Рішення № 98332629, 13.07.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2021 р. справа № 300/1747/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Коломийського районного відділу управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківської області про визнання протиправними дій та зобов`язання надати адміністративну послугу щодо вклеювання фотокартки, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) 19.04.2021 звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач Управління, територіальний підрозділ ДМС України) в особі Коломийського районного відділу управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківської області (надалі по тексту також - Коломийський районний відділ УДМС України в Івано-Франківській області), ставлячи вимогу зобов`язати Коломийський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківської області вклеїти до паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, який виданий на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нову фотокартку у зв`язку із досягненням 45-ти років.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення вимог пункту 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 за №2503-ХІІ, листом від 05.04.2021 за №П-32/6/2602-21/2619/31-21 відмовлено вклеїти у паспорт громадянина України нової фотокартки позивача у зв`язку із досягненням нею 45-ти років. Так, відповідач, посилаючись на підпункт 6 пункту 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 за №302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 за №745), свою протиправну відмову обґрунтував необхідністю проведення обміну паспорта позивача зразка 1994 року на ID-картку, оскільки ОСОБА_1 пропустила встановлений законодавством місячний термін звернення за спірною адміністративною послугою, після фактичного досягнення 45-ти річного віку. Як відмітила позивач, у заяві від 30.03.2021 вона зазначила про відмову щодо заміни паспорта у формі книжечки на ID-картку через релігійні переконання. Позивач вважає, що така відмова прямо порушує її конституційні права, а також права, передбачені статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, оскільки відмова у вклеюванні фотокартки у паспорт громадянина України є порушенням її невід`ємного права на ідентифікацію як громадянина України та втручанням до приватного і сімейного життя. Окрім цього, позивач посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), а також у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №820/155/18. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просить суд позов задовольнити, зобов`язати відповідача вклеїти до паспорта громадянина України нову фотокартку у зв`язку з досягненням нею 45-ти років.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 23.04.2021 відкрито провадження у справі (а.с.12), розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України).

На виконання вимог ухвали суду від 23.04.2021, відповідач через канцелярію 07.05.2021 подав в суд витребувані докази (а.с.18-23).

Відповідач 14.05.2021 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву від 12.05.2021 за №2601.6.2-2973/2601.6.4-21 (а.с.25-30). Спростовуючи позовні вимоги відповідач вказав, що позовна заява не ґрунтується на вимогах чинного законодавства з огляду на наступне. За доводами Управління законодавством передбачено можливість вклеювання фотокартки до паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки лише у разі звернення громадянина до уповноважених органів влади у місячний строк з дня досягнення 45-річного віку. Однак, позивач пропустила такий строк, у зв`язку з чим відмову у вклеюванні до паспорту фотокартки вважає законною. Разом з цим відповідач додатково акцентував увагу суду на те, що ОСОБА_1 не зверталася до Управління із вимогою щодо вклеювання фотокартки до її паспорта громадянина України та відповідних документів не подавала, а тільки просила надати роз`яснення щодо вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України зразка 1994 року при пропущення встановленого законодавством строку для такого звернення. А тому відповідач, із посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у рішенні від 07.11.2018 у справі 820/3327/16, вважає, що суд повинен надати правову оцінку листу територіального підрозділу ДМС України в контексті того, чи є це рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути оскаржено до адміністративного суду. На підставі наведеного просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, відзив на позовну заяву, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, свідченням чого є наявні в матеріалах справи копія першої, другої, третьої, десятої і одинадцятої сторінок паспорта серії СЕ 413229 від 10.07.2007 (а.с.7).

Коментований паспорт громадянина України ОСОБА_1 , виданий 10.07.2007 Коломийським районним відділом Управління Міністерства внутрішніх справ в Івано-Франківській області у формі паспортної книжечки (а.с.7, 20-23).

У зв`язку із досягненням 45-річного віку позивач 30.03.2021 звернулася до Коломийського районного відділу УДМС України в Івано-Франківській області із заявою №П-32/6/2602-21 від 30.03.2021 про надання роз`яснення з приводу подання документів, необхідних для вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України серія та номер НОМЕР_1 від 10.07.2007, додатково зазначивши, що послуга із заміни паспорта у формі книжечки на ID-картку її не влаштовує через релігійні переконання. До вказаної заяви позивачем долучено копію паспорта (а.с.8, 19).

Листом від 05.04.2021 за №П-32/6/2602-21/2619/31-21 Управління повідомило позивачу про процедуру вклеювання фотокартки після досягнення 45-річного віку до паспорта громадянина України та вказало на обставину пропущення ОСОБА_1 місячного терміну для звернення з дня досягнення вказаного віку.

За мотивами коментованого листа, відповідно до пункту 18 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 за №2503-XII, для вклеювання до паспорта нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку. А згідно підпункту 6 пункту 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 25.03.2015 за №302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №795 від 05.10.2018), паспорти громадянина України у формі книжечки, власники яких не звернулись для вклеювання фотокартки протягом одного місяця після досягнення віку, підлягають обміну на паспорт у формі картки (а.с.9).

Не погоджуючись із такою відповіддю суб`єкта владних повноважень, ОСОБА_1 звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Правовідносини з приводу предмету адміністративного позову між позивачем та відповідачем врегульовані положеннями Конституції України, Законом України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 за №2297-VI (надалі по тексту також - Закон №2297-VI), Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 за №5492-VI (надалі по тексту також - Закон №5492-VI), Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 за №2503-XII (надалі по тексту також - Положення №2503-XII, Положення про паспорт громадянина України), Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14.07.2016 за №1474-VIII (надалі по тексту також - Закон №1474-VIII), постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 за №302 (надалі по тексту також - Постанова №302).

Згідно приписів статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Положення Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.

Із зазначених конституційних норм, випливає, що встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).

Положенням статті 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного суду України від 20.01.2012 за №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується з Європейською конвенцією з прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі по тексту також - Конвенція), яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, та згідно із статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійсненні цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

"Приватне життя" охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" - саме такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) у пункт 25 свого рішення у справі "C. проти Бельгії" від 07.08.1996 ("C. v. Belgium", заява №21794/93). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (пункт 61 рішення ЄСПЛ від 29.04.2001 у справі "Прітті проти Сполученого Королівства" ("Pretty v. United Kingdom", заява №2346/02)).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (пункт 45 рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" від 13.07.2000 ("Elsholz v. Germany", заява № 25735/94)).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства і судових рішень ЄСПЛ, суд дійшов висновку, що особа не може зазнавати безпідставного втручання в особисте та сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 за №2235-ІІІ до документів, що підтверджують громадянство України, віднесено паспорт громадянина України.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспорт громадянина України відповідно до функціонального призначення як документ, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України оформляється із застосуванням засобів Реєстру.

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина статті 21 Закону №5492-VI).

З наведеного слідує, що саме паспорт є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. У разі відсутності у особи паспорта громадянина України, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Поряд з іншими паспорт громадянина України, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія (частина 3 статті 13 Закону №5492-VІ).

За змістом пунктів 3, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 за №302, затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.

Із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до пункту 2 Постанови №302, запроваджено:

- з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

- з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Абзацом 6 пункту 3 Постанови №302 визначено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

В силу вимог підпункту 6 пункту 6 Порядку №302, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток, здійснюється обмін паспорта.

До безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи, що за своєю суттю є персональними даними (пункт 131 Порядку №302).

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує на протиправну відмову відповідача щодо вклеюванні фотокартки у паспорт та примушування до видачі позивачу паспорта у вигляді пластикової картки. Такі дії відповідача, на переконання позивача, є неправомірним втручанням у її особисте життя з боку держави та порушенням норм Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 за №2297-VI, що спричинить обробку її персональних і конфіденційних даних, без надання особистої згоди.

Суд вважає такі доводи ОСОБА_1 достатньо мотивованими з огляду на наступне.

Як уже зазначалось судом та свідчить зміст заяви позивача від 30.03.3021 про вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України, остання категорично відмовилась надавати згоду на отримання паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1 з безконтактним електронним носієм.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17 зазначила, що висновки Великої Палати Верховного Суду у такій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

Суд зазначає, що відмова Коломийського районного відділу УДМС України в Івано-Франківській області вклеїти у паспорт громадянина України ОСОБА_1 нової фотокартки у зв`язку із досягненням нею 45-ти років, може позбавити позивача права на наявність у останньої паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.

Наслідком такої відмови може стати необґрунтоване обмеження право громадянина України скористатися можливістю продовження дії паспорта в порядку, визначеному пунктами 8, 12, 15 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, за змістом яких:

- "Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.";

- "Вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25 - і 45-річного віку провадиться у п`ятиденний термін.";

- "Для вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку подаються паспорт і дві фотокартки зазначеного розміру.".

За своєю юридичною природою наслідки отримання нового і продовження діючого вже виданого паспорта мають одинаків правовий зміст - підтвердження особою громадянства України у встановленому законом порядку. Такий порядок, серед іншого, в тому числі врегульований положеннями коментованої Постанови.

Так, згідно з частиною 1 статті 6 Закону №2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону №2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини 5, 6 статті 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу і змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року за №2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статті 5 і 6 цієї Конвенції; …".

За сталою практикою Європейського суду з прав людини, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (пункт 37 рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" від 13.07.1995 ("Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom", заява №18139/91) Під терміном "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Таким чином, норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на наявність паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, наслідком чого є безумовне порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.

Зазначене може допускати свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі "Свято-Михайлівська парафія проти України" від 14.06.2007; "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine", заява №77703/01). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі "Гропера радіо АГ та інші проти Швейцарії" від 28.03.1990; "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland", заява №10890/84).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як заборона на вклеювання фотокартки у паспорт у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х`ю Джордан проти Великої Британії" від 04.05.2001 ("Hugh Jordan v. the United Kingdom", заява № 24746/94) сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України від 14.07.2016 за №1474-VІІІ, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституції України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Таким, чином Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові фактично дійшла висновку, що відповідно до законодавства особа має право вибору: мати паспорт у формі книжечки або ID-картки.

Суд поділяє такий підхід, однак вважає також переконливими доводи, викладені в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (http://www.reestr.court.gov.ua/Review/77068299). Суд також переконаний, що громадянин України, станом на час виникнення спірних правовідносин у даній справі, в принципі не наділений "правом на отримання паспорта у формі книжечки" чи альтернативно в будь-якій іншій формі, а натомість при досягнення певного віку зобов`язаний отримати паспорт громадянина України у визначеній державою формі. Підходи держави щодо законодавчого наділення територіальних підрозділів ДМС повноваженнями щодо обробки персональної даних громадян, що передує видачі паспорта як документа, який забезпечує можливість ідентифікації/посвідчення особи громадянина України, суд вважає цілком пропорційними до мети надання таких повноважень; визначення Законом №5492-VI видів "чутливих" персональних даних, які заборонено обробляти або які потребують згоди особи на їх обробку, на думку суду, є достатнім запобіжником для уникнення ситуації, в якій на особу може бути покладено особистий надмірний тягар.

Проте суд, проаналізувавши подальші рішення Уряду (постанова Кабінету Міністрів України №398 від 03.04.2019, Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019), дійшов висновку про недоцільність відступлення від згаданих висновків Верховного Суду в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) за певних умов.

На час звернення особи до відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина 3 статті 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному нормативно-правовому акті не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії відповідача розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадянина, то вони визнаються протиправними.

Однак, законодавець встановив необхідність вклеювання нової фотокартки до паспорта громадянина України зразка 1994 року при досягненні особою 45-ти років.

Відповідач наголошує на пропущення позивачем місячного строку звернення за проведенням вклеювання фотокартки у паспорт, що і слугувало підставою для мотивування відповідного повідомлення на звернення і письмового роз`яснення.

Згідно пояснень позивача, наведених у заяві від 30.03.2021, такий строк пропущений, у зв`язку із сімейними обставинами, а отже відсутністю можливості з об`єктивних причин звернутися до територіального органу ДМС України з вимогою вклеїти нову фотокартку у місячний термін після досягнення 45-річного віку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася із відповідною заявою з пропуском місячного строку, встановленого підпунктом 6 пункту 6 Порядку №302, оскільки 45 років ОСОБА_1 виповнилось ІНФОРМАЦІЯ_2 , а із заявою до Управління остання звернулась тільки 30.03.2021 (а.с.7, 8).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження вищекоментованих пояснень позивача, та які б підтверджували поважність причин пропуску терміну звернення позивача до відповідача з вимогою вклеїти нову фотокартку після досягнення 45-ти років.

Таким чином суд погоджується із доводами відповідача про пропущення позивачем строку для звернення до територіального підрозділу ДМС України із заявою щодо вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку із досягнення 45-річного віку, без поважних причин і це є порушенням вимог підпункту 6 пункту 6 Порядку №302.

В той же час, за це порушення позивач може бути притягнута до адміністративної відповідальності, однак це не можна тлумачити так, що особа взагалі повинна бути позбавлена права на користування паспортом у формі книжечки.

На думку суду, за наявності норми, яка регулює можливість/необхідність вклеювання нового фото у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягненні певного віку, недоцільно позбавляти особу такого права лише у зв`язку із пропуском нею строку звернення, а гарантоване право такої особи на заперечення отримувати паспорт нового зразка, не спричиняє загрозу національній безпеці, економічному добробуту або правам людини.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 5 грудня 2019 року у справі №420/270/19, від 15 січня 2020 року у справі №620/1043/19 і від 6 лютого 2020 року у справі №480/1430/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

При цьому, законодавством передбачено певну процедуру вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45 років.

Так, відповідно до пункту 15 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ для вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку подаються паспорт і дві фотокартки зазначеного розміру, розміри яких визначені абзацом 4 пункту 12 Положення №2503-ХІІ.

Водночас за вимогами пункту 2 розділу V Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС від 06.06.2019 за №456 (надалі по тексту також - Тимчасовий порядок, Порядок №456) для вклеювання фотокартки при досягненні віку 25 або 45 років особи, на ім`я якої оформлений паспорт, протягом 30 календарних днів заявник подає працівнику територіального підрозділу заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку.

Для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу тридцятиденного строку заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду.

З наведених положень пункту 2 розділу V Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України вбачається, що у разі вчасного звернення із заявою про вклеювання фотокартки заявник подає паспорт, дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому віку та відповідно до пунктів 12, 15, 18 Положення про паспорт громадянина України очікує на вклеювання фотокартки до 5 днів.

У разі невчасного звернення із заявою про вклеювання фотокартки заявник подає паспорт, дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому віку, рішення суду та відповідно до пунктів 12, 15, 18 Положення про паспорт громадянина України очікує на вклеювання фотокартки до 5 днів.

ОСОБА_1 звернулася до Коломийського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ в Івано-Франківській області із заявою про надання роз`яснень щодо вклеювання фотокартки до паспорта у формі книжечки у зв`язку із досягненням нею 45-річного віку, до якої додано лише копію паспорта.

Отже, ОСОБА_1 не виконано вимоги пункту 2 розділу V Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, а саме: до заяви не додано дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому віку.

Така ж заява не відповідає і вимог пунктів 12, 15, 18 Положення про паспорт громадянина України.

Суд, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку спірним правовим відносинам, дійшов висновку, що позивачем не було дотримано процедури, яка передбачена як Положенням про паспорт громадянина України так і Тимчасовим положенням в частині надання відповідного переліку документів, які необхідні для розгляду і задоволення заяви про здійснення вклеювання фото до паспорта громадянина України.

Слушними також вважає суд доводи відповідача про те, що заява позивача від 30.03.2021 не містить стверджувальної вимоги про надання адміністративної послуги. Зазначена заява містить лише прохання, зміст якого сформований виходячи із необхідності повідомлення ОСОБА_1 про те, що саме потрібно для вклеювання фотографії у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягненні 45-річного віку (а.с.19).

Таким чином, позовні вимоги про зобов`язання відповідача вклеїти фотокартку у зв`язку з досягненням позивачем 45-річного віку в її паспорт у формі книжечки є передчасними та не підлягають задоволенню.

Завданням адміністративного суду є аналіз легітимності поведінки суб`єкта владних повноважень, а не вирішення питання щодо доцільності прийняття рішення.

Порушивши пункт 2 розділу V Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, пункти 12, 15, 18 Положення про паспорт громадянина України та не подавши фотокартки ОСОБА_1 позбавила можливості Коломийський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області розглянути подані документи та прийняти рішення за результатом їх аналізу.

Суд може прийняти рішення про зобов`язання вклеїти фотокартку лише у разі коли орган владних повноважень вичерпає свої дискреційні повноваження щодо розгляду такої заяви. Враховуючи те, що Коломийський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області через дії позивача не встановив чи подано дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см та чи наявне на них зображення відповідає особі заявника та її віку, дискреційні повноваження територіального підрозділу ДМС України щодо розгляду заяви ОСОБА_1 не вичерпані.

Виходячи із фактичних обставину у справі, суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та замість нього досліджувати наведені обставини і приймати відповідні владні управлінські рішення щодо надання адміністративної послуги по вклеюванні фотокартки, оскільки це суперечить меті та завданню адміністративного судочинства.

Суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що вона має право повторно звернутись до Коломийського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області із заявою, оригіналом паспорта громадянина України, двома фотокартками розміром 3,5 х 4,5 см із зображенням, яке відповідає її віку, після досягнення 45-ти років, як це передбачено пунктом 2 Розділу V Тимчасового положення і пунктам 12, 15, 18 Положення про паспорт громадянина України.

У разі незгоди із результатами розгляду поданих документів по суті, позивач матиме змогу оскаржити такі дії, рішення, бездіяльність до суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відмовляючи в спірному випадку у вклеюванні фотокартки відповідач діяв на підставі закону та без урахування усіх обставин, які мають значення для вірного і належного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим суд вважає адміністративний позов не обґрунтованим, а позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.

Всі інші доводи позивача і відповідача, викладені ними у позовній заяві та відзиві на позов, не змінюють зміст встановлених судом обставин і сформованих правових висновків.

Щодо розподілу судових витрат суд відзначає, що позивач на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи (а.с.6).

Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вказаної правової норми свідчить, що основною умовою для стягнення судових витрат з іншої сторони на користь особи, є понесення таких витрат особою.

Суд не стягує з відповідачів витрати по сплаті судового збору так як останні позивачем фактично не понесені.

Окрім того, зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову в силу вимог статті 139 КАС України не підлягає стягненню із відповідача суб`єкта владних повноважень судового збору.

Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесені ними судові витрати при розгляду даної справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу таких витрат.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (серія та номер паспорта громадянина України НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 ;

відповідач - Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 37794486), вул. Академіка Гнатюка, 29, м. Івано-Франківськ, 76010) в особі Коломийського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (бульвар Лесі Українки, 41, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78203).

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.