Рішення № 98264938, 29.06.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.06.2021Справа № 910/4400/21

Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справ

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код 40538421)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестіґа" (01133, м. Київ, бульвар Марії Приймаченко, буд. 1/27, кім. 204; ідентифікаційний код 36259733)

про стягнення 261 327, 46 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестіґа", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиту від ПАТ "Київенерго" теплову енергію до 01.05.2018 у розмірі 222 199, 11 грн, інфляційні втрати - 24 664, 10 грн, 3 % річних - 14 464, 25 грн, нараховані за прострочення виконання зобов`язань за спожиту теплову енергію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

13.04.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача, в якому останній просить суд здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У запропонований в ухвалі від 23.04.2021 п`ятнадцятиденний строк, відзиву від відповідача до суду не надійшло.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Приписами ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестіґа" є адреса: 01133, мі. Київ, бульвар Марії Приймаченко, буд. 1/27, кім. 204.

Суд вказує, що ухвала від 24.03.2021 направлялася на адресу відповідача поштовим повідомлення № 0105477321689, однак конверт з ухвалою був повернутий на адресу суду не врученим.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлявся про відкриття провадження у справі, а матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва.

ВСТАНОВИВ:

11.10.2018 року між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (новий кредитор) укладено договір № 601-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями)) як такий, що підлягає стягненню з споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн. станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення договору цесії та коригувань платежів.

Згідно п. 3.4.2. договору цесії позивач має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у додатку № 1 сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене за цим договором.

Позивач вказує, що відповідно до пункту 1234 додатку № 1 договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиту до 01.05.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Вестіґа" теплову енергію у гарячій воді за особовим рахунком № НОМЕР_1 у розмірі 222 199, 11 грн, що підтверджується довідками про стан розрахунків за спожиту від ПАТ «Київенерго» теплоенергію до 01.05.2018 року.

Відповідно до п. 1.3. договору цесії кредитор відступає, а новий кредитор/позивач набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка, штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень.

Відповідно до п. 3.1.1 договору цесії сторони договору підтверджують, що на дату підписання Додатку № 1 до цього договору актами прийому-передачі кредитор передав новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та/або будь-яка первинна документація, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні Інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення із споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладення цього Договору не прийняті, акти звіряння розрахунків).

Відповідно до акту № 23 приймання-передавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли білінгових систем ПК «БІТеК» та ПК «Уніван-Термал» позивач прийняв фізичний носій/пристрій зберігання інформації (зовнішній жорсткий диск, USB носій в кількості 1 шт.), на якому записана резервна копія бази даних ПК «Уніван-Термал» станом на 01.10.2018 року (копія надається).

Таким чином,позивач зазначає, що ПАТ «Київенерго» передало позивачу програмний комплекс (базу даних "УНІВАН-ТЕРМАЛ"), до якого здійснювалось ПАТ «Київенерго» внесення даних до даного програмного комплексу щодо нарахування спожитої Відповідачем теплової енергії, а відтак позивач прийняв право вимоги до відповідача будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.02.2009 та Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів від 09.02.2009 № 6969700 в період виникнення заборгованості ТОВ "Вестіґа" було власником адміністративного будинку (літ. В) загальною площею 401,8 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 13-Б.

Відтак позивач зазначає, що він як постачальник належним чином здійснював постачання теплової енергії до будинку за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 13-Б, однак відповідач порушуючи норми законодавства не здійснював оплату за отриману теплову енергію в результаті чого за період з грудня 2015 по травень 2018 включно утворилась заборгованість, яка станом на укладання договору цесії становила 221 199, 11 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198 споживач зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Із матеріалів справи судом встановлено, що письмового договору про постачання теплової енергії між сторонами не укладалося, однак позивачем до суду надано докази фактичного надання послуг з поставки такої енергії відповідачу, в той час як відповідачем такі доводи позивача не спростовано та відповідно не надано доказів зворотного.

Також суд погоджується з доводами позивача, що відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16.

Таким чином, враховуючи правовідносини, які склалися між сторонами, суд дійшов висновку, що останні мають правову природу відносин щодо постачання енергоресурсів.

Частинами 1 і 2 ст. 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22 листопада 2005 (в редакції станом на момент надання послуг).

Судом встановлено, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження відключення від теплопостачання, а тому у відповідача існує обов`язок у відшкодуванні вартості спожитої теплової енергії.

Крім того, суд звертає увагу сторін на те, що відповідач не скористався свої правом на подання відзиву на позовну заяву та відповідно не надав обґрунтованих пояснень щодо заявлених позовних вимог, а відтак суд дійшов висновку, що відповідачем не заперечується факт споживання ним теплової енергії за період з листопада 2015 по квітень 2018 у обсягах зазначених у відповідних облікових картках на загальну суму 221 199, 11 грн.

Як передбачено п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Суд дослідивши матеріали справи зазначає, що на підставі договору № 601-18 про відступлення права вимоги (цесії), Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» отримало від Публічного акціонерного товариства «Київенерго» право вимоги до відповідача на суму 222 199, 11 грн.

Додатково, суд зазначає, що відповідач повідомлявся про заміну кредитора і наявну заборгованість у квітні 2019 року.

Окрім того, передача ПАТ «Київенерго» даних щодо обліку, нарахування (розрахунків) за отриману (спожиту) відповідачем теплову енергію підтверджується наявним в матеріалах справи Актом № 23 приймання-передавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли баз даних білінгових систем ПК «БіТек» та ПК «Уніван-Термал».

Суд вказує, що постачальник належним чином здійснював постачання теплової енергії до будинку за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 13-Б, що підтверджується: корінцями нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону; актом № 2-7678 від 16.03.2016 прийняття теплового вузла обліку; актом № 2/07-02/1 від 04.07.2017 про готовність вузла комерційного обліку до роботи; наданими відомостями ТОВ «Енергосервіс» реєстрації параметрів теплоспоживання за вказаною адресою та відомостями обліку споживання теплової енергії.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження постачання теплової енергії за договором відповідачу та її обсягу за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року позивачем подано до суду:

- облікові картки фактичного споживання теплової енергії за період з листопада 2015 по березень 2018 по обліковому запису № 1533057-01;

- довідка про стан розрахунків за спожиту від ПАТ «Київенерго» теплову енергію, складені начальником управління продажу теплової енергії СП «Енергозбут» КП «Київтеплоенерго».

Враховуючи, що система теплопостачання нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 13-Б приєднана до загальної будинкової системи централізованого опалення житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 13-А та те, що теплопостачання будинків за вказаними адресами здійснюється по одному тепловому вводу (за одним особовим рахунком 1533057-01) нарахування та розподіл відбувається відповідно до Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостчання".

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 10 вказаного вище закону визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку: обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

З наявних в матеріалах справи облікових карток за період з листопада 2015 по березень 2018 вбачається обсяги та розмір поставленої у спірний період теплової енергії відповідачу.

Судом також враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19).

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на встановлені вище обставини справи, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів належної сплати відповідачем коштів за поставлену теплову енергію за період з листопада 2015 по квітень 2018 суд дійшов висновку, що у відповідача існує заборгованість за теплову енергію, яка постачалась за особовим рахунком № НОМЕР_1 в розмірі 222 199, 11 грн, а відтак вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується нарахованих позивачем на існуючу суму заборгованості інфляційних витрат та 3 % річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Таким чином, суд перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат зазначає, що такі вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме 3 % річних в розмірі 14 445, 95 грн та інфляційні втрати в розмірі 24 664,10 грн.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестіґа" (01133, м. Київ, бульвар Марії Приймаченко, буд. 1/27, кім. 204; ідентифікаційний код 36259733) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код 40538421) заборгованість за спожиту теплову енергію - 222 199 (двісті двадцять дві тисячі сто дев`яносто дев`ять) грн 11 коп., інфляційні втрати - 24 664 (двадцять чотири тисячі шістсот шістдесят чотири) грн. 10 коп., 3 % річних - 14 445 (чотирнадцять тисяч чотириста сорок п`ять) грн 95 коп. та витрати по сплаті судового збору 3 919 (три тисячі дев`ятсот дев`ятнадцять) грн 63 коп.

3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 29.06.2021

Суддя Д.О. Баранов