Рішення № 98200044, 09.07.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/7333/20

Провадження № 2/638/868/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2021 Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді Штих Т.В.

за участю секретаря Овчаренко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 особисто та в інтересах дитини ОСОБА_2 до УПСЗНА Шевченківського району Харківської міської ради, Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Міністерства юстиції України, Національного банку України третя особа: Державна фіскальна служба, про стягнення коштів, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова в інтересах своєї дитини ОСОБА_2 , з позовною заявою до УПСЗНА Шевченківського району Харківської міської ради, Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Міністерства юстиції України, Національного банку України, третя особа: Державна фіскальна служба, в якій просить стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 17469,00 грн. стягнути з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн. Стягнути в рахунок компенсації витрати на правову допомогу на підставі рахунку, що підлягає компенсації у розмірі 21000,00 грн..

Позивач у судове засідання 09 липня 2021 року не з`явилась, про час та дату повідомлялась у належний спосіб. Суд вважає причину неявки не поважною та можливим розглядати справу за відсутності позивача.

Представник УПСЗНА Шевченківського району Харківської міської ради у судове засідання не з`явилась, проти позову заперечувала повністю, просила суд в задоволенні позову відмовити. Надано відзив.

Представник Акціонерного товариства «Альфа-Банк» у судове засідання з`явилась, проти позову заперечувала повністю, просила суд в задоволенні позову відмовити.

Представник Міністерства юстиції України у судове засідання з`явилась, проти позову заперечувала повністю, просила суд в задоволенні позову відмовити.

Представник Національного банку України у судове засідання не з`явилась, проти позову заперечувала повністю, просила суд в задоволенні позову відмовити, надано відзив.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив, про час та дату судового розгляду повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

У відповідності до ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

З цього приводу Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, сторони належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за їх відсутності за наявними матеріалами справи.

Суд, заслухавши представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення учасників справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Управління соціального захисту населення Шевченківського району м. Харкова від 12.06.2017 року про призначення допомоги інвалідам позивачці ОСОБА_1 в порядку, передбаченому Законом України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», на період з 25.05.2017 року по 04.05.2022 рік встановлено державну соціальну допомогу на дитину-інваліда ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначену соціальну допомогу позивачка отримує на свій особистий поточний картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на підставі договору про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки № НОМЕР_2 від 31 березня 2008 року в Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» з внесеними змінами відповідно до укладеної 29.01.2009 року додаткової угоди №1 до договору №0820\00021178 від 31 березня 2008 року про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки.

Судом досліджено довідку №62 від 14.01.2019 року Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на підставі якої встановлено, що державна соціальна допомога дітям з інвалідністю, призначена на дитину-інваліда ОСОБА_2 за 2018 рік склала 17469,00 гривень, яка нараховувалась щомісячно по 1452,00 грн та у грудні 2018 року 1497,00 грн..

Позивачка наполягає на тому, що внаслідок направлення постанови приватного виконавця Бабенко Д.В. за №57291561 про арешт коштів боржника АТ «Укрсоцбанк» обмежив користування зазначеним картковим рахунком, тому ОСОБА_2 20.11.2018 року не змогла скористатись належною їй соціальною допомогою.

Однак в матеріалах справи відсутнє будь-яке підтвердження зарахування зазначеної соціальної допомоги на рахунок № НОМЕР_1 .

Позивачка вважає, що таке обмеження у користуванні наявними на картковому рахунку коштами відбулось внаслідок незаконних дій відповідачів з огляду на заборону, встановлену законодавством, щодо арешту спеціальних рахунків для отримання соціальної допомоги, та просить суд стягнути з відповідачів солідарно кошти в розмірі соціальної допомоги дитині-інваліду, нарахованої за 2018 рік в розмірі 17469,00 грн., а також стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

Однак позивачем не надано до суду ані постанови приватного виконавця про арешт коштів на її рахунку, ані виписки з банківського рахунку на підтвердження залишку коштів на рахунку № НОМЕР_1 на момент накладення арешту.

Крім того суд критично ставиться до визначення позивачем розміру позовних вимог, оскільки, як зазначено позивачем, вона не змогла скористатись коштами 20.11.2018 року, тоді як соціальна допомога нараховувалась щомісячно починаючи з січня 2018 року, та позивачем не надано жодного доказу не використання протягом року наявних на рахунку коштів.

Також суд не може погодитись із твердженнями позивача щодо спеціального статусу рахунку № НОМЕР_1 .

Так, рахунок Позивача № НОМЕР_1 є поточним рахунком фізичної особи з використанням платіжного інструменту - банківської платіжної картки.

Відповідно до п. 6.9. Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів (назва у редакції постанови Правління Національного банку України від 01.04.2019 р. N 56), затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за N 1172/8493, Банк для зарахування виключно заробітної плати, стипендії, пенсії, соціальної допомоги та інших передбачених законом соціальних виплат відкриває фізичній особі окремий поточний рахунок у порядку, визначеному цією главою, або використовує вже відкритий для цих цілей рахунок (далі у цьому пункті - окремий рахунок). Для відкриття окремого рахунку клієнт зобов`язаний у заяві про відкриття поточного рахунку (додаток 6) в рядку "Додаткова інформація" зазначити, що рахунок відкривається для зарахування заробітної плати, стипендії, пенсії, соціальної допомоги та інших передбачених законом соціальних виплат. Для діючого поточного рахунку така інформація визначається в додатковому договорі до договору банківського рахунку.

Відповідно до абз.3 п.п. 4.1. п.4 «Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоров`я України від 30 квітня 2002 року N226/293/169, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 травня 2002 р. за N 466/6754, Виплата державної соціальної допомоги може здійснюватися через установи уповноважених банків за письмовою заявою одержувача згідно з діючим Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.99 р. N 1596.

Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, зокрема у п. 5 та 6 Загальних положень зазначено, що «Уповноважені банки проводять операції з відкриття поточних рахунків, зарахування сум пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки і їх виплати відповідно до зобов`язань, визначених додатком до Порядку відбору банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. N 1231, та укладених договорів, передбачених пунктом 3 цього Порядку та Одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.»

Крім того, відповідно до абз.2 ч.2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 351 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 151 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 191 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України "Про теплопостачання", статті 181 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, в той час, як абз. 1 ч.2 зазначеної статті встановлено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Судом встановлено, що договір про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки № НОМЕР_2 укладено позивачем з банком у березні 2008 року, тоді як дитину позивачка народила лише у травні 2009 року, отже позивачка використала для отримання соціальної допомоги вже наявний в неї поточний рахунок. При цьому позивачем не доведено, що рахунок № НОМЕР_1 є рахунком зі спеціальним режимом використання чи рахунком, відкритим для зарахування саме соціальної допомоги дитині-інваліду, оскільки таку інформацію не зазначено в жодному пункті договору про відкриття банківського рахунку чи додаткові угоді до нього.

Водночас, позивач не конкретизує зміст своєї вимоги, не зазначаючи чи є заявлена до стягнення сума реальними збитками (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України) чи упущеною вигодою (п. 2 ч. 2. ст. 22 ЦК України) чи шкодою, поняття якої регулюється приписами ст. 1166 ЦК України.

Отже, ст. 22 ЦК України, містить наступні приписи:

1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

З іншого боку, у разі застосування приписів ст. 1166 ЦК України підлягають доведенню склад правопорушення (у випадку стягнення шкоди), а саме:

а) наявність шкоди;

б) протиправна поведінка заподіювача шкоди;

в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.

У випадку-ж стягнення збитків відповідно до ст. 22 ЦК України, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) порушення зобов`язання;

2) збитки;

3) причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками;

4) вина.

При цьому не слід змішувати поняття збитків і шкоди. Остання може бути матеріальною і нематеріальною. Збитки є матеріальною шкодою, яка характеризується зовнішніми (фізичними) та внутрішніми (якісними) змінами майнової бази суб`єкта. Тому збитки в цивільних відносинах - це завжди вартісний (грошовий) вираз майнової шкоди, завданої протиправними діями (бездіяльністю) одного учасника таких відносин іншому.

В будь якому разі, позивачем не доведено того факту, що відповідачами були вчинені протиправні дії, не визначено які саме дії кожного з відповідачів призвели до настання негативних для неї наслідків та причинного зв`язку між такими наслідками та протиправними діями відповідачів.

Суд також вважає, що з огляду на не доведення позивачем наявності шкоди чи збитків та протиправної поведінки відповідачів, не підлягає стягненню й заявлена моральна шкода.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог як незаконних та необґрунтованих.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки позивач, на виконання свого процесуального обов`язку не надав належні і неспростовні докази на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного наявного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного суду у постанові від 20.09.2018 року у справі №751/3840/15 склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ч. 1 статті 60 ЦПК України Представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Поняття законний представник наведено у статті 59 ЦПК України, а саме: Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

Так само у статті 242 ЦК України визначено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх і неповнолітніх дітей.

Натомість адвокат здійснює представництво на підставі договору про надання правової допомоги і діє в межах наданих йому клієнтом повноважень (ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Таким чином наявність у особи свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю не є підставою для здійснення нею представництва іншої особи в суді.

Отже представництво адвокатом та законне представництва за своєю правовою природою є різними видами представництва.

В даному випадку позивачка, хоча і має статус адвоката, але в даному судовому процесі здійснює самопредставництво та представництво своєї малолітньої дитини як законний представник.

З огляду на наведене, позовні вимоги про стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 21 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

У своєму рішенні від 18 липня 2006 року Європейський Суд З Прав Людини зазначив, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 15, 16, 22, 242, 1166 Цивільного кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Постанови Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492, Наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоров`я України від 30 квітня 2002 року N226/293/169, Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.99 р. N 1596, Постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. N 1231, керуючись ст. 4, 5, 10-13, 76-82, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 про солідарне стягнення з УПСЗНА Шевченківського району Харківської міської ради, Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Міністерства юстиції України, Національного банку України на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_3 ) грошових коштів в розмірі 17 466,00 гривень залишити без задоволення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_3 ) моральної шкоди в розмірі 100 000,00 гривень залишити без задоволення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації витрат на правову допомогу у розмірі 21 000,00 гривень залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 09 липня 2021 року.

Суддя Т.В. Штих.