Рішення № 98264937, 29.06.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.06.2021Справа № 910/21204/20

Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Епос" (09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Толстого, будинок 44; ідентифікаційний код: 24221705)

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (71503, обл. Запорізька, м. Енергодар, вул. Промислова, будинок 133; ідентифікаційний код 19355964)

про стягнення 736 971, 17 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство "Епос" з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості в розмірі 736 971, 17 грн, з яких: 667 440, 00 грн - основного боргу, 14 731, 79 грн - інфляційних втрат, 43 912, 45 грн - пені, 10 886, 93 грн - 3% річних, яка утворилася у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки товару № 629(2)19УК/53-121-01-19-08903 від 03.12.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Епос" залишено без руху, позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду доказів надіслання копії позовної заяви з доданими до неї документами на адресу місцезнаходження третьої особи - Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

11.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано докази надіслання копії позовної заяви з доданими до неї документами на адресу місцезнаходження третьої особи - Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

22.03.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не заперечує щодо існування заборгованості за поставлений товар без урахування ПДВ, однак зазначає, що умовами договору не було закріплено нарахування пені за порушення грошового зобов`язання, а відтак останній заперечує в цій частині.

Також відповідач у своєму відзиві зазначає, що строк оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ - 111 240, 00 грн не настав оскільки сторонами такий строк у договорі не встановлювався, а вимога щодо сплати частини вартості товару до відповідача не надходила.

Відтак, відповідач зазначає, що позивачем неправильно визначені строки виконання зобов`язання з оплати поставленого товару, що в свою чергу спричинило неправомірне нарахування інфляційних втрат, пені та 3 % річних.

29.03.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що нарахування пені в розмірі 43 912, 45 грн було здійснено у порядку та на підставі діючого законодавства.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не заперечується факт отримання від постачальника податкової накладної, а відтак остання була отримана та оформлена належним чином.

06.04.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає, що ніяким законодавчим актом не визначено ні обов`язку, ні умов сплати пені.

Також відповідач у своїх заперечення підтверджує факт отримання від позивача податкової накладної, однак заперечення щодо необхідність сплати суми ПДВ стосуються того, що строк для оплати поставленого товару протягом 45 календарних днів стосується виключно частини вартості товару без суми ПДВ, а строк щодо сплати суми ПДВ сторонами не погоджено, а відповідна вимога, як це передбачено ст. 530 Цивільного кодексу України до відповідача не надходила.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.12.2019 між Приватним акціонерним товариством "Епос" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (покупець) договір поставки товару № 629 (2)19УК/53-121-01-19-08903 відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, а саме: Насос ГРУ 1600/25 в зборі з м ціною 667 440,00 гривень в тому числі ПДВ.

Пунктом 1.2. договору закріплено, що строк поставки товару: січень-березень 2020 року.

Відповідно до п. 3.1. договору його вартість складає 556 200, 00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 111 240, 00 грн, разом 667 440, 00 грн.

Згідно п. 3.2. договору, оплата за поставлений товар здійснюється протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримані від Постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з моменту підписання (п. 11.1. договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22.04.2020 ним на виконання умов договору було здійснено поставку товару на адресу покупця, що підтверджується видатковою накладною № 152 від 22.04.2020.

Відтак позивач зазначає, що оплата за поставлений товар мала відбутися у строк до 06.06.2020, однак станом на дату звернення до суду з даним позовом заборгованість в розмірі 667 440, 00 грн не була погашена.

Із позовної заяви вбачається, що 20.05.2020 на адресу позивача надійшов лист № 07-105/10571 від відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про можливість укладення додаткової угоди щодо перенесення до кінця поточного року договірних зобов`язань в частині оплати за поставлену продукцію.

В зв`язку з цим, позивачем на адресу відокремленого підрозділу було направлено лист № 313 від 21.05.2020, з якого вбачається, що Приватне акціонерне товариство "Епос" не заперечує щодо оплати рівними частинами щомісяця та погашення заборгованості до 01.09.2020.

У відповідь на зазначене, відокремлений підрозділ відповідача надав лист № 07-105/11585 від 01.06.2020 року та додаткову угоду № 2 про перенесення оплати до 01.09.2020 року.

Позивач своїм листом № 359 від 09.06.2020 у відповідь вдруге запропонував підписати додаткову угоду з графіком погашення заборгованості рівними частинами щомісяця до 01.09.2020.

З огляду на не погашення заборгованості відповідачем, 08.09.2020 позивачем знову було направлено лист № 524 до відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" з пропозицією сплатити борг.

Також з матеріалів справи вбачається, що 07.10.2020 позивачем на адресу відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було направлено претензію № 575 з вимогою негайно сплатити заборгованість шляхом проведення розрахунку за поставлений та отриманий відповідачем товар в сумі 667 440, 00 грн та штрафні санкції 35 310, 33 грн в найкоротший термін але не пізніше ніж протягом 14 календарних днів з моменту отримання вказаної претензії.

20.10.2020 відокремленим підрозділом "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було направлено на адресу позивача відповідь № 28-23/22628 від 20.10.2020 на претензію № 524 від 11.09.2020, в якій зазначено, що вартість поставленого товару буде відшкодована, чого станом на дату звернення до суду з позовом вчинено не було.

Із поданого відповідачем відзиву вбачається, що на думку останнього розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання повинен встановлюватися сторонами в договорі та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В договорі № 629(2)19УК від 03.12.2019/53-121-01-19-08903 від 17.12.2019 за порушення грошового зобов`язання не передбачено порядок та розміри нарахування пені.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (абз. 3 п. 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013).

Відтак, відповідач стверджує, що ніяким законодавчим актом не визначені ні обов`язок, ні умови сплати відповідачем пені, а тому на думку відповідача вимога позивач про стягнення з відповідача 43 912,45 грн пені є безпідставною, необґрунтованою, а отже не підлягає задоволенню.

Також відповідач звертає увагу на те, що згідно з пунктом 3.2. договору оплата за поставлений товар, здійснюється протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати поставки всієї продукції, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках і порядку.

При цьому, відповідно до п. 4.5 договору, постачальник зобов`язаний надати покупцю податкову накладну за формою, визначеною чинною редакцією наказу Міністерства фінансів України № 1307 від 31.12.2015р., складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), шляхом направлення її на дві електронні адреси покупця pdv1@atom.gov.ua та pdvzaes@mgw.npp.zp.ua протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПКУ. Разом з податковою накладною постачальник надає покупцю електронну квитанцію про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН.

Таким чином, відповідач стверджує, що в договорі сторонами не встановлено строку виконання відповідачем зобов`язання щодо здійснення оплати вартості товару в розмірі ПДВ - 111 240, 00 грн, а відтак строк оплати вказаної суми не настав, а тому здійснення даної оплати є правом відповідача, а не обов`язком.

Із поданої позивачем відповіді на відзив вбачається, що на переконання позивача вимога щодо стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ є законною та обгрунтованою.

Також позивач звертає увагу, що відповідач не заперечує факту отримання від позивача податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених ПК України, що свідчить про її отримання.

Крім того позивач звертає увагу, що він неодноразово звертався до боржника з відповідними листами та претензією, отримуючи на них відповіді, з вимогами про належне виконання договору та сплату вартості поставленого за договором товару, яка становить разом 667 440,00 грн. в тому числі і ПДВ.

Також згідно п. 3.1. договору встановлено, що вартість договору без ПДВ складає: 556 200,00 грн., ПДВ 111 240, 00 грн., разом 667 440,00 грн.

Враховуючи, що в претензіях та листах позивача йдеться саме про суму 667 440,00 грн., то відповідно, вимоги про сплату всієї суми боргу, в тому числі і ПДВ відповідач отримував неодноразово.

Відповідач у свої запереченнях на відповідь на відзив не заперечує щодо отримання від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних, однак зазначає, що строк оплати ПДВ сторонами не погоджено, а вимогу відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України щодо сплати вказаних коштів позивачем не направлялося, а відтак обов`язку сплати суми ПДВ - 111 240, 00 грн не має.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 629(2)19УК/53-121-01-19-08903, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, позивачем на виконання умов договору було здійснено поставку товару на загальну суму 667 440, 00 грн ( в тому числі ПДВ - 111 240, 00 грн), що підтверджується видатковою накладною № 152 від 22.04.2021.

Суд звертає увагу, що вартість поставленого товару, разом із сумою ПДВ було погоджено між сторонами та закріплено п. 3.1. договору.

Як вбачається із вказаної видаткової накладної, остання підписана уповноваженими представниками сторін, що в свою чергу підтверджує факт належної поставки товару позивачем та відповідно виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату за вказаний товар згідно п. 3.2. договору, тобто у строк до 06.06.2020.

Що стосується виникнення у відповідача обов`язку сплати на користь позивача суми ПДВ суд зазначає наступне.

Із пояснень відповідача вбачається, що ним не заперечується факт отримання від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, відповідно до п. 4.3 договору товар, що поставляється повинен супроводжуватися наступними документами: видаткова накладна, сертифікат або іншим документом, який підтверджує якість товару, рахунок фактура, податкова накладна, оформлена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Разом з тим, суд вказує, що представником відповідача при прийнятті товару 22.04.2020 на видатковій накладній № 152 не було зазначено будь яких зауважень щодо повноти переданих йому документів, які передбачено п. 4.3. договору при прийнятті товару.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках і порядку.

Відповідно до п. 44.1. статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 201.10. статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків, зокрема, для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Відтак, з огляду на викладене вище, враховуючи те, що відповідачем не заперечується факт належного отримання від постачальника належним чином зареєстрованої податкової накладної та те, що відповідачем не надано суду доказів щодо несвоєчасності її реєстрації, суд не погоджується з доводами відповідача щодо необхідності позивачу додатково звертатися з вимогою у порядку ст. 530 Цивільного кодексу України саме в частині відшкодування суми ПДВ - 111 240, 00 грн, а відтак обов`язок у відповідача здійснити оплату за поставлений товар в розмірі 667 440, 00 грн вважається таким, що настав з 07.06.2020.

При тому суд звертає увагу, що відповідачем не заперечується факт наявності заборгованості за поставлений товар в розмірі 667 440, 00 грн, що вбачається із доданих позивачем листів, а навпаки вчиняються дії щодо розстрочення погашення заборгованості саме в розмірі 667 440, 00 грн.

Також позивачем направлялася відповідачу претензія № 575 від 07.10.2020 щодо необхідності негайно сплатити суму заборгованості в загальному розмірі 722 761, 93 грн (із урахування штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З огляду на викладене вище, суд дослідивши наявні в матеріалах справи докази дійшов висновку, що відповідачем не спростовано заявлених вимог в частині стягнення суми основного боргу (із урахуванням суми ПДВ) та відповідно не надано доказів погашення існуючої заборгованості, а відтак вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу в розмірі - 667 440, 00 грн підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем за неналежне виконання з боку відповідача умов договору поставки здійснено нарахування пені - 43 912, 45 грн, 3 % річних - 10 886, 93 грн та інфляційні втрати - 14 731, 79 грн. за період з 07.06.2020 по 22.12.2020.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивач в обґрунтування правомірності нарахування пені у своєму позові як на підставу посилається на ст. 224, 343 Господарського кодексу України, 623 Цивільного кодексу України та на норму ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідач у свої заявах по суті неодноразово завертає увагу суду на те, що сторонами не було погоджено умовами договору порядку та розміру нарахування пені, а відтак нарахування позивачем 43 912, 45 грн пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ є неправомірним, оскільки знову ж таки не передбачено умовами договору.

Відтак, суд дослідивши доводи сторін щодо правомірності нарахування позивачем пені за відсутності відповідного погодження сторонами даного питання у договорі зазначає наступне.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання.

Передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов`язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом. (Постанова Пленуму Вищого Господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Відтак, з огляду на викладене вище, суд погоджується з доводами відповідача щодо безпідставності нарахування позивачем пені в розмірі 43 912, 45 грн, оскільки порядок та можливість її нарахування договором та відповідним законодавчим актом не передбачено, а відтак дана вимога позивача не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові, ці суми нараховуються незалежно від вини боржника.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Відтак, враховуючи викладене вище, суд перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат (за повні місяці протягом яких існувала заборгованість, а саме липень - листопад 2020) зазначає, що стягненню на користь позивача підлягають 3 % річних в розмірі 10 886, 93 грн та інфляційні втрати в розмірі 13 370, 17 грн, у зв`язку з чим дані вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Епос" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства "Епос" (09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Толстого, будинок 44; ідентифікаційний код: 24221705) основний борг - 667 440 (шістсот шістдесят сім тисяч чотириста сорок) грн. 00 коп, 3 % річних - 10 886 (десять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 93 коп, інфляційні втрати - 13 370 (тринадцять тисяч триста сімдесят) грн. 17 коп та витрати по сплаті судового збору - 10 375 (десять тисяч триста сімдесят п`ять) грн. 46 коп.

3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 29.06.2021

Суддя Д.О. Баранов