території села Проців Бориспільського району Київської області. До вказаної заяви позивачем додані: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та копія паспорта громадянина України.

Листом від 04.06.2018 №2-12-170 Процівська сільська рада повідомила позивача, що зазначена на графічному матеріалі земельна ділянка 0,2506 га не може повторно передаватись в безоплатну приватизацію, так як вона вже передана у приватну власність фізичній особі. Також вказано, що сформовані земельні ділянки у межах села Проців Бориспільського району Київської області, які можуть бути передані у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва та для індивідуального дачного будівництва на даний час відсутні.

Не погоджуючись з вказаною відмовою відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивач звернувся до суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 у справі № 810/4914/18 за позовом ОСОБА_1 до Процівської сільської ради про зобов`язання вчинити певні дії та прийняття рішення, адміністративний позов задоволено. Зобов`язано Процівську сільську раду розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовним розміром 0,25 гектара на території села Проців Бориспільського району Київської області та прийняти рішення відповідно до законодавства України.

У вказаному рішенні від 22.11.2018 у справі № 810/4914/18 суд зазначив, що лист відповідача від 04.06.2018 №2-12-170 щодо розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не містить мотивування відмови у відповідності з вказаною нормою. Посилання відповідача на те, що на графічному матеріалі, де зазначено бажане місце розташування, земельна ділянка, вже передана у приватну власність фізичній особі не підтверджено документально.

18.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до Процівської сільської ради із заявою про виконання судового рішення, у якій просив розглянути його заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовним розміром 0,25 гектара на території села Проців Бориспільського району та прийняти рішення відповідно до законодавства України.

Листом від 15.07.2019 вих. №2-12-215 Процівська сільська рада Бориспільського району Київської області повідомила позивача про те, що заяву про виконання судового рішення було розглянуто на сесії ради та прийнято рішення за № 478-27-VІІ від 07.12.2018.

Так, рішенням Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 07.12.2018 № 478 «Про розгляд рішення Київського окружного адміністративного суду" від 22.11.2018 стосовно адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 » відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га, у зв`язку з відсутністю земельних ділянок.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в селі Проціав, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 вказаної статті).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина 4 вказаної статті).

У статті 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку у селі площею не більше 0,25 га із земель комунальної власності.

Згідно із частиною 6 статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 7 статті 118).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно із змістом преамбули Закону України «Про землеустрій» цей Закон визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

В статті 1 Закону України «Про землеустрій» надається визначення поняттю проект землеустрою, відповідно до якого це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом;

Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Згідно із частиною 8 статті 118 Земельного Кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 186-1 Земельного Кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 1 вказаної статті).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури (частина 2 вказаної статті).

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту (частина 4 вказаної статті).

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина 5 відповідної статті).

Згідно із частиною 9 статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу зазначених норм діючого законодавства яке регулює земельні відносини вбачається, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до положень частини 7 статті 118 Земельного Кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 у справі № 810/4914/18 суд зобов`язав Процівську сільську раду розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовним розміром 0,25 гектара на території села Проців Бориспільського району Київської області та прийняти рішення відповідно до законодавства України.

З матеріалів справи встановлено, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 відповідачем було прийнято рішення від 07.12.2018 № 478-27-VІІ, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки у власність, підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем вказано відсутність земельних ділянок.

Як зазначалося судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Досліджуючи зміст оскаржуваного рішення відповідача від 07.12.2018 №478-27-УІІ, судом встановлено, що в ньому відсутні посилання на підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Посилання відповідача як на підставу для відмови позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на відсутність земельних ділянок, суд відхиляє, з огляду на те, що вказана підстава не передбачена приписами статті 118 Земельного кодексу України.

Крім того, суд звертає увагу, що з рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 у справі № 810/4914/18 вбачається, що розглядаючи заяву позивача від 25.05.2018 з доданими графічними матеріалами вперше, відповідачем було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з посиланням на ту обставину, що зазначена на графічному матеріалі земельна ділянка 0,2506 га не може повторно передаватись в безоплатну приватизацію, так як вона вже передана у приватну власність фізичній особі.

Разом з тим, в ході судового розгляду даної справи відповідачем було подано до суду письмові пояснення, у яких зазначено про те, що відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, і які є додатком до вищевказаної заяви-клопотання, земель комунальної власності немає. Вказана обставина і стала підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що і було зазначено у рішенні Процівської сільської ради.

Також представник відповідача зауважив, що відповідно до графічних матеріалів доданих до заяви-клопотання ОСОБА_1 , на яких було позначено бажане місце розташування земельної ділянки, землі комунальної власності відсутні. Разом із тим, графічні матеріали повністю співпадали із земельними ділянками, які перебували у власності громадян. Тобто ОСОБА_1 у своєму клопотанні просив Процівську сільську раду надати дозвіл (розпорядитися) на земельні ділянки, які перебувають у власності громадян:

- ОСОБА_2 , площа 0,115 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220886001:01:006:0266 (додаток акт про право власності на земельну ділянку);

ОСОБА_3 , площа 0,055 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220886001:01:006:0259 (додаток акт про право власності на земельну ділянку);

ОСОБА_4 , 0,0985 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220886001:01:006:0363 (додаток акт про право власності на земельну ділянку).

Відповідач наголошував, що відповідно до норм Конституції України, Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку є непорушним і може бути припинено лише на підставі рішення суду. Враховуючи те, що право власності вказаних громадян на земельні ділянки ніким не оспорювалось і є чинним, що підтверджується державними актами на право власності на земельну ділянку, які додаються до вказаного пояснення, у Процівської сільської ради відсутні законні підстави розпоряджатися земельними ділянками, які є приватною власністю громадян.

Твердження відповідача викладені у поясненнях по справі № 320/5107/19 про те, що відповідно до графічних матеріалів доданих до заяви-клопотання ОСОБА_1 , на яких було позначено бажане місце розташування земельної ділянки, землі комунальної власності відсутні. Разом із тим, графічні матеріали повністю співпадали із земельними ділянками, які перебували у власності громадян суд відхиляє, оскільки з урахуванням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Із урахуванням наведеного суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження даної обставини. Більш того, відповідач був би зобов`язаний відмовити у задоволенні клопотання позивача саме з мотивів того, що земельні ділянки перебувають у власності третіх осіб. Крім того, суд зазначає, що відповідач без поважних причин не надав докази на підтвердження обставин, на які він посилається.

Відповідно до приписів частини 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із урахуванням наведеного суд зазначає, що відповідач не надав на вимогу суду докази того, що визначена позивачем на графічних матеріалах земельна ділянка повністю чи частково співпадає чи накладається на земельну ділянку вказаних фізичних осіб, не зазначив про об`єктивну причину їх ненадання і не надав доказів, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

За таких обставин суд визнає, що відповідач без поважних причин не надав докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, а тому згідно з приписами ч. 5 ст. 77 КАС України суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

З огляду на наведені обставини та норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач приймаючи рішення від 07.12.2018 № 478-27-УII «Про розгляд рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 стосовно адміністративної справи ОСОБА_1 » не дотримався вимог Земельного Кодексу України та безпідставно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою посилаючись на відсутність земельних ділянок за фактичної відсутності доказів на підтвердження таких обставин, у зв`язку з чим спірне рішення не відповідає вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства.

Враховуючи наведені обставини суд вирішив, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення від 07.12.2018 № 478 Процівської сільської ради про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтованим розміром 0,25 гектара на території села Проців Бориспільського району Київської області, підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Процівської сільської ради надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтованим розміром 0,25 гектара на території села Проців Бориспільського району Київської області, суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини 4 цієї ж статті, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, повноваження суду щодо покладення на відповідача обов`язку прийняти конкретне рішення у першу чергу залежить від встановлення наявності у відповідача у межах спірних правовідносин повноважень діяти на власний розсуд (дискреційних повноважень).

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відтак, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Водночас, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку протиправності рішення відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення подальшого порушення прав позивача.

Суд зазначає, що дискреційні повноваження відповідача, як суб`єкта владних повноважень, що на підставі статті 118 Земельного кодексу України здійснює від імені територіальної громади розпорядження належними їй землями, є обмеженими.

Так, на етапі, коли особа у порядку, визначеному статтею 118 Земельного кодексу України, звернулась до органу місцевого самоврядування із заявою, у якій вказала бажане місце розташування земельної ділянки і додала до заяви відповідні графічні матеріали, єдиним можливим законним варіантом поведінки суб`єкта владних повноважень є прийняття рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації, або ж, у разі наявності вичерпних підстав, встановлених цією ж статтею, - прийняття рішення про відмову у наданні запитуваного дозволу.

Беручи до уваги, що для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачем виконано усі умови, визначені законом, зокрема, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов`язання Процівської сільської ради надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтованим розміром 0,25 гектара на території села Проців Бориспільського району Київської області є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій та рішень при розгляді клопотання позивача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн., що підтверджується відомостями дубліката квитанції № 0.0.1431383365.1 від 09.08.2019.

Відтак, враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку що понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 1536,80 грн. підлягають стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному обсязі.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15.

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 05.08.2019 між ОСОБА_1 (Клієнт) та ОСОБА_5 (Адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги №13, за умовами якого адвокат зобов`язався надавати клієнту правову допомогу у справі за позовом Клієнта до Процівської сільської ради про визнання протиправним рішення та скасування рішення від 07.12.2018 № 478 та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з пунктом 2.1 договору адвокат приймає на себе зобов`язання з надання наступної правової допомоги: надає консультації з правових питань; складає процесуальні документи; приймає участь у судових розглядах справ клієнта.

Пунктом 4.2 договору визначено, що вартість правової допомоги, що надається адвокатом відповідно до умов договору становить: складання позовної заяви - 2000,00 грн., участь у судовому розгляді справи - 4000 грн, (+2000грн за другий та наступні судодні).

Судом встановлено, що 06.08.2019 адвокатом Петиченко І.В. було висталено позивачу рахунок № 1від 06.08.2019 на оплату в розмірі 2000 грн. (за складання позовної заяви); рахунок №2 від 29.11.2019 на оплату в розмірі 4000 грн ( за участь 28.11.2019 у судовому розгляді справи № 320/5107/19); рахунок № 3 від 13.03.2020 на оплату в розмірі 2000 грн. (за участь 12.03.2020 у судовому розгляді справи № 320/5107/19).

Відповідно до відомостей детального опису наданих адвокатом послуг та здійснених позивачем витрат адвокатом Петиченко І.В. було надано позивачу у справі № 320/5107/19 наступні послуги: складання позовної заяви-2000,00 грн.; участь 28.11.2019 у судовому розгляді справи № 320/5107/19 - 4000,00 грн.; участь 12.03.2020 у судовому розгляді справи № 320/5107/19 -2000,00 грн. Всього 8000,00 грн.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи дублікат квитанції №0.0.1431395341 від 09.08.2019 на суму 2000,00 грн., дублікатом квитанції № 0.01588778944.1 від 20.01.2020 на суму 4000,00 грн., дублікат квитанції № 0.0.1712585028.1 від 20.05.2020 на суму 2000 грн.

Отже, згідно з наданими суду позивачем документами на підтвердженя витрат на правничу допомогу загальна сумма, яка була визначена у цих документах та сплачена позивачем складає саме 8000,00, а не 10000,00 грн. як зазначає позивач.

Відповідачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката та, відповідно, ніяким чином не спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.

У зв`язку з цим, враховуючи підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу належними та допустимими доказами та їх зв`язок зі справою, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Процівської сільської ради витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення від 07.12.2018 № 478-27-УІІ Процівської сільської ради про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтованим розміром 0,25 гектара на території села Проців Бориспільського району Київської області.

3. Зобов`язати Процівську сільську раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтованим розміром 0,25 гектара на території села Проців Бориспільського району Київської області.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) з Процівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04363596; місцезнаходження: 08344, Київська область, Бориспільський район, село Проців, вул. Леніна, 4) судові витрати, зокрема судовий збір у розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.