Рішення № 98214219, 09.07.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2021 р. № 400/6074/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідача:Військової частини А 1231, вул. Степова, 4,с. Гавришівка, Масив Баглаї, Вінницький район, Вінницька область, 23202,

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини А1231 (далі – відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 01.01.2018 року по 26.11.2020 року з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці; зобов`язати військову частину А1231 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 01.01.2018 року по26.11.2020 року з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні. Тому повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач відзив на позов не надав, про розгляд справи був належним чином повідомлений. Тому суд розцінює, відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання відповідачем відзиву на позов без поважних причин як визнання позову.

Відповідно до ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач з в період з 1988 року по 25.08.2019 року проходив військову службу у Збройних Силах України. Відповідно до наказу командира командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.07.2019 року №363

ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за п.п. «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), частими 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом командира Військової частини А 1231 (по стройовій частині) № 157 від 25.08.2019 року, капітана запасу ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення частини та направлено для зарахування на військовий облік до Інгульського районного військового комісаріату міста Миколаївської області.

30 червня 2020 року Миколаївським окружним адміністративним судом розглянуто справу № 400/1373/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1231, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 визнано протиправною бездіяльність військової частини А1231 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.08.2019 зобов`язано військову частину А1231 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.08.2019 року.

На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року по справі №400/1373/20 відповідачем, 26.11.2020 року було зараховано 19117,60 грн. - нараховано та виплаченого грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2018 року по 2019 рік.

Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У відповідності до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст. 116 та ст. 117 КЗпП України як таких, що є загальними та

поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24.12.2020 р. по справі № 340/401/20.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом ч.1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша ст.117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 р. у справі № 810/451/17.

Таким чином, суд погоджується з позивачем щодо наявності у нього права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.

Щодо суми середнього заробітку суд виходить з того, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 711/4010/13.

З огляду на викладене, суд застосовує критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, з огляду на таке:

-позивача виключено зі списків особового складу військової частини А1231 25.08.2019р. На момент звільнення позивач не мав претензій щодо остаточного розрахунку;

-за виплатою грошової допомоги позивач звернувся до суду 02.04.2020 р., тобто, більше ніж пів року з дати звільнення;

-між сторонами існував спір щодо виплати грошової допомоги, який вирішений судом і рішення набрало законної сили 16.09.2020 р., а виплата здійснена 26.11.2020 р.;

-тривалий строк невиплати грошової допомоги викликаний не умисними діями відповідача, а відсутністю належного фінансування, відповідач не є самостійним розпорядником бюджетних коштів.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 24.12.2020 р. по справі № 340/401/20, суд має визначити розмір середнього заробітку та встановити час затримки розрахунку.

Відтак, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 2000,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо посилань відповідача на постанову Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17 стосовно нерозповсюдження ст. 117 КЗпП України на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження до виплати належних при звільненні сум, суд зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду, висловленого у багатьох постановах, суди повинні застосовувати судами саме останню позицію Верховного Суду.

У постанові від 15.06.2021 по справі № 640/21555/18 Верховний Суд підтримав позицію що застосування висновку, викладеного, зокрема, і у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №810/1543/17 є помилковим.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Військової частини А 1231 (вул. Степова, 4, с. Гавришівка, Масив Баглаї, Вінницький район, Вінницька область, 23202 код ЄДРПОУ 07941533) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1231 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки нарахування та виплати грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, по день фактичного розрахунку при звільненні з 25.08.2019 року по 26.11.2020 року

3. Зобов`язати Військову частину А1231 (код ЄДРПОУ 07941533) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Мельник