Рішення № 98140186, 07.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 липня 2021 р. Справа № 120/3455/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0989 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини А0989 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 15.07.2015 по 25.10.2016, а також компенсації за не отримане речове майно, що слугувало підставою звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 21.04.2021 залишено позовну заяву без руху.

26.04.2021 представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено клопотання про поновлення строку звернення до суду та уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 06.05.2021 у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини А0989 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за недотримане речове майно та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за недоотримане речове майно, повернуто особі, яка її подала.

Ухвалою суду від 06.05.2021 позовну заяву, в частині щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, в порядку ст. 262 КАС України.

24.05.2021 на виконання вимог ухвали від 06.05.2021 представником позивача подано належним чином завірений військовий квиток ОСОБА_1

08.06.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів. Причиною невиплати позивачу індексації грошового забезпечення стало відсутність бюджетних асигнувань на її проведення.

Крім того відповідач зазначив, що згідно роз`яснення від 04.01.2016 № 248/3/9/1/2, індексацію грошового забезпечення рекомендовано не нараховувати. Тому позовна вимога в частині зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зазначив, що не підтвердженні належними, достатніми та допустимими доказами витрати позивача на правову допомогу розподілу не підлягають.

10.06.2021 подано відповідь на відзив, у якій представник позивача просить адміністративний позов задовольнити повністю.

Крім того, представником подано детальний опис робіт (наданих послуг).

Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 14.07.2016.

Наказом командира військової частини польова пошта В2095 (по стройовій частині) № 177 від 30.08.2015 позивача зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види грошового забезпечення з 30.08.2015.

Наказом командира військової частини польова пошта В2095 (по стройовій частині) №298 від 25.10.2016, його звільнено з військової служби в запас та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 29.10.2016.

Вказане підтверджується також військовим квитком ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 .

Військова частина польова пошта В2095 входить до складу військової частини А0989.

18.11.2020 позивач звернувся із заявою до Військової частини А0989 і просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення з липня 2015 року по жовтень 2016 року; виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно.

24.02.2021 позивачем повторно надіслано вказану заяву відповідачу.

Однак, на вказані заяви відповідачем відповіді не надано, а виплати не здійснено

Вважаючи дії відповідача щодо не виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких мотивів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.91 № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону від 20.12.91 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.91 № 1282-XII (далі - Закон від 03.07.91 № 1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону від 03.07.91 № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону від 03.07.91 № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону від 03.07.91 № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 6 Закону від 03.07.91 № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас в силу вимог ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III, індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідач не заперечує факту невиплати позивачу індексації його грошового забезпечення. При цьому, правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує тим, що згідно роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 за № 78/0/66-17 та від 08.08.2017 № 13700/3 нарахування та виплата індексації за попередні роки не передбачена.

Також відповідач зіслався на те, що у Міністерства оборони України не було достатніх фінансових ресурсів для виплати індексації.

Однак суд критично оцінює зазначені аргументи відповідача з огляду на те, що подібні роз`яснення мають суто інформаційний характер, не є нормативно-правовими актами та не можуть змінювати нормативного регулювання правовідносин щодо підстав та порядку проведення індексації грошового забезпечення.

Оцінюючи підстави не нарахування та невиплати індексації позивачу суд зазначає, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2005 року).

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 у справі № 825/1832/17.

Отже, відсутність у відповідача фінансових ресурсів для покриття витрат з індексації грошового забезпечення, не може впливати на реалізацію позивачем права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком відповідача.

Щодо періоду за який позивач просить зобов`язати нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення (з 15.07.2015 по 25.10.2016), суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, позивача зараховано до списків особового складу військової частини наказом командира військової частини польова пошта В2095 (по строковій частині) від 30.08.2015 № 177 з "30.08.2015", що підтверджується і військовим квитком позивача.

Відповідно до п. 14 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Враховуючи те, що до списків особового складу в/ч пп В2095 позивача зараховано лише 30.08.2015 суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання в/ч А 0989 виплати індексації грошового забезпечення за період з 15.07.2015 по 29.08.2015 є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо нарахування індексації грошового забезпечення за період з 30.08.2015 по жовтень 2015 року, то суд зазначає, що відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з травня 2015 року по жовтень 2015 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, а тому передбачених законом підстав для індексації грошового забезпечення позивача за період з серпня 2015 року по жовтень 2015 року немає.

Відтак, суд доходить висновку, що індексація грошового забезпечення позивачу підлягає нарахуванню та виплаті у період з 01.11.2015 по 29.10.2016 включно.

Водночас, суд звертає увагу, що позивач оскаржує дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 15.07.2015 по 25.10.2016.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає справу не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За наведених обставин відповідачем безпідставно не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу у період з 01.11.2015 по 25.10.2016 включно, а тому наявні підстави для задоволення позовної вимоги в цій частині.

У зв`язку з цим, позовні вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд зазначає, що причиною порушення прав позивача на нарахування та виплату оспорюваної індексації стала протиправна бездіяльність відповідача (форма пасивної поведінки), а не дії, як помилково вважає позивач. Тому, позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити спірну індексацію грошового забезпечення.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.

Окрім того, за змістом позову представник позивача просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

З приводу зазначеного суд вказує, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частини першої, другої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною згодою. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, як зазначалося вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої винесено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений час адвокатом, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання професійної правничої допомоги №1/21-а від 01.04.2021, додаток № 1 до договору №1/21-а про надання професійної правничої допомоги від 01.04.2021, детальний опис робіт (наданих послуг) за Договором №1/21-а про надання професійної правничої допомоги від 01.04.2021, квитанція до прибуткового касового ордера № 15 від 12.04.2021, що підтверджує оплату у розмірі 5000,00 грн.

Як видно з матеріалів справи, 01.04.2021 між позивачем ОСОБА_1 (далі - клієнт) та адвокатом Драчук Т.М. (далі - адвокат) укладено договір про надання професійної правничої допомоги №1/21-а.

Відповідно до п. 2.1 вищезазначеного договору адвокат на підстав звернення клієнта приймає на себе зобов`язання з надання наступної правової допомоги: представництво інтересів в судах України, в усіх державних та громадських організаціях, органах державної влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, виконавчих органах будь-якого рівня, з питань пов`язаних з визнанням бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Як вбачається із детального опису робіт (наданих послуг) за договором №1/21-а про надання професійної правничої допомоги від 01.04.2021 позивачеві надано такі юридичні послуги:

- попереднє вивчення матеріалів. Формування правової позиції. Консультування. Укладення договору про надання правничої допомоги, додатку до договору та оформлення фінансових документів. Копіювання документів та завірення їх належним чином (2 год.) - 500 грн.;

- підготовка та подання до Вінницького окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку позовної заяви про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії (5 год.) - 3000 грн.;

- підготовка та подання відповіді на відзив (2 год.) - 1500 грн.

Разом (9 год.) - 5000 грн.

Отже, витрати позивача в розмірі 5000 грн. на професійну правничу допомогу мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.

Водночас, з урахуванням того, що даний позов задоволено судом частково, а також враховуючи те, що ухвалою суду від 06.05.2021 позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини А0989 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за недотримане речове майно та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за недоотримане речове майно, повернуто особі, яка її подала, суд приходить до висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на правничу допомогу підлягає зменшенню, а тому розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу у співмірності до наданих послуг, на переконання суду, становить 1500,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0989 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2015 по 25.10.2016 включно.

Зобов`язати Військову частину А0989 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.11.2015 по 25.10.2016 включно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0989 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 )

Відповідач: Військова частина А0989 (вул. Комишова, 1, м. Маріуполь, Донецька область, 87535, код ЄДРПОУ 26615223)

Суддя Комар Павло Анатолійович