Ухвала суду № 9818217, 25.05.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" травня 2010 р. м. КиївК-42788/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої судді Васильченко Н.В.

суддів : Кравченко О.О. Леонтович К.Г., Чалого С.Я., Розваляєвої Т.С.

при секретарі Сорокіній Л.В.

з участю представників позивача Гурко Т.Л. Денисова П.Т. Полякова К.В.

Вакуленко В.В., відповідача Жерегіної О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою контрольно-ревізійного управління в місті Києві на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2008 р. (справа № 13\4) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2009 р. (справа № 22-а-26744\08) у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Київський завод «Радар»до контрольно-ревізійного управління в місті Києві про визнання нечинним пунктів 3, 4, 6, 7, 8 вимог КРУ в м. Києві, що оформлені листом № 26-08-14\2195 від 26.03.2008 р.

в с т а н о в и л а:

В квітні 2008 року ВАТ «Київський завод «Радар»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Контрольно-ревізійного управління в м. Києві про визнання нечинним п. 3 Вимог Контрольно-ревізійного управління в м. Києві оформлених листом №26-08-14/2195 від 26.03.2008 р., що складені на підставі акту ревізії фінансово-господарської діяльності ВАТ «Київський завод «Радар»за період з 01.01.2005 р. по 01.10.2007 р. від 15.02.2008 р. №08-30/148 щодо відшкодування до Державного бюджету України частини чистого прибутку за 2006 рік в сумі 3910,3 тис. грн.

24.04.2008 р. до Окружного адміністративного суду м. Києва позивачем було подано заяву про зміну позовних вимог, в якій просить суд визнати нечинними пункти 3, 4, 6, 7, 8 Вимог Контрольно-ревізійного управління у м. Києві, оформлених листом №26-08-14/2195 від 26.03.2008 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2008 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2009 р., позов задоволено.

Визнано нечинними пункти 3, 4, 6, 7, 8 Вимог Контрольно-ревізійного управління в м. Києві, що оформлені листом №26-08-14/2195 від 26.03.2008 р.

Рішення судів мотивовані тим, що КРУ при прийнятті окремих вимог, які оспорюються, діяла поза межами повноважень та у спосіб, що не передбачений законом.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Контрольно-ревізійне управління в м. Києві подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Скарга обгрунтована невірним застосуванням судами норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності їх дослідження , вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні даного спору дії відповідача, як субєкта владних повноважень, перевірялись судами першої та апеляційної інстанцій на відповідність вимогам ч.3 статті 2 КАС України.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Звідси, обовязок щодо доказування правомірності своїх дій покладається на відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законодавством України, зокрема, статтею 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»від 26.01.2003 р. № 2939-ХІІ (із змінами та доповненнями) визначено, що головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється).

ВАТ «Київський завод «Радар»є акціонерним господарським товариством, відповідно до ст.115 ЦК України, ст. 85 ГК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів, іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Виходячи з аналізу ст. 152 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 80 Господарського кодексу України, статутний капітал акціонерного товариства ділиться на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій (іменних цінних паперів, що посвідчують майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку АТ у вигляді дивідендів та право отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерного товариства, а також немайнові права, передбачені законодавством, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерного товариства).

Судами встановлено і з матеріалів справи вбачається, що згідно Статуту ВАТ «Київський завод «Радар», затвердженому та зареєстрованому в установленому законом порядку, позивач є власником майна, переданого йому засновником у власність; продукції виробленої Товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством України (п. 3.5. Статуту). 3асновником Товариства є держава в особі Міністерства промислової політики України (п. 4.1.). Акціонером Товариства є держава в особі Міністерства промислової політики України (п. 4.2.).

Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання згідно ч.1 ст.8 Господарського Кодексу України.

Отже, акціонер - держава в особі Міністерства промислової політики є власником не майна, а лише своїх акцій, тобто корпоративних прав, що посвідчується наявними акціями, тобто власником майна є не держава в особі Міністерства промислової політики України, а саме Товариство.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у разі порушення прав держави як акціонера, вона може реалізувати право на захист у спосіб, визначений нормами чинного законодавства.

Рішенням Конституційного суду України від 01.12.2004р. у справі №1-10/2004, встановлено, що акціонер має захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; інтереси акціонерного товариства не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів.

Вірним є висновок суду і про те, що наявність корпоративних прав в держави не є доказом наявності права власності на майно Товариства.

Пунктом 7 ст.10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»передбачені права державної контрольно-ревізійної служби, відповідно до якого Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства

Виходячи з аналізу вищевказаного положення Закону відповідач, в даному випадку, за відсутності державного фінансування у ВАТ «Київський завод «Радар», не був наділений повноваженнями пред'являти позивачу оспорювані вимоги.

Пунктом 3 Вимог Контрольно-ревізійного управління у м. Києві позивача зобовязано забезпечити відшкодування до Державного бюджету України частину чистого прибутку за 2006 рік в сумі 3910,3 тис. грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо безпідставності зазначеного пункту, виходячи з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2006 р. №678 затверджено «Порядок і нормативи відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році»(в подальшому - Постанова КМУ № 678).

Пунктом 3 Постанови № 678 зобов'язано Державну податкову адміністрацію здійснювати контроль за повнотою і своєчасністю сплати частини прибутку (доходу) господарськими організаціями згідно із затвердженими цією постановою Порядком і нормативами.

При проведенні ревізії фінансово-господарської діяльності ВАТ «Київський завод «Радар»контролери-ревізори КРУ у м. Києві всупереч припису п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 678 та без відповідного розпорядчого документа керівництва КРУ у м. Києві розширили свої повноваження та самостійно взяли на себе контроль за повнотою і своєчасністю сплати до бюджету частину прибутку (доходу) підприємством в той час, коли такі обов'язки Кабінетом Міністрів України покладені виключно на Державну податкову адміністрацію.

Відповідно до акту перевірки «Про результати виїзної планової перевірки Відкритого акціонерного товариства «Київський завод «Радар», код ЄДРПОУ 14307274 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по 30.06.2007 р.»від 28.11.2007 р. № 972/40-10/14307274, проведеної Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків, порушень чинного законодавства по переліку питань викладених в листі Контрольно-ревізійного управління у м. Києві № 26-08-14/2195 від 26.03.2008 р. не виявлено.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що списання та віднесення на витрати у 2006 році дебіторської заборгованості на суму 2088,0 тис. грн. та на суму 537,7 тис. грн. повністю відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІ, вимогам Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 р. № 237, наказу про облікову політику підприємства.

Крім цього, колегія суддів із матеріалів справи вбачає, що відповідачем було помилково визначено період віднесення витрат при виготовленні виробів з тривалим терміном технологічного процесу, який перевищує 12 місяців, що в свою чергу призвело до безпідставного застосування відповідачем норм пункту 5 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІ, які не регулюють облік витрат при незавершеному виробництві.

З матеріалів справи вбачається, що на підприємстві ведеться виробництво продукції з тривалим терміном технологічного виготовлення (понад 12 місяців). Відповідно до частини 6 статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІ, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, у межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей, розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування, тобто встановлюється порядок обліку витрат при незавершеному виробництві.

Враховуючи саме ці особливості процесу виробництва підприємством встановлено порядок розподілу витрат з урахуванням пункту 7 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженому Наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999р. № 318. Даною законодавчою нормою встановлено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Таким чином, позивачем доведено, що виробнича необхідність вимагає проведення таких коригувань. Тобто, підприємством було здійснено коригування фактичних загально виробничих витрат на суму 5735,0 тис. грн. ( у 2004 році - 763 тис. грн., у 2005 році 4 972 тис. грн..) відповідно до порядку встановленому частиною 6 статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІ та пункту 7 П(С)БО 16 «Витрати»затвердженому Наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999р. № 318. У 2006 році було закінчено технологічний процес, вироби зараховані на рах. 26 «Готова продукція»та в цей же термін відвантажені замовнику, що відповідає вимогам п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати»затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року за № 318, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248, яким визначено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що коригування фактичних витрат при формуванні собівартості продукції, визначенні доходу та витрат підприємства у четвертому кварталі 2004 року, 2005 та 2006 роках в сумі 5735 тис. грн. було здійснено у відповідності до чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що ВАТ Київський завод «Радар»при коригуванні та здійсненні записів в бухгалтерському обліку порушень чинного законодавства не було допущено, дії з ведення бухгалтерського обліку на підприємстві в цій частині проводилимсь відповідно до вимог чинного законодавства, про що мотивував суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі.

Щодо вимоги КРУ, викладену в п. 8 листа від 26.03.08 року за № 26-08-14/2195 відносно коригування оприбуткування у складі основних засобів земельної ділянки площею 12 га, яка знаходиться у постійному користуванні ВАТ «КЗ «Радар», колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що порядок оприбуткування права користування земельною ділянкою відповідає вимогам, встановленим наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99 р. та № 353 від 05.03.2008 р. «Про затвердження змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.03.2008 р. за № 225\14916, який введено в дію з 30.03.2008 р.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи та характер спірних правовідносин, вірно застосували норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону, які б могли призвети до ухвалення незаконного рішення, колегія суддів не вбачає.

Твердження касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в місті Києві залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2009 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 237 239 КАС України.