Рішення № 98331589, 19.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року Справа № 160/3884/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенко А.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16.03.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати незаконною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у ненаданні довідки ОСОБА_1 про звернення за захистом в Україні та нереєстрації ОСОБА_1 з 24.12.2020 у порядку встановленому законодавством;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області видати довідку на ім`я ОСОБА_1 про звернення за додатковим захистом в Україні;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зареєструвати ОСОБА_1 як особу, яка звернулася за додатковим захистом в Україні.

В обґрунтування позову зазначено, що 24.12.2020 ОСОБА_1 через представника звернулась до відповідача із заявою про надання їй статусу особи із додатковим захистом. Водночас, листом від 04.01.2021 ГУ ДМС України в Дніпропетровській області повідомило представника позивача, що не вважає його повноважним представником, а тому заява буде розглянути лише після особистого звернення ОСОБА_1 20.01.2021 позивач повторно звернулась до відповідача із заявою про надання статусу особи із додатковим захистом через адміністрацію СІЗО, на яку отримала згідно п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «» відповідь від 10.02.2021, що відповідач направив до Прокуратури Дніпропетровської області звернення щодо надання дозволу на відвідування позивача в СІЗО з метою проведення співбесіди. Отже, оскільки ОСОБА_1 двічі зверталась до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про надання додаткового захисту, останній прийнявши дві заяви не прийняв жодного рішення і не надав жодного підтвердження виконання вимог закону, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 відкрито провадження у справі № 160/3884/21 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

11.05.2021 представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - це заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням підстав для такого визнання. Разом з тим, громадянкою Російської Федерації ОСОБА_1 заяви саме встановленого зразка до міграційної служби не подавалось, що відповідно свідчить про відсутність факту порушення відповідачем прав, свобод або законних інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 24.12.2020 арештована ОСОБА_1 через свого представника звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській із заявою про надання їй статусу особи із додатковим захистом.

Підписання заяви відбувалося особисто позивачем у СІЗО № 4 м. Дніпро, в наступному підписана позивачем заява разом із доданими документами була передана адвокату ОСОБА_2 для вручення відповідачу.

Листом від 04.01.2021 адвокату Надтоці О. відповідач повідомив, що у разі виникнення умов бути визнаним біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянці ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту встановленого зразку та зазначеними документами, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування.

25.01.2021 ОСОБА_1 повторно звернулася до відповідача із заявою про надання статусу особи із додатковим захистом через адміністрацію СІЗО, на яку отримала відповідь від 10.02.2021, що ГУ ДМС України в Дніпропетровській області направлено до прокуратури Дніпропетровської області звернення щодо надання дозволу на відвідування ОСОБА_1 в СІЗО.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання довідки про звернення із заявою про надання додаткового захисту та нереєстрації позивача, ОСОБА_1 звернулась до суду з даною позовною заявою.

Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі - Закон України № 3671-VI) особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 5 Закону України № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника.

Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (ч. 1 ст. 8 Закону України № 3671-VI).

Як встановлено судом з листів Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 04.01.2021 та від 10.02.2021, відповідачем не було розглянуто заяв ОСОБА_1 по суті.

Так, у листі від 04.01.2021 відповідачем було зазначено лише про те, що ОСОБА_1 звернулась до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області не особисто, а через представника та запропоновано позивачу звернутись особисто.

Разом з тим, суд критично ставиться до таких тверджень відповідача, оскільки відповідно до приписів ч. 1 ст. 7 Закону України № 3671-VI заява ОСОБА_1 від 24.12.2020 була подана до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області законним представником позивача.

Разом з тим, всупереч ч. 1 ст. 7 Закону України № 3671-VI відповідач фактично відмовив ОСОБА_1 у прийнятті заяви про надання їй статусу особи із додатковим захистом, оскільки остання була подана не особисто.

Суд також звертає увагу на те, що станом на дату звернення до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області (24.12.2020) ОСОБА_1 перебувала під арештом в СІЗО і не могла забезпечити особисте звернення із заявою про надання їй статусу особи із додатковим захистом, що взагалі не було враховано відповідачем.

Крім того, посилання відповідача у листі від 10.02.2021 про направлення до прокуратури Дніпропетровської області звернення щодо надання дозволу на відвідування ОСОБА_1 в СІЗО, також на переконання суду, є неналежним розглядом заяви, оскільки за наслідками такого розгляду відповідач мав прийняти заяву до розгляду, видати довідку про звернення за захистом в Україні та зареєструвати позивача, чого з невідомих суду обставин зроблено не було.

Суд також критично ставиться до тверджень відповідача викладених у відзиві на позов стосовно того, що громадянкою Російської Федерації ОСОБА_1 до міграційної служби не подавалось жодної заяви саме встановленого зразка, оскільки у листах відповідача від 04.01.2021 та від 10.02.2021 такої підстави для відмови у прийнятті заяви ОСОБА_1 про надання їй статусу особи із додатковим захистом зазначено не було.

Також, суд звертає увагу, що положеннями чинного законодавства не передбачено можливості міграційного органу розглядати заяву біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в порядку Закону України «Про звернення громадян», оскільки спірні правовідносини регулюються положеннями спеціального Закону України № 3671-VI та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011.

На підставі вищезазначеного, враховуючи те що відповідачем ані 04.01.2021, ані 10.02.2021 не було прийнято та розглянуто у встановленому законі порядку заяву ОСОБА_1 про визнання її особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом визнання такої бездіяльності протиправною.

Повноваження адміністративного суду у разі задоволення адміністративного позову визначені частиною 2 ст. 245 КАС України, згідно якої суд може прийняти рішення, зокрема про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

З урахуванням чого, суд вважає за необхідне також задовольнити позовні вимоги щодо зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області видати довідку на ім`я ОСОБА_1 про звернення за додатковим захистом в Україні та зареєструвати ОСОБА_1 як особу, яка звернулася за додатковим захистом в Україні.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі № 160/3884/21 не здійснювати.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у ненаданні довідки ОСОБА_1 про звернення за захистом в Україні та нереєстрації ОСОБА_1 з 24.12.2020 у порядку встановленому законодавством.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області видати довідку на ім`я ОСОБА_1 про звернення за додатковим захистом в Україні.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зареєструвати ОСОБА_1 як особу, яка звернулася за додатковим захистом в Україні.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А. Ю. Рищенко