Рішення № 98292603, 13.07.2021, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 285/2595/21

провадження у справі №2/0285/703/21

13 липня 2021 року м. Новоград-Волинський

Новоград-Волинський міськрайонний суду Житомирської області у складі судді Сташківа Т.Б. за участі секретаря судового засідання Медяної І.В., та осіб, які беруть участь у справі:

позивача: не прибув,

відповідача: представник не прибув,

третя особа: представник не прибув,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю “Мілоан”, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Кредит-Капітал” про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, у якому просить визнати недійсним кредитний договір № 1470743, укладений 10.12.2019 року між нею та ТОВ “Мілоан”.

В обґрунтування позову зазначає, що у кредитному договору прописані спірні положення, що прямо впливає на розмір заборгованості, а саме п. 1.5.1 комісія за надання кредиту 1200 грн., яка нараховується за ставкою 12% від суми кредиту одноразово, п. 1.5.2. проценти за користування кредитом 7500 грн., які нараховуються за ставкою 2,55 від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (це 912,5% річних, за виконавчим написом стягується інша сума 5000 грн. комісії та 16850 грн. за відсотками користування кредитом), інші умови договору, у тому числі щодо нарахування пені. Вказані умови договору не узгоджуються з положеннями ч.ч. 1-5 ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”, згідно яких продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови оспорюваного договору позивач вважає несправедливими, оскільки у договорі порушено принцип добросовісності та його положення породжують істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків споживача, внаслідок чого на споживача може бути покладено обов`язок щодо сплати значної суми заборгованості, як непропорційно великої суми компенсації, тобто понад 50% вартості кредиту і плати за користування кредитними коштами.

У червні 2021 року представник третьої особи ТОВ “ФК “Кредит-Капітал” подав письмові пояснення, у яких просив відмовити в позові. Зазначив, що згідно п. 6.3. кредитного договору приймаючи пропозицію товариства про укладення договору, позичальник погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. правилами та графіком розрахунків) та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов договору та Правил надання фінансових послуг товариством, що розміщені на веб-сайті товариства та є невід`ємною частиною цього договору. Пунктом 5 ч. 3 ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” передбачено виключно умови про розмір компенсації за порушення виконання зобовязання. Проценти та комісії належать до кола компенсаційних витрат, адже їх нарахування здійснюєється внаслідок надання та користування фінансовою послугою (кредитом), а не у звязку з невиконанням зобов`язання. Компенсацією в розумінні ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” є неустойка (пеня, штраф). Відповідно до п. 5.4. споживач зобовязаний у встановлений договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пеню та інші платежі передбачені договором. Посилання позивача на положення ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” щодо несправедливих умов договору є безпідставними (а.с. 30).

У липні 2021 року ОСОБА_1 подала відповідь на письмові пояснення відповідача, у яких просить позов задовольнити. Зазначила, що її не було письмово повідомлено про відступлення права вимоги за кредитним договором.

Позивач в судове засідання не прибула, подала заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримала та просила задовольнити (а.с. 26).

Відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Третя особа в судове засідання не прибула, про про дату, час та місце розгляду справи повідомлена.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.12.2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ “Мілоан” укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит в розмірі 10 000 грн., з кінцевим терміном повернення коштів до 09.01.2020 року. Згідно пунктів 1.5.1., 1.5.2. договору сукупна вартість кредиту складає 8 700 грн.; 1,058 % річних, комісія за надання кредиту становить 1 200 грн., яка нараховується за ставкою 12% від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом — 7 500 грн., кі нараховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно пункту 4.1. кредитного договору у разі прострочення позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього договору, позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного у п. 1.4. договору з урахуванням угод про продовження строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв`язку з укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь товариства пеню у розмірі 2% від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50% від загальної суми кредиту одержаного позичальником за цим договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру визначеного цим пунктом.

27.03.2020 року між ТОВ “Мілоан” та ТОВ “ФК “Кредит-Капітал” укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ТОВ “Мілоан” відступило ТОВ “ФК “Кредит-Капітал” право вимоги за кредитним договором від 10.12.2019 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ “Мілоан” (а.с. 8).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

За змістом частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до частини п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.03. 2021 року в справі № 750/10668/18.

Відповідно од частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом пункту 4.1. оспорюваного кредитного договору у разі прострочення позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити на користь товариства пеню у розмірі 2% від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50% від загальної суми кредиту одержаного позичальником за цим договором.

Таким чином, оскільки визначений у пункті 4.1. кредитного договору розмір пені не перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання (п`ятдесят відсотків вартості продукції), суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання положень цього договору несправедливим і, відповідно, визнання його недійсним.

Посилання позивача на постанова Верхового Суду від 10.12.2019 року у справі № 754/6091/18 не заслуговують на увагу, оскільки обставини справи, що переглядались у суді касаційної інстанції, та обставини справи, що розглядається судом першої інстанції, не є тотожними. Так, у справі, що була предметом перегляду у Верховному Суді встановлено, що розмір пені перевищував 50% від вартості кредиту, однак у зазначеній справі пунктом 4.1. оспорюваного кредитного договору визначено розмір пені, який не може бути більшим 50% від вартості кредиту, що відповідає вимогам пункту 5 частини першої статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів”.

Отже, відповідачем не доведено, що умови договору є несправедливими, укладаючи оспорюваний договір сторони були вільними у визначенні його умов, зокрема відстоткової ставки, розміру комісії, тощо, а тому суд не вбачає правових підстав для визнання положень зазначеного кредитного договору несправедливими згідно вимог статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів”.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, не підтверджуються належними і допустимими доказами, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись статтями 12, 13, 76-83, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.Б. Сташків