Рішення № 98296141, 12.07.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" липня 2021 р. Cправа № 902/485/21

Господарський суд Вінницької області у складі судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Шушковій А.П.,

За участю представників сторін:

позивача Мілашевський М.Г.., ордер ВХ №1011801 від 11.05.2021;

відповідача Івашківська А.О., довіреність №21 від 07.06.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства "Укршелтер" (Комплекс будівель та споруд 1, с. Олешин, Хмельницький район, Хмельницька обл., 31312)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Синдикат Компані" (вул. Асмолова, 1, м. Жмеринка, Вінницька обл., 23100)

про стягнення 251537,46 грн.

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство "Укршелест" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Синдикат Компані" про стягнення 251 537,46 грн. заборгованості, з яких 125 000,00 грн. основного боргу, 54 394,52 грн. пені, 22 107, 53 грн. 3% річних та 50 035,41 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору фінансової допомоги (позики) №3 від 24.05.2018 в частині повернення суми позики.

Ухвалою суду від 17.05.2021 відкрито провадження у справі №902/485/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.06.2021.

Ухвалою від 08.06.2021 відкладено підготовче засідання на 29.06.2021, з підстав викладених у відповідній ухвалі.

23.06.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому останній фактично визнає наявність заборгованості перед позивачем, разом з тим проти позову заперечує.

В судове засіданні 29.06.2021 з`явились представники сторін. За наслідками судового засідання суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 12.07.2021, про що зазначено в протоколі судового засідання (Протокольна ухвала).

На визначену дату 12.07.2021 до суду з`явились представники сторін.

Представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а також стягнути судові витрати які складаються з судового збору та витрат на правову допомогу.

Представник відповідача визнала позов в частині стягнення основної суми боргу, разом з тим в решті позовних вимог просила відмовити.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 12.07.2021 судом долучено вступну та резолютивну частину рішення до матеріалів справи, в зв`язку з неявкою представників сторін на її проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши думку представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

24.05.2018 між Приватним підприємством "Укршелтер" (позивач, в договорі Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синдикат Компані" (відповідач, в договорі Позичальник) укладено договір фінансової допомоги (позики) №3 відповідно до п. 1.1. якого Позикодавець зобов`язується надати Позичальнику безвідсоткову фінансову допомогу на зворотній основі у сумі та валюті, визначеній пунктом 1.2 цього договору, а Позичальник зобов`язується повернути кошти, надані йому Позикодавцем, у строки та порядку, визначені цим договором.

Згідно з цим договором Позикодавець надає Позичальнику грошові кошти у національній валюті України в розмірі 300000,00 грн шляхом перерахування цієї суми на рахунок Позичальника, який вказаний у п.7 цього договору (п. 1.2. Договору).

Сторони дійшли згоди, що за користування грошовими коштами, наданими Позикодавцем на виконання цього договору, Позичальник не сплачує винагороду у вигляді відсотків або іншій формі, передбаченій чинним законодавством. Позикодавець має право вимагати за цим договором від Позичальника кошти понад суму, вказану у п. 1.2 цього договору, лише у випадку, коли йдеться про сплату пені, передбаченої п.3 цього Договору (п. 1.3. Договору).

Грошові кошти, визначені п. 1.2. цього договору, надаються Позичальнику на строк до 26 липня 2018 включно і підлягають поверненню в порядку та на умовах, визначених у пункті 2 цього договору. Позичальник має право повернути кошти достроково (1.5 Договору).

Позикодавець зобовязується перерахувати кошти, визначені у п. 1.2. цього договору, на рахунок Позичальника по узгодженню сторін згідно листів, наданих від Позичальника (п. 2.2. Договору).

Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю кошти, отримані ним згідно п.2.2 цього договору, у повному обсязі не пізніше 26 липня 2018 року включно, якщо між Позичальником та Позикодавцем не буде узгоджене рішення про продовження терміну дії цього договору, яке буде оформлене додатковою угодою до даного договору (п. 2.3. Договору).

За порушення строків повернення коштів, визначених у п. 2.3. цього договору, Позичальник сплачує Позикодавцю пеню, розмір якої розраховується, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який вона стягується, від суми заборгованості за кожен день прострочення (п. 3.1. Договору).

Позичальник має право використовувати кошти, отримані ним відповідно до умов цього договору, на свій власний розсуд. Позикодавець не має права вимагати від Позичальника звіт чи будь-які інші відомості, а також не має права встановлювати будь-які обмеження щодо напрямків використання Позичальником коштів, отриманих ним згідно з умовами цього договору (п. 6.1. Договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання належним чином уповноваженими представниками Сторін та діє до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань.

На виконання договору позивач перерахував на банківський рахунок відповідача фінансову допомогу у сумі 300000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2487 від 25.05.2018 (а.с. 11).

Відповідач, у строки визначені договором, не виконав зобов`язань по поверненню фінансової допомоги.

Разом з тим, після спливу строку визначеного договором повернув позивачу грошові кошти в сумі 175000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 596 від 07.07.2020 на суму 100000,00 грн (а.с. 12) та № 987 від 23.02.2021 на суму 75000,00 грн (а.с. 25).

27.04.2021 між сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 24.05.2018 по 27.04.2021 в якому, відповідачем визнано суму заборгованості перед позивачем в розмірі 125000,00 грн.

В зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач був змушений звернутись до суду про стягнення 125 000,00 грн. основного боргу, 54 394,52 грн. пені, 22 107, 53 грн. 3% річних та 50 035,41 грн. інфляційних втрат.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач в січні цього року вже звертався до суду з ідентичним позовом, разом з тим на підставі заяви позивача позов залишено без розгляду, оскільки в даній заяві позивачем зазначено що сторони дійшли згоди про відтермінування погашення виниклої заборгованості.

Конкретний термін погашення заборгованості визначено не було, тому заборгованість поверталась частинами. Відповідач не має на меті не сплачувати заборгованість, а в зв`язку з деякими фінансовими труднощами, планував надалі частинами погасити весь борг.

З огляду на це просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Між позивачем та відповідачем виникли правовідносини позики, які підпадають під правове регулювання Глави 71 ЦК України (Позика. Кредит. Банківський вклад).

В силу приписів частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно з п. 6. ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою. Відповідно до частини першої ст. 5 цього Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції (ч. 4 ст. 5 зазначеного Закону).

У спірних відносинах має місце позика, яка не передбачає нарахування процентів за користування коштами чи іншої винагороди, отже, кредитор не повинен обов`язково мати статус фінансової установи.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем на рахунок відповідача згідно платіжного доручення № 2487 від 25.05.2018 перераховані грошові кошти у сумі 300000,00грн.

В зазначеному вище платіжному дорученні наведене наступне призначення платежу: плата згідно договору фінансової допомоги (позики) №3 від 24.05.2018 року.

За положеннями статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Отже, відповідно до матеріалів справи спірним Договором про надання безпроцентної позики від 24.05.2018 передбачалося надання позивачем відповідачу безпроцентної позики у сумі 300000,00грн, фактично позивач виконав зобов`язання за Договором безпроцентної позики, яка була повернута позивачу частково у сумі 175 000,00грн, поза межами встановленого договором строку.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов`язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 2.3. Договору, Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю кошти, отримані ним згідно п.2.2 цього договору, у повному обсязі не пізніше 26 липня 2018 року включно.

Крім того вище зазначеним пунктом договору сторони передбачили можливість продовження строку, визначеного у цьому договорі, за домовленістю сторін шляхом укладання додаткової угоди. Доказів продовження строку повернення позики матеріали справи не містять.

З огляду на викладене твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, щодо продовження строку повернення позики, документально не підтвердженні і є припущеннями відповідача, а тому оцінюються судом критично.

Отже, строк виконання зобов`язання з повернення позики є таким, що настав 26.07.2018, прострочка виконання настає з 27.07.2018 року.

Тобто, вбачається порушення строку повернення поворотної фінансової допомоги, передбаченого умовами Договору.

Доказів повернення поворотної фінансової допомоги у сумі 125 000,00грн. відповідач не надав, представник позивача в судовому засіданні суму основного боргу визнала.

За викладеного, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 125 000,00грн.

Окрім вимоги про стягнення заборгованості за договором позики позивач просить стягнути з відповідача 54 394,52 грн. пені за період з 27.07.2018 по 27.01.2019 з урахуванням часткової оплати, які нараховано згідно п. 3.1. Договору, 22 107, 53 грн. 3% річних та 50 035,41 грн. інфляційних втрат за період з 27.07.2018 по 08.05.2021 з урахуванням часткової оплати, які нараховано згідно ст.625 ЦК України.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

В свою чергу невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (невнесення відповідачем орендної плати) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За змістом пункту 3.1 Договору за порушення строків повернення коштів, визначених у п. 2.3. цього договору, Позичальник сплачує Позикодавцю пеню, розмір якої розраховується, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який вона стягується, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Оскільки заявлений до стягнення розмір пені за період прострочення з 27.07.2018 по 27.01.2019 обрахований судом є арифметично вірним, вимога позивача про стягнення з відповідача 54394,52 грн - пені заявлена правомірно.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, відповідно до розрахунку 3% річних та інфляційних втрат здійсненого судом, за період визначений позивачем, задоволенню підлягає 22086,85 грн - 3% та 48922,50 грн - інфляційних втрат.

З огляду на викладене вимоги позивача про стягнення 22 107, 53 грн. 3% річних та 50 035,41 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню частково в сумі визначеній судом.

Разом з тим, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд приймає рішення про зменшення розміру пені на 20% з власної ініціативи, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини Постанови Великої палати Верховного Суду України від 18.03.2020 у справі №902/417/18 слідує, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Сума боргу за договором позики, станом на день розгляду становить 125000,00, позивачем нараховано санкцій в загальному розмірі 126 537,46 грн, з яких судом визначено правомірними 125403,87 грн, що більше суми основного боргу.

З огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені, процентів річних та процентів за користування товарним кредитом, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір заявленої пені на 20%.

З огляду на викладене вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в розмірі 43515,62 грн - пені.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, без врахування зменшення пені.

Крім витрат на сплату судового збору позивач у позовній заяві заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу в сумі 9600,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В матеріалах справи наявний договір №13 від 02.05.2021 про надання правової (правничої) допомоги, відповідно до умов якого адвокат представляє інтереси клієнта в суді щодо спору про стягнення боргу та відсотків за договором фінансової допомоги №3 від 24.05.2018, ордер серія ВХ №1011801 від 11.05.2021, Акт виконаних робіт на суму 9600,00 грн та платіжне доручення №6006 від 11.05.2021 на суму 9600,00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 цієї статті).

Згідно положень частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами частини 2 статті 126 ГПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також, в порядку статті 86 ГПК України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла відповідні витрати, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг.

Частиною 4 статті 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Дослідивши докази, надані представником позивача в підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу судом встановлено, що заявлені витрати підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно із ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представником відповідача в судовому засіданні було заявлено лише усне клопотання про зменшення розміру витрат понесених позивача на професійну правничу допомогу адвоката, разом з тим, не співмірність витрат жодним належним та допустимим доказом не обґрунтована.

У п.3 ч. 4 ст. 129 ГПК України вказано, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що відповідачем в порядку, визначеному п. 6 ст. 126 ГПК України не доведено неспівмірність заявлених витрат, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Однак, в частині зменшення пені покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 126, 129, 231, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Синдикат Компані" (вул. Асмолова, 1, м. Жмеринка, Вінницька обл., 23100, код ЄДРПОУ 41557115) на користь Приватного підприємства "Укршелтер" (Комплекс будівель та споруд 1, с. Олешин, Хмельницький район, Хмельницька обл., 31312, код ЄДРПОУ 39948114) 125 000,00 грн. - основного боргу, 43515,62 грн. - пені, 22 086,85 грн. - 3% річних, 48 922,50 грн. інфляційних втрат, 3756,06 грн - витрат пов`язаних зі сплатою судового збору та 9556,74 грн - витрат на правову допомогу.

3. У частині стягнення 10878,90 грн. - пені, 20,68 грн - 3% річних та 1112,91 грн - інфляційних втрат відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на відомі суду адреси електронної пошти: позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається відповідно до ст.ст. 256, 257 та п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 14 липня 2021 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (Комплекс будівель та споруд 1, с. Олешин, Хмельницький район, Хмельницька обл., 31312)

3 - відповідачу (вул. Асмолова, 1, м. Жмеринка, Вінницька обл., 23100)