Рішення № 98214318, 07.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3598/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

10.03.2021 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 15.03.2021 року судом залишено без руху позовну заяву і надано позивачу строк для усунення недоліків.

У вказаній ухвалі суддею роз`яснено, що виявлені недоліки мали бути усунені шляхом надання до суду (з копією для відповідача) уточненої позовної заяви.

26.03.2021 року засобами електронної пошти без використання підсистеми «Електронний суд» від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 15.03.2021 року, в якій викладено уточнений зміст позовних вимог.

Ухвалою суду від 30.03.2021 року судом продовжити позивачу строк на усунення недоліків позову.

16.04.2021 року (вх.№19451/21) від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду, в які викладено позовні вимоги в наступній редакції:

- визнати протиправною бездіяльність Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області щодо не винесення на розгляд сесії в місячний термін заяв ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Цебриківської селищної ради Роздільнянського paйонy Одеської області та поділу земельної ділянки;

- зобов`язати Цебриківську селищну раду Роздільнянського району Одеської області розглянути заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Цебриківської селищної ради, кадастровий номер якої 5121681900:01:001:0496 та поділу земельної ділянки та прийняти рішення у порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Українi».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 28.12.2020 року нею до відповідача було подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5121681900:01:001:0496 у власність громадянці ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, розташованої на території Великомихайлівського району Одеської області та заяву про поділ вищевказаної земельної ділянки. До заяви було додано наступні матеріали: копія паспорта громадянина України, копія реєстраційного номера облікової картки платника податків графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки (зменшена карта території Цебриківської ОТГ на форматі листа А-4).

Крім того, вказує позивач, 29.01.2021 року нею до заяви було додано витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 5121681900:01:001:0496, з якого вбачається, що вищевказана земельна ділянка загальною площею 10,5211 гa відноситься до земельних ділянок сільськогосподарського призначення, та Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, з якої вбачається, що Цебриківська селищна рада Великомихайлівського району Одеської області зареєструвала 06.09.2018 року право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням: землі запасу, земельної ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам або юридичним особам та на вказану земельну ділянку не зареєстровано інших речових прав. Право комунальної власності на вказану вище земельну ділянку було зареєстровано на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 15-3566/13-18-СГ від 05.06.2018 року «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну».

У позові вказано, що 10.02.2021 року на адресу позивача надійшов лист від Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 05.02.2021 року за вихідним № 167/02-15 з якого вбачається, що заяви позивача від 28.12.2020 року були розглянуті на засіданні постійної комісії з питань врегулювання земельних відносин, охорони навколишнього природного середовища, житлово-комунального господарства, будівництва, підприємництва, транспорту, торгівлі, зв`язку та благоустрою (голова комісії ОСОБА_4 ) та прийнято висновок рекомендувати відхилити в задоволенні заяв від 28.12.2020 року згідно із порядком черговості надання земельних ділянок.

Як стверджує позивач, право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва я набула відповідно до Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 року. Позивач зазначає, що питання щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5121681900:01:001:0496 на засіданні комісії не розглядалося зовсім. Однак без поділу земельної ділянки неможливо виділити в натурі земельну ділянку орієнтовною площею 2,0 га.

Ухвалою суду від 07.05.2021 року судом прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 (в редакції уточнень вх.№19451/21 від 16.04.2021 року) і відкрито провадження в адміністративній справі.

Вказаною ухвалою судом встановлено сторонами строки для подання заяв по суті справи та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.262 КАС України.

Ухвалою суду від 07.05.2021 року судом задоволено клопотання позивача про витребування доказів та зобов`язано Цебриківську селищну раду Роздільнянського району Одеської області надати до суду у п`ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії:

- усіх заяв ОСОБА_1 (разом із додатками) вiд 28.12.2020 року, поданих до Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області

- заяви ОСОБА_1 про долучення документів від 29.01.2021 року з додатками, яка подана до Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області;

- протоколу засідання комісії з питань врегулювання земельних відносин, охорони навколишнього природного середовища, житлово-комунального господарства, будівництва, підприємства, транспорту, торгівлі, зв`язку та благоустрою вiд 29 січня 2021 року;

- рішень або інших документів, які складені за наслідками розгляду заяв ОСОБА_1 вiд 28.12.2020 року та від 01.2021 року

- рішення Цебриківської селищної ради Роздiльнянського (Великомихайлівського) району Одеської області № 137-VIII вiд 29.01.2021 року «Про затвердження Положення про порядок надання земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства рахунок земель комунальної власності на території за Цебриківської селищної ради»;

- рішення Цебриківської селищної ради Роздiльнянського (Великомихайлівського) району Одеської області № 211-VII від 29.03.2019 року «Про затвердження Положення про порядок передачі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності Цебриківської селищної ради».

Копії ухвали суду від 07.05.2021 року отримано відповідачем 11.05.2021 року, однак ні визначених судом доказів, ні відзиву на позовну заяву на адресу суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

28.12.2020 року позивачем було подано до Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, з кадастровим номером 5121681900:01:001:0496, розташованої на території Великомихайлівського району Одеської області та заяву про поділ вищевказаної земельної ділянки (а.с.12).

До заяви позивачем було додано наступні матеріали: копія паспорта громадянина України, копія реєстраційного номера облікової картки платника податків, графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки (зменшена карта території Цебриківської ОТГ на форматі листа А-4).

28.12.2021 року позивачем було подано до Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області заяву про надання дозволу на поділ земельної ділянки кадастровим номером 5121681900:01:001:0496 (а.с.13)

29.01.2021 року позивачем до заяви було додано витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 5121681900:01:001:0496 та Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.11).

У позові вказано, що 10.02.2021 року на адресу позивача надійшов лист від Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 05.02.2021 року за вихідним № 167/02-15.

Так, у листі вказано, що заяви позивача від 28.12.2020 року «Про надання згоди на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки» та «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», розглянуті на засіданнi постійної комісії з питань врегулювання земельних відносин, охорони навколишнього природного середовища, житлово-комунального господарства, будівництва, підприємництва, транспорту, торгівлі, зв`язку та благоустрою (голова комісії ОСОБА_4 ).

Як вказано у листі: «Керуючись критеріями «Положення про порядок передачі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності Цебриківської селищної ради» затвердженим рішенням сесії від 29.03.2019 року № 211-VII, а саме п.п.3.3, 5) - наявність у власності або користуванні земельних ділянок), враховуючи наявність у вашій власності земельної ділянки за цільовим призначенням: Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, комісія дійшла висновку рекомендувати відхилити в задоволенні ОСОБА_5 заяв згідно з порядком черговості надання земельних ділянок».

Вважаючи протиправною бездіяльність Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області щодо не винесення на розгляд сесії в місячний термін заяв ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Цебриківської селищної ради Роздільнянського paйонy Одеської області та поділу земельної ділянки, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 2,3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Пунктом “б” ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно п. “б” ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. 6, 7, 8 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 -1 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ч.9 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з ч.ч.10-11 ст.118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.6 ст.186 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч.2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

За таких обставин, рішення за результатами розгляду заяв позивача повинні оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області.

В даних спірних правовідносинах позивач звернувся не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої орган місцевого самоврядування мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час як останній направив позивачу відповідь у формі листа.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи відмову у його наданні, про надання дозволу на поділ земельної ділянки чи відмову в наданні такого дозволу свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був прийняти за законом.

Наданий лист від 05.02.2021 року №162/02-15 не є рішенням уповноважений орган, прийнятим за наслідком розгляду заяв позивача.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин, на думку суду, в даному випадку за відсутності належним чином оформленого рішення за наслідками розгляду заяв позивача свідчить про бездіяльність відповідача при розгляді заяв позивача від 28.12.2020 року, яка є протиправною.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15), суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При вирішенні даної адміністративної справи, суд враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного суду. Так, зокрема у постанові Верховного суду від 21.08.2018 року по справі № 810/3393/17 зазначено, що:

“…На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не мають втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Якщо на момент прийняття суб`єктом владних повноважень рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №826/11251/18.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.08.2018 року у справі №820/2605/17, “безпідставним є посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що зобов`язавши відповідача повторно розглянути клопотання позивача суд вийшов за межі позовних вимог та втрутився у його дискреційні повноваження, а також те, що вказане клопотання відповідачем розглянуто та надано письмову відповідь, у зв`язку з чим підстави повторного розгляду клопотання відсутні, оскільки відповідачем передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було”.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи те, що в досліджуваних правовідносинах встановлено, що відповідач за розглядом заяви позивача не прийняв встановленого чинним законодавством рішення, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є таким, що підлягає частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області щодо неприйняття рішення за заявами ОСОБА_1 від 28.12.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5121681900:01:001:0496 та про надання дозволу на поділ земельної ділянки кадастровий номер 5121681900:01:001:0496;

- зобов`язання Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 28.12.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5121681900:01:001:0496 та про надання дозволу на поділ земельної ділянки кадастровий номер 5121681900:01:001:0496 і прийняти відповідне рішення, з урахуванням вищевикладених висновків суду.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області на користь позивача судового збору у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241- 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області щодо неприйняття рішення за заявами ОСОБА_1 від 28.12.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5121681900:01:001:0496 та про надання дозволу на поділ земельної ділянки кадастровий номер 5121681900:01:001:0496.

Зобов`язати Цебриківську селищну раду Роздільнянського району Одеської області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 28.12.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5121681900:01:001:0496 та про надання дозволу на поділ земельної ділянки кадастровий номер 5121681900:01:001:0496 і прийняти відповідне рішення, з урахуванням вищевикладених висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області на користь ОСОБА_1 збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Цебриківська селищна рада Роздільнянського району Одеської області (вул.Миру, 1, смт.Цебрикове, Роздільнянського р-ну, Одеської обл., код ЄДРПОУ 04378221).

Суддя С.М. Корой