Рішення № 98169648, 02.07.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2021 року Справа № 915/499/21

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Дім Груп"

(02099, м.Київ, вул.Ялтинська, буд.5-Б; ідент.код 35838404;

e-mail:bamua2016@gmail.com),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гілея К"

(54018, м.Миколаїв, просп.Богоявленський, буд.51, кв.15; ідент.код 41523332),

про: стягнення заборгованості у розмірі 78891,37 грн,-

в с т а н о в и в:

15.04.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-Дім Груп" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гілея К" на його користь заборгованість у розмірі 78891,37 грн, з яких: 75000,0 грн - сума основного боргу за договором б/н від 17.11.2019 про надання безвідсоткової цільової позики; 940,26 грн - 3% річних, 2951,11 грн - інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 20.04.2021 даний позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 06.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання. Запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, в 5-денний строк від дня отримання даної ухвали, подати суду заяву у відповідності до ч.4 ст.176 ГПК України. Запропоновано відповідачу, в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів на адресу позивача. Запропоновано позивачу, в 5-денний строк від дня отримання відзиву на позов, надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст.166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Запропоновано відповідачу подати до суду заперечення на відповідь на відзив, які мають відповідати вимогам ст.167 ГПК України, протягом 5 днів з дня одержання відповіді на відзив.

Копія ухвали суду від 06.05.2021 була надіслана на адресу відповідача, яка вказана позивачем та зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження відповідача: 54018, м.Миколаїв, просп.Богоявленський, буд.51, кв.15; та 14.06.2021 була повернута поштовим відділенням до суду.

Статтею 93 ЦК України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, ч.7 ст.120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.

Згідно зі ст.11 ГПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону).

Відповідно до приписів п.5) ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою «Вручити особисто», рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п.п.11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (п.99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до п.п.116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.

Отже, з урахуванням приписів ст.11, п.5) ч.6 ст.242 ГПК України, слід вважати, що днем вручення відповідачу копії ухвали суду від 06.05.2021 є 14.06.2021.

Відповідачем не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався наданим йому ч.ч.1, 2, 4 ст.161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

17.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Дім Груп", як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гілея К", як позичальником, був укладений договір про надання безвідсоткової цільової позики (далі - Договір), за яким кредитор зобов`язався надати позичальнику безвідсоткову цільову позику, а останній зобов`язався використати її за цільовим призначенням і повернути позику у визначений даним договором строк (п.1.1 Договору).

Мета надання кредитором позики позичальнику: поповнення обігових коштів (п.2.1 Договору).

Сума позики за даним договором становить 95000,0 (дев`яносто п`ять тисяч грн 00 коп) (п.3.1 Договору).

Кредитор зобов`язався надати позику протягом 1 року з моменту підписання даного договору. Позика надається у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок позичальника (п.п.4.1, 4.2 Договору).

17.12.2019 кредитор перерахував на рахунок позичальника кошти у розмірі 95000,0 грн з призначенням платежу «тимчасова фінансова допомога згідно договору б/н від 17.12.2019», що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку за період з 17.12.2019 по 18.12.2019.

Строк користування позикою позичальником за даним договором становить: з 17.12.2019 до 16.11.2020 (п.5.1 Договору).

До закінчення строку, вказаного в п.5.1 Договору, позичальник зобов`язується повернути всю суму позики (п.6.1 Договору).

Договір підписано з обох сторін їх керівниками та скріплено мокрими печатками.

03.11.2020 позивачем була направлена до відповідачу письмова вимога за вих.№257 від 02.11.2020, в якій він вимагав від відповідача повернення позики до 16.11.2020.

Позивач вказує, що відповідач до 16.11.2020 суму позики йому не повернув, у зв`язку з чим протягом листопада місяця 2020 року він неодноразово, як письмово так і в усній формі, звертався до останнього з нагадуванням про необхідність повернення позики передбаченої договором, однак незважаючи на всі звернення, попередження та вимогу, у встановлений строк, відповідач так і не повернув кошти, та не надав відповідь на вимогу.

08.02.2021 та 11.03.2021 відповідачем було частково повернуто позивачу суму позики у загальному розмірі 20000,0 грн двома платежами по 10000,0 грн з призначенням платежу «повернення зворотної фінансової допомоги згідно договору б/н від 17.12.2019», що підтверджується банківськими виписками.

Позивач стверджує, що залишок позики у сумі 75000,0 грн відповідачем не повернуто, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пунктом 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України).

Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору позики ст.1046 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу за договором позики позикодавець передає у власність другій стороні позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

Згідно ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в такій самій сумі у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 629 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Приписами ст.180 Господарського кодексу України встановлено істотні умови господарського договору. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що 17.12.2019 кредитор перерахував на рахунок позичальника кошти у розмірі 95000,0 грн з призначенням платежу «тимчасова фінансова допомога згідно договору б/н від 17.12.2019», що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку за період з 17.12.2019 по 18.12.2019.

Відповідно до п.п.5.1, 6.1 Договору строк користування позикою позичальником за даним договором становить: з 17.12.2019 до 16.11.2020. До закінчення строку, вказаного в п.5.1 договору, позичальник зобов`язується повернути всю суму позики.

Таким чином суд приходить до висновку, що з 16.11.2020 у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов`язання на всю суму основного боргу (позики) 95000,0 грн.

08.02.2021 та 11.03.2021 відповідачем було частково повернуто позивачу суму позики у загальному розмірі 20000,0 грн двома платежами по 10000,0 грн з призначенням платежу «повернення зворотної фінансової допомоги згідно договору б/н від 17.12.2019», що підтверджується банківськими виписками.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам Договору та приписів чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не повернув суму позики, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в загальному розмірі 75000,0 грн.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі ст.ст.76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не спростував вимоги позивача та не надав суду відповідні докази, які свідчать про погашення ним суми основного боргу в розмірі 75000,0 грн.

За такого, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 75000,0 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача нарахованих 940,26 грн - 3% річних та 2951,11 грн - інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

За приписами ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що з 16.11.2020 у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов`язання на всю суму основного боргу 95000,0 грн, з 08.02.2021 на суму 85000,0 грн та з 11.03.2021 на суму 75000,0 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 940,26 грн - 3% річних, нарахованих за період з 17.11.2020 по 08.02.2021 на суму основного боргу 95000,0 грн, з 08.02.2021 по 11.03.2021 на суму основного боргу 85000,0 грн та з 11.03.2021 по 22.03.2021 на суму основного боргу 75000,0 грн.

Розрахунок 3% річних перевірено судом та встановлено, що 3% річних нарахованих на суму основного боргу 95000,0 грн за період з 17.11.2020 по 07.02.2021 становить 647,12 грн; 3% річних нарахованих на суму основного боргу 85000,0 грн за період з 08.02.2021 по 10.03.2021 становлять 216,58 грн; 3% річних нарахованих на суму основного боргу 75000,0 грн за період з 11.03.2021 по 22.03.2021 становлять 73,97 грн. Загальна сума 3% ріхних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 937,67 грн (647,12 + 216,58 + 73,97). В частині стягнення 3% річних в сумі 2,59 грн, слід відмовити у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Розрахунок інфляційних втрат перевірено судом та встановлено, що за період грудень 2020 року - січень 2021 року інфляційні на суму основного боргу 95000,0 грн становлять 2090,0 грн; інфляційні на суму основного боргу 85000,0 грн за лютий 2021 року становлять 850,0 грн. Загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача становить 2940,0 грн (2090,0 +850,0). В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 11,11 грн, слід відмовити у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, покладенню на відповідача підлягає судовий збір у розмірі 2269,61 грн.

До того ж позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,0 грн.

Відповідно до положень ч.1 та п.1) ч.3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

За частинами 3, 4 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивач надав суду:

1) договір б/н від 05.10.2020 про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Котовою Веронікою Сергіївною;

2) розрахунок від 25.03.2021 суми гонорару із розрахунку 500 грн за 1 годину робочого часу;

3) квитанцію №25/03/21 від 25.03.2021, що підтверджує сплату позивачем адвокату наданої правової допомоги у розмірі 3000,0 грн.

Згідно п.3) ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, покладенню на відповідача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 2999,48 грн.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гілея К" (54018, м.Миколаїв, просп.Богоявленський, буд.51, кв.15; ідент.код 41523332) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Дім Груп" (02099, м.Київ, вул.Ялтинська, буд.5-Б; ідент.код 35838404) 75000,0 грн основного боргу, 937,67 грн - 3% річних, 2940,0 грн інфляційних втрат, 2269,61 грн судового збору, 2999,48 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.В.Мавродієва