Рішення № 98201838, 31.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2021Справа № 910/179/21

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03062, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 65; ідентифікаційний код 30115243)

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26; ідентифікаційний код 32382598)

про стягнення коштів у розмірі 120 997,99 грн,

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - відповідач) про стягнення коштів у розмірі 120 997,99 грн, з яких 98 000 грн - страхове відшкодування, 16 286,81 грн - пеня, 2 940,42 грн - 3% річних, 3 770,76 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/179/21 та ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

01.02.2021 через загальний відділ діловодства від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ щодо страхового полісу № АМ/5297426.

12.02.2021 через загальний відділ діловодства відповідачем подано відзив на позову заяву, в якому просить позовні вимоги задовольнити частково на суму 41 272,88 грн, посилаючись на необхідність врахування коефіцієнту фізичного зносу до пошкодженого автомобіля у розмірі 58,46 % згідно консультації, складеної аварійним комісаром.

Також 12.02.2021 відповідачем подана заява про застосування строку позовної давності до позовних вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційного збільшення, період розрахунку яких було здійснено позивачем з 13.12.2019 по 12.12.2020, оскільки річний строк закінчився - 10.12.2020.

15.02.2021 через загальний відділ діловодства позивачем подано на відповідь на відзив в порядку статті 166 Господарського процесуального кодексу України, а також заперечення на заяву про застосування строку позовної давності.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позовних вимог, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.01.2019 між Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" та ТОВ «УЛФ ФІНАНС» укладений Договір № А 505275 добровільного страхування наземного транспорту (далі - договір страхування), згідно якого застраховано автомобіль «Mercedec-Вenz», державний номерний знак НОМЕР_1 . Строк дії договору страхування визначений з дати, зазначеної в реєстрі застрахованих ТЗ № 23 від 01.02.2019.

17.06.2019 о 17 годині 30 хвилин в Харківська області, Харківський район, с. Комунар, вул. Безлюдівська, 1, водій ОСОБА_1 керував автомобілем «DAF XF 105.460», державний номерний знак НОМЕР_2 та спеціалізованим напівпричепом «LAMBERET LVFS-ЗЕ», державний номерний знак НОМЕР_3 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння, зі згоди водія , у встановленому законом порядку проводився із застосуванням приладу Drager Alcotest 6820 ARHК -0027 в присутності двох свідків. Результат огляду -2, 65 %. Своїми діями порушив вимоги пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за частиною 1 статті 130 КУпАП.

Крім того, 17.06.2019 о 17 годині 30 хвилин в Харківська області, Харківський район, с. Комунар, вул. Безлюдівська, 1, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «DAF XF 105.460», державний номерний знак НОМЕР_2 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з транспортним засобом автомобілем «Mercedec-Вenz», державний номерний знак НОМЕР_1 , який здійснив зупинку попереду, після чого здійснив наїзд на електроопору. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, що призвело до матеріальних збитків.

Своїми діями порушив вимоги пункту 12.1, пункту 13.1 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за статтею4 КУпАП.

Згідно з постановою Харківського районного суду Харківської області від 21.08.2019 у справі № 635/4939/19, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01.10.2019, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 124 КУпАП, частиною 1 статті 130 КУпАП.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль «Mercedec-Вenz», державний номерний знак НОМЕР_1 , застрахований позивачем - Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС", у зв`язку з чим 19.06.2019 останній склав акт огляду транспортного засобу.

Вартість матеріалів та робіт, необхідних для проведення відновлювального ремонту автомобіля «Mercedec-Вenz», державний номерний знак НОМЕР_1 відповідно до рахунку-фактури № 2163 від 02.08.2019 СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний дом «Соллі-Плюс» становить 74 554,56 грн. Відповідно до рахунку-фактури № 107 від 26.07.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю ТЦ «Грузавтосервіс» (СТО) становить 54 780,00 грн.

За страховим випадком (ДТП) згідно складених страхових актів № 27031/3/01/2019 від 16.08.2019 та № 26539/3/01/2019 по договору страхування та розрахунку страхового відшкодування до нього було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 129 334,56 грн, виплата якого підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 43532 від 19.08.2019 та № 42721 від 14.08.2019.

На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ««DAF XF 105.460», державний номерний знак НОМЕР_2 , застрахована відповідачем на підставі полісу № АМ/5297426 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 100 000,00 грн, франшиза - 2 000 грн, діючий станом на 17.06.2019).

Позивач звертався до відповідача із заявою від 06.09.2019 № 0401/6303 про виплату страхового відшкодування, яка 13.09.2019 отримана та залишена без відповіді.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 Цивільного кодексу України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Предметом позову є вимога про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 98 000 грн з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових - 0,37.

Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов`язань :

1) договірне зобов`язання між позивачем і потерпілим - за договором добровільного майнового страхування;

2) деліктне зобов`язання між потерпілим та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

3) договірне зобов`язання між відповідачем і винною особою - за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За приписами статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Стаття 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» надає визначення поняття «шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого». Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Суд зауважує, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Окрім того, Законами України "Про страхування" та Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов`язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року №3-50гс15.

Позивачем у даній справі заявлено до відшкодування суму страхового відшкодування у розмірі 98 000 грн виплата якої страхувальнику (на рахунок СТО) підтверджена платіжними дорученнями.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Як встановлено судом вище, водій автомобіля «DAF XF 105.460», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, згідно постанови Харківського районного суду Харківської області від 21.08.2019 у справі № 635/4939/19.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у ДТП має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у ДТП, за правилами та у порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене.

У даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно (автомобіль). У пунктах 1.1, 1.4, 1.7 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наведені визначення наступних термінів:

- страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;

- особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду;

- забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відтак, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Відповідач є особою, на яку полісом АМ/5297426 покладено обов`язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля «DAF XF 105.460», державний номерний знак НОМЕР_2 , на час ДТП.

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля, застрахованого у позивача, відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в межах, передбачених полісом АО/9849300, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

Суд також зауважує, що позивач отримав право вимоги потерпілої особі після виплати останній страхового відшкодування та не був зобов`язаний звертатися безпосередньо до особи, в якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку, страховик, відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічну позицію викладено в статті 9 Закону України "Про страхування".

За таких обставин, до позивача, у зв`язку зі здійсненою страховою виплатою за вищеописаною ДТП, перейшло право вимоги на суму відшкодування в розмірі 98 000 грн з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу - 0,37 та франшизи - 2 000 грн.

Станом на час вирішення спору по суті матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування.

Відповідач у відзиві на позову заяву просить позовні вимоги задовольнити частково на суму 41 272,88 грн, посилаючись на необхідність врахування коефіцієнту фізичного зносу до пошкодженого автомобіля у розмірі 58,46 % згідно консультації від 31.10.209 № 19/4798, складеної аварійним комісаром Колядою В.В.

В той же час, відповідно до абзацу 10 частини 2 статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Норма частини 1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акта виконаних робіт.

Суд зазначає вдруге, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, слід виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО та ремонтна калькуляція, яка містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.

Водночас згідно з пунктом 5.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (далі - Методика), затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження. Даний пункт Методики наведений у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 21 жовтня 2019 року № 3207/5/1033.

Приписами статті 98 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Таким чином, наданий відповідачем розрахунок коефіцієнту фізичного зносу ДТЗ аварійного комісара не може вважатися висновком експерта в розумінні наведених вище положень процесуального закону, оскільки має консультативний характер.

Загальні умови та порядок провадження діяльності аварійних комісарів, які з`ясовують причини настання страхового випадку та визначають розмір збитків відповідно до Закону України «Про страхування» встановлено Типовим положенням про організацію діяльності аварійних комісарів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 січня 1998 року №8, пунктом 16 якого передбачено, що на підставі проведеного дослідження і зібраних документів аварійний комісар складає аварійний сертифікат - документ, в якому зазначаються обставини і причини настання страхового випадку та розмір заподіяної шкоди.

У разі потреби аварійний комісар складає рапорт, в якому докладно описує обставини та причини настання страхового випадку (пункт 21 Типового положення).

Складання аварійним комісаром консультативного висновку або розрахунку вказаним положенням не передбачено.

Інших доказів, які б свідчили про необхідність застосування коефіцієнту фізичного зносу 58,46 % до вказаного транспортного засобу, відповідачем не представлено.

Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу АМ/5297426 та положення статей 12, 22, 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 9, 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1192 ЦК України, у відповідача в зв`язку з настанням ДТП виник обов`язок відшкодувати позивачу шкоду в розмірі суми, право на вимогу якої перейшло до позивача. Отже, до стягнення з відповідача підлягає сума грошових коштів, яка не перевищує фактичну вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля згідно рахунку СТО та ремонтної калькуляції, у межах ліміту відповідальності відповідача, за вирахуванням суми франшизи (2 000 грн.), тобто в розмірі 98 000 грн.

При цьому, враховуючи положення пунктів 36.1, 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик зобов`язаний не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача із заявою від 06.09.2019 № 0401/6303 про виплату страхового відшкодування, яка 13.09.2019 отримана відповідачем.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що відповідач був зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування позивачу не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, тобто до 12.12.2019.

Судом також встановлено, що й у межах встановленого строку (90 днів) відповідач виплату страхового відшкодування не здійснив.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 98 000 грн страхового відшкодування підлягає задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача за період прострочення з 13.12.2019 до 12.12.2020 інфляційні втрати у розмірі 3 770,76 грн, пеню - 16 286,81 грн та три проценти річних - 2 940,42 грн.

У той же час, під час розгляду справи відповідачем було заявлено про застосування до нарахованої пені спеціального строку позовної давності.

Судом встановлено, що відповідач мав здійснити страхове відшкодування у строк до 12.12.2019. Отже, починаючи з 13.12.2019 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання по закінченні 90-ти денного строку.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 Цивільного кодексу України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували поданню позову.

Позов у даній справі подано позивачем через відділення поштового зв`язку 29.12.2020, відтак нараховані позивачем з 13.12.2019 компенсаційні виплати у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат заявлено в межах трирічного строку, у зв`язку з чим у даному випадку відсутні правові підстави для застосування спеціального строку позовної давності.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку трьох процентів річних, а також втрат від інфляції з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду (постанова від 20.11.2020 № 910/13071/19) щодо обрахунку інфляційної складової за повний та неповний місяць, суд дійшов висновку, що останні є арифметично правильними, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 16 286,81 грн пені за період прострочення з 13.12.2019 до 12.12.2020, суд зазначає наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У спірних правовідносинах право на нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання з виплати 98 000 грн страхового відшкодування визначено в силу закону.

Відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Згідно з пунктом 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

З наведених приписів закону вбачається обов`язок страховика сплатити в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика пеню на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, шестимісячний строк нарахування пені, встановлений приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, закінчується 13.06.2020.

Оскільки строк нарахування пені встановлений позивачем з 13.12.2019 до 12.12.2020, то вказаний позивачем річний строк є таким, що визначений поза межами шестимісячного строку для нарахування пені, встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України. При цьому, Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" такий строк не продовжений.

Отже, розмір пені, що є обґрунтованим за період з 13.12.2019 до13.06.2020 за розрахунком суду, становить 10 429,23 грн.

У той же час, під час розгляду справи відповідачем було заявлено про застосування до нарахованої пені спеціального строку позовної давності.

Позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 Цивільного кодексу України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України), а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Таким чином, з урахуванням того, що позов у даній справі подано позивачем через відділення поштового зв`язку 29.12.2020, то нарахування позивачем пені за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з 13.12.2019 до 28.12.2019 відбулося з пропуском строку позовної давності.

З урахуванням викладеного, судом задовольняються вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 9 786,61 грн. В іншій частині пеня нарахована з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені у заявленому розмірі повністю.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що сума страхового відшкодування в розмірі 98 000 грн підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми, а також приймаючи до уваги обґрунтованість заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог позивача до відповідача в цій частині.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 74, 76-80, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення 120 997,99 грн, з яких 98 000 грн - страхове відшкодування, 16 286,81 грн - пеня, 2 940,42 грн - 3% річних, 3 770,76 грн - інфляційні втрати - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26; ідентифікаційний код 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03062, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 65; ідентифікаційний код 30115243) 98 000 грн (дев`яносто вісім тисяч гривень) - сума страхового відшкодування, 2 940,42 грн (дві тисячі дев`ятсот сорок гривень 42 копійки) - три проценти річних, 3 770,76 грн (три тисячі сімсот сімдесят гривень 76 копійок) - інфляційні втрати, 9 786,61 грн (дев`ять тисяч сімсот вісімдесят шість гривень 61 копійка) - пеня та 1 989,08 грн (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят дев`ять гривень 08 копійок) судового збору.

3. У іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 08.07.2021.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ