Рішення № 98239256, 25.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2021 року Справа № 160/5359/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови,-

ВСТАНОВИВ:

08 квітня 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Одеської митниці Держмитслужби, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби (65078, Одеська область, м. Одеса, вул.Лип Івана та Юрія, буд.21-А, код ЄДРПОУ 43333459) про коригування митної вартості товарів від 10.11.2020 №UА500500/2020/500078/2;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови Одеської митниці Держмитслужби (65078, Одеська область, м. Одеса, вул.Лип Івана та Юрія, буд.21-А, код ЄДРПОУ 43333459) в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 10.11.2020 №UА500500/2020/50139.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що з метою митного оформлення товарів ТОВ “АТБ-маркет” було подано до Одеської митниці ДМС електронну митну декларацію № UA500500/2020/514311 від 09.11.2020 р. та визначена митна вартість за ціною договору.

Однак, митницею за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів не було визнано заявлену декларантом митну вартість товарів та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 10.11.2020 р. №UА500500/2020/500078/2. Також відмовлено у прийнятті вищевказаних митних декларацій шляхом оформлення картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 10.11.2020 р. №UА500500/2020/50139.

У рішенні про коригування митної вартості товарів відповідачем зазначено про відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та вказані розбіжності, що слугували підставою для невизнання митної вартості товарів та її коригування.

Позивач стверджує, що в поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Ухвалою суду від 13 квітня 2021 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи.

Копію вказаної ухвали суду від 13.04.2021 р. отримано представником відповідача разом з копією позовної заяви та доданими до неї матеріалами засобами електронної пошти, що підтверджується повідомленням наявним в матеріалах справи.

Проте, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

08 листопада 2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет” та YIWU MENGLONG IMPORT AND EXPORT CO., LTD., (Китай) був укладений контракт № 3368-YM/CN на поставку товару, відповідно до умов якого продавець зобов`язаний поставити (продати) товар, а покупець прийняти та оплати його вартість на умовах та за цінами вказаними у додатках та специфікаціях.

09.11.2020 року товариство з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет” надало до Одеської митниці Держмитслужби митну декларацію № UA500500/2020/514311 та заявлено до митного оформлення товар: гаманець чоловічий, артикул YMUT2003-014, у кількості 6 600 шт. на загальну суму 11 220, 00 доларів США (1,70 долар США за шт.); плед, 150x180 см, артикул YMBL031120-009, у кількості 1 120 шт. на загальну суму 3 729, 60 доларів США (3,30 долар за шт.); маска фільтрувальна захисна KN95, FFP2 NR, артикул YMKN95-1/ YMKN95-3 у кількості 100 000 шт. на загальну суму 26 000,00 доларів США (0, 26 долар США за шт.); капці жіночі кімнатні закриті, артикул YMSP2003-03 у кількості 26 640 шт. на загальну суму 26 906, 40 доларів США (1, 01 долар США за шт.).

Разом із ВМД № UA500500/2020/514311 від 09.11.2020 року позивачем надані митному органу наступні документи: зовнішньоекономічний контракт № 3368-YM/CN від 08.11.2019 р., Специфікація № 44 від 23.09.20 р., сертифікат походження товару від 23.09.2020 року, сертифікат якості № ML2020081 від 23.09.2020 року, рахунок-фактура (інвойс) № ML2020081 від 23.09.2020 р., пакувальний лист б/н від 23.09.2020 року, транспортні (перевізні) документи: коносамент від 30.09.2020 № ZJSM20091221, автотранспортна накладна від 06.11.2020 р. №6587, рахунок-фактура СФ-18987 від 09.11.2020 р. про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору транспортного експедирування № 88189 від 09.04.2019, рахунок-фактура СФ-18989 від 09.11.2020 про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору транспортного експедирування № 88189 від 09.04.2019 р., заява на страхування окремого перевезення вантажу від 01.10.2020 р. № 2963 (документ, що підтверджує вартість страхування).

У митній декларації № UA500500/2020/514311 від 09.11.2020 року зазначено митну вартість (за основним методом) за ціною контракту.

09.11.2020 року відповідач направив ТОВ “АТБ-маркет” електронне повідомлення № аа77864сі-(і650-4ес9-956(і-(і61ґ5е186еа4), відповідно до якого подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме: 1) у страховому полісі від 01.10.2020 № 2963 відсутні посилання на зовнішньоекономічний договір (контракту) від 08.11.2019 № 3368-YM/CN, коносамент від 30.09.2020 № ZJSM20091221 та страхова сума розрахунку не відповідає вартості вантажу за інвойсом від 23.09.2020 № ML2020081; 2) відсутні документи, зазначені у р. 4 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 08.11.2019 № 3368-YM/CN, що не дає можливості ідентифікувати заявлені до митного оформлення товари. 3) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.2012 № 599 до зазначених документів можуть належати:- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру товару за 1 кілометр маршруту, але у наданих до митного оформлення рахунках-фактурах про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послуги відсутня інформація щодо умов поставки товару, а також відсутній договір на перевезення, вказаний в графі 44 МД; 4) у поданих до митного оформлення документах: інвойсі № від 23.09.2020 № МЬ2020081 та інших відсутня будь-яка інформація щодо матеріалу виготовлення, що унеможливлює визначити вартісні характеристики товару і віднести його до зазначеного коду УКТ ЗЕД.

У зв`язку із виявленими розбіжностями Одеська митниця Держмитслужби зобов`язала позивача у 10-денний термін надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) прейскуранти (прайс-листи), каталоги виробника товару, 6) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

На повідомлення відповідача № aa77864d-d650-4ec9-956d-d61f5el86ea4 позивачем 10.11.2020 р. листом № 10/11/2020 від 10.11.2020 р. було надано пояснення з питань викладених у повідомленні та наступні документи: копія митної декларації країни відправлення № 292120200000323670 від 22.09.2020; прайс-лист виробника товару б/н від 13.09.2020 p.; комерційна пропозиція виробника товару б/н від 14.09.2020 p.; фото маркування товару з вказаним матеріалом виготовлення; Swift б/н від 15.10.2020 р.

За результатами здійсненого контролю правильності визначення митної вартості товарів митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2020/500078/2 від 10.11.2020 року та складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2020/50139 від 10.11.2020 р.

За результатами контролю співставлення до товарів застосовано другорядний метод визначення митної вартості - резервний метод та винесено відповідні рішення про коригування митної вартості товару.

Коригування митної вартості товару проведені за рішенням про коригування митної вартості із застосуванням резервного методу.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 49 Митного кодексу України (далі - МКУ) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 52 МКУ заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів.

Згідно з вимогами частин 1 та 5 ст. 53 МКУ у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до ч. 2. ст. 53 МКУ документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, які підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Цей перелік є виключним і без обґрунтованих підстав митний орган не вправі вимагати інших документів для підтвердження митної вартості товару.

Частиною 3 статті 53 МК України встановлений обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари

Відповідно до ч. 1 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені виключно розбіжностями в документах що подаються для підтвердження митної вартість товарів, чи наявності в них ознак підробки або якщо вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як було встановлено судом, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2020/500078/2 від 10.11.2020 року, прийняте Одеською митницею Держмитслужби, фактично обґрунтовано тим, що подані декларантом документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 МКУ основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 58 МКУ метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов 'язковою при її обчисленні.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 МКУ встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються;

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Таким чином, суд зазначає, що відповідно до пунктів 2, 4 ч. 2 ст. 55 МКУ, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Згідно ч. 3 ст. 57 МКУ, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Втім, як вбачається зі змісту спірного рішення, митний орган зазначає про неможливість застосування методів визначення митної вартості товарів передбачених п. 2 ч. 1 ст.57 МКУ у зв`язку з відсутністю інформації щодо вартості ідентичних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, однак таке формальне обґрунтування із загальними висновками не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 МК України.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 року у справі № 809/278/17, у постанові від 27.07.2018 року у справі № 809/1174/17, у постанові від 21.02.2018 року у справі №820/17417/14.

Як визначено у ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. (Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

У свою чергу, декларант надав відповідачу всі необхідні документи із поданням митної декларації, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною контракту.

При цьому, суд також звертає увагу на наступне.

Як було встановлено судом, поставка товару задекларованого у ВМД № UA500500/2020/514311 від 09.11.2020 року здійснювалась на підставі контракту на поставку продукції 08.11.2019 року № 3368-YM/CN, укладеного між ТОВ “АТБ-маркет” та YIWU MENGLONG IMPORT AND EXPORT CO., LTD., (Китай).

Щодо тверджень відповідача відносно того, що у страховому полісі від 01.10.2020 № 2963 відсутні посилання на зовнішньоекономічний договір (контракт) від 08.11.2019 № 3368-YM/CN, коносамент від 30.09.2020 № ZJSM20091221 та страхова сума розрахунку не відповідає вартості вантажу за інвойсом від 23.09.2020№ ML2020081, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.3. вказаного контракту ціна на товар розуміється згідно з умовами FOB - Нингбо, Китай (у відповідності до “Інкотермс - 2010”), і включає в себе вартість завантаження товару у постачальника, вартість всіх митних формальностей.

На сьогодні діють Офіційні правила Міжнародної торгової палати для тлумачення торговельних термінів, видання МТП № 560, в редакції з 01.01.2011 року Інкотермс-2010, за змістом яких посилання на Інкотермс-2010 в договорі купівлі-продажу чітко визначає відповідні обов`язки сторін та зменшує ризик юридичних ускладнень. Метою Інкотермс є забезпечення єдиного набору міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі.

Відповідно до Інкотермс-2010 FOB (Free On Board, або Франко борт (… назва порту відвантаження) це термін Інкотермс, який означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець. За умовами терміна FOB на продавця покладається обов`язок з митного очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися тільки під час перевезення товару морським чи внутрішнім водним транспортом.

Відповідно до умов поставки FOB позивач, як покупець, ніс витрати по транспортуванню товару. Умови страхування товару не є обов`язковими.

В заяві на страхування окремого перевезення вантажу № 2963 від 01.10.2020 р. вказана страхова сума - 1 921 037,29 грн., аналогічна сума в доларах США вказана в інвойсі № ML2020081 від 23.09.2020 р., за яким здійснювалося постачання товару. Тобто, страхова сума відповідає сумі вартості вантажу за інвойсом.

Суд зауважує, що відповідачем не наведено обґрунтувань за яким критерієм страхова сума розрахунку не відповідає вартості вантажу за інвойсом від 23.09.2020 №ML2020081.

При цьому, як встановлено судом, позивач здійснив добровільне страхування вантажу за вищевказаним договором добровільного страхування, а страховий платіж у сумі 557,10 грн. включив до митної вартості товару.

Таким чином, витрати позивача на страхування у розмірі 557,10 грн. підтверджуються, заявою на страхування окремого перевезення вантажу № 2963 від 01.10.2020 р. Даний документ був наданий позивачем до митного органу для митного оформлення товару, відтак зазначені вище твердженні відповідача є безпідставними, оскільки відомості, зазначені позивачем, в повній мірі забезпечили обчислення митної вартості товару.

Отже, відповідачем в даному випадку не доведено, що документи надані позивачем щодо страхування товару не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.

Щодо тверджень відповідача відносно того, що відсутні документи, зазначені у р.4 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 08.11.2019 № 3368-YM/CN, що не дає можливості ідентифікувати заявлені до митного оформлення товари, суд зазначає наступне.

Пунктом 4.2 Розділу 4 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 08.11.2019 №3368-YM/CN передбачено, що Продавець зобов`язаний передати разом з товаром (або одночасно з відвантаженням товару надіслати Покупцю поштою або за допомогою служби кур`єрської доставки) оригінали товаросупровідних документів на товар.

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивачем надавалося до митного органу наступні документи, які визначені розділом 4 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 08.11.2019 №3368-YM/CN: інвойс № ML2020081 від 23.09.2020 р., автотранспортна накладна № 6587 від 06.11.2020 р., коносамент № ZJSM20091221 від 30.09.2020 р.; пакувальний лист б/н від 23.09.2020 р., сертифікат якості № ML2020081 від 23.09.2020 р., митна декларація країни відправлення № 292120200000323670 від 22.09.2020 р., сертифікат походження товару від 23.09.2020 р.

Отже, суд зазначає, що такі доводи відповідача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідні документи наявні в матеріалах справи та надавались до митного органу.

Щодо тверджень відповідача відносно того, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, проте у наданих до митного оформлення рахунках-фактурах про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послуги відсутня інформація щодо умов поставки товару, а також відсутній договір на перевезення, вказаний в графі 44 МД, суд зазначає про таке.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, договір транспортного експедирування № 88189 від 09.04.2019 р. був наданий позивачем при митному оформленні, про що зазначає митний орган у картці відмови в прийнятті митної декларації №UA500500/2020/50139 від 10.11.2020 р.

При цьому, як видно з матеріалів справи, позивачем до митного оформлення були надані, зокрема такі документи, а саме: автотранспортна накладна № 6587 від 06.11.2020 р., коносамент № ZJSM20091221 від 30.09.2020 р., рахунок-фактура № СФ-18987 від 09.11.2020 р., рахунок фактура № СФ-18989 від 09.11.2020 р., договір транспортного експедирування № 88189 від 09.04.2019 р., в яких є необхідна інформація щодо умов поставки товару.

Крім того, суд вказує, що митний орган зазначаючи такі доводи, не навів обґрунтувань щодо неможливості встановлення інформації щодо умов поставки товару із наданих до митного оформлення документів.

Також митний орган не зазначив того, як відсутність інформації щодо умов поставки товару впливає або може вплинути на числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.

Крім того, згідно п. 3.2. договору транспортного експедирування № 88189 від 09.04.2019 року оплата здійснюється на протязі 3 банківських днів від дати підписання сторонами акту виконаних послуг. Згідно п.3.5. договору № 88189 від 09.04.2019 р. акт виконаних послуг підписується протягом 5 робочих днів від дати виконання послуг експедитором. Так як на момент митного оформлення товар ще не був доставлений на склад замовника, позивач не мав можливості надати акт виконаних послуг та платіжні документи, що підтверджують оплату. Рахунки на оплату № СФ-18987 від 09.11.2020, № СФ-18989 від 09.11.2020 були надані до митного оформлення.

При цьому, додатково разом з заявою від 16.01.2021 р., вих. № М-2021-0203 від 16.01.2021 р. (вх. № відповідача № 1365/13 від 20.01.2021 р.) були надані платіжні доручення № 283188 від 24.11.2020 р., № 283197 від 24.11.2020 р., акти виконаних робіт № ОУ-0005782 від 09.11.2020 р., № ОУ-0005784 від 09.11.2020 р.

Враховуючи вказане вище, суд доходить висновку про безпідставність доводів митного органу.

Щодо тверджень відповідача відносно того, що у поданих до митного оформлення документах: інвойсі від 23.09.2020 № ML2020081 та інших відсутня будь-яка інформація щодо матеріалу виготовлення, що унеможливлює визначити вартісні характеристики товару і віднести його до зазначеного коду УКТ ЗЕД, суд зазначає про таке.

Надаючи оцінку таким доводам митного органу, суд виходить з того, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Так, Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 року по справі № 1140/3242/18 вказав на те, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Отже, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

При цьому, такі посилання митного органу не заслуговують на увагу, оскільки визначаючи зазначені недоліки, відповідач не наводить посилань на розбіжності у числових значеннях складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари.

Крім того, щодо тверджень відповідача, що у наданому інвойсі відсутні відомості щодо матеріалу виготовлення товару, суд вказує, що наявність чи відсутність певних відомостей, не може свідчити про заниження позивачем митної вартості товарів.

При цьому, суд зазначає, що разом з листом № 10/11/2020 від 10.11.2020 року до митного оформлення позивачем було надано фото маркування товару зі вказаним матеріалом виготовлення, що давало можливість визначити вартісні характеристики товару і віднести його до зазначеного коду УКТ ЗЕД.

За вказаних обставин надані позивачем до митного оформлення документи не містять розбіжностей та не містять ознак підробки, а містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 по справі № 1140/3242/18.

Зважаючи на викладене, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача стосовно неможливості перевірки митної вартості товару за відсутності відомостей про вартість страхування.

Інші підстави, зазначені у спірному рішення про коригування митної вартості, суд не бере до уваги, оскільки такі підстави не передбачені частинами 2-4 статті 53 МКУ.

Отже, відповідачем необґрунтовано було застосовано інший метод визначення митної вартості, що може бути застосовано лише у випадках, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу.

За таких обставин рішення про коригування митної вартості товарів від 10.11.2020 №UА500500/2020/500078/2 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 10.11.2020 №UА500500/2020/50139 є протиправними та підлягають скасуванню.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п.120, ECHR 2000, “Онер`їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що “принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії”. З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

У зв`язку з цим суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, суд має зазначити наступне.

Поняття витрат на професійну правничу допомогу та порядок їх розподілу між сторонами визначені ст. 134 КАС України, відповідно до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Необхідно зазначити, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

У підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір від 08.02.2019 року № 08/02 про надання правової (правничої) допомоги, укладений між адвокатським об`єднанням “Альянс” (Об`єднання) та ТОВ “АТБ-маркет” (клієнт).

Також надано додаткову угоду №02/04/19-ЗВ до вищезазначеного договору про надання правової (правничої) допомоги та акт від 30 квітня 2021 року здавання-приймання наданих послуг до договору № 08/02 від 0.02.2019 р. про надання правової (правничої) допомоги.

Крім того, надано протокол № 07/06/21-1 від 07.06.2021 року, відповідно до якого вартість наданих послуг складає 5000,00 грн.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розглянувши надані позивачем документи, суд вважає, що понесені витрати позивача на правничу допомогу є співмірними зі складністю справи та часом витраченим адвокатом на виконання робіт, а тому вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 5 000,00 грн.

Крім того, суд вважає за необхідне відповідно до вимог ст. 139 КАС України присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 4 540,00 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби (65078, Одеська область, м.Одеса, вул. Лип Івана та Юрія, буд.21-А, код ЄДРПОУ 43333459) про коригування митної вартості товарів від 10.11.2020 №UА500500/2020/500078/2.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови Одеської митниці Держмитслужби (65078, Одеська область, м.Одеса, вул.Лип Івана та Юрія, буд.21-А, код ЄДРПОУ 43333459) в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 10.11.2020 №UА500500/2020/50139.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 5 000,00 грн.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 4 540,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник