Ухвала суду № 98163749, 07.07.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/12473/21

Провадження № 2-з/522/334/21

УХВАЛА

07 липня 2021 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого-судді Чернявської Л.М.,

за участі секретаря судових засідань Насарая А.В.,

розглянувши заяву представника Релігійної організації «Церковне Управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України» про забезпечення позову до подання позовної заяви,

встановив:

05 липня 2021 року Релігійна організація «Церковне управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України» до подання позовної заяви звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з заявою про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви зазначено, що вказана релігійна організація є власником нежитлових будівель церкви ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) за адресою: АДРЕСА_1 та 68/2.

13 травня 2021 року державним реєстратором Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Хаустовою М.Є. було зареєстровано П. Шварца як керівника Релігійної організації «Церковне управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України» шляхом проведення реєстраційної дії № 1005561070020001082 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу», якою було змінено найменування, керівника та інформацію для здійснення зв`язку з релігійною організацією.

Також заявник вказує, що С. Машевські орієнтовно у 2018 році влаштував в адміністративній будівлі Церкви квартиру, загальною площею 236,2 кв.м., оформив відповідні документи на квартиру та 24.01.2019р. зареєстрував своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Водночас, ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 46,1 кв.м. Релігійна організація має намір пред`явити позов до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зняття його з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 . Однак, на думку заявника, наразі існує ризик того, що ОСОБА_3 переоформить своє право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 на іншу особу. Вказане матиме наслідком неможливість ефективного захисту порушених прав НЄЛЦУ та створить перешкоди законному власнику у використанні та розпорядженні своїм майном, оскільки суд, у випадку відсутності у С. Машевські власного житла, буде вимушений відмовити у позовних вимогах НЄЛЦУ з огляду на усталену судову практику у даній категорії справ, відповідно до якої виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла та потребує дотримання «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Розглянувши матеріали заяви про забезпечення позову, суд приходить до висновку, що вказана заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

У відповідності до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Вирішення питання про забезпечення позову потребує зваженого підходу, оскільки забезпечення позову має відповідати тій цілі, для якої такий захід слугує, а не бути інструментом зловживання процесуальними правами.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Однак, заява Релігійної організації «Церковне управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України» не містить необхідних обґрунтувань щодо того, яким чином збереження права власності відповідача на квартиру АДРЕСА_3 та заборона розпорядження зазначеним нерухомим майном перешкодить виконанню рішення суду про зняття С. Машевські з реєстрації в іншій квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 .

Метою процесуального інституту забезпечення позову є створення необхідних умов для повного та своєчасного виконання судових рішень. Водночас, зазначений інститут не може використовувались для створення умов або усунення перешкод в ухваленні бажаного для однієї зі сторін рішення.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд не вирішує спір по суті та не перевіряє обґрунтованість позовних вимог. У зв`язку з цим, не можуть бути прийняті до уваги посилання заявника на те, що у разі відсутності у С. Машевські власного житла, суд буде вимушений відмовити у позовних вимогах НЄЛЦУ з огляду на усталену судову практику у даній категорії справ.

Відповідно до ст. 150 Цивільного процесуального кодексу України, позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Однак, квартира АДРЕСА_3 не є предметом майбутнього спору і не підлягатиме передачі позивачу у разі задоволення позову.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У зв`язку з наведеним суд не вбачає підстав для забезпечення позову, про намір подання якого заявлено Релігійною організацією «Церковне управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України».

Керуючись ст.ст. 149, 150, 153 ЦПК України, суд,

постановив:

У задоволенні заяви Релігійної організації «Церковне управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-лютеранської Церкви України» про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд міста Одеси протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали.

Суддя Чернявська Л.М.