Рішення № 98332487, 14.07.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2021 року Справа № 280/3708/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ ВП 44118663)

про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі – відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), у якій позивач просить суд:

1) скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 17.03.2021 №Ф-457-11 на суму 40 426,83 грн., винесену відповідачем;

2) визнати протиправними дії відповідача з нарахування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску та зобов`язати його виключити запис такого нарахування з особового податкового рахунку позивача у сумі 40 426,83 грн.

Крім того, просить стягнути з відповідача судовий збір та витрати на надання правничої допомоги.

Позовна заява подана представником позивача, адвокатом Рабушко В.С., який діє на підставі ордеру серія АР №1040568 від 29.04.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржувана вимога сформована у зв`язку з несплатою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також єдиний внесок, ЄСВ) у статусі фізичної особи-підприємця, за яким позивач зареєстрований з 23.07.2014 та з 01.04.2016 перебуває на загальній системі оподаткування. Разом з тим, позивач зазначає, що у зв`язку з відсутністю господарської діяльності та виїздом за кордон податкову звітність за 2017-2020 роки не подавав. Вказує, що вимога не містить чіткого розрахунку недоїмки, не містить додатків, які могли встановити час виникнення недоїмки та підстави. Вважає, що підставами для визначення суми недоїмки можуть бути акти перевірки платника єдиного внеску, рішення про нарахування пені та накладення штрафу, інші документи (розрахунки), на підставі яких визначено суму єдиного внеску, що належить до сплати. Жодного з цих документів у вимозі не зазначено, тобто відсутні підстави формування недоїмки в особовому рахунку платника податків. Крім того, контролюючий орган не правильно визначив суму недоїмки та не врахував, що позивач є працевлаштованою особою, оскільки з 27.09.2017 і по теперішній час працює як найманий працівник за трудовим договором в Республіці Чехія, де сплачує відповідні податки. З посиланням на умови Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення від 04.07.2001, який набрав чинності з 01.04.2003, та положення Адміністративної угоди про застосування Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення від 25.06.2003, зазначає, що сплату ЄСВ за позивача здійснює роботодавець до бюджету Чеської Республіки, що в подальшому дозволить позивачеві визнати трудовий стаж на території України відповідно до умов міжнародного договору, а тому сплачувати повторно ЄСВ на території України чинне законодавство не вимагає. Просить позов задовольнити.

Ухвалою від 12.05.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

31.05.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивач зареєстрований як фізична особа підприємець з 23.07.2014, перебуває на податковому обліку як платник єдиного внеску. Вказує, що в порушення статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) позивачем з 2017 року не сплачувався єдиний внесок. У зв`язку з наявністю у позивача недоїмки з єдиного внеску контролюючим органом сформовано оскаржувану вимогу за формою та у строки, визначені законодавством. Звертає увагу, що чинним законодавством України не передбачена заборона фізичній особі-підприємцю працювати також і за трудовим договором, отже, робота за трудовим договором не виключає можливості здійснення підприємницької діяльності. Зазначає, що в спірному випадку факт проживання позивача на території Чехії не впливає на його визначений відповідно до законодавства України статус фізичної особи-підприємця та обов`язок платника єдиного внеску. Звертає увагу, що відповідно до ст.9 Закону №2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведені норми передбачають для певного кола осіб, в тому числі осіб, які працюють або постійно проживають за межами України, можливість добровільної сплати єдиного внеску на підставі договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Позивачем відповідний договір не укладався. Вказує, вимога сформована на підставі даних інформаційної системи фіскального органу за період 4 квартал 2015 року – 1 квартал 2016 року, 2017 рік – 4 квартал 2020 року, що узгоджується з положеннями Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 25.04.2015 (далі - Інструкція №449), а також з урахуванням рішення №000119800 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 11.05.2016, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 384,05 грн. та нараховано пеню за період з 20.10.2015 до 10.05.2016 в розмірі 336,83 грн. Звертає увагу, що позивач взагалі не наводить аргументів щодо заборгованості з єдиного внеску, яка виникла на підставі такого рішення та за період до 2017 року. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На підставі наявних матеріалів судом встановлено такі обставини.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Веселівською районною державною адміністрацією Запорізької області 23.07.2014, номер запису: 20820000000001933, з 24.07.2014 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області як платник єдиного соціального внеску.

У період з 01.08.2014 по 01.04.2016 перебував на спрощеній системі оподаткування та звітності. Податкова звітність за 2017-2020 роки та поточний період 2021 року не надавалася (лист ГУ ДПС у Запорізькій області від 26.03.2021 №18790/6/08-01-01-61, а.с.23).

17.03.2021 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на податкову адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-457-11, відповідно до якої станом на 28.02.2021 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 40 426,83 грн., у тому числі: недоїмка 39 535,95 грн., штрафи 554,05 грн., пеня 336,83 грн.

Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості за рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, та заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного внеску (дані інтегрованої картки платника єдиного внеску, а.с.51-54), а саме:

- станом на 31.12.2015 обліковувалась заборгованість зі сплати ЄСВ в розмірі 1 573,22 грн.;

- зі строком сплати 19.01.2016 нараховано 1 434,51 грн. (IV квартал 2015 року);

- зі строком сплати 19.04.2016 нараховано 909,48 грн. (І квартал 2016 року);

- у зв`язку з частковою сплатою ЄСВ в сумі 2 000,00 грн. (10.05.2016) залишок складає 1 917,21 грн.;

- рішенням №000119800 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 11.05.2016 до позивача застосовано штраф у розмірі 384,05 грн. та нараховано пеню за період з 20.10.2015 до 10.05.2016 в розмірі 336,83 грн.;

- станом на 31.12.2017 заборгованість складає 2 638,09 грн.;

- зі строком сплати до 09.02.2018 нараховано 8 448,00 грн (2017 рік).

- зі строком сплати 19.04.2018 нараховано 2 457,18 грн (І квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.07.2018 нараховано 2 457,18 грн (ІІ квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.10.2018 нараховано 2 457,18 грн (ІІІ квартал 2018 року);

- зі строком сплати 21.01.2019 нараховано 2 457,18 грн (IV квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.04.2019 нараховано 2 754,18 грн (І квартал 2019 року);

- зі строком сплати 19.07.2019 нараховано 2 754,18 грн (ІІ квартал 2019 року);

- зі строком сплати 21.10.2019 нараховано 2 754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року);

- зі строком сплати 20.01.2020 нараховано 2 754,18 грн. (IV квартал 2019 року).

- зі строком сплати 21.04.2020 нараховано 2 078,12 грн. (січень-лютий 2020 року);

- зі строком сплати 20.07.2020 нараховано 1 039,06 грн. (червень 2020 року);

- зі строком сплати 19.10.2020 нараховано 3 178,12 грн. (ІІІ квартал 2020 року);

- зі строком сплати 19.01.2021 нараховано 2 200,00 грн. (IV квартал 2020 року).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття ГУ ДПС у Запорізькій області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-457-11від 17.03.2021, позивач оскаржив таку вимогу в адміністративному порядку, однак позитивного результату не отримав, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням змін, внесених до даної норми Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3 жовтня 2017 року №2148-VIII (набрав чинності 11.01.2017), Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13 травня 2020 року № 592-IX (набрав чинності з 01.01.2021), положення частини 4 статті 4 Закону №2464-VI викладені в такій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування».

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції станом на період перебування позивача на спрощеній системі оподаткування з 01.08.2014 по 01.04.2016) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;

Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Таким чином, сплата єдиного внеску фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017 рік мала бути здійснена до 09.02.2018 у розмірі не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону №2464-VI (набули чинності з 01.01.2018).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Як зазначено у частині 16 статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13 травня 2020 року № 592-IX (набрав чинності з 01.01.2021) пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI викладено в такій редакції: «Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».

Інші вищенаведені норми змін не зазнали.

Крім того, відповідно до частини 10 статті 25 Закону №2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Частиною 11 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: 2) за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Таким чином, у період перебування на спрощеній системі оподаткування з 01.08.2014 по 01.04.2016 позивач повинен був самостійно нараховувати для себе єдиний внесок не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, та не менше за розмір мінімального страхового внеску.

Позивач не наводить аргументів щодо незгоди з недоїмкою з єдиного внеску, нарахованою за вказаний період. Нараховані суми недоїмки відображені за даними інформаційної системи фіскального органу, які не оспорюються.

Також позивач не наводить аргументів і щодо незгоди з рішенням №000119800 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 11.05.2016, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 384,05 грн. та нараховано пеню за період з 20.10.2015 до 10.05.2016 в розмірі 336,83 грн.

Таким чином, спір щодо визначених сум заборгованості з єдиного внеску в частині недоїмки до 01.01.2017, а також штрафів та пені, які виникли на підставі рішення №000119800 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 11.05.2016, в загальному розмірі 2 638,09 грн. – відсутній, отже вимога вданій частині визнається судом правомірною.

Крім того, відповідно до вищенаведених норм права, починаючи з 01.01.2017 встановлений безальтернативний обов`язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Позивачем не надано доказів наявності права на звільнення від сплати єдиного внеску, підприємницька діяльність не припинена.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що він з 27.09.2017 і по теперішній час працює як найманий працівник за трудовим договором в Республіці Чехія, де сплачує відповідні податки. З посиланням на умови Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення від 04.07.2001, який набрав чинності з 01.04.2003, та положення Адміністративної угоди про застосування Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення від 25.06.2003, зазначає, що сплату ЄСВ за позивача здійснює роботодавець до бюджету Чеської Республіки, що в подальшому дозволить позивачеві визнати трудовий стаж на території України відповідно до умов міжнародного договору, а тому сплачувати повторно ЄСВ на території України чинне законодавство не вимагає.

На підтвердження наведеного до матеріалів справи надано копію трудового договору між позивачем та ТОВ «КОВОКОН Поповіце» від 27.09.2017, додаток до трудового договору та Підтвердження «КОВОКОН» від 30.02.2021, відповідно до якого ОСОБА_2 працює в компанії з 27.09.2019 (а.с.25-33).

Суд зазначає, що відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Шляхом системного тлумачення наведених норм права, Верховний Суд зазначив, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Обставина, з якою позивач пов`язує відсутність обов`язку сплачувати єдиний внесок, полягає в тому, що позивач з 27.09.2019 проживає та офіційно працює за договором найму на території Республіки Чехія.

Суд не приймає такі доводи позивача та зазначає, що пунктами 3 і 10 частини 2 статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

В спірному випадку факт працевлаштування позивача в Республіці Чехія не впливає на його обов`язок платника єдиного соціального внеску, оскільки роботодавці в Республіки Чехія не є роботодавцями в розумінні Закону № 2464-VI, відповідно, позивач не вважається застрахованою особою, за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Частина 5 статті 9 Закону № 2464-VI встановлює, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Наведені норми у сукупності з іншими нормами статей 9 та 10 Закону № 2464-VI передбачають для певного кола осіб, в тому числі тих, які працюють або постійно проживають за межами України, можливість добровільної сплати єдиного внеску на підставі договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як вбачається з матеріалів справи, такий договір позивачем в установленому статтею 10 Закону № 2464-VI порядку не укладався.

Також матеріалами справи не підтверджено реалізацію права позивача на участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування згідно частини 9 статті 10 вказаного Закону, а саме: відповідно до договорів про добровільну участь, укладених центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, з такими підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними).

Посилання позивача на Договір між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення від 04.07.2001, який набрав чинності з 01.04.2003, є помилковим, оскільки зазначений міжнародний договір поширюється на здійснення певних грошових виплат у сфері соціального забезпечення, зокрема:

- відповідно до правових норм України: 1) допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю; 2) допомога по вагітності та пологах, при народженні дитини та догляду за нею; 3) допомога сім`ям з дітьми; 4) допомога у разі нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання, а також смерті потерпілого, яка настала з цих причин; 5) допомога по безробіттю; 6) пенсія за віком; 7) пенсія по інвалідності; 8) пенсія в разі втрати годувальника; 9) допомога на поховання.

- відповідно до правових норм Чеської Республіки: 1) допомоги під час хвороби та материнства; 2) допомоги у зв`язку з інвалідністю; 3) допомоги у зв`язку із старістю; 4) допомоги членам сім`ї померлого; 5) допомоги у зв`язку з каліцтвом та професійним захворюванням; 6) похоронні; 7) допомоги по безробіттю; 8) допомоги сім`ям з дітьми.

Цей Договір також поширюється на правові норми, що змінюють або заміняють норми, згадані у попередньому пункті. Однак Договір не поширюється на правові норми, через які будуть впроваджуватися нові галузі соціального забезпечення, якщо Компетентні установи не домовляться про інше.

Виходячи з правової суті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цей внесок не є предметом регулювання цього Договору.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що до позовної заяви взагалі не надано будь яких доказів того, що за позивача сплачено страхові внески у період з 27.09.2017 по 31.12.2020 на території Чеської Республіки, або доказів того, що вказаний період зарахований до страхового стажу позивача у відповідності до умов Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що за встановлених у справі обставин позивач як фізична особа-підприємець у визначених контролюючим органом періодах 2017-2020 роки був зобов`язаний сплачувати єдиний внесок незалежно від того, чи отримує він дохід від такої діяльності чи ні.

Крім того, помилковими є твердження позивача про обов`язковість проведення перевірки та складення акту перевірки при визначенні недоїмки зі сплати єдиного внеску, оскільки відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Згідно з абзацами 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Як зазначено у абзаці 6 пункту 3 розділу VI Інструкції, орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

Відповідно до абзацу 11 пункту 3 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн.

Як передбачено абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою відповідно до додатку 6 (для юридичної особи) або за формою відповідно до додатку 7 (для платника - фізичної особи).

Отже, проведення документальної перевірки не є обов`язковою підставою для формування вимоги зі сплати недоїмки, оскільки Інструкція №499 передбачає декілька підстав формування вимоги, серед яких зокрема облікові дані з інформаційних систем органу доходів і зборів.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо визначення недоїмки з єдиного внеску виключно на підставі акта перевірки, Верховний Суд у постанові від 03.12.2020 у справі №440/1256/19 зазначив, що положеннями законодавства не передбачено обов`язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту.

Аналогічних висновків про те, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов`язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском, дійшов Верховний Суд у постановах від 11.09.2018 у справі №826/11623/16, від 10.12.2019 у справі №826/25425/15.

Крім того, суд критично оцінює посилання позивача на відсутність у вимозі розрахунку недоїмки, а також відсутність додатків з інформацією про час виникнення недоїмки та підстави, оскільки так посилання не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) відповідає зазначеним положенням.

Суд зауважує, що надана до матеріалів справи інтегрована картка платника єдиного внеску ОСОБА_1 у повній мірі дозволяє встановити підстави та період виникнення заборгованості, у тому числі недоїмки, штрафів та пені, а також пересвідчитись у правильності здійсненого нарахування, а тому твердження позивача про те, що недоїмка визначена невірно, є безпідставними.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи всі вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.03.2021 №Ф-457-11 відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

На підставі аргументів, наведених позивачем, судом встановлено, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, у зв`язку з чим в задоволенні позову належить відмовити.

У зв`язку з відмовою в позові відсутні підстави для відшкодування позивачу понесених судових витрат, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ ВП 44118663) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повне судове рішення складено 14 липня 2021 року.

Суддя М.О. Семененко