Рішення № 98253136, 05.07.2021, Сватівський районний суд Луганської області

Справа № 426/1129/21

РІШЕННЯ

іменем України

05 липня 2021 року м.Сватове

Сватівський районний суд Луганської області

у складі головуючого судді Бурдун Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Горшкової Г.О.,

представника відповідача- адвоката Пономаренко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Сватове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

31.03.2021 року позивач Акціонерне товариство «Перший Український міжнародний Банк» (далі АТ "ПУМБ") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 30.11.2017 року між ПАТ "ПУМБ», правонаступником якого є АТ «Перший Український Міжнародний банк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №200924087201, на підставі якого відповідачу ОСОБА_1 видано кредитну картку з кредитним лімітом 10226,00 грн, який згодом збільшено до 24800,00 грн. Відповідач ОСОБА_1 не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк. Та станом на 18.02.2021 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 складає 38901,03 грн, з яких: 24516,25 грн - заборгованість за кредитом; 14384,78 грн. - заборгованість за процентами; 0 грн. - заборгованість за комісією; 0 грн. -штрафні сканції.

Тому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі 38901,03 грн. та судові витрати на судовий збір в розмірі 2270,00 грн.

В судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві зазначив про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлявся належним чином.

Представник відповідача - адвокат Пономаренко Н.М. в судовому засіданні зазначила, що вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Вказує про те, що позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту. Додані до позовної заяви документи не містять доказів направлення відповідачу письмової вимоги щодо досудового врегулювання спору. Доданий список згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів містить прізвище, імя, по батькові та адресу зовсім іншої особи, яка не має відношення до відповідача. Тобто досудове врегулювання спору не відбулося.

Крім того, у виписці по особовому рахунку суми у графах «дебет» та «кредит» є однаковими, тобто заборгованість взагалі відсутня, вихідного залишку немає. Будь-якого іншого документу про розрахунок заборгованості позивачем не надано.

Також в заяві про приєднання до Договору комплексного банківського облуговування не вказаний розмір відсотків, пені, не визначений порядок погашення заборгованості, тобто не визначені основні умови договору, що суперечить висновкам, викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду № 342/180/17 від 03.07.2019 року про те, що клієнта повинні інформувати про умови кредитування, відсоткову ставку, пеню. Прорахувати самостійно, скільки було сплачено на погашення відсотків неможливо, так як домовленості щодо розміру відсотків не існувало. Умови кредитування відповідачем взагалі не підписані.

Публічна пропозиція ПАТ "ПУМБ" на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб(нова редакція діє з 10 червня 2017року), яка міститься в матеріалах даної справи не визнається відповідачем та не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між Банком та ОСОБА_1 30 листопада 2017року шляхом підписання Заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

З якими саме Умовами ДКБО був ознайомлений відповідач з доданих документів встановити неможливо.

Просить відмовити у задоволенні позовних вимог за недоведеністю.

Заслухавши думку представника відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 30 листопада 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, шляхом підписання заяви на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 200924087201. Згідно заяви ОСОБА_1 останньому було видано кредитну картку з кредитним лімітом у сумі 10226,00 грн. (а.с. 6).

Також в позовній заяві зазначено, що в подальшому кредитний ліміт було збільшено до 24800,00 грн.

Як зазначено у заяві, строк дії кредитного ліміту, процентна ставка за користування кредитним лімітом, розмір мінімального платежу та інші умови надання та обслуговування кредитної картки встановлюються відповідно до умов ДКБО в залежності від типу кредитної картки.

До кредитного договору банк додав публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб у редакції з 10 червня 2017 року та Умови надання та обслуговування «Кредитної картки з пільговим періодом та сервісом оформлення покупок «У розстрочку» (а.с. 7-14,15-17).

З наданої банком виписки з рахунку відповідача із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення вбачається, що на думку позивача заборгованість ОСОБА_1 станом на 18 лютого 2021 року (включно) складає 38901 грн. 03 коп., з яких: 24516 грн. 25 коп. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 14384 грн 78 коп. - прострочена заборгованість за процентами; 0 грн - заборгованість за комісією; 0 грн - штрафні санкції (а.с. 20).

Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у відповідності ЦПК України випадках.

Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 вказано, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту і Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Перший Український Міжнародний Банк»).

Додані позивачем публічна пропозиція ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб у редакції з 10 червня 2017 року та Умови надання та обслуговування «Кредитної картки з пільговим періодом та сервісом оформлення покупок «У розстрочку» відповідачем ОСОБА_1 не підписані, тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору між сторонами АТ «ПУМБ» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII (в редакції станом на час підписання відповідачем анкети-заяви), в аспекті повідомлення споживача про зміст конкретних Умов надання та обслуговування кредитних карток та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору, зі складовими якого він взагалі не був ознайомлений.

При цьому, суд звертає увагу на те, що публічна пропозиція ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб неодноразово змінювалася самим АТ «ПУМБ» в період з часу виникнення спірних правовідносин (видачі відповідачу кредитної картки 30 листопада 2017 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (31 березня 2021 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретну запропоновану відповідачу публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами надана банком публічна пропозиція ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

На думку суду, в заяві, яка була підписана відповідачем 30.11.2017, сторони досягли згоди лише щодо термінів повернення кредитного ліміту: «Розрахунковий день 10 число місяця. Платіжна дата 10 число місяця».

Основні умови договору, як то термін дії договору, розмір відсотків за користування грошовими коштами та неустойки за невиконання договірних зобов`язань сторонами погоджені не були.

Зі змісту виписки по рахунку відповідача вбачається, що станом на 18.02.2021 (включно) загальний розмір заборгованості відповідача за процентами складав 14384,78 грн., однак позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про розрахунок цих відсотків (період нарахування, на яку суму вони нараховані, в якому процентному співвідношенні).

Саме по собі посилання у позові про розмір відсотків, без їх доведеності перед судом у передбаченому порядку, не зазначення періоду їх обрахування, розміру за користування кредитними коштами, вказує на невиконання банком вимог ст. 12,81 ЦПК України, тому розцінюється судом як не доведення вимог в цій частині та відсутність підстав для задоволення вимог банку про стягнення відсотків.

Отже, слід відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 14384,78 грн.

Стосовно вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд зазначає наступне.

З виписки по рахунку відповідача, наданого позивачем, вбачається, що відповідач станом на 18.02.2017 отримав від позивача та не повернув загальну суму кредиту у розмірі 24516,25 грн.

Так, позивач у позовній заяві також зазначив про те, що «в подальшому кредитний ліміт було збільшено до 24800,00 грн.», однак, доказів на підтвердження цієї обставини позивачем до суду не надано.

Письмового договору щодо встановлення розміру кредитного ліміту на платіжні картки, які були видані після підписання первинної заяви, сторони не укладали. При цьому неможливо встановити в межах якого договору було змінено розміри кредитного ліміту після листопада 2017 року.

Разом з тим, як зазначено судом вище, відсотки, які були нараховані відповідачу у розмірі 14384,78 грн., що не передбачено підписаною відповідачем заявою від 30.11.2017року, нараховувалися та списувалися позивачем необґрунтовано.

Отже, суми коштів, які були внесені відповідачем в рахунок погашення своїх зобов`язань не повинні були зараховуватися в рахунок погашення відсотків. Ці суми коштів мали зараховуватися в рахунок погашення боргу зі сплати фактично отриманих грошових коштів.

Як вбачається з виписки за особовим рахунком за період 10.01.2018 по 15.02.2020 року позивачем було необґрунтовано зараховано в рахунок погашення боргу зі сплати відсотків загальну суму в розмірі 10281 грн. 60 коп., а саме: 66,87 грн. + 96,22 грн. + 130,87 грн. + 253,08 грн. + 203,95 грн. + 186,16 грн. + 96,63 грн. +89,69 грн. + 498,66 грн. + 470,69 грн. + 486,44 грн. + 414,73 грн. + 486,37 грн. + 551,36 грн. + 626,97 грн. + 610,01 грн. + 623,41 грн. + 689,96 грн. + 59,44 грн. + 696,71 грн. + 729,43 грн. + 581,20 грн. + 699,20 грн. + 803,85 грн. + 120 грн. +9,70 грн.

Таким чином, станом на час розгляду цієї справи відповідач виконав свій обов`язок щодо повернення фактично отриманих коштів на користь позивача.

Крім того, суд зауважує, що з виписки по рахунку неможливо встановити дійсний розмір заборгованості, оскільки за розрахунком графа «дебет» дорівнює графі «кредит», а у доданій позивачем виписці з рахунку відповідача не зазначено, за який період, з якого часу та з яких складових обрахована заборгованість (а.с. 20).

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 200924087201 від 30 листопада 2017 року, оскільки використані відповідачем кошти повернуті позивачеві повністю.

Також суд зазначає, що у позовній заяві позивачем вказано, що «відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України та абз. 2 ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач як кредитодавець має право вимагати повернення усієї суми заборгованості, якщо відповідач як позичальник прострочив сплату чергових платежів понад 1 місяць. Позивач направив письмову вимогу (Повідомлення) відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, тому позивач свій обов?язок щодо претензійної роботи виконав належним чином». В позовній заяві зазначена адреса місця реєстрації відповідача ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . В заяві про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб відповідачем зазначена адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Позивачем за вих.№ 368 від 21.04.2020 року на імя ОСОБА_1 було спрямовано вимогу про дострокове повернення повної заборгованості пені за прострочення строків повернення кредиту на загальну суму 33623?90 грн., в строк до 28.04.2020 року (а.с. 18).

Як вбачається із списку №20200423 згрупованих поштових відправлень листів реклмендованих вказана вимога була направлена ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , тобто не відповідачу, а зовсім іншій особі (а.с.19).

У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).

Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

У постанові від 26.05.2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла до правого висновку, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року в справі № 6-223цс16 зроблено висновок, що «визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів».

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Судом було встановлено, що між позичальником та позивачем виникли кредитні відносини, та кредитні кошти було видано ОСОБА_1 на споживчі потреби, таким чином на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, щодо порядку дострокового стягнення кредитної заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту.

Таким чином, предметом позову в справі є дострокове стягнення кредитної заборгованості.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги встановлені у справі обставини, а саме, що кредитодавець звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення зобов`язань за кредитною угодою з порушенням визначеного ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт направлення яких позивачем не підтверджено в суді, на відповідача ОСОБА_1 не може бути покладено тягар дострокового погашення заборгованості за кредитним договором.

З огляду на зазначене, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині дострокового стягнення зобов`язань за кредитом, пред?явлених до відповідача ОСОБА_1 .

Оскільки в позові відмовлено, тому відсутні підстави для відшкодування позивачу понесених судових витрат зі сплати судового збору.

На підставі викладеного,

керуючись ст.ст.12,76, 95, 141, 263-265, 273, 274-279, 354- 355 ЦПК України,

суд,-

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити за недоведеністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Луганського апеляційного суду або через Сватівський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текс рішення складено 09 липня 2021 року.

Суддя Т.А.Бурдун