Рішення № 98163745, 05.07.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/21269/19

Провадження № 2/522/4153/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Баланюк Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , треті особи: Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

Позивач звернувся до суду із позовом, по якому просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 .

Позивач до судового засідання не з`явилась, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, представник подав заяву про розгляд справи за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідачі до судового засідання не з`явились, про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином у встановленому порядку. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за їх відсутності до суду не подавали.

Треті особи до судового засідання не з`явилися.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, надані докази, пояснення сторін, вважає позов підлягаючим задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

ІІ. АРГУМЕНТИ (ДОВОДИ) СТОРІН.

Позов обґрунтований тим, що позивач по справі є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки через реалізацію застереження в Договорі іпотеки № б/н від 10 січня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О.В., реєстровий № 44 (пункт 4.5. Договору іпотеки).

Підставою звернення до суду із даним позовом стали посилання на те, що у вищезазначеній квартирі також зареєстрований колишній власник квартири ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не є членом її сім`ї, та його донька, яка також не є членом сім`ї позивача, - малолітня особа, - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законним представником якої є ОСОБА_2 , які не вжили заходів щодо зміни її місця реєстрації, в квартирі протягом тривалого часу не проживають.

На підтвердження законності своїх вимог посилається на ст. ст. 321, 383, 391 ЦК України.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

28 грудня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (Кредитор) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено Кредитний договір № 014/0058/74/68960, згідно з яким ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» надав ОСОБА_2 кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії з лімітом 159 900,00 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот) доларів США строком до 28 грудня 2026 року.

Того ж дня, 28 грудня 2006 року, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору № 014/0058/74/68960 від 28 грудня 2006 року, за якою Позичальник зобов`язався передати в заставу Кредитору майно, що буде придбане за кредитні кошти, а саме – квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , протягом десяти календарних днів з дня надання кредиту.

10 січня 2007 року, на виконання Додаткової угоди № 1 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Іпотекодавець) було укладено Договір іпотеки № б/н, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О.В. 10 січня 2007 року за реєстровим № 44, згідно з яким вимоги ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» за Кредитним договором № 014/0058/74/68960 від 28 грудня 2006 року забезпечуються предметом іпотеки – квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 92,8 кв.м., що складається із 3 кімнат житловою площею 58,6 кв.м.

28 лютого 2019 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Оксі Банк» було укладено Договір відступлення права вимоги та Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до умов яких права вимоги до ОСОБА_2 за Кредитним договором № 014/0058/74/68960 від 28 грудня 2006 року та Договором іпотеки від 10 січня 2007 року перейшли до ПАТ «Оксі Банк».

28 лютого 2019 року між ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» було укладено Договір відступлення права вимоги та Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до умов яких права вимоги до ОСОБА_2 за Кредитним договором № 014/0058/74/68960 від 28 грудня 2006 року та Договором іпотеки від 10 січня 2007 року перейшли до ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп».

14 березня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» та ОСОБА_1 було укладено Договір відступлення права вимоги № 14-03/19 та Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріально округу Харитоновою Т.Є., зареєстровано в реєстрі за № 151, згідно яких права вимоги до ОСОБА_2 за Кредитним договором № 014/0058/74/68960 від 28 грудня 2006 року та Договором іпотеки від 10 січня 2007 року перейшли до ОСОБА_1 .

Відповідні відомості внесені в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно: запис про іпотеку номер 30499965 від 10.01.2007 року було перенесено з Державного реєстру іпотек, що існував до 01 січня 2013 року, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та йому було надано новий номер 32228561. Після чого до вказаного запису про іпотеку було внесено зміни щодо іпотекодержателя та вказано нового іпотекодержателя ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 не виконував належним чином свої зобов`язання за Кредитним договором № 014/0058/74/68960 від 28 грудня 2006 року, а тому у нього утворилася заборгованість перед новим кредитором – ОСОБА_1 . У зв`язку із чим на підставі ст.36 Закону України «Про іпотеку» 27 червня 2019 року ОСОБА_1 звернула стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 92,8 кв.м., що складається із 3 кімнат житловою площею 58,6 кв.м., в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за вищевказаним Кредитним договором.

Таким чином, 27 червня 2019 року ОСОБА_1 стала власницею квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві приватної власності в зв`язку із реалізацією застереження в Договорі іпотеки № б/н від 10 січня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О.В., реєстровий № 44 (пункт 4.5. Договору іпотеки). Право власності ОСОБА_1 на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під номером 32228434.

Відповідно до довідки (виписки з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію) № 1607 від 18.11.2019 року у квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , 1968 р.н., з 25.08.2010 року, та ОСОБА_3 , 2005 р.н., з 20.05.2010 року.

Такі ж відомості містяться у відповіді Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради № 224/01-07 від 26.02.2021 року, згідно якої станом на 25.02.2021 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 25.08.2010 року.

З відповіді Державної прикордонної служби України № 0.184-9178/0/15-20-Вих від 19.03.2020 вбачається, що 13.08.2015 року ОСОБА_2 , 14.02.1968 року виїхав за межі України, після чого в Україну не повертався.

Згідно інформації з листа Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 14.07.2020 року № 1180/56-19 актового запису про народження відносно ОСОБА_3 , 2005 р.н. не виявлено. За даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлено актовий запис про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , де батьком дитини вказано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З відповіді Державної прикордонної служби України № 91-4871/0/15-21-Вих від 10.02.2021 вбачається, що відомостей про перетинання державного кордону України громадянкою України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 10.02.2016 року по 10.02.2021 року в базі даних не виявлено.

В той же час, 31.01.2014 року рішенням Іллічівського міського суду Одеської області по справі № 501/5083/13-ц розірвано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .

З листа Виконавчого комітету Чорноморської міської ради № 8-310 від 09.02.2021 року вбачається, що місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 з 02.03.1984 року по теперішній час. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , знята з реєстрації за цією ж адресою з 11.08.2010 року.

На офіційному сайті міста Чорноморськ (Одеської області) розмішена інформація про проведення в 2018 році олімпіади з хімії для учнів 8-11 класів, на якій ОСОБА_6 , учениця 8 класу гімназії № 1 посіла 3 місце.

Відтак, є підстави вважати, що відповідач ОСОБА_7 проживає у місті Чорноморськ разом зі своє матір`ю ОСОБА_4 , яка виступає третьою особою по цій справі.

Підставою звернення до суду із позовом стали посилання позивача на те, що відповідачі у зазначеній квартирі не проживають, не є власниками квартири, не є членами сім`ї позивача, а тому є такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

ІV. ОЦІНКА СУДУ.

Перевіривши законність та обґрунтованість позовних вимог суд дійшов висновку по можливість задоволення позову.

1.ВИЗНАННЯ ОСІБ ТАКИМИ, ЩО ВТРАТИЛИ ПРВО КОРИСТУВАННЯ ЖИТЛОВИМ ПРИМІЩЕННЯМ.

На підставі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання, або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судовий захист цивільних прав та інтересів, шляхом визнання відповідного права, гарантується ст. 16 ЦК України, з якої вбачається, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приписами ст. 379 ЦК України передбачено, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до положень статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону; житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (ч.1); член сім`ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Також необхідно досліджувати питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком.

Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого іпотекою, визначені положеннями ЦК України та Законом України «Про іпотеку».

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 40 Закону «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом частини другої статті 40 Закону «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом цих норм, у випадку, якщо іпотечне житло було придбане за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, особи, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, можуть бути виселені без надання іншого постійного житла.

Такий правовий висновок викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 2/1326/2058/2012 (провадження № 61-36896св18), від 10 лютого 2021 року у справі № 522/1512/17-ц, та від 11 червня 2021 року у справі № 488/2619/17 (провадження № 61-11604св20).

Відповідно до ч.2 ст. 7 Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була придбана відповідачем ОСОБА_2 за рахунок кредитних коштів. Тому на підставі положень статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки можливо виселити та визнати такими, що втратили право користування квартирою, мешканців цієї квартири без надання іншого постійного житла.

Окрім того, з наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не проживає в квартирі щонайменше з 13.08.2015 року, а відповідач ОСОБА_3 щонайменше з 2018 року.

Відповідачі не є членами сім`ї нового власника квартири, не проживають в квартирі більше одного року, а реєстрація їхнього місця проживання в квартирі позивача обмежує її права власника та створює додаткове фінансове навантаження зі сплаті комунальних послуг.

Оскільки судом встановлено, що права та інтереси позивача, як власника квартири порушуються, та враховуючи ту обставину, що відповідачі втратили право користування зазначеною квартирою, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд також зазначає, що визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є підставою для зняття з реєстраційного обліку.

На підставі викладеного й керуючись ст.ст.316,317,319,346,391 ЦК України, ст.ст..1,2,5,11,76-80,81,206,241,247,258,263-265,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , треті особи: Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,- задовольнити.

Визнати ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням – квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 08.07.2021 року.

Суддя: Абухін Р.Д.

05.07.2021