Рішення № 98150756, 07.07.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/18125/20

Провадження № 2/755/673/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" липня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді -Катющенко В.П. розглянувши за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про повернення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 60 489,80 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн та судові витрати у розмірі 840,80 грн, а всього - 67 330,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 24.09.2020 р. ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 розписку про повернення коштів у розмірі 60 489,80 грн, які знаходяться на депозитному вкладі в АТ КБ «Приватбанк» згідно з договором SAMDNWFD0072791223401 вклад «Стандарт» строковий на 3 місяці від 07.08.2020 р., оформленого на ім`я відповідачки. Час повернення коштів визначений закінченням строку перебування їх на депозитному вкладі Банку, який закінчився 07.11.2020 р., але відповідачка відмовляється повертати вказані кошти. 13.11.2020 р. направлено претензію на ім`я відповідачки, яка залишилася без реагування з її сторони. Оригінал розписки зберігається у позивачки, що свідчить про існування зобов`язання.

08 грудня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження у цій цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачкою було отримано 15.02.2021 року, а третьою особою АТ КБ «Приватбанк» - 11.02.2021 року.

09.03.2021 року до суду від представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву з доказами на його обґрунтування, у якому не погоджується з заявленими позовними вимоги та просить відмовити у задоволенні позову, з огляду на таке. ОСОБА_2 не отримувала від позивачки жодних грошових коштів, а розписка була написана нею під диктовку під дією здійснюваного ОСОБА_1 психологічного тиску на ОСОБА_2 та членів її сім`ї щодо знищення їх майна, автомобіля та квартири, фізичної розправи та ін. На момент складання розписки ОСОБА_2 через хворобу перебувала у тяжкому фізичному та психологічному стані, що вплинуло на її дії щодо написання такої розписки поза її волею, виключно з метою якнайшвидшого закінчення психологічного тиску, який здійснювала позивачка на відповідачку та членів її сім`ї. Після конфлікту, розуміючи протиправність дій ОСОБА_1 , відповідачка 12.11.2020 року звернулася до Дніпровського УП ГУНП у місті Києві з заявою щодо вчинення відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого ст. 189 КК України. Крім того, сам текст розписки не містить жодних умов, які б засвідчували факт надання ОСОБА_1 у борг ОСОБА_2 грошових коштів чи іншого майна, як і не містить зобов`язань ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 наданий борг. Розписка містить виключно текст щодо додаткової сплати 60 489,80 грн, які не враховані в суму 165 000,00 грн. Відтак, позивачем не надано суду будь-якого письмового документу, який би посвідчував правову природу укладеного договору позики - підтверджував би факт укладання договору та передачі грошової суми позичальнику, містив би умови та дату отримання позичальником - ОСОБА_2 у борг грошей від ОСОБА_1 . Представником відповідачки заявлено намір подати докази понесення судових витрат на професійну правничу допомогу протягом 5 дів після ухвалення судового рішення, у порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

10.03.2021 року до суду від представника третьої особи, АТ КБ «Приватбанк», - Яндульського Д.В. надійшли пояснення до позовної заяви, в яких вважає, що зі змісту розписки не убачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 60 489,80 грн саме у борг, а також - не встановлено обов`язку відповідача повернути грошові кошти позивачу, що не свідчить про існування між сторонами саме боргового зобов`язання, а тому у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

16.04.2021 року до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про забезпечення позову, у задоволенні якої судом було відмовлено ухвалою від 19.04.2021 року.

Інших заяв по суті справи від сторін не надійшло.

Таким чином, суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи, 24.09.2021 року ОСОБА_2 власноручно склала розписку та поставила власний підпис про те, що залишок суми, яка не враховується в сумі 165 000 грн (сто шістдесят п`ять тисяч гривень) буде сплачено додатково, знаходиться на депозиті у Приват Банку, згідно договору SAMDNWFD0072791223401, вклад «Стандарт» терміном на 3 місяці (у варіанті без дострокового закриття), який був оформлений 07.08.2020 року. Сума депозиту, станом на 24.09.2020 року становить 60 489,80 грн (шістдесят тисяч чотириста вісімдесят дев`ять гривень) будуть повернені після завершення терміну депозиту з урахуванням доданих відсотків будуть виплачені ОСОБА_2 , паспорт серія НОМЕР_1 виданий Дніпровським РУ ГУМВС України в м. Києві 15.03.2001 р., на користь ОСОБА_1 на її картковий рахунок, який вона зобов`язується надати (а.с 6).

У своїй претензії від 13.11.2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 вимагає від ОСОБА_2 повернути кошти у розмірі 60 489,80 грн шляхом перерахування на картковий рахунок, що надається, та повідомити письмово про прийняте рішення до 27.11.2020 року. У випадку невиконання заявлених у претензії вимог у повному обсязі, а також неотримання відповіді, така позиція вважатиметься відмовою, з подальшим зверненням до суду за примусовим задоволенням вимог (а.с. 12-14).

Частиною першою ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд зазначає про те, що позикові відносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Положеннями статті 208 ЦК України передбачається, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей від позикодавця із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15.

У відповідності до ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з дійсного змісту наданої позивачем розписки, на підставі якої останньою доказується факт укладення договору позики і його умов, судом не встановлено наявності між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, оскільки із тексту розписки, складеної ОСОБА_2 24.09.2020 року, убачається, що її зміст є суперечливим, не підтверджує факт отримання відповідачем у борг грошової суми у розмірі 60 489,80 грн від позивача, відтак не підтверджує укладення між сторонами договору позики.

Дослідивши розписку, суд, виявивши її справжню правову природу, незалежно від найменування документа, доходить висновку, що між сторонами договір позики, в розумінні викладених вище вимог закону, не укладався.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, приймаючи до уваги те, що наведені в позові обґрунтування та надані докази не доводять наявності між сторонами відносин позики та обов`язку відповідача сплатити позивачу суму боргу у розмірі60 489,80 грн за договором позики, суд доходить висновку про повну відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про повернення коштів.

Інші доводи сторін, які наведені у позові та заявах по суті справи, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші, надані сторонами, докази судом не приймаються до уваги, оскільки не стосуються предмету доказування у цій справі.

Враховуючи повну відмову у задоволенні позову, у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача, у порядку ст. 141 ЦПК України, судових витрат, що складаються з суми сплаченого судового збору та витрат на правничу допомогу.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 525, 526, 625, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

У позові ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), третя особа: АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ: 14360570, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) про повернення коштів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.

Суддя: