Рішення № 98201837, 31.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2021Справа № 910/4217/21

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ТЕХНОЛОГІЯ ОБЛАДНАННЯ" (01024, місто Київ, ВУЛИЦЯ КРУГЛОУНІВЕРСИТЕТСЬКА, будинок 7, офіс 28; ідентифікаційний код 41443425)

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, ВУЛИЦЯ НАЗАРІВСЬКА, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" (71503, Запорізька обл., місто Енергодар, а/с 306; ідентифікаційний код 26444970)

про стягнення 113 120,12 грн,

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ТЕХНОЛОГІЯ ОБЛАДНАННЯ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" (далі - відповідач) про стягнення 113 120,12 грн, з яких 53 450,82 грн три проценти річних та 59 669,30 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки продукції № 20/05/138 від 22.11.2019 в частині своєчасності оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/4217/21 та ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

21.04.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує заявлений позивачем розмір компенсаційних виплат, посилаючись на те, що при розрахунку процентів річних позивачем неправильно визначено день початку перебігу прострочення виконання зобов`язання, оскільки з урахуванням вимог пункту 4.1 договору останнім днем оплати за поставлену продукцію є 11.03.2020. При обрахунку втрат від інфляції не враховано алгоритм розрахунку інфляційної складової за повний та неповний місяць, а також підлягали взяттю до обчислення індекси інфляції відповідних місяців, які відображаються у вигляді числа з один знаком після коми, а не вісім знаків після коми, як наведено в розрахунках позивача. Окрім того, вважає, що до матеріалів позовної заяви не долучено належних доказів фактичного надання професійних правничих послуг позивачу, що виключає можливість їх стягнення з відповідача.

Водночас, відповідач просить суд, посилаючись на наявність надзвичайних обставин у вигляді пандемії, вжиття ДП «НАЕК «Енергоатом» всіх можливих заходів для недопущення господарського правопорушення, критичну ситуацію із розрахунками за вироблену ДП «НАЕК «Енергоатом» електроенергію, зменшити суму 3% річних до 25 000 грн, інфляційних втрат до 25 000 грн, відмовити в задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а судовий збір у даному спорі покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

06.05.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач погодився з зазначеною відповідачем датою настання прострочення виконання зобов`язання - 12.03.2020, внаслідок чого надав уточнений розрахунок 3% річних, розмір яких за новим розрахунком склав 51 990,58 грн. В той же час, позивач наполягає на правильності здійсненого розрахунку інфляційних втрат.

Відповідач також зазначає, що заперечення відповідача щодо зменшення розміру витрат на правову допомогу є передчасними, оскільки зі сторони позивача ще не було подано відповідних додаткових доказів у встановленому порядку, що буде зроблено в подальшому.

Насамкінець звертає увагу суду, що посилання відповідача на критичність свого фінансового становища є недоведеним та таким, що не підтверджується жодним чином його фінансовою звітністю, оскільки на сайті ДП «НАЕК «Енергоатом» опубліковано звіт про його фінансовий стан на 31.03.2021, з якого вбачається те, що компанія є прибутковою.

19.05.2021 через загальний відділ діловодства відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, до якого додав клопотання про поновлення пропущеного строку, встановленого судом, для їх подання, обґрунтоване завантаженістю працівників та їх недостатньою кількістю для вивчення поданої позивачем відповідь на відзив.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ТЕХНОЛОГІЯ ОБЛАДНАННЯ» (постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» (покупець) був укладений договір поставки продукції від № 20/05/138 (внутрішня реєстрація у відповідача від 22.11.2019 №53-143-01-19-01472) (далі - Договір).

Згідно пункту 1.1 договору постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти і оплатити Автоматичну поворотну головку НН- AS6-T5 з програмно-апаратним контролером PC-DMI CAD++DCC до координатно-вимірювальної машини HEXAGON в кількості 1 шт. (далі за текстом - Продукція).

Відповідно до пункту 10.1. договору, він вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 2 роки.

Відповідно до пункту 3.1 договору, з урахуванням умов додаткової угоди від 18.11.2019 № 1 до договору, вартість продукції складає 3 428 100, 00 грн, в тому числі ПДВ - 571 350,00 грн.

Згідно пункту 4.1 договору оплата поставленої продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в даному договорі, протягом 90 днів після завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою).

Згідно видаткової накладної від 04.12.2019 № 3 позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію вартістю 3 544 887,60 грн (з ПДВ), що також підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 05.12.2019 № 2019-3.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем за результатами вхідного контролю складено документ - «Ярлик на придатну продукцію» №123-19 від 04.12.2019, який підтверджує завершення вхідного контролю записом «До використання» вчинену 12.12.2019.

Отже, в силу умов пункту 4.1 договору та беручи до уваги, що вхідний контроль продукції за видатковою накладною від 04.12.2019 № 3 був завершений 12.12.2019, відтак граничним днем 90-ти денного строку оплати продукції є 11.03.2020.

Оплату за названою видатковою накладною було здійснено відповідачем 12.02.2020 на суму 49 226,18 грн, 16.07.2020 на суму 500 000,00 грн, 04.09.2020 на суму 571 350, 00 грн, 02.10.2020 на суму 2 307 523,82 грн, що не оспорюється сторонами.

14.09.2020 позивач направив відповідачу претензію з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 2 307 523,82 грн, а також проценти річних та інфляційні збитки, нараховані на суму боргу.

Посилаючись на порушення відповідачем строків оплати продукції, які визначені умовами договору, позивач заявив до стягнення з відповідача нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційні втрати, які є предметом судового контролю у даній справі.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 173 Господарський кодекс України (надалі також -ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Укладений між сторонами договір від 18.11.2019 від № 20/05/138 (внутрішня реєстрація у відповідача від 22.11.2019 №53-143-01-19-01472) є договором про поставку та є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, ЦК України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав умови договору з поставки відповідачу продукції, що підтверджується видатковою накладною від 04.12.2019 № 3.

У силу умов пункту 4.1 договору та беручи до уваги, що вхідний контроль продукції за видатковою накладною від 04.12.2019 № 3 був завершений 12.12.2019, відтак граничним днем 90-ти денного строку оплати продукції є 11.03.2020.

Проте відповідач здійснив оплату продукції з порушенням обумовленого сторонами строку, тобто 12.02.2020 на суму 49 226,18 грн, 16.07.2020 на суму 500 000,00 грн, 04.09.2020 на суму 571 350,00 грн, 02.10.2020 на суму 2 307 523,82 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати продукції, є порушенням умов договору, як наслідок є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку трьох процентів річних, а також втрат від інфляції з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду (постанова від 20.11.2020 № 910/13071/19) щодо методики обрахунку інфляційної складової за повний та неповний місяць, суд дійшов висновку, що останні є арифметично правильними. Окрім того, розрахунок інфляційних втрат не перевищує фактичний розмір з урахуванням інфляційних складових цих місяців.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає таке.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.

Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Оскільки відповідач не довів належними і допустимими доказами наявності передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, беручи до уваги інтереси обох сторін, а також зважаючи на спричинення позивачу негативних наслідків, які полягали у несвоєчасній оплаті позивачу заборгованості за поставлену продукцію, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання відповідача.

За таких обставин позовні вимоги, з урахуванням їх зменшення 06.05.2021, підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача. При цьому зменшення позовних вимог не вплинуло на розмір стягуваного з відповідача судового збору, оскільки його сплачено з мінімального фіксованого розміру.

Керуючись статями 74, 76-80, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ТЕХНОЛОГІЯ ОБЛАДНАННЯ" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 111 659,88 грн - задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, ВУЛИЦЯ НАЗАРІВСЬКА, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" (71503, Запорізька обл., місто Енергодар, а/с 306; ідентифікаційний код 26444970) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ТЕХНОЛОГІЯ ОБЛАДНАННЯ" (01024, місто Київ, ВУЛИЦЯ КРУГЛОУНІВЕРСИТЕТСЬКА, будинок 7, офіс 28; ідентифікаційний код 41443425) 59 669,30 грн (п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот шістдесят дев`ять гривень 30 копійок) - інфляційних втрат, 51 990,58 грн (п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот дев`яносто гривень 58 копійок) - три проценти річних та 2 270 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень) судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 08.07.2021.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ