Рішення № 98318441, 02.07.2021, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 129/705/21

Провадження № 2/135/177/21

РІШЕННЯ

іменем України

02.07.2021 Ладижинський міський суд Вінницької області

в складі: судді Корнієнка О.М.,

з участю секретаря судових засідань Міронової Ю.М.,

позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ГУНП у Вінницькій області Костенко Ю.О.,

представника відповідача Державної казначейської служби України Бубели Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин Вінницької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Гайсинського районного суду Вінницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Гайсинського районного суду Вінницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Зазначив, що 18.09.2020 о 08 год. 30 хв. в м.Гайсин Вінницької області бiля власного домогосподарства по АДРЕСА_1 його було незаконно затримано старшим ДОП ОСОБА_3 та доставлено до Гайсинського районного вiддiлу поліції. ОСОБА_3 був безпідставно складений протокол про адмiнiстративне затримання cepiї АА № 172686. Також незаконно проведено йому особистий огляд. 3 метою приховання незаконного затримання старшим ДОП ОСОБА_3 було складено протокол про начебто вчинення ним правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП cepiї АПР18 № 728953 вiд 18.09.2020. В протоколі вказано, що 18.09.2020 близько 08 год.30 хв. в АДРЕСА_2 в розмові з працівниками поліції, на їх вимогу прослідувати в Гайсинський ВП для складення вiдповiдних документів щодо письмових звернень ОСОБА_4 щодо його протиправних дiй категорично відмовився, опирався, тікав, чим вчинив злісну непокору законнiй вимозі працівника поліції. До протоколу додано рапорт за яким вказано, що ОСОБА_3 спільно із ДОП СП Гайсинського ВП старшим лейтенантом поліції Пожевановим Ю.Д. 18.09.2020 бiля 08 год. 30 хв. зупинив його i роз`яснив необхідність його явки до Гайсинського ВП з приводу письмових звернень ОСОБА_4 щодо протиправних дiй. Під час розмови він начебто став поводити себе агресивно, кричав, відмовлявся вiд явки до вiддiлу поліції для надання письмових пояснень. На вимогу пройти до службового автомобіля для слідування до Гайсинського ВП категорично відмовився, опирався та намагався втекти.

Зазначені в протоколі обставини його опору працівникам поліції, криків не відповідають дійсності, оскільки це спростовується знятим ним на мобільний телефон відео події. Небажання же слідувати до Гайсинського ВП було викликане незаконними діями працівників поліції. Протокол серії АПР 18 № 728953 вiд 18.09.2020 в той же день старшим ДОП ОСОБА_3 було передано до суду i туди ж доставлено і його.

Незважаючи на те, що він не вчиняв правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.185 КУпАП, на вимогу ОСОБА_3 його було в той же день Гайсинським районним судом притягнуто до відповідальності за ст.185 КУпАП та призначено покарання - 10 діб адміністративного арешту.

Після цього він звернувся за наданням правової допомоги до адвоката i була подана апеляція на постанову Гайсинського районного суду вiд 18.09.2020.

Вінницьким апеляційним судом незаконна постанова Гайсинського районного суду вiд 18.09.2020 про притягнення його до вiдповiпальностi за ст.185 КУпАП була скасована. В постанові Вінницького апеляційного суду вiд 24.10.2020 чітко зазначено, що він не вчиняв протиправних дiй (злісної непокори законній вимозі працівника поліції при виконанні ним службових обов`язків, хапання за формений одяг, висловлювань нецензурного лайкою).

Працівником поліції він був незаконно затриманий, доставлений до відділу поліції, обшуканий, протокол про адмiнiстративне правопорушення серії АПР18 № 728953 вiд 18.09.2020 ним був сфальсифікований, тобто вчинено дисцинлінарний проступок, відповідальність за який передбачена ст.13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Внаслідок цих дій він незаконно був притягнутий Гайсинським районним судом Вінницької області до адміністративної відповідальності за правопорушення, яке не вчиняв.

Для захисту своїх прав він вимушений був звернутись до адвоката, оплатити його послуги та звертатись до Вінницького апеляційного суду з апеляцією, витрачати час та кошти на поїздку до м. Вінниці для участі в судовому засіданні,чим йому заподiяна матеріальна шкода в сумі 2800 грн.

Також пiд час незаконного затримання, доставляння до Гайсинського ВП, незаконного притягнення до адміністративної відповідальності йому була заподiяна моральна шкода. Він дуже переживав, боявся, що в Гайсинському ВП до нього буде протиправно застосоване фізичне насильство. Також його дуже гнітило, що незаконні дії працівника поліції незважаючи на його заперечення, не були припинені судом. Моральні страждання він також пережив вiд незаконного та несправедливого ухвалення рішення Гайсинським районним судом.

Оскільки він тривалий час (з 18.09.2020 до 21.10.2020) він відчував страх, перебував у нервовій напрузі від того, чи буде відновлена справедливість, чи звільнять його від відповідальності за дії, які він не вчиняв, був принижений під час незаконного затримання та обшуку, тому розмір моральної шкоди він визначив у розмірі 20000 грн.

В зв`язку з чим просив суд стягнути з Державного казначейства України на його користь завдану матеріальну шкоду в розмірі 2800 грн та моральну шкоду в розмірі 20000 грн та судові витрати.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Карнаух А.П. позов підтримали, посилаючись на викладені в ньому обставини. Додатково пояснили, що ОСОБА_1 18.09.2020 був затриманий за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, того ж дня Гайсинським районним судом був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення двох правопорушень, за ст. 173 та ст. 185 КУпАП. До суду на розгляд справи за ст. 173 КУпАП його не викликали. Згодом апеляційним судом за ст. 185 КУпАП його було виправдано. Він відбув покарання за ст. 173 КУпАП у виді 10 діб арешту. Покарання відбув після того, як постанова суду переглядалась в апеляційному суді, та набрала законної сили в частині притягнення до відповідальності за ст. 173 КУпАП. Відбував адміністративний арешт з 08.02.2021 по 18.02.2021. За послуги адвоката по захисту ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення він сплатив адвокату кошти 2800 грн., які просив стягнути в якості відшкодування матеріальної шкоди. Затримання відбулось за 10 м від будинку в якому проживає позивач, на очах у сусідів, що вплинуло на його репутацію та відносини з ними та спричинило йому додаткові моральні страждання.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Костенко Ю.А. в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позову, просила відмовити у його задоволенні. Згідно поданого відзиву на позовну заяву зазначили, що Головне управління Національної поліції у Вінницькій області не визнає даної позовної заяви, вважає її безпідставною та необґрунтованою з наступних причин. 18.09.2020 відносно ОСОБА_1 ДОП СП Гайсинського районного ВП ГУНП у Вінницькій області Дмитренко О.О. складено адміністративні матеріали за ст.173 та за ст.185 КУпАП, які в той же день надіслані до Гайсинського районного суду Вінницької області для прийняття відповідного рішення. 18.09.2020 суддею Гайсинського районного суду у справі №129/2383/20 винесено постанову, якою ОСОБА_1 визнано винуватим в скоєнні правопорушень передбачених ст.173 та ст.185 КУпАП, відповідно до якої відносно останнього накладено адміністративне стягнення у виді арешту на строк 10 діб. 21.10.2020 Вінницький апеляційний суд за апеляційної скаргою ОСОБА_1 на постанову Гайсинського районного суду від 18.09.2020, дійшов висновку що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині винуватості ОСОБА_1 за ст.185 КУпАП, а в іншій частині залишити без змін, про що винесено відповідну постанову. В даному ж випадку судом апеляційної інстанції не визнано незаконним накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту у цій частині постанова суду першої інстанції залишено без змін. Таким чином у позивача відсутні підстави для звернення до суду з вказаним позовом.

Окрім того, основним критерієм для відшкодування шкоди відповідно до вимог зазначеного Закону є незаконність дій органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду, що на сьогоднішній день є недоведеним, оскільки відсутнє жодне рішення суду в порядку КПК України, яке б свідчило про незаконність дій ГУНП у Вінницькій області, вчинених по відношенню до позивача.

Позивач у позовній заяві зазначає моральну шкоду яка йому завдана у сумі 20000 грн., оскільки він у період з 18.09.2020 по 21.10.2020 перебував у нервовій напрузі, хоча до адміністративної відповідальності був притягнутий 18.09.2020 та відповідно до постанови суду накладено адміністративний арешт на строк десять діб (час перебування під адміністративним арештом 08.02-18.02.2021).

Законом визначено, що умовами настання моральної шкоди має бути фізичний або психічний вплив на особу, які на сьогоднішній день є відсутніми і не доведеними з боку позивача. Адже за таких обставин позивач має надати до суду обвинувальний вирок суду щодо поліцейських, яким має бути встановлено наявність такого впливу.

З огляду на обставини справи, факт наявності у позивача моральної шкоди залишається не доведеним, адже в матеріалах справи відсутні будь-які докази її завдання.

Щодо позовних вимог в частині стягнення судових витрат та на правничу допомогу, зазначили, що на підтвердження витрат обсягу правничої допомоги та її подальшої оплати позивачем надано лише тільки довідку від 21.09.2020, про сплату коштів у сумі 2800 грн за надання правової допомоги при підготовці апеляційної скарги та участь у судових засіданнях. Будь яких інших документів до позовної заяви таких як договір про надання професійної правничої допомоги, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю, ордер, квитанція прибуткового касового ордеру, попередній розрахунок, акти приймання-передачі не надано. Тому не підтверджено позивачем факту надання послуг з правничої допомоги.

Дільничний офіцер поліції не є тією посадовою особою, на діяльність якої поширюються норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Представник Державної казначейської служби України Бубела Н.А. в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позову, просила відмовити у його задоволенні. Згідно поданого відзиву на позовну заяву зазначили, що подаючи даний позов, позивачем не наведено жодного доказу, який би надавав право позивачу на вiдшкодування моральном шкоди. Крім того, як вбачається із матеріалів справи, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення передбачене ст. 173 КУпАП, разом з тим, справу про адміністративне правопорушення відносно позивача закрито не було. Позивач не надає будь-яких переконливих доказiв якi б вказували на те, що вiн дійсно зазнав душевних страждань i яким чином порушився його звичний спосіб життя. Не надає позивач i жодних переконливих доказів завдання йому шкоди, внаслідок заподіяння якої вiн зазнає сильних душевних страждань. Позивач просить стягнути на його користь 20000 грн у вiдшкодування моральної шкоди, проте не наводить обгрунтованого розрахунку останньої. Звичайно, притягнення судом першої інстанції ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення передбачене ст. 185 КУпАП, викликало у позивача хвилювання. Однак, щодо глибини душевних страждань позивача, то на думку Державної казначейської служби України, такі страждання є відчутними, але не критичними.

Вислухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали даної справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

Судом встановлено, що 18.09.2020 біля 08 год. 30 хв. працівником поліції ОСОБА_1 було затримано та доставлено до Гайсинського районного вiддiлу поліції, проведено особистий огляд позивача, вилучено його речі, які згодом було повернуто, що вбачається з копії протоколу cepiї АА № 172686 про адміністративне затримання від 18.09.2020. У вказаному протоколі зазначено, що затримання відбулось у зв?язку із вчиненням правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП.

18.09.2020 відносно ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.185 КУпАП в якому зазначено, що 18.09.2020 біля 08 год. 30 хв. в м.Гайсині по вул. Пролетарській ОСОБА_1 , в розмові з працівником поліції на неодноразову вимогу прослідувати до Гайсинського ВП для складання відповідних документів за зверненням громадянки на його протиправні дії, нецензурно виражався, опирався, тікав, чим вчинив злісну непокору законній вимозі працівника поліції при виконанні ним службових обов`язків та скоїв правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП, що вбачається з копії протоколу cepiї АПР18 № 728953 вiд 18.09.2020.

З копії рапорту поданого 18.09.2020 начальнику Гайсинського ВП ГУНП у Вінницькій області Соломону І. вбачається, що старшим ДОП СП Гайсинського ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_3 спільно із ДОП СП Гайсинського ВП Пожевановим Ю.Д. 18.09.2020 бiля 08 год. 30 хв. був зупинений ОСОБА_1 , було роз`яснено необхідність його явки до Гайсинського ВП з приводу письмових звернень ОСОБА_4 щодо протиправних дій. Під час розмови ОСОБА_1 поводив себе агресивно, кричав, відмовлявся вiд явки до вiддiлу поліції для надання письмових пояснень. На вимогу пройти до службового автомобіля для слідування до Гайсинського ВП категорично відмовився, опирався та намагався втекти. Після чого його було затримано та доставлено до відділу поліції для складання протоколу про адмністративне правопорушення за ст. 185 КУпАП.

Постановою Гайсинського районного суду Вінницької області від 18.09.2020 ОСОБА_1 було визнано винуватим в скоєнні правопорушень передбачених ст.173 та ст.185 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді арешту на строк 10 (десять) діб, стягнуто на користь держави судовий збір в сумі 420 грн. 40 коп., що вбачається з копії постанови від 18.09.2020 по справі №129/2383/20.

З копії постанови Вінницького апеляційного суду від 21.10.2020 вбачається, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 18.09.2020 змінено. Вирішено виключити з постанови Гайсинського районного суду Вінницької області від 18 вересня 2020 року висновки суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП. В іншій частині постанову суду залишено без змін. При цьому апеляційним судом вказано у мотивувальній частині постанови, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, оскільки із досліджених доказів не вбачається, що він висловлювався нецензурними словами, хапався за формений одяг, чинив злісну непокору законній вимозі працівника поліції.

З довідки, виданої 21.09.2020 ОСОБА_1 адвокатом Карнаухом А.П. вбачається, що за договором про надання правової допомоги (надання консультації, підготовка апеляційної скарги, участь у судових засіданнях) сплачено адвокату Карнауху А.П. гонорар у сумі 2800 грн.

Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_1 був затриманий працівниками поліції 18.09.2020, підставою затримання було вказано те, що він вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст. 185 КУпАП. Згодом він був доставлений до відділу поліції, було складено протокол про адміністративне правопорушення, зокрема, за ст. 185 КУпАП. В подальшому доставлений до суду для участі в розгляді справи. Дане затримання було пов?язане із подальшим притягненням ОСОБА_1 . Гайсинським районним судом до адміністративної відповідальності, зокрема, за ст. 185 КУпАП по справі №129/2383/20.

24.10.2020 Вінницьким апеляційним судом постанова Гайсинського районного суду вiд 18.09.2020 про притягнення ОСОБА_1 до вiдповiпальностi була змінена. Судом апеляційної інстанції було встановлено відсутність в його діях складу правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП.

При цьому суд враховує, що правопорушення передбачене ст. 173 КУпАП, за яке ОСОБА_1 був притягнутий до відповідальності і покарання за яким він поніс, було вчинене 15.09.2020, тобто за 3 дні до того, як ОСОБА_1 було затримано.

Відтак, суд вважає, що доводи сторони позивача про те, що ОСОБА_1 18.09.2020 був незаконно затриманий та притягненний до адміністративної відповідальності за ст.185 КУпАП знайшли своє підтвердження в судовому засіданні. Таке затримання обмежувало його права.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Виходячи з положень ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Згідно із пунктом 3 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації.

Моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 1167 ЦК України, моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках встановлених законом.

Відповідно до положень ч. 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Згідно із частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року № 266/94-ВР (далі по тексту Закон України № 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода, суми, сплачені громадянином у зв?язку з поданням йому юридичної допомоги..

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України № 266/94-ВР ).

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).

Згідно з ч. 1 статті 13 Закону № 794-VIII розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом («STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

ЄСПЛ у справі «THOMAv. LUXEMBOURG», № 38432/97 від 29 березня 2001 року, використав принцип за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «THOMAv. LUXEMBOURG», «CALOC v. FRANCE» та «NIEDBALA v. POLAND» ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Отже, внаслідок незаконного затримання, в ході якого було проведено огляд та вилучення речей, притягнення до адміністративної відповідальності, та подальшого скасування постанови в частині притягнення до адміністративної відповідальності за ст.185 КУпАП, перебування під судом до ухвалення постанови Гайсинським районним судом Вінницької області та постанови Вінницьким апеляційним судом, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: ст. 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР.

Встановивши, що у період незаконного та безпідставного адміністративного затримання позивачу завдана моральна шкода, яка виражалася у душевних стражданнях, принижені честі, гідності та ділової репутації, існують правові підстави для відшкодування позивачеві моральної шкоди.

Такий висновок суду відповідає практиці Верховного Суду, викладеній в постанові від 03.03.2021 по справі № 638/509/19.

Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, яку було завдано позивачеві, суд виходить з такого.

Суд вважає, що такий розмір компенсації моральної шкоди заявлений ОСОБА_1 в сумі 20000 грн є недостатньо обґрунтованим.

На підставі викладеного, зважаючи на обставини на які посилався позивач та його представник у позовній заяві і в судовому засіданні; ступінь та глибину душевних страждань позивача, завдану незаконним затриманням 18.09.2020 під час якого було проведено особистий огляд позивача, огляд його речей, які було вилучено, а згодом повернуто; враховуючи тривалість перебування позивача в статусі затриманої особи (справа про адміністративне правопорушення розглянута судом в той же день з участю позивача); те, що сам факт незаконного притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП, за діяння якого особа не вчиняла, - є психологічною травмою, зважаючи на визнання його винуватим та накладено стягнення, в тому числі і за ст. 185 КУпАП у виді адміністративного арешту на строк 10 діб призначеного судом першої інстанції за постановою від 18.09.2020, яке в подальшому хоч і не було змінене апеляційним судом за ст. 173 КУпАП, однак сам по собі факт притягнення до відповідальності за ст. 185 КУпАП підтверджує факт переживання особи за своє майбутнє; враховуючи характер вимушених змін у його житті і стосунках які він зазнав; характер моральних страждань, керуючись принципами розумності, виваженості і справедливості, суд вважає, що обгрунтований розмір компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду необхідно визначити в сумі 3000 грн.

Разом з тим, суд вважає, що вказаний розмір компенсації не може бути більшим ніж той, який визначений судом, зважаючи, зокрема, на те, що розмір встановленого судом відшкодування не повинен слугувати засобом для збагачення особи, а є саме виразом грошової компенсації за завдану моральну шкоду. При цьому суд враховує, що суд апеляційної інстанції, вказуючи про відсутність в діянні ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, постанову Гайсинського районного суду від 18.09.2020 в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП залишив без змін, зокрема, залишив визначене судом першої інстанції стягнення у виді адміністративного арешту строком 10 діб.

При цьому необхідно зазначити, що встановлення апеляційним судом відсутності складу правопорушення передбаченого ст. 185 КУпАП є підтвердженням незаконних процесуальних дій державних органів, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати. Відтак, сам факт незаконного затримання, в подальшому скасування постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом.

Заперечення відповідачів проти позову не спростовують висновків суду про необхідність відшкодування позивачу шкоди відповідно до положень Закону України № 266/94-ВР. Оскільки ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП за відсутністю складу цього адміністративного правопорушення. Відтак, його затримання 18.09.2020 у зв?язку з вчинення правопорушення передбаченого ст. 185 КУпАП та притягнення до відповідальності за вказаною статтею було незаконним.

Також безпідставними є доводи відповідачів про необхідність відмови в позові через відсутність у справі доказів будь-яких незаконних дій представників поліції чи суду. Оскільки відповідно до зазначених вище положень закону завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

При цьому, обов`язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного затримання за статтею 1176 ЦК України покладається на державу, а отже моральна шкода має бути компенсована позивачу за рахунок держави, а не за рахунок відповідних юридичних осіб.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд виходить з такого.

Позивач вказує, що завдана йому матеріальна шкода складається із витрат, які він сплатив адвокату, який здійснював його захист у справі про адміністративне правопорушення в апеляційному суді.

Вирішуючи спір в частині відшкодування витрат на правову допомогу, суд керується положеннями п. 4 ст. 3 Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР № 266/94-ВР, відповідно до якого, громадянину підлягають поверненню суми, сплачені ним у зв`язку з наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що під час розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності правову допомогу в Вінницькому апеляційному суді йому надавав адвокат Карнаух А.П. (по справі № 129/2383/20).

На підтвердження своїх вимог про стягнення понесених витрат на правову допомогу позивачем надано копію постанови Вінницького апеляційного суду від 24.10.2020, з якої видно, що в суді апеляційної інстанції брав участь адвокат Карнаух А.П., та довідку, видану адвокатом про сплату адвокату гонорару в сумі 2800 грн.

Враховуючи, що по справі № 129/2383/20 ОСОБА_1 притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП та за ст. 185 КУпАП, захищався від обвинувачення по обом статтям, однак судом апеляційної інстанції встановлено відсутність складу правопорушення передбаченого ст. 185 КУпАП, а рішення суду першої інстанції про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ст. 173 КУпАП залишено без змін, тому суд вважає, що сплачені по справі № 129/2383/20 кошти адвокату мають бути відшкодовані в сумі 1400 грн.

При цьому доводи відповідачів про відсутність доказів понесених ОСОБА_1 витрат по справі є недостатньо мотивованими, оскільки витрати на правову допомогу підтверджено довідкою адвоката Карнауха А.П. від 21.09.2020.

При цьому суд враховує практику Верховного Суду, викладену в постанові від 16.04.2020 по справі № 727/4597/19, по якій Верховний Суд зазначає, що, відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, Верховний Суд доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1400 грн, витрачені позивачем на захит по справі про адміністративне правопорушення від звинувачення про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП, є співмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, зокрема, затраченим часом на участь в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, дорогу до Вінницького апеляційного суду, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, та з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди та 1400 грн. матеріальної шкоди, а саме: відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним по справі про адміністративне правопорушення.

Інші доводи, наведені відповідачами не спростовують висновків суду про наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись ст. 55, 56 Конституції України, ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.15-16, 22, 23, 1173, 1176 ЦК України, ст.ст.1, 2, 3 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 року № 12-рп/2001, ст.1, 2, 3, 13, 19, 42, 43, 48, 49, 59, 76-81, 82, 89, 95, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Гайсин Вінницької області, РНОКПП НОМЕР_1 ) 3000 (три тисячі) гривень грошової компенсації моральної шкоди та 1400 гривень в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 09.07.2021.

Суддя