Рішення № 98239481, 12.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2021 року Справа № 160/6762/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Покровської районної державної адміністрації про визнання дій та рішення протиправними, скасування рішення та скасування державної реєстрації обтяження, -

ВСТАНОВИВ:

27.04.2021 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Покровської районної державної адміністрації (надалі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 04052353) Замфіра Олега Миколайовича щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 04052353) Замфіра Олега Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 ; номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження: 23128888 (спеціальний розділ); Дата, час державної реєстрації: 01.11.2017 10:41:04; Державний реєстратор: Замфір Олег Миколайович , Покровська районна державна адміністрація, Дніпропетровська обл.; Підстава для державної реєстрації: Ухвала, серія та номер: 568/3418/17-ц, виданий 19.09.2017, видавник: Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська; Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37884853 від 01.11.2017 14:16:13, Замфір Олег Миколайович , Покровська районна державна адміністрація, Дніпропетровська обл.; Вид обтяження: арешт нерухомого майна; Відомості про суб`єктів обтяження: Обтяжувач: Комунальне житлове ремонтноексплуатаційне виробниче підприємство Бабушкінського району м.Дніпропетровська, код ЄДРПОУ: 03364263, країна реєстрації: Україна; Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 ; Зміст, характеристика обтяження: арешт нерухомого майна з забороною відчуження; Опис предмета обтяження: все нерухоме майно;

- скасувати державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.04.2021 року позивач під час здійснення операції з купівлі-продажу нерухомого майна дізнався від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малахова А.С., що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 01.11.2017 року державним реєстратором Покровської районної державної адміністрації Замфіром О.М. внесено запис про обтяження за №23128888. Підставою для обтяження стала ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська №568/3418/17-ц, яка прийнята 19.09.2017 року. 12.04.2021 року за підписом в.о. голови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська була надана відповідь №02-13/1/457/20221вих., про те, що надати копію ухвали суду від 19.09.2017 року у справі №568/3418/17-ц неможливо, оскільки відповідно до реєстраційних відомостей автоматизованої системи документообігу суду КП «д-3» справа №568/3418/17-ц в провадження Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська не перебувала. За таких обставин, позивач вважає, що запис про арешт нерухомого майна позивача внесений державним реєстратором незаконно, оскільки документ (ухвала суду), на підставі якого такий запис внесено, відсутній. Вказане стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/6762/21 призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 12.05.2021 року відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2021 року направлена сторонам у справі та отримана відповідачем 17.05.2021 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідачем, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

Позивачу на праві приватної власності належить об`єкт житлової нерухомості - садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв.м.

03.04.2021 року під час здійснення операції з купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_1 дізнався від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малахова А.С., що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 01.11.2017 року державним реєстратором Покровської районної державної адміністрації Замфіром О.М. внесено запис про обтяження за №23128888.

Підставою для обтяження стала ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська №568/3418/17-ц, яка прийнята 19.09.2017 року.

Обтяжувачем визначено Комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне виробниче підприємство Бабушкінського району м. Дніпропетровська.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37884853 від 01.11.2017 року, Замфір Олег Миколайович , Покровська районна державна адміністрація, Дніпропетровська область.

07.04.2021 року позивачем через свого представника направлено запит до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про видачу копії ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.09.2017 року у справі №568/3418/17-ц.

12.04.2021 року за підписом в.о. голови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська була надана відповідь №02-13/1/457/20221вих., про те, що надати копію ухвали суду від 19.09.2017 року у справі №568/3418/17-ц неможливо, оскільки відповідно до реєстраційних відомостей автоматизованої системи документообігу суду КП «д-3» справа №568/3418/17-ц в провадження Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська не перебувала.

Вважаючи, що оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37884853 від 01.11.2017 року, прийнято за відсутності підстав для його прийняття, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-ІV від 01.07.2004 року (далі Закон №1952).

Згідно пункту 1 частини 1 статті 2 Закону №1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 2 Закону №1952 Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Згідно частини 1 статті 5 Закону №1952 у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Згідно статті 6 Закону №1952 організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб`єкти; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Частина 1 ст. 10 Закону №1952 передбачає, що державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв`язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

За приписами пунктів 1, 2, 3 частини третьої цієї статті державний реєстратор, зокрема:

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

- перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

- під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи

Частиною 1 статті 18 Закону №1952 визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до ст. 3 Закону №1952 загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 27 Закону №1952 Державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що прийняттю рішення державного реєстратора про обтяження нерухомого майна передує перевірка відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

В Україні діє Єдиний державний реєстр судових рішень, відповідно до якого жодних судових рішень про обтяження майна ОСОБА_1 , в тому числі щодо об`єкта житлової нерухомості - садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв.м., не має.

Також, суд звертає увагу, що за пошуком в графі «справа №» справи за номером 568/3418/17-ц в провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська та будь-якого іншого суду не було та не має.

За пошуком в Єдиному державному реєстрі судових рішень за датою прийняття ухвали - 19.09.2017 року, не містяться ухвали про обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 .

За пошуком в Єдиному державному реєстрі судових рішень стосовно обтяження майна ОСОБА_1 незалежно від дати прийняття судового рішення та найменування суду, не виявлено судових рішень, якими обтяжувалось майно ОСОБА_1 .

При прийнятті рішення суд враховує відповідь в.о. голови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2021 року №02-13/1/457/20221вих., про те, що надання копії ухвали суду від 19.09.2017 року у справі №568/3418/17-ц не є можливим, оскільки відповідно до реєстраційних відомостей автоматизованої системи документообігу суду КП «д-3» справа №568/3418/17-ц в провадження Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська не перебувала.

Відомостей на спростування встановлених судом обставин та доказів, відповідачем до суду не надано.

Відтак, суд приходить до висновку про порушення державним реєстратором Покровської районної державної адміністрації Замфіром Олегом Миколайовичем вимог Закону №1952 при прийнятті рішення індексний номер: 37884853 від 01.11.2017 року, не здійснено належну перевірку відомостей стосовно наявності підстав для обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 .

Отже, порушені права позивача підлягають відновленню шляхом визнання протиправними дії державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації Замфіра Олега Миколайовича щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на нерухоме майно - садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв.м., належне ОСОБА_1 .

Як наслідок підлягає задоволенню вимога про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 04052353) Замфіра Олега Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на нерухоме майно - садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв.м., належне ОСОБА_1 ; номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження: 23128888 (спеціальний розділ); Дата, час державної реєстрації: 01.11.2017 10:41:04; Державний реєстратор: Замфір Олег Миколайович , Покровська районна державна адміністрація, Дніпропетровська область.

Стосовно позовної вимоги про скасування державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Верховний Судом в постанові від 28.10.2020 року у справі №910/10963/19 викладено наступну правову позицію, відповідно до якої

- пункт 75.4 - відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав);

- пункт 75.5 - у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у даній справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав);

- пункт 75.6. - з 16.01.2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому доводи скаржників про необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права касаційним судом відхиляються;

- пункт 75.8. - виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952;

- пункт 75.9. - аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

Таким чином, позовна вимога щодо скасування державної реєстрації підлягає частковому задоволенню судом, а саме скасуванню державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на нерухоме майно - садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв.м., належне ОСОБА_1 , номер запису обтяження 23128888 від 01.11.2017 року.

Суд зазначає, що при обранні способу захисту та відновлення прав позивача, суд не задовольняє позовні вимоги стосовно визнання протиправними дій, скасування рішення та скасування державної реєстрації стосовно обтяження всього майна позивача, оскільки доказів обтяження іншого майна позивача, крім садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв.м., суду не надано.

Матеріали справи не містять інформації стосовно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження іншого майна позивача.

Відтак, права позивача станом на день розгляду справи судом стосовно іншого нерухомого майна не порушені, доказів зворотного суду не надано.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки із заявленої позовної вимоги не вбачається спрямованості на захист вже порушеного права, суд вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб правового захисту.

При цьому неправильно обраний спосіб захисту порушеного права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд України у постанові від 24.05.2017 року в справі № 6-951цс16, з якої вбачається, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні правовідносини.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 23.04.2021 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог - 454,00 грн.

В позовній заяві позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 14000 грн.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До матеріалів справи позивачем додано:

- копію договору про надання правничої допомоги від 05.04.2021 року №4/21;

- копію додаткової угоди №1 від 05.04.2021 року;

- копію акту №1 наданих послуг від 23.04.2021 року;

- копію квитанції від 23.04.2021 року;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2079 від 28.10.2004 року;

- ордер на надання правової допомоги серія КВ №803117.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Верховним судом в постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в акті приймання-передачі наданих послуг, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.

Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 року у справі № 814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.

Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 року у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 року у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 року у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 року у справі № 915/237/18.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Досліджуючи подані позивачем документи в контексті правової позиції Верховного Суду з цього питання, суд зазначає, що між ОСОБА_1 (клієнт) та Адвокатським обєднанням «Вячеслав Пац і партнери» (адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги від 05.04.2021 року №4/21.

Сторонами договору складено акт №1 наданих послуг від 23.04.2021 року, в якому визначено, що адвокатом надані наступні послуги:

- 21.04.2021 року - попередня консультація та вивчення наданих ОСОБА_1 документів з метою визначення захисту інтересів клієнта - 4000 грн.;

- 23.04.2021 року - підготовка позову - 10000 грн.

Розглянувши подані позивачем документи, судом встановлено, що вони в сукупності не містять обґрунтованої та об`єктивної суми витрат на правову допомогу, які були вчинені адвокатом, як такі, що неминуче мали бути вчинені адвокатом для відновлення прав клієнта, з огляду на наступне.

Частиною 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено вимоги до визначення розміру витрат на оплату послуг адвоката, який має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Стосовно першої вимоги, визначеної ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме питання складності справи та виконаних адвокатом дій та наданих послуг, суд зазначає, що адміністративна справа №160/6762/21 в силу частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи №160/6762/21 не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Стосовно другої вимоги, визначеної ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме обґрунтованості витрат часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Суду не надано жодного належним чином складеного документу на підтвердження витраченого адвокатом часу.

Стосовно третьої вимоги, визначеної ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме обґрунтованості обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд зазначає, що з огляду на непідтвердження складності справи та виконаних адвокатом дій та наданих послуг, витраченого адвокатом часу, відсутня обґрунтованість обсягу наданих адвокатом послуг.

Стосовно четвертої вимоги, визначеної ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме обґрунтованості ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд зазначає, що позов немайнового характеру, та ані позивачем, ані його представником жодним чином в позовній заяві, не обґрунтовано відповідних обставин.

Отже, за наслідками розгляду наданих послуг від 23.04.2021 року за договором про надання правничої допомоги від 05.04.2021 року, судом не встановлено жодної відповідності вказаного документа жодній з вимог ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, суд вважає, що актом наданих послуг від 23.04.2021 року не підтверджено обґрунтованості, доцільності, об`єктивності заявленої суми наданих адвокатом послуг.

Таким чином, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи № 160/6761/21 не є належним чином обґрунтованою, завищеною, такою, що не підтверджена жодним належним чином складеним документом у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

З огляду на позицію Європейського суду з прав людини позивачем не доведено фактичності та неминучості наданих адвокатом послуг та заявленої ціни, а тому у суду відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_2 ) до Покровської районної державної адміністрації (вул. Дмитра Яворницького, 119, смт. Покровське, Дніпропетровська область, 53600, код ЄДРПОУ 04052353) про визнання дій та рішення протиправними, скасування рішення та скасування державної реєстрації обтяження - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 04052353) Замфіра Олега Миколайовича щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на нерухоме майно - садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв.м., належне ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 04052353) Замфіра Олега Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на нерухоме майно - садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв.м., належне ОСОБА_1 ; номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження: 23128888 (спеціальний розділ); Дата, час державної реєстрації: 01.11.2017 10:41:04; Державний реєстратор: Замфір Олег Миколайович , Покровська районна державна адміністрація, Дніпропетровська область.

Скасувати державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на нерухоме майно - садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,9 кв.м., належне ОСОБА_1 , номер запису обтяження 23128888 від 01.11.2017 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн.

У задоволенні клопотання про стягнення витрат на правову допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова