Рішення № 98177079, 08.07.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2021 року ЛуцькСправа № 140/11718/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Лозовського О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Волинської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Прокуратури Волинської області, про визнання бездіяльності протиправною в частині невиплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку у розмірі 31 766,40 грн та зобов`язання здійснити цю виплату; зобов`язання виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги, починаючи з 30.04.2020 по день фактичного розрахунку із компенсацією втрати частини доходів (індексацію) у зв`язку із порушенням строків їх виплати.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що працювала прокурором відділу організаційного та правового забезпечення в Прокуратурі Волинської області та наказом прокурора області від 29.04.2020 №176к її звільнено з роботи на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 04.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) з урахуванням вимог статті 11 цього Закону, пункту 3, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX). Разом з тим, позивач зазначила, що при звільненні її з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» їй не було нараховано та виплачено вихідну допомогу, виплата якої передбачена статтею 44 Закону України «Про прокуратуру». На думку позивача, її звільнення позивача з органів прокуратури відбулося з підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», що за своїм змістом є розірванням трудового договору з ініціативи власника, а не працівника, відтак їй належить виплатити вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 відкрито провадження у дані справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву від 28.08.2020 №05-1548 вих-20 відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з тих підстав, що частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на час звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Таким чином, норми Закону України «Про прокуратуру» та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, у тому числі з адміністративної посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України.

Загальні підстави звільнення працівників визначені Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, згідно з пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установ, організацій, скорочення численності або штату працівників. Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середньомісячного заробітку. Отже, КЗпП України передбачає особливості розірвання трудового договору з працівником у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Водночас, КЗпП України передбачає також, що особливості звільнення окремих категорій працівників визначаються законами, що регулюють їх правовий статус. У той же час, Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої та третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Законами, що регулюють порядок діяльності прокуратури, статус прокурорів та відповідно мають статус спеціальних, є Закон України «Про прокуратуру» і Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ. З дня набрання чинності Законом № 113-ІХ, а саме з 25.09.2019, особливості застосування до прокурорів положень пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюються Законом України «Про прокуратуру». Тому з 25.09.2019 саме цей закон, а не КЗпП України, поширюється на спірні правовідносини.

Також відповідач вказує, що статтею 44 КЗпП України не передбачено можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». При цьому, Законом №113-ІХ доповнено статтю 51 Закону 1697-VII частиною п`ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом дев`ятим частини першої 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Отже, вказаними нормативними актами визначені особливості звільнення прокурорів у зв`язку з проведенням реорганізації органів прокуратури чи скорочення штату. Пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» також не передбачено виплати вихідної допомоги.

Звертає увагу на те, що оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру» та розділом ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, якими не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, підстав для виплати такої допомоги згідно із статтею 44 КЗпП України немає.

З наведених підстав просив в задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив від 07.09.2020 позивач вказала, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Натомість КЗпП України встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Зазначає, що Закон України «Про прокуратуру» є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв`язку із звільненням прокурорів, проте КЗпП України регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом. Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання виплати вихідної допомоги, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Звертає увагу, що внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019 в Закон України «Про прокуратуру» та в КЗпП України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Закон України «Про прокуратуру» встановлює обмеження тільки щодо не поширення положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. При цьому, внесені зміни в КЗпП України стосуються обмежень щодо застосування положень частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Відтак, не встановлює обмеження, щодо застосування статті 44 КЗпП України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21 -8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Оскільки Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

З наведених підстав просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 14.09.2020 провадження у даній справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в справі №140/7591/20 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Волинської області, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу від 29.04.2020 №176к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлення на посаді прокурора відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.01.2021 у справі №140/7591/20 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Волинської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2021 у справі №140/7591/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.01.2021 - без змін.

Постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2021 набрала законної сили 13.05.2021.

Згідно інформації, наявної комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», справа №140/7591/20 повернулась на адресу суду 06.04.2021.

11.09.2020 за вх.№44606/21 представниками позивача подано клопотання про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 поновлено провадження в даній адміністративній справі та відмовлено в задоволенні клопотання представників позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 проходила службу в органах прокуратури.

Зокрема, 12.12.2018 позивач призначена на посаду прокурора відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Волинської області, що підтверджується відомостями трудової книжки НОМЕР_1 .

Наказом прокурора області від 29.05.2020 №176-к з посиланням на статтю 11 Закону №1697-VII, підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Волинської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VІІ з 30.04.2020.

Прийняте рішення за наслідками атестації та наказ про своє звільнення з посади та органів прокуратури позивач оскаржила до суду.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.01.2021 у справі №140/7591/20, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2021, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Волинської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільнення, ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із статтею 4 Закону №1697-VІІ організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1697-VІІ визначено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VІІ прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

19.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), яким передбачено створення у системі органів прокуратури Офісу Генерального прокурора. Наведений закон набув чинності 25.09.2019.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону №1697-VІІ доповнено частиною п`ятою, такого змісту: «на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною четвертою статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

При цьому, Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Так, за змістом абзацу третього пункту 2 розділ ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 4 розділ ІІІ Порядку № 100, визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Спір у цій справі стосується бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури у квітні 2020 року.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.02.2002 № 8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі №804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

В той же час приписами Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівник, є стаття 44 КЗпП України.

Внесені Законом №113-ІХ зміни до Кодексу законів про працю України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Суд зазначає, що при розгляді спору з аналогічних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду прийшла до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VІІ та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 11.02.2021 у справі № 240/4840/20, від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 21.01.2021 у справі №260/1890/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20 і підстав для відступу від таких висновків під час розгляду цієї справи суд не знаходить.

Як вже встановлено судом, наказом прокурора області від 29.05.2020 №176-к з посиланням на статтю 11 Закону №1697-VII, підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Волинської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VІІ з 30.04.2020.

Вказаним наказом доручено відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури провести остаточний розрахунок та виплатити усі платежі ОСОБА_1 виплати при звільненні (а. с. 8).

Водночас, при звільненні позивача прокуратурою Волинської області не виплачено ОСОБА_1 вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.

Враховуючи висновки викладені Верховним Судом у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/4840/20 позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

Таким чином, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України.

Відтак, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності прокуратури Волинської області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні 30.04.2020 у розмірі середньомісячного заробітку підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з прокуратури Волинської області на користь ОСОБА_1 вихідної допомогу в зв`язку із звільненням у розмірі 31 766,40 грн середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 суд зазначає наступне.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 08.02.1995 №100.

Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до відповіді прокуратури Волинської області від 16.06.2020 №18-164 вих-20, наданої на адвокатський запит адвоката Бордюженко Е.Р. , заробітна плата ОСОБА_1 , виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи (лютий - 21 680,49 грн, березень 2020 року - 19 615,69 грн), що передували звільненню 30.04.2020, складає 41 296,18 грн. При цьому, кількість робочих днів, з врахуванням листа Міністерства соціальної політики від 12.08.2020 №3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» у лютому 2020 року становить 20 днів, в березні 2020 року - 21 день. Отже, сума середньоденної заробітної плати складає 1 007,22 грн (21 680,49 + 19 615,64 / 41). Відтак, сума середньомісячної заробітної плати складає 20 648,01 грн (1 007,22 грн х 20,5 середня кількість робочих днів за лютий-березень 2020 року).

Таким чином, оскільки відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, суд вважає за необхідне стягнути з прокуратури Волинської області на користь позивача вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 20 648,01 грн.

Отже, позовна вимога стягнення з прокуратури Волинської області на користь позивача вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 20 648,01 грн підлягає до часткового задоволення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги, починаючи з 30.04.2010 по день фактичного розрахунку із компенсацією втрати частини доходів (індексацію) у зв`язку із порушенням строків їх виплати, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, частиною другою статті 117 КЗпП України, покладено обов`язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

У спірних правовідносинах, судом встановлено право позивачки на отримання вихідної допомоги при звільненні.

Разом з тим, юридично значимими обставинами в межах спірних правовідносин є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення (виплати) з ним остаточного розрахунку.

Однак, на момент розгляду цієї справи, відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду апеляційної інстанції не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому право позивачки не є порушеними.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд апеляційної вважає, що позов необхідно задовольнити частково, а належним способом захисту порушених прав є визнання протиправною бездіяльність прокуратури Волинської області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку та зобов`язання відповідача здійснити позивачці виплату вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку.

Згідно приписів статті 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність прокуратури Волинської області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку.

Зобов`язати Прокуратуру Волинської області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 15, ідентифікаційний код юридичної особи 02909915) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) виплату вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку в сумі 20 648 (двадцять тисяч шістсот сорок вісім) гривень 01 копійка.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. А. Лозовський