Рішення № 98331391, 04.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2021 року Справа № 160/6560/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовної заяви ОСОБА_1 (представник: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась через свого представника звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, , у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 51/03-8/18 від 28.05.2020р. про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 , як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу, зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, підвищення розміру пенсії відповідно до ч.3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з дати звернення - 27.08.2019р. та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.

- встановити контроль виконання рішення.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що представник ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю - Богач В.І. звернулася до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком як не працюючому пенсіонеру, в разі необхідності направити запити відповідно до записів трудової книжки для отримання довідок по заробітній платі, що враховується для обчислення пенсії і довідок про реорганізацію (перейменування) підприємств, врахувати найвигідніший період.

Листом № 1723/02-09/21 від 06.09.2019р. головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з чим позивач звернулась з даним позовом до суду та рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2019р. по справі № 160/9199/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020р., позов задоволено частково, зокрема, зобов`язано головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву про призначення пенсії від 27.08.2019р. та прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду такої заяви.

На виконання рішення суду № 160/9199/19 головним управлінням розглянуто заяву позивача про призначення пенсії та відмовлено з підстав того, що до заяви додано копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номера та паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ОСОБА_1 (без зазначення по батькові).

Позивач не погоджується з доводами відповідача, який безпідставно зазначає, що неможливо ідентифікувати позивача, тому позовні вимоги просить задоволити у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року відкрито провадження у справі № 160/6560/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 263 КАС України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з приписами ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалося.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року від відповідача було витребувано належним чином завірену копію пенсійної справи та запропоновано у разі невизнання позову протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду надати відзив на позовну заяву.

28 травня 2021 року від відповідача надійшов відзив, в якому останнім зазначено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 по справі № 160/9199/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано головне управління розглянути заяву представника ОСОБА_1 - Богач Віти Іванівни від 27.08.2019 та прийняти відповідне рішення за наслідком розгляду такої заяви.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 по справі № 160/9199/19 заява представника ОСОБА_1 - Богач Віти Іванівни від 27.08.2019 розглянута головним управлінням та винесено рішення від 28.05.2020 № 51/038/18 про відмову в призначенні пенсії за віком через відсутність можливості ідентифікувати особу, зазначену у паспорті громадян України для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 02.05.2019 на ім`я “ ОСОБА_2 ” та у трудовій книжці на ім`я “ ОСОБА_2 ”.

Оскільки ОСОБА_1 не надала до головного управління необхідних документів для розгляду заяви про призначення пенсії за віком, відділом з питань перерахунків пенсії № 4 управління застосування пенсійного законодавства головного управління у призначення пенсії за віком відмовлено.

На думку відповідача, позивач, як громадянин України, жодним чином не обмежений у праві на пенсійне забезпечення в Україні, однак, позивач при зверненні до органів, що призначають та виплачують пенсію, повинна наряду з іншими громадянами України дотримуватись приписів діючого законодавства щодо подання документів для призначення пенсії.

У задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

До червня 1996 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в АДРЕСА_2 , надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачу у призначенні пенсії, оскільки не має можливості ідентифікувати особу заявника через те, що в довіреності представника зазначений закордонний паспорт громадянина України НОМЕР_3 виданий 07.06.2004, а до заяви додано закордонний паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 виданий 02.05.2019. Заява про призначення пенсії подається за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. За наданими документами не підтверджено місце проживання ОСОБА_1 на території України, не погодившись з чим представник позивача звернувся до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2019р. по справі № 160/9199/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020р. позов задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 27.08.2019.

- зобов`язано головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву про призначення пенсії від 27.08.2019р. та прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду такої заяви.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 по справі № 160/9199/19 заява представника ОСОБА_2 - Богач Віти Іванівни від 27.08.2019 розглянута головним управлінням та винесено рішення від 28.05.2020 № 51/038/18 про відмову в призначенні пенсії за віком через відсутність можливості ідентифікувати особу, зазначену у паспорті громадян України для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 02.05.2019 на ім`я “ ОСОБА_2 ” та у трудовій книжці на ім`я “ ОСОБА_2 ”.

Не погоджуючись із рішенням відповідача від 28.05.2020 № 51/038/18, позивач через свого представника звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Згідно зі ст. 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення №25-рп/2009) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 19.05.2015 року у справі № 21-168а15.

Частиною 1 ст. 44 Закону № 1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 5 ст. 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 1.1 Порядку № 22-1 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Пунктом 1.5 Порядку № 22-1 визначено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Відповідно до п. 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Аналізуючи викладені приписи законодавства суд вважає за необхідне зазначити, що позивач звертаючись через свого представника до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 27.08.2019 року про призначення пенсії за віком надала копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 виданого 02.05.2019 року.

Відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив про те, що наданий ОСОБА_3 паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 виданого 02.05.2019 року не містить по батькові позивача, що не відповідає документам в пенсійній справі.

Проте суд з такими твердженнями відповідача категорично не погоджується, оскільки відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року №719-V, паспорт громадянина України для виїзду за кордон - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетину ним державного кордону України та перебування за кордоном. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон містить дату та рік народження громадянина, його форма затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 р. № 1725. Згідно технічного опису бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який затверджений вищевказаною постановою, у ньому відсутні такі данні, як по батькові. Суд зауважує, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон видається на підставі паспорта громадянина України, в якому зазначається по батькові.

Пунктом 5 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року № 719-V, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, зокрема, містить такі відомості: тип, код держави, номер паспорта, а також прізвище, ім`я, громадянство, дата народження, персональний номер, стать і місце народження пред`явника паспорта, дата видачі та найменування органу, що видав паспорт, а також дата закінчення строку дії паспорта.

Отже, вказаним Положенням не передбачено зазначення у паспорті громадянина України для виїзду за кордон по батькові особи.

Так, головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області передчасно здійснено висновок про відмову у призначенні пенсії, оскільки управлінням не вирішувались питання, які віднесенні до його компетенції та які підлягають з`ясуванню при розгляді заяви позивача про призначення пенсії, чим позбавлено позивачку конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, що відмова головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області у призначені позивачеві пенсії, що оформлена рішенням від 28.05.2020 № 51/038/18 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 , як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу, зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, підвищення розміру пенсії відповідно до ч.3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з дати звернення - 27.08.2019 р. та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок, суд зазначає наступне.

У спірному випадку, відповідач не аналізував наявність чи відсутність у позивача необхідного стажу для призначення пенсії; наявність чи відсутність документів, які такий стаж підтверджують; наявність чи відсутність правових підстав для призначення пенсії із підвищенням розміру на підставі статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про те, що для прийняття рішення відповідачем не було встановлено усіх обставин, які мають значення для його прийняття, що свідчить про відсутність підстав для зобов`язання відповідача прийняти рішення саме про призначення позивачці пенсії.

Враховуючи, що суд не є органом, уповноваженим на призначення пенсії, а лише перевіряє відповідність чинному законодавству рішення суб`єкта владних повноважень, яке оскаржується в судовому порядку, суд приходить до того, що належним способом захисту прав позивача, у спірних правовідносинах, є зобов`язання органу Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву позивача від 27.08.2019 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, які зроблені під час розгляду цієї справи.

Стосовно позовної вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 371 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць

Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов`язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією № 9230-9332-1575-5748 від 28.04.2021 року.

Отже, оскільки задоволено основну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (представник: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 51/03-8/18 від 28.05.2020р. про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ..

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву позивача від 27.08.2019 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, які зроблені під час розгляду цієї справи.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (представник: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427)у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук