Рішення № 98297114, 01.07.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2021 р. м. Київ Справа № 911/3607/20

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Лилака Т.Д. за участю секретаря судового засідання Ворко Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Байєр” (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 4-Б, код 22911794)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” (08162, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 4-В, код 30048570)

про стягнення 57 032 914,69 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” (08162, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 4-В, код 30048570)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Байєр” (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 4-Б, код 22911794)

про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом) – Банар О.В. (довіреність №21 дійсна до 31.12.2021)

від відповідача (позивача за зустрічним позовом) – не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Байєр” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” про стягнення 57 032 914,69 грн. заборгованості, з яких 49 028 671, 24 грн. основного боргу та 8 004 243,45 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки №K-AZD/19 від 10.01.2019 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання по оплаті отриманого товару, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у заявленому розмірі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.12.2020 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі № 911/3607/20 та призначено підготовче засідання на 18.02.2021.

12.02.2021 на адресу Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю “Байєр” про визнання недійсним договору поставки №K-AZD/19 від 10.01.2019.

Обґрунтовуючи зустрічний позов, ТОВ “Агрозахист Донбас”, зазначає про те, що спірний договір укладено директором з перевищенням наданих йому повноважень, без затвердження зборами учасників підприємства.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.02.2021 зустрічну позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.02.2021, занесеною до протоколу судового засідання від 18.02.2021 відповідно, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 11.03.2021.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.03.2021 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” для спільного розгляду з первісним позовом. Підготовче засідання призначено на 11.03.2021.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.03.2021, занесеною до протоколу судового засідання від 11.03.2021 відповідно, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 15.04.2021.

12.03.2021 на адресу суду від ТОВ “Байєр” надійшов відзив на зустрічний позов.

12.04.2021 на адресу суду від ТОВ “Агрозахист Донбас” надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву.

Ухвалами Господарського суду Київської області від 15.04.2021 та 20.05.2021 у справі №911/3607/20, занесеними до протоколів судового засідання від 15.04.2021 та 20.05.2021 відповідно, оголошено перерви у підготовчому засіданні до 20.05.2021 та 03.06.2021.

22.04.2021 на адресу суду від ТОВ “Байєр” надійшли заперечення щодо відповіді на відзив на зустрічний позов.

21.05.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача за первісним позовом надійшли клопотання про витребування доказів.

Господарський суд, розглянувши клопотання про витребування доказів та заслухавши думку сторін, вирішив його задовольнити та витребувати у товариства з обмеженою відповідальністю “Байєр” наступні докази: довіреності на отримання товару за накладними доданими до позову; податкові накладні про реєстрацію реалізованого товару у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Також від відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про призначення комплексної судової експертизи, в якій зазначено про необхідність встановлення відповідності дати укладення протоколу учасників Загальних зборів ТОВ “Агрозахист Донбас” даті зазначеній на цьому протоколі.

31.05.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача за первісним позовом надійшли заперечення проти клопотання про призначення судової експертизи.

За результати розгляду вищевказаного клопотання суд зазначає таке.

Відповідно до ст.ст. 98, 99 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, експертиза призначається для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

В той же час, недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Таким чином, викладене дає підстави суду дійти висновку, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Суд, з урахуванням дійсних обставин даної справи, характеру спірних правовідносин, дійшов висновку, що для вирішення спору на даний час у суду відсутня потреба у спеціальних знаннях, у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про призначення у справі №911/3607/20 призначення комплексної судової експертизи, про що судом було постановлено відповідну ухвалу, з занесенням її до протоколу судового засідання.

25.06.2021 від ТОВ “Байєр” надійшло клопотання про залучення додаткових доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.06.2021 постановлено закрити підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 01.07.2021.

В судове засідання ТОВ “Агрозахист Донбас” не направило своїх повноважних представників.

Разом з тим, через канцелярію суду від ТОВ “Агрозахист Донбас” надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Присутній в судовому засіданні представник ТОВ “Байєр” заперечив проти задоволення клопотання про відкладення.

Розглянувши клопотання ТОВ “Агрозахист Донбас” про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Статтею 202 ГПК України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Обґрунтовуючи клопотання про відкладення розгляду справи відповідач посилається на те, що один з представників перебуває на лікарняному, а інший у відпустці за межами України.

Разом з тим, подаючи до суду клопотання про відкладення розгляду справи, заявник не надає доказів неможливості участі представників та жодним чином не обґрунтовує необхідність відкладення, з метою вчинення будь-яких процесуальних дій, що потребують особистої явки представників в судове засідання.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його представника (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Отже, враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі відповідача, судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення його про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а позиція відповідача достатньо повно була викладена у відзиві, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 01.07.2021 представником позивача за первісним позовом підтримані позовні вимоги вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

В судовому засіданні 01.07.2021, заслухавши вступне слово представника позивача, з`ясувавши обставини, на які посилаються сторони, суд дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів. Представник ТОВ “Байєр” виступив з промовою (заключним словом), в яких посилалися на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

01.07.2021 року, після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Байєр” (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” (Покупець) був укладений Договір поставки № K-AZD/19.

Відповідно до пункту 1.1. Договору, предметом Договору є поставка засобів захисту рослин (далі - Товар) в строки та на умовах, визначених Договором та додатками до нього, що є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 2.1. Договору, асортимент товару, його кількість та конкретна ціна визначені в додатку № 1 до цього договору.

У відповідності до пункту 4.1. Договору, Покупець зобов`язаний оплатити Товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця. Товар вважається оплаченим датою надходження платежу на розрахунковий рахунок Продавця.

Згідно із пунктом 4.4. Договору, Покупець зобов`язується повністю розрахуватись за Товар у строки, визначені у Додатку №2 до Договору, якщо інше не обумовлено сторонами письмово.

Згідно із пунктом 8.1. Договору, право власності на відповідну партію Товару переходить від Продавця до Покупця в момент настання тієї з двох подій, яка настане раніше: підписання Покупцем видаткової накладної; або підписання товаросупровідних документів при відвантаженні товару зі складу.

Відповідно до умов пункту 7.1. Додатку №2 від 10 січня 2019 року до договору, кінцевий строк оплати за поставлений Товар (партії) у період з 21.01.2019 року до 31.03.2019 року - 15.10.2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи в період з 18.02.2019 року по 14.03.2019 року, позивачем відповідачу було поставлено Товар на загальну суму 66 978 671,24 грн., що підтверджується підписаними позивачем і відповідачем накладними:

Накладна № 8782950267 від 18.02.2019 року на суму 38 447 382,48 грн.;

Накладна № 8782950314 від 25.02.2019 року на суму 2 398 574, 98 грн.;

Накладна № 8782950394 від 27.02.2019 року на суму 4 925 408, 98 грн.;

Накладна № 8782950543 від 14.03.2019 року на суму 21 207 304, 80 грн..

За твердженням позивача за первісним позовом, відповідач за поставлений Товар згідно із зазначеними вище накладними не розрахувався у повному обсязі, у зв`язку з чим сума заборгованості ТОВ “Агрозахист Донбас” перед позивачем складає 49 028 671,24 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Відповідач за первісним позовом у свою чергу заперечив проти позову, зазначивши, що укладання Договору поставки №K-AZD/19 від 10.01.2019 потребувало погодження учасників загальних зборів ТОВ “Агрозахист Донбас” та надання повноважень директору на його підписання, що було зроблено вже після укладання договору.

З огляду на вищевказані обставини, ТОВ “Агрозахист Донбас” було заявлено зустрічний позов про визнання недійсним Договору поставки №K-AZD/19 від 10.01.2019.

Як зазначив позивач за зустрічним позовом, учасники товариства про укладання договору поставки №K-AZD/19 від 10.01.2019 дізнались лише у березні 2019 року, і відповідно Збори учасників відбулися у березні 2019 року.

За твердженням позивача за зустрічним позовом, дата, яка зазначена у Протоколі є такою, що не відповідає даті його підписання, оскільки він був оформлений тільки у березні 2019 року вже після укладення спірного договору, а в самому протоколі учасників не визначено який саме договір та з якими умовами доручено укласти директору ТОВ “Агрозахист Донбас”.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

За приписами ст. ст. 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

У відповідності до частини 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до п. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 92 ГК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки в силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, відповідно, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст.215,216 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої ст. 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Згідно п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв`язку з наведеним господарський суд має виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

У постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі 6-62цс16 зазначено, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа, яка звернулась до суду з вимогою про визнання правочину недійсним.

Матеріалами справи спростовуються доводи відповідача про те, що договір поставки №K-AZD/19 від 10.01.2019 підписано директором Хірлюком М.Р., у якого не було необхідного обсягу повноважень та дієздатності на момент укладення даного договору.

Зокрема, у матеріалах справи наявна копія довіреності, зареєстрована за №73 від 05.02.2018 року, що зазначена у договорі як підстава повноважень представника ТОВ “Агрозахист Донбас”. У вказаній довіреності зазначається право Хірлюка М.Р. укладати та підписувати всі без винятку угоди господарського та цивільно-процесуального характеру, включаючи угоди про внесення змін і доповнень до договорів чи угод, укладених за участю ТОВ “Агрозахист Донбас”, без обмежень щодо вартості таких договорів чи угод.

Суд ставиться критично до тверджень представника ТОВ “Агрозахист Донбас”, що спірний договір укладено без погодження загальних зборів, оскільки в матеріалах справи наявний протокол загальних зборів учасників ТОВ “Агрозахист Донбас” від 09.01.2019, відповідно до якого директору ТОВ “Агрозахист Донбас” ОСОБА_1 надано повноваження на укладення з ТОВ “Байєр” договору поставки засобів захисту рослин на господарський сезон 2019 року.

Суд, вважає не доведеними посилання представника позивача за зустрічним позовом, що дата зазначена в даному протоколі не відповідає даті його підписання.

Порядок проведення загальних зборів установлено ст. 29-37 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». На загальних зборах ведеться протокол, який фіксує хід зборів та прийняті рішення. Цей протокол повинен бути підписаний головою загальних зборів або іншою вповноваженою зборами особою. Також протокол може бути підписаний кожним учасником товариства, який голосував (але тільки за бажанням учасників). У протоколі, який складений та підписаний учасниками ТОВ “Агрозахист Донбас” є всі необхідні данні, а саме дата проведення зборів; місце проведення; перелік учасників, присутніх на зборах; порядок денний; результати голосування за кожним питанням порядку денного; сформульовані рішення, прийняті зборами.

Форма протоколу та формулювання рішення, що зазначене у протоколі зборів учасників ТОВ “Агрозахист Донбас” свідчить про обізнаність учасників із умовами договору та розуміння у повній мірі свого рішення, оскільки така термінологія як «господарський сезон 2019» використовується саме у договорі поставки № K-AZD/19 від 10 січня 2019 року та у додатках до нього, а самому рішенні чітко зазначено предмет договору - поставка засобів захисту рослин.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що після березня 2019 року учасниками ТОВ “Агрозахист Донбас” не здійснювалось жодних дій, направлених на припинення виконання умов Договору, чи дій, направлених на дострокове припинення дії самого Договору, або у іншій формі не направлялись та не надавались будь-які заперечення щодо існування Договору чи його виконання, чи незгодою із умовами Договору. Навпаки, взаємовідносини за Договором продовжували виконуватись сторонами, що підтверджується копіями накладної №8782952028 від 02.07.2019 року, накладної №8782950913 від 04.04.2019, у відповідності до яких товари бути отримані та оплачені згідно умов Договору після березня 2019 року та банківськими виписками за періоди з 01.01.2019 - 31.12.2019 та з 01.01.2020-28.12.2020.

Згідно ч. 1, 2 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Окрім цього, аналіз постанов Верховного Суду від 16.05.2018 у справі 910/1163/17, від 25.04.2018 у справі 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі 910/11079/17 свідчить, що вони містять висновок про те, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Враховуючи викладені вище обставини, судом встановлено вчинення ТОВ “Агрозахист Донбас” дій, які свідчать про наступне схвалення укладеного від його імені та в його інтересах Хірлюком М.Р. договору поставки №K-AZD/19 від 10.01.2019, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, проаналізувавши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Договору поставки №K-AZD/19 від 10.01.2019, а тому у задоволенні зустрічного позову належить відмовити повністю.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що строк виконання зобов`язання з оплати товару настав, сума боргу в розмірі 49 028 671, 24 грн. за поставлений товар підтверджується належними доказами, відповідачем станом на час розгляду справи в суді існування заборгованості у стягуваному розмірі належними та допустимими доказами не спростованою, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, позивач просить стягнути 8 004 243,45 грн. пені.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у відповідності з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України розкриває поняття неустойки. Так неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Договір про забезпечення виконання зобов`язання у виді неустойки (штраф та пеня) укладено між сторонами у письмовому вигляді відповідно до приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України, ст. 232 ГК України.

Пунктом 7.3. Договору сторони передбачили, що у разі невиконання Покупцем своїх зобов`язань за договором, Покупець має відшкодувати Продавцю заподіяні збитки, та починаючи з 60 (шістдесятого) дня прострочення, сплатити штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до п. 7.6. Договору, частина 6 ст. 232 ГПК України не застосовується до цього Договору.

З огляду на те, що судом встановлено факт порушення відповідачем за первісним позовом зобов`язань, то вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 004 243,45 грн. є обґрунтованою, відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору, а отже підлягає задоволенню за розрахунком позивача, який перевірено судом.

Враховуючи недоведеність заперечень відповідача, обґрунтованість вимог позивача та наявність правових підстав для задоволення первісних позовних вимог, суд задовольняє вимоги про стягнення 49 028 671, 24 грн. основного боргу та 8 004 243,45 грн. пені повністю.

Сума судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду із позовом, відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладається на відповідача за первісним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” (08162, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 4-В, код 30048570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Байєр” (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 4-Б, код 22911794) 49 028 671 (сорок дев`ять мільйонів двадцять вісім тисяч шістсот сімдесят одну) грн. 24 коп. боргу, 8 004 243 (вісім мільйонів чотири тисячі двісті сорок три) грн. 45 коп. пені та 735 700 (сімсот тридцять п`ять тисяч сімсот) грн. 00 коп. судового збору.

3. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 та з урахуванням п.17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 13.07.2021

Суддя Т.Д. Лилак