Ухвала суду № 9820944, 19.05.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" травня 2010 р. м. КиївК-13382/08

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівЛанченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Рибченка А.О.

Сергейчука О.А.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

позивача Краюшкіна В.В.

відповідача Гіля А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Завод «Південкабель»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2008 р.

у справі № 2а-2155/2008

за позовом Закритого акціонерного товариства «Завод «Південкабель»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові

про визнання частково недійсним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2008р. адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Визнано частково недійсним рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Харкові № 0000520852 від 30.11.2007 р. про нарахування пені у сумі 16300,72грн. за порушення валютного законодавства по контрактах № 0106 від 01.06.2007 р. з фірмою МАГ, Австрія, та № 2706 від 27.06.2007 р. з фірмою «NEXTROM OY», Фінляндія. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ «Південкабель»судовий збір у сумі 3,40 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2008р. постанову суду першої інстанції скасовано. Прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

ЗАТ «Завод Південкабель»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена всупереч приписам Митного кодексу України, Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», наголошуючи на тому, що суд надав перевагу не положенням цих Законів, а положенням підзаконного нормативно-правового акту Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління НБУ від 24.03.1999 р. № 136, зі змінами, внесеними у п. 1.1 та 3.3.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом перевірки № 3466/50-105/00214534 від 21.04.2007 р. зафіксовано порушення ЗАТ «Завод Південкабель»ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР, яке полягало у тому, що за контрактом № 0106 від 01.06.2007 р. з фірмою МАГ, Австрія, кошти на користь нерезидента сплачені 12.06.2007 р., строк надходження товару визначено 10.09.2007р., а товар отримано за ВМД № 346503 (ІМ-40) 03.10.2007 р., тобто з простроченням на 22 дні; за контрактом № 2706 від 27.06.2007р. з фірмою «NEXTROM OY», Фінляндія, кошти на користь нерезидента сплачені 15.06.2007 р., строк надходження товару визначено 13.09.2007 р., а товар отримано згідно з ВМД № 742599 (ІМ-40) 24.09.2007 р., тобто з простроченням на 11 днів.

На підставі акту перевірки прийнято рішення № 0000520852 про визначення пені у сумі 18107,18 грн. на підставі ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції, з посиланням на п. 1.1, п. 3.3 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління НБУ від 24.03.1999 р. № 136, виходив з того, що датою імпорту, у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція, згідно із законодавством України, підлягає митому оформленню, слід вважати дату завершення оформлення ВМД. Перебування поставленого товару в зоні митного контролю та наявність відмітки митниці про перетин товаром митного кордону України не є свідченням завершення імпортної операції.

Суд касаційної інстанції не може визнати законною постанову суду апеляційної інстанції, оскільки остання ухвалена з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та помилкового скасування постанови суду першої інстанції, якою повно встановлені обставини у справі з правильною правовою оцінкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Виходячи зі змісту вказаної норми Закону, обовязковість отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України резидентом ставиться у залежність від факту здійснення імпортних операцій з перевищенням відстрочення поставки більш як на 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу (або виставлення векселя) на користь постачальника продукції, що імпортується.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Отже, пеня підлягає стягненню саме за порушення термінів, передбачених статтями 1 і 2 вказаного Закону, у даному випадку, за здійснення поставки товару нерезидентом з перевищенням 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією суду апеляційної інстанції стосовно того, що датою імпорту, у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція, згідно із законодавством України, підлягає митому оформленню, слід вважати дату завершення оформлення ВМД.

Відповідно до статті 1 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність»від 16.04.1991р. № 959-XII імпорт (імпорт товарів) - це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Моментом здійснення імпорту стаття 1 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність»визначає момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Отже, Закон України момент здійснення імпорту повязує з наявністю будь-якої із двох зазначених вище умов: або з моментом перетину товаром митного кордону України або з переходом права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Умови поставки товару визначаються сторонами договору, зобовязання за якими, зокрема з поставки товару, припиняються виконанням, а не оформленням ВМД, з яким здійснення поставки (у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню) повязує абзац дванадцятий п. 1.1. Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, (у редакції постанови Правління Національного банку України від 13.12.2006 р. № 455).

Як було достовірно встановлено судом першої інстанції, умовами контрактів момент виконання зобовязань безпосередньо пов'язаний з моментом здійснення імпорту моментом перетину товаром митного кордону України, а тому, у даному випадку також відсутні підстави повязувати момент здійснення поставки з оформленням вантажної митної декларації.

Відповідно до п. 1 ст. 15 Митного кодексу України під «ввезенням в Україну та вивезенням з України»розуміється фактичне переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів.

Таким чином, ввезення в Україну товару, що підлягає митному оформленню службовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та для застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через територію України (ст. 37 Митного кодексу України), неможливо без його фактичного переміщення через митний кордон України, тобто поняття «перетину товаром митного кордону України» збігається із «переміщенням товару через митний кордон України ввезенням товару в Україну», підставою для якого в режимі імпорту є наявність на товар товаросупровідного документу, на якому проставляється відбиток штампу «під митним контролем»з відповідною датою та який підтверджує факт та дату перетину товаром митного кордону.

При чому, «перетин товаром митного кордону України», який засвідчується відбитком штампу «під митним контролем»з відповідною датою, не можна ототожнювати з «пропуском товарів через митний кордон України», який здійснюється виключно після завершення митного оформлення в тому обсязі, який відповідає меті його переміщення через митний кордон України (ст.69 Митного кодексу України) і який підтверджується оформленою ВМД.

З огляду на викладене, імпортний товар вважається таким, що ввезений на митну територію України з моменту перетину митного (державного) кордону України, а не з моменту оформлення ВМД.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає за правильне касаційну скаргу задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а помилково скасовану постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Завод «Південкабель»задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2008р. скасувати та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2008 р.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

А.О. Рибченко

О.А. Сергейчук