Рішення № 98217821, 08.07.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2021 року Чернігів Справа № 620/4007/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській областіпровизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:

визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати їй до спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи у Перелюбській дільничній лікарні з 01.11.1995 по 04.05.2001 та відмову у призначенні їй пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період її роботи у Перелюбській дільничній лікарні з 01.11.1995 по 04.05.2001 та призначити їй пенсію за вислугу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу період її роботи з 01.11.2015 по 04.05.2001 на посаді санітарного фельдшера (помепідеміолога). Зазначає, що її вини немає в тому, що виправлення в записі № 7 у Трудовій книжці не відповідає Інструкції № 58. А період роботи у спірний період в закладі охорони здоров`я підтверджується Довідками від 05.01.2021 № 03-05/4, від 05.01.2021 № 3/07-07 від 03.02.2021 № 11, від 16.02.2021 № 03-05/152, виписками з наказів про прийняття та звільнення позивача з роботи № 32, № 9. І вказані Довідки позивач відповідачу надала. Тому, в свою чергу, вважає відмову пенсійного органу у призначенні їй пенсії на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» протиправною та такою, що порушує її права.

Відповідач у відзиві зазначив, що з позовними вимогами не погоджується та просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки період роботи позивача з 01.11.1995 по 05.05.2001 не зарахований до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки виправлення в Трудовій книжці не відповідають вимогам Інструкції № 58. Для зарахування зазначеного періоду роботи до спеціального стажу позивачу було запропоновано надати витяги з наказів про прийняття та звільнення з роботи або інші документи, що підтверджують роботу на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років. Проте, жодних додаткових відомостей стосовно вищезазначеного періоду роботи, позивач до Головного управління не надала. Витяг з наказу № 32 про прийняття на роботу з 01.11.1995, витяг з наказу про звільнення з роботи № 9 з 05.05.2001 та довідка № 03-05/152 від 16.02.2021 за період роботи з 01.11.1995 по 05.05.2001 до Головного управління не надавались, а були надані лише до суду та відповідно відповідачем не досліджувались при визначенні права на пенсію позивача, що підтверджується датою їх видачі, а саме 16.02.2021, тоді як рішення про відмову у призначенні пенсії було прийнято 01.02.2021. Тому вважає, що вказані документи не можуть бути прийняті судом до уваги, як доказ по справі.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

В Трудовій книжці ОСОБА_1 від 31.03.1988 НОМЕР_1 (далі – Трудова книжка) наявний запис № 7 про те, що вона 01.11.1995 прийнята на посаду санітарного фельдшера Перелюбської дільничної лікарні. У вказаному записі наявне виправлення – «помічник епідеміолога». 05.05.2001 позивач звільнена із вказаної посади (а.с. 9-12).

Згідно копії Довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої КНП «Корюківська центральна районна лікарня» від 05.01.2021 № 03-05/4, позивач за період з 01.11.1995 по 04.05.2001 виконувала безпосередньо обслуговування хворих за посадою санітарного фельдшера (помепідеміолога) (а.с. 13).

В Архівній довідці архівного відділу Корюківської районної державної адміністрації від 05.01.2021 № 3/07-07 зазначено, що в архівному фонді Корюківської центральної районної лікарні м. Корюківка в річних штатних розписах медустанов Корюківського району є відомості про штатний розпис працівників Перелюбської дільничної лікарні, а саме: в штатному розпису працівників Перелюбської дільничної лікарні на 1996 рік значиться посада «помепідеміолог» та вказано прізвище « ОСОБА_1 »; в штатному розписі працівників Перелюбської дільничної лікарні на 1997 рік значиться посада «помепідеміолог»; в штатному розписі працівників Перелюбської дільничної лікарні на 1998 рік значиться посада «помепідеміолог». Штатні розписи Корюківської центральної районної лікарні за 1999-2001 роки в архівному відділі відсутні (а.с. 17).

Копією Довідки КНП «Корюківська центральна районна лікарня» від 03.02.2021 № 11 підтверджується одержання заробітної плати позивачем у період з листопада 1995 року по червень 2000 року (а.с. 14).

Відповідно до копії Довідки КНП «Корюківська центральна районна лікарня» від 16.02.2021 № 03-05/152 (а.с. 15) ОСОБА_1 дійсно працювала у Перелюбській дільничній лікарні з 01.11.1995 на посаді санітарного фельдшера (наказ по Перелюбській дільничній лікарні № 32 від 11.1995 (а.с. 16)); з 05.05.2001 звільнена з посади помепідеміолога у зв`язку зі скороченням штату працівників (наказ по Перелюбській дільничній лікарні № 9 від 05.05.2001) (а.с. 16).

Із заявою від 05.01.2021 позивач звернулася до відповідача, який у відповідь листом від 01.02.2021 № 2500-0303-8/5143 повідомив з-поміж іншого про те, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, підтвердженого документами. Період роботи з 01.11.1995 по 05.05.2001 не зарахований до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки виправлення в трудовій книжці не відповідають вимогам Інструкції. Для зарахування зазначеного періоду роботи до спеціального стажу необхідно надати витяги з наказів про прийняття та звільнення з роботи або інші документи, що підтверджують роботу позивача на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років. Згідно з наданими позивачем документами та індивідуальними відомостями на застраховану особу її страховий стаж становить 34 роки 10 місяців 27 днів. Спеціальний стаж, що дає право на пенсію за вислугу років, складає 21 рік 11 місяців.

Також у листі відповідач зазначив, що Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 не містить положення щодо порядку його виконання. У свою чергу, згідно з положеннями пунктів 2-1, 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» редакції Закону України від 03.11.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Законом 2148 (на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, передбаченні зокрема, статтею 55 Закону 1788. Враховуючи зазначене, з 04.06.2019 право на пенсію за вислугу роки згідно із статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначається з урахуванням вимог щодо вислуги років та стажу, що були передбачені законодавством на 11.10.2017, щодо віку - визначеного на дату призначення пенсії. Право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів охорони здоров`я незалежно від віку, за наявності вислуги років у період: до 01.04.2015 - не менше 25 років; до 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців; до 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців (а.с. 18-19).

Вважаючи відмову відповідача щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років протиправною, вона звернулась до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі також - Закон № 1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України і Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За змістом статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі також - Закон № 1788-XII) одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1788-ХІІ пенсія за вислугу років встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55 цього Закону.

Згідно з пунктом 2-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII (надалі також - Закон № 2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017 внесено зміни до абзаців першого та другого пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, згідно з якими до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (надалі також - Закон № 213-VIII) та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (надалі також - Закон № 911-VIII), передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

З прийняттям Закону № 213-VIII підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а з прийняттям Закону № 911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ в редакції Законів № 213-VIII та № 911-VIII встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року- не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 (надалі також – Рішення № 2-р/2019) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, та встановлено, що такі положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Згідно частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що «положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Таким чином, за будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011.

Згідно частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).

Конституційний Суд України ухвалюючи Рішення № 2-р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком.

Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції.

Згідно статті 51 Закону № 1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Конституційний Суд України, приймаючи Рішення № 2-р/2019, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788 - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону № 1788 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 2-р/2019 - з 04.06.2019.

Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, починаючи з 05.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-ХІІ діють в первинній редакції, чинній до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII, а саме: «Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».

Відтак, посилання відповідача на пункт «е» частини першої статті 55 в редакції Закону № 1788-ХІІ, яка рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 визнана неконституційною, є безпідставним.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04.11.1993 № 909 посада середнього медичного персоналу лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспожив служби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах дає право на пенсію за вислугу років.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пунктів 2.6, 2.9 та 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інш. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.

У розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

Судом встановлено, що в Трудовій книжці ОСОБА_1 від 31.03.1988 НОМЕР_1 наявний запис № 7, здійснений на підставі наказу від 01.11.1995 № 32, про те, що вона 01.11.1995 прийнята на посаду «санітарного фельдшера» Перелюбської дільничної лікарні. У вказаному записі наявне виправлення – «помічник епідеміолога». 05.05.2001 позивач звільнена із вказаної посади.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301).

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.

Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, на яких покладено обов`язок ведення та обліку трудових книжок працівників та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Суд зазначає, що записи в трудовій книжці позивача не дають підстав сумніватися в їх недостовірності або неправдивості.

Крім того, робота позивача у спірний період в Перелюбській дільничній лікарні на посаді помічника епідеміолога (санітарного фельдшера) також підтверджується наданими позивачем до суду копіями: Довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 05.01.2021 № 03-05/4, Архівної довідки від 05.01.2021 № 3/07-07, Довідки про заробітну плату для обчислення пенсії від 03.02.2021 № 11, Довідки від 16.02.2021 № 03-05/152, виписок з наказу по Перелюбській дільничній лікарні № 32 від 11.1995, № 9 від 05.05.2001.

Посилання відповідача стосовно того, що рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 не містить положень щодо його виконання, суд оцінює критично, оскільки згідно зі статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Європейський суд з прав людини (надалі також - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Також суд зауважує, що у позовних вимогах позивач просить визнати протиправною відмову відповідача у зарахуванні позивачу страхового стажу та зобов`язати зарахувати період роботи по 04.05.2001, в той час, як з листа-відповіді ГУ ПФУ в Чернігівській області від 01.02.2021 № 2500-0303-8/5143 вбачається, що позивачу не зараховано період роботи по 05.05.2001. Крім того, відповідно до запису у Трудовій книжці № 8, копій Довідки від 16.02.2021 № 03-05/152, виписки з наказу від 05.05.2001 № 9 позивач була звільнена із зайнятої посади в Перелюбській дільничній лікарні саме з 05.05.2001.

Тому, враховуючи положення частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, за встановлених обставин та наведених вище норм права, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 01.11.1995 по 05.05.2001 у Перелюбській дільничній лікарні на посаді «помічника епідеміолога (санітарного фельдшера)» підлягає зарахуванню до спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Отже, позовні вимоги щодо визнання протиправною відмови відповідача зарахувати період роботи позивача з 01.11.1995 по 05.05.2001 у Перелюбській дільничній лікарні на посаді «помічника епідеміолога (санітарного фельдшера)» до спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, та зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати вказаний період роботи позивача до страхового стажу підлягають задоволенню.

З приводу позовної вимоги визнати протиправною відмову та зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити позивачу пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII, суд зазначає таке.

Як зазначено судом вище починаючи з 05.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-ХІІ діють в первинній редакції, чинній до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII, а саме: «Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».

Із листа ГУ ПФУ в Чернігівській області від 01.02.2021 № 2500-0303-8/5143 вбачається, що відповідачем позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, підтвердженого документами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем визначено, що спеціальний стаж позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, складає 21 рік 11 місяців.

В Довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої позивачу КНП «Корюківська центральна районна лікарня» від 05.01.2021 № 03-05/4, зазначено, що накази та дані в особовій картці форми № Т-2 про відпустку без збереження заробітної плати, відпустку по догляду за дитиною до 6 років відсутні.

Судом встановлено, що період роботи позивача з 01.11.1995 по 05.05.2001 у Перелюбській дільничній лікарні на посаді «помічника епідеміолога (санітарного фельдшера)» підлягає зарахуванню до спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Отже, страховий стаж позивача складає 27 років 5 місяців 5 днів (21 рік 11 місяців + 5 років 6 місяців 5 днів (з 01.11.1995 по 05.05.2001)), що є достатнім для призначення пенсії позивачу за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 24.04.2019 у справі № 242/3391/17 спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, зазначені вище позовні вимоги підлягають задоволенню.

При розгляді даної справи судом враховано положення частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням зазначеного, з метою ефективного захисту прав позивача, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період її роботи з 01.11.1995 по 05.05.2001 у Перелюбській дільничній лікарні на посаді «помічника епідеміолога (санітарного фельдшера)».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період її роботи з 01.11.1995 по 05.05.2001 у Перелюбській дільничній лікарні на посаді «помічника епідеміолога (санітарного фельдшера)».

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940.

Дата складення повного рішення суду - 08.07.2021.

Суддя Ю. О. Скалозуб