Рішення № 98181041, 08.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3393/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Бойко О.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Барбатекстіль” до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA 500050/2020/000077/2 від 29.12.2020 р., вирішив адміністративний позов задовольнити.

І. Суть спору

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся позивач, ТОВ “Барбатекстіль”, до відповідача Одеської митниці Держмитслужби, в якій просив суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA 500050/2020/000077/2 від 29 грудня 2020 року.

ІІ. Аргументи сторін.

(а) Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним було подано достатньо доказів на підтвердження заявленої митної вартості товару за основним методом.

Однак відповідач, всупереч вимогам діючого законодавства за результатами опрацювання поданої митної декларації та документів, винесена картка відмови у прийнятті митної декларації та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів.

Позивач зазначив, що відповідач у рішенні про коригування митної вартості товарів № № UA 500050/2020/000077/2 від 29.12.2020 р. не навів обґрунтованих причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано та не зазначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.

Позивач вважає рішення № № UA 500050/2020/000077/2 від 29.12.2020 р. протиправним та таким, що належить до скасування.

(б) Позиція відповідача

Відповідач не скористався своїм правом та відзив на позовну заяву до суду не надав. Крім того, відповідач не надав суду витребуваних доказів по справі.

ІІІ. Процедура та рух справи

15.03.2021 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами загального позовного провадження.

Вищевказаною ухвалою також витребувано з Одеської митниці Держмитслужби (вул. Івана та Юрія Лип, 21-А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 43333459) належним чином завірену копію митної декларації № UA 500050/2020/214478 від 17.12.2020 р., яка була використана як джерело інформації для коригування митної вартості товарів при прийняті рішення № UA 500050/2020/000077/2 від 29.12.2020 р.

19.04.2021 р. суд, ухвалою занесеною до протоколу судового засідання, продовжив підготовче провадження до 90 днів.

24.05.2021 р. суд, ухвалою занесеною до протоколу судового засідання закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 16.06.2021 р.

16.06.2021 р. суд, ухвалою занесеною до протоколу судового засідання продовжив розгляд справи у порядку письмового провадження відповідно до ч.9 ст.205 КАС України.

ІV. Обставини справи, встановлені судом, та докази на їх підтвердження

Позивач 12.06.2020 р. з Fairdeal Mills (Pvt) Ltd, компанією зареєстрованою в Ісламській Республіці Пакистан уклав контракт № 06/12, відповідно до якого Продавець продає Позивачу текстильні тканини власного виробництва.

Відповідно до п.п. 1-3 Контракту, кількість, ціна, вартість, умови поставки вказуються окремо в інвойсах. Інвойс на поставку в рамках Контракту є його невід`ємною частиною.

Ціна товару, що постачається, повинна бути узгоджена сторонами. Вона вказується в інвойсі на поставку.

Ціна товару визначається на умовах CIF м. Одеса, Україна..

Зміни базових умов поставки погоджуються сторонами шляхом укладення додаткової угоди до даного Контракту.

Оплата за контрактом здійснюється в формі документарного інкасо відповідно до Уніфікованих правил для інкасо (у редакції від 1995 року) публікації МТП №522. Документи по інкасо мають бути надані позивачу проти акцепту векселів з відстрочкою в 45 днів від дати надання документів банком позивачу.

Базові умови поставки – CIF м. Одеса, Україна (Incoterms 2010).

17.11.2020 р. продавець на виконання п. 1 контракту виставив позивачу до сплати інвойс №EXP/FDW/2031/2020 на загальну суму 103 808,76 доларів США на умовах поставки CIF м. Одеса, які передбачені контрактом.

29.12.2020 р. позивач подав відповідачу митну декларацію № UА500050/2020/215225, у графах 31 декларації позивачем був зазначений товар, придбаний у Продавця за інвойсом:

-тканина текстильна, вибивна, полотняного переплетення, виготовлена з синтетичних штапельних волокон з поліефіру (50,5-81%) і волокон бавовни (49,5-19%), з надрукованим малюнком, просочення, дублювання і покриття пластмасами, які спостерігаються неозброєним поглядом, відсутні, в рулонах шириною 220(+/-5см) поверхневою щільністю 112 (+/-10) г/м2, в кількості 101 038 погонних метрів за ціною 1,0274229 долар США за 1 погонний метр, код товару згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності 5513410000, загальною вартістю 103 808,76 доларів США, визначеною за основним методом визначення митної вартості товару за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Відповідно до граф 20,22 та 42 Митної декларації 215225 загальна вартість товару складає 103808,76 доларів США, як це зазначено в Інвойсі, а його поставка відбувалася на умовах CIF м. Одеса.

Тобто продавець оплатив витрати і фрахт, необхідні для доставки товару до місця ввезення на митну територію України (порту м. Одеса, Україна), сплатив вартість страхового полісу, а також забезпечив проходження митних процедур у країні експорту та виконав інші обов`язки відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Incoterms 2010).

Виконуючи приписи ч.2 ст.53 МК України, позивач при поданні Митної декларації 215225 надав відповідачу, зокрема фотокопії наступних документів: контракт, інвойс, поліс морського страхування №2020/11/034 MEXDC00189 від 24.11.2020 р., укладений між продавцем та страховою компанією Reliance Insurance Company Ltd , коносамент № HLCUKHI201133183 від 24.11.2020р., експортна митна декларація № SBL – 2020-0000037841 від 18.11.2020 р., сертифікат якості продавця б/н від 17.11.2020 р.

29.12.2020 р. відповідач надіслав позивачу через спеціалізовану систему обміну електронними повідомленнями запит (повідомлення) щодо надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товару за вказаною митною декларацією, а саме: договору (угоди, контракту) із третіми особами пов`язаного з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунків на здійснення платежів третім особам на користь продавця, які такі платежі здійснюються з умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); виписку з бухгалтерської документації; прейскурантів (прайс-листів), каталогів виробника товару; висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями; сертифіката про походження товару.

29.12.2020 р. позивач у відповідь на запит надав відповідачу лист №2912/21-01. У листі позивач для підтвердження заявленої митної вартості товару в розмірі 103808,76 доларів США надав відповідачу документи та інформацію щодо вартості упаковки або вартості пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних з пакуванням, адже відповідно до п.3 Контракту та Інвойса, виставленого продавцем, поставка товару відбувається на умовах CIF м. Одеса.

29.12.2020 р. відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів № UA500050/2020/000077/2, яким застосував другорядний (резервний) метод для визначення митної вартості товару.

30.12.2020 р. відповідач у зв`язку з прийняттям рішення виніс картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500050/2020/00314, якою відмовив позивачу в прийнятті митної декларації 214818.

Так, у рішенні про коригування митної вартості товарів № UA500050/2020/000077/2, від 29.12.2020 року відповідачем зазначено, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме:

1) відповідно до п.2 ч.10 ст.58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням; згідно інвойсу від 17.11.2020 р. №ЕХР/FDW/2031/2020 та інших документах поданих до митного оформлення відсутні відомості щодо суми даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;

2) не надано сертифікат походження товару та копію експортної декларації країни відправлення наявність якого передбачена згідно п.2 зовнішньоекономічного договору від 12.06.2020 року № 06/12;

3) в графі 31 даної ЕМД зазначено що товар з надрукованим малюнком, інформація про це, в поданих документах відсутня;

4) в копії митної декларації країни відправлення від 19.11.2020 №б/н відсутній номер декларації, що унеможливлює її ідентифікувати, також опис товару не відповідає поданим документам в частині відсотків поліефірних та бавоняних волокон;

5) в надому страховому полісі від 24.11.2020 №2020/11/034 МЕХDC00189 опис товару не відповідає поданій до митного оформлення ЕМД від 29.12.2020 № UA500050/2020/215225 та товаросупровідним документам;

6) підписи та печатки в зовнішньоекономічному договорі від 12.06.2020 №06/12 та інвойсі від 17.11.2020 № ЕХР/FDW/2031/2020 відрізняються.

30.12.2020 р. позивач для випуску товару у вільний обіг , керуючись положеннями ч.7 ст.55 МК України та не погоджуючись із рішенням подав повторно відповідачу митну декларацію ІМ40ДЕ № UА500050/2020/215238 та відповідно до рішення сплатив фінансову гарантію для забезпечення сплати позивачем митних платежів для товару в розмірі 310435,72 грн.

V. Джерела права та висновки суду

Відповідно до ст. 1 Митного кодексу України (надалі - МК України), законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Статтею 543 МК України визначено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на органи доходів і зборів.

До митної справи, відповідно до ст.7 МК України відносяться, крім іншого, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення.

Відповідно до п. 23, 24 ст. 4 МК України, митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно з положеннями Митного кодексу України, орган доходів і зборів здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст. 49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 статті 52 Митного кодексу України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до п. 2 ч. 2 зазначеної статті Кодексу, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно з ч. 1 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 цієї статті Кодексу передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи.

Таким чином, орган доходів і зборів має право вимагати від декларанта додаткові документи при наявності визначених законом підстав, визначених ч. 3 ст. 53 МК України.

Згідно з положень п.п. 4, 5 ст. 54 МК України, митний орган зобов`язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 МК України, документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

Частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

В частині 10 статті 58 Митного кодексу України наведені витрати (складові митної вартості), які додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, до яких зокрема, віднесені витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Пунктами 2, 3 частини 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що до документів, які підтверджують митну вартість товарів, відносяться зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу).

Пунктом 2 частини 2 статті 52 Митного кодексу України встановлено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Відповідно до частини 5 статті 55 Митного кодексу України, декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів.

Також, згідно з ч.4 статті 57 Митного кодексу України застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Частиною першою статті 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів: в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); г) резервний.

Відповідно до частин 2, 3 статті 57 Митного кодексу України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод – за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною першою статті 337 МК України визначено, що перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються органам доходів і зборів під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 337 МК України визначено, що контроль із застосуванням системи управління ризиками - це оцінка ризику шляхом аналізу (у тому числі з використанням інформаційних технологій) поданих документів у конкретному випадку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України з метою обрання форм та обсягу митного контролю, достатніх для забезпечення додержання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

При цьому кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч. 3 ст. 57 МК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 МК України.

За результатами контролю митний орган визнає заявлену митну вартість або ж приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст. 55 МК України (ч.3 ст.54 МК України).

Рішення про коригування митної вартості товарів приймається митним органом у письмовій формі, якщо митним органом виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість (ч.1 ст.55 МК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у випадках визначених даною частиною.

У разі відмови у митному оформленні складається картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, форма та порядок заповнення якої визначено Порядком, затвердженим Міністерством фінансів України №631 від 30.05.2012 року.

Суд встановив, що позивач визначив митну вартість товару за основним методом – за ціною контракту. Водночас відповідач здійснив коригування заявленої позивачем митної вартості товарів із застосуванням резервного методу.

Суд зазначає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів всупереч положенням п.п. 2, 4 ч.2 ст.55 МК України (крім номеру митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів), не містить жодних пояснень з боку митного органу щодо зроблених коригувань, зокрема, умов поставки, комерційних умов подібних (аналогічних) товарів, та інформації і джерел, які використовувались митницею при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Щодо посилання відповідача у рішенні про коригування митної вартості товарів № UA500050/2020/000077/2, від 29.12.2020 року про те, що відповідно до п.2 ч.10 ст.58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням; згідно інвойсу від 17.11.2020 р. №ЕХР/FDW/2031/2020 та інших документах поданих до митного оформлення відсутні відомості щодо суми даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару, суд зазначає наступне.

Так, пункт 3 Контракту та інвойс від 17.11.2020 року №EXP/FDW/2031/2020 передбачають, що поставка товару відбувається на умовах СІF м. Одеса, Україна (відповідно до Incoterms 2010).

Суд зазначає, що термін Інкотермс СІF (вартість, страхування і фрахт (... назва порту призначення) означає, що продавець зобов`язаний оплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення, придбати морське страхування на користь покупця проти ризику втрати й ушкодження товару під час перевезення та сплатити страхові внески.

Вказані умови передбачають, зокрема, те, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов`язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення, проте, ризик втрати чи пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, спричинені подіями, що виникають після здійснення поставки, переходять з продавця на покупця. Однак за умовами терміна СІF на продавця покладається також обов`язок забезпечення морського страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення.

Також, за вказаними умовами продавець зобов`язаний за власний рахунок укласти на звичайних умовах договір перевезення товару до названого порту призначення звичайним судноплавним маршрутом морським (або, у відповідному випадку, внутрішнім водним) судном такого типу, що звичайно використовується для перевезення товарів з характеристиками, аналогічними визначеним у договорі купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний нести витрати, пов`язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4. Продавець зобов`язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару, яке він організує (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відвантажувати товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Упаковка повинна містити належне маркування.

При цьому, відповідно до підпункту в) пункту 1 частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: зокрема, витрати, понесені покупцем: вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням.

Частина десята статті 58 МК України визначає умови, за яких до митної вартості товару необхідно додавати витрати, понесені покупцем на упаковку товарів. Такою умовою є невключення таких витрат до ціни товару.

Таким чином, суд зазначає, що вартість упаковки та пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних з пакуванням, на умовах поставки СІF м. Одеса, Україна була понесена продавцем, а не позивачем, оскільки саме на контрагента позивача покладений обов`язок щодо забезпечення пакування товару.

При цьому суд наголошує, що відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі МД “ 37. Процедура” митної декларації має бути зазначено “ZZ32”, в той час як у вказаній графі, митної декларації поданої Декларантом зазначено “ZZ00” (тара не зворотна та її вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених цим Класифікатором.

З поданих до митного оформлення документів вбачається відсутність додаткових витрат на упаковку чи використання пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із упакуванням (упаковка включена у ціну товару), а відтак витрати на пакування не є складовими митної вартості та не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості.

При цьому, відповідач не довів понесення позивачем додаткових витрат на упаковку товару, а відтак і включення цих витрат до митної вартості.

Аналогічна правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі №815/6794/17 і від 18.12.2019 року у справі №160/8775/18.

Щодо посилання у рішення на те, що не надано сертифікат походження товару та копію експортної декларації країни відправлення наявність якого передбачена згідно п.2 зовнішньоекономічного договору від 12.06.2020 року № 06/12, суд зазначає наступне.

Щодо копії митної декларації країни відправлення – позивач повідомив відповідача про безпідставність його твердження, зазначено в запиті, щодо відсутності в наданій ним разом із Митною декларацією 215225 копії Експортної декларації її номера, адже в графі 18 Експортної декларації зазначено її номер (SBL -2020-0000037841).

Також в графі Експортної декларації міститься посилання на Інвойс, а графах 18,28 та 29 чітко вказані вартість товару умови його поставки (103 808,76 доларів США на умовах CIF м. Одеса, Україна), що повністю узгоджується з рівнем митної вартості товару, визначеним позивачем у митній декларації 215225.

Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом подання оригіналів документів походження товару.

Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, які стосуються товару.

Так, продавець як виробник товару, з метою підтвердження країни походження товару зробив відповідну заяву на інвойсі, що узгоджується з приписами чинного законодавства України та підтверджує країну походження товару.

Крім цього, копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і має бути оформлена відповідно до чинного законодавства цієї країни. Відповідачем у оскаржуваному рішенні не наведено обґрунтування невідповідності наданої позивачем копії митної декларації країни відправлення вимогам законодавства країни-відправника.

Щодо посилання у рішення на те, що в копії митної декларації країни відправлення від 19.11.2020 №б/н відсутній номер декларації, що унеможливлює її ідентифікувати, також опис товару не відповідає поданим документам в частині відсотків поліефірних та бавоняних волокон, та в надому страховому полісі від 24.11.2020 №2020/11/034 МЕХDC00189 опис товару не відповідає поданій до митного оформлення ЕМД від 29.12.2020 № UA500050/2020/215225 та товаросупровідним документам, суд зазначає наступне.

Позивач звернув увагу відповідача, що в нього відповідно до ч.3 ст.58 МК України виникає право витребовувати додаткові документи лише , якщо в основних документах, які зазначені в ч.2 ст.53 МК України, є розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.

Наявність деталізації опису товару в Експортній декларації та наданому до митного оформлення сертифікаті якості товару жодним чином не впливає та не може вплинути на рівень митної вартості товару, що залишилося поза увагою відповідача.

Щодо посилання у рішення на те, що підписи та печатки в зовнішньоекономічному договорі від 12.06.2020 №06/12 та інвойсі від 17.11.2020 № ЕХР/FDW/2031/2020 відрізняються, суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу, що не ідентичність підписів можливо встановити лише за наслідками відповідної почеркознавчої експертизи, чого відповідачем зроблено не було.

Крім того суд зазначає, що підписання вказаних документів може здійснюватись різними особами. Жодним нормативно-правовим актом не визначений обов`язок підписання інвойсу виключно директором підприємства. Відповідно не є таким, що суперечить вимогам законодавства, оформлення інвойсу особою, відповідальною за здійснення розрахунку, або особою, уповноваженою таким правом.

Так позивач надавав контролюючому органу пояснення з даного приводу та зазначив, що відмінність відписів у контракті та інвойсі пояснюється тим, що контракт був підписаний зі сторони продавця його директором із використанням печатки продавця, а інвойс – менеджером з питань експорту продавця з використанням його печатки для щоденних транзакцій продавця.

Наявними у справі доказами підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях, що піддавалась обчисленню, до митного органу декларантом подано всі необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про його митну вартість за ціною договору, а тому відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом і визначив митну вартість за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів.

Отже, сумніви митного органу у достовірності відомостей про митну вартість товарів, які виникли у зв`язку з тим, що надані документи містили розбіжності є необґрунтованими. Оскільки надані позивачем документи спростовують твердження контролюючого органу про наявність в них розбіжностей, зокрема наявними у справі доказами підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалася на документально підтверджених відомостях, що піддавались обчисленню, поданих документів було достатньо для прийняття рішення на їх підставі, а тому відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом.

Крім того, суд зазначає, що відомості, які містяться в ЄАІС, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень, та жодним чином не можуть слугувати визначальним фактором під час прийняття рішення про коригування митної вартості товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювалися цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками (АСАУР).

Наявність у названій системі інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Разом з тим, Верховним Судом сформовано правову позицію, що “формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню” (Постанови від 21.02.2018 року по справі №820/17417/14, від 04.09.2018 року по справі №818/1186/17).

Суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 08.10.2019 року у справі №803/776/17 вказав, що декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у ч.2 ст.53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

З огляду на вище викладене суд робить висновок, що відповідач безпідставно, в порушення ст.58 МК України, здійснено визначення митної вартості товару не за ціною контракту .

Впродовж судового розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами, наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар. Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Таким чином, суд робить висновок, що рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA 500050/2020/000077/2 від 29 грудня 2020 року є протиправним та належить до скасування, а позовні вимоги до задоволення.

VI. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до суду надано платіжне доручення №367 від 01.03.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 4656,54 грн.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ “Барбатекстіль”, суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 4656,54 грн. з Одеської митниці Держмитслужби за рахунок її бюджетних асигнувань.

Щодо клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу з відповідача на користь позивача, суд зазначає наступне.

14.06.2021 року від представника позивача адвоката Божко Андрія Володимировича надійшло клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу) в розмірі 5500,00 грн. та сплата судового збору у розмірі 4656,54. Загальна сума 10156,54 грн.

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 134 КАС України. Відповідно до ч.2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Вказана позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 13.12.2018 року у справі №816/2096/17.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі – Закон №5076-VI).

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з п.1, 2, 6 ч.1, ч.2 ст.19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Частиною 3 ст.30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Згідно з ч.5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.5 ст.134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України).

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 статті 139 КАС України).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Частиною 7 ст.139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, підставою для відшкодування витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів взаємозв`язку між сплаченими позивачем адвокату коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд встановив, що між 30.07.2020 року між адвокатом Божко Андрієм Володимировичем та товариством з обмеженою відповідальністю “Барбатекстіль” укладено договір про надання правової допомоги №21/30072020 (надалі – Договір).

Згідно п.1.1. Договору, Адвокат зобов`язується надавати Клієнту правовому допомогу щодо представництва інтересів клієнта при оскарженні ним до суду рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів та в ході розгляду відповідної адміністративної справи судом (судами) України.

16.09.2020 року між адвокатом Божко Андрієм Володимировичем та товариством з обмеженою відповідальністю “Барбатекстіль” укладено додаткову угоду №1 до Договору про надання правової допомоги №21/30072020 від 30 липня 2020 року.

04.03.2021 року адвокатом Божко А.В. виставлено ТОВ “Барбатекстіль” рахунок №22/21/30072020 на сплату коштів за надання правової допомоги у розмірі 10 000,00 грн.

09.03.2021 р. ТОВ “Барбатекстіль” сплачено адвокату Божко А.В. кошти в сумі 30000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №391.

Згідно з Актом про надання адвокатських послуг №22 від 11.06.2021 р. до Договору про надання правової допомоги №21/30072020 від 30 липня 2020 року, вартість адвокатських послуг (гонорар Адвоката) з урахуванням положень підпункту 4.1.3 пункту 4.1. Договору, складає 5500,00 грн.

Таким чином, суд робить висновок, що клопотання позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн. належить до задоволення .

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,77,139, 244-246 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA 500050/2020/000077/2 від 29 грудня 2020 року.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Одеської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Барбатекстіль” (код ЄДРПОУ 40314889) судовий збір в розмірі 4656 (чотири тисяч шістсот п`ятдесят шість),54 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5500(п`ять тисяч п`ятсот),00 грн.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо розглянуто справу в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Барбатекстіль», адреса: 65044, м. Одеса, просп. Шевченка,4 Д, код ЄДРПОУ 40314889.

Відповідач: Одеська митниця Держмитслужби, адреса: 65078, м.Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, код ЄДРПОУ 43333459, телефон (048) 734-28-04, od@customs.sfs.gov.ua

Суддя О.Я. Бойко