Рішення № 98112362, 08.06.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2021 р. справа № 300/3910/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Микитин Н.М.

при секретарі судового засідання Маковійчук С.М.

за участю: представників позивача Борис Л.Д., Дмитріва З.В.

представника відповідача Пасічника І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу ОСОБА_1 до Дубівської сільської ради Івано-Франківської області про визнання протиправним та нечинним рішення Цінівської сільської ради № 140/19-2019 від 11.07.2019,-

ВСТАНОВИВ:

23.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Цінівської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області про визнання протиправним та нечинним рішення 19 сесії 7 демократичного скликання Цінівської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області № 140/19-2019 від 11.07.2019 року “Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік” з урахуванням уточненої позовної заяви (від 13.01.2021 року).

Заявлені позовні вимоги вмотивовані тим, що оскаржуване спірне рішення є незаконним, так як було прийняте з порушенням законодавства України, є протиправним, порушує особисті права та законні інтереси позивача, як власника нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення загальною площею 907,3 кв. м в селі Цінева, та платника податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а тому є нечинним. Так, оскаржуване рішення прийняте з грубими порушеннями ст.ст.1, 4, 6, 8-9, 12, 13, 21, 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», що свідчить про порушення відповідачем процедури прийняття та погодження оскаржуваного рішення як регуляторного акту. Також відповідачем порушено вимоги ч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , ст. 6, ч.1, та ч. 2 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», згідно яких проекти рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 5 робочих днів з дня затвердження. Отже, оскаржуване рішення прийняте з грубими порушенням процедури.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, визначеним статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.

13.01.2021 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Згідно ухвали суду від 02.02.2021 допущено процесуальне правонаступництво шляхом заміни відповідача - Цінівської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області її правонаступником - Дубівською сільською радою.

04.03.2021 Дубівською сільською радою подано до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив про те, що оскаржуване рішення було прийнято Цінівською сільською радою відповідно до ст. 266 Податкового кодексу України на сесії сільської ради у визначений законом термін.

У зв`язку з відсутністю власного офіційного сайту та офіційного друкованого органу рішення сесій Цінівської сільської ради оприлюднювалися на дошці об`яв, яка знаходиться в приміщенні сільської ради, на підтвердження чого подано список депутатів Цінівської сільської ради, які підтверджують таку обставину. Звернув увагу суду на те, інформація про ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки розміщено на офіційному сайті Державної податкової служби України.

ОСОБА_2 до суду подано відповідь на відзив від 12.03.2021, в якій позивач зазначив про безпідставність, необґрунтованість доводів відповідача, які викладені останнім у відзиві на позовну заяву. В мотивування своєї правої позиції позивач зазначив, що відповідачем порушено низку вимог, встановлених чинним законодавством при прийнятті регуляторного акту, що є підставою для визнання його протиправним та нечинним. Крім того, долучений до відзиву список депутатів Цінівської сільської ради про засвідчення публікації оскаржуваного рішення суперечить акту від 03.07.2020 в якому голова та секретар Цінівської сільської ради вказують на не опублікування такого рішення на дошці оголошень. Вважає, що розміщення на сайті Державної податкової служби України інформації про ставки податку не моє жодного відношення до порядку прийняття рішення органом місцевого самоврядування та його оприлюднення.

Отже, позивач вважає, що оскаржуване рішення прийняте з грубими порушеннями Конституції України, Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів влади на органів місцевого самоврядування у Україні засобами масової інформації», Закону України «Про місцеве самоврядування» чим порушує законні права та інтереси позивача, тому підлягає визнанню протиправним та нечинним.

21.04.2021 ухвалою суду закрито підготовче провадження в адміністративній справі №300/3910/20 та призначено справу до судового розгляду по суті на "13" травня 2021 р. о 10:00.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 судом після виходу з нарадчої кімнати поновлено судовий розгляд справи для з`ясування обставин, що потребують додаткової перевірки в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дубівської сільської ради Івано-Франківської області про визнання протиправним та нечинним рішення Цінівської сільської ради № 140/19-2019 від 11.07.2019. Зобов`язано Дубівську сільську раду Івано-Франківської області надати суду до 04 червня 2021 року належним чином засвідчені копії: - додатку №1 до рішення Цінівської сільської ради № 140/19-2019 від 11.07.2019; - протоколу дев`ятнадцятої сесії сьомого демократичного скликання Цінівської сільської ради від 11.07.2019. Викликано в судове засідання свідків.

Представники позивача позов підтримали та просили задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача заявлені вимоги заперечив, просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши вступні слова представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , є власником нерухомого майна - нежитлового приміщення (складське приміщення) загальною площею 907,3 кв. м в селі Цінева, Рожнятівського району Івано-Франківської області, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.07.2013 № 6300569 (а.с. 38).

Відповідно до частини 2 статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Сторона позивача в обґрунтування застосування в майбутньому оскаржуваного рішення зазначила, що податкове повідомлення-рішення буде винесено контролюючим органом із нарахуванням відповідної суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2020 рік, оскільки такий податок ним сплачувався у попередніх роках.

Таким чином, суд робить висновок, що позивач є особою, на яку поширюються оспорюваний нормативно-правовий акт, оскільки він є власником нерухомого майна, розташованого на території Цінівської сільської ради та платником податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

11 липня 2019 року проведено дев`ятнадцяту сесію сьомого демократичного скликання Цінівської сільської ради, на якій були присутні 8 депутатів із 13(а.с. 147-148).

На засіданні ради прийнято рішення № 140/19-2019 "Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік"(а.с. 149) з Додатком 1, де для об`єктів нежитлової нерухомості – складів, визначено ставку 1% розміру мінімальної заробітної плати, за 1 квадратний метр(а.с.150-158).

Вирішено оприлюднити рішення на інформаційній дошці Цінівської сільської ради в день його прийняття та надати дане рішення для оприлюднення та ознайомлення на офіційному електронному сайті Рожнятівської районної державної адміністрації (пункт 2 рішення № 140/19-2019 від 11.07.2020)

За прийняття даного рішення на сесії ради проголосували 8 депутатів із восьми присутніх(а.с. 148).

03.07.2020 складено акт в присутності в.о. старости Цінівського старостинського округу №4 ОСОБА_3 , діловода ОСОБА_4 та підприємців: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . ОСОБА_12 про те, що рішення Цінівської сільської ради від 11 липня 2019 року № 140/19-2019 було прийнято із порушенням вимог Закону України «Про місцеве самоврядування», а саме не було попередньо засідання бюджетної комісії, не складався проект бюджетної комісії, не вносився проект бюджетної комісії на сесію сільської ради. Дане рішення не оприлюднювалось на інформаційній дошці в Цінівській сільській раді, не надано для оприлюднення на сайті Рожнятівської РДА і в засобах масової інформації(а.с.37).

Вважаючи, що оскаржуване рішення є протиправним та нечинним, так як було прийняте з порушенням Конституції України та законів України, порушує особисті права позивача та законні інтереси, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд керується положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також застосовує норми інших законів та підзаконних нормативно-правових актів, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Абзацом 1 статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (надалі, також - Закон №280/97-ВР), місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 13 Закону №280/97-ВР передбачено, що територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов`язковому розгляду органами місцевого самоврядування.

Статтею 25 Закону №280/97-ВР встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до приписів частин 1, 2, 5, 10, 12 статті 59 Закону №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України, до місцевих податків належать податок на майно.

Пунктом 10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (надалі також ПК України) сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України, встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Отже, встановлення місцевих податків і зборів органами місцевого самоврядування відбувається відповідно до Податкового кодексу України та у порядку, що визначений цим Кодексом.

Приписами підпункту 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну податкову та митну політику, не пізніше 15 липня поточного року оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті зведену інформацію про розмір та дату встановлення ставок місцевих податків та зборів на відповідних територіях.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з пунктом 12.5 статті 12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 № 1160-IV визначено, що регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

За змістом статті 34 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 № 1160-IV, кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, подається до відповідальної постійної комісії для вивчення та надання висновків про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону.

Відповідальна постійна комісія забезпечує підготовку експертного висновку щодо регуляторного впливу внесеного проекту регуляторного акта, який разом з цим проектом та підписаним аналізом регуляторного впливу подається до уповноваженого органу для підготовки у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку пропозицій щодо удосконалення проекту відповідно до принципів державної регуляторної політики (далі - пропозиції уповноваженого органу).

При представленні на пленарному засіданні сесії ради проекту регуляторного акта голова відповідальної постійної комісії доповідає висновки цієї постійної комісії про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону, а також пропозиції уповноваженого органу разом з рішенням постійної комісії щодо їх врахування.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2019 році» від 23.11.2018 року № 2628-VIII, установлено, що у 2019 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Установлено, що у 2019 році до змін, внесених цим Законом до статті 268, пункту 26-1 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, як виняток не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4 Податкового кодексу України, а також частини третьої статті 27 Бюджетного кодексу України".

Згідно з нормами статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати зокрема нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з`ясування усіх обставин справи, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що позивачем в основі своїх доводів про протиправність спірного рішення вказується на те, що рішення Цінівської сільської ради за 140/19-2019 від 11.07.2019 року “Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік” є регуляторним актом, і повинне пройти усі передбачені процедури Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 № 1160-IV. Також позивачем зверталася увага суду на те, що спірне рішення не було належним чином опублікованим та містить дискримінаційні норми порівняно з ставками податку в інших населених пунктах.

Щодо обов`язкового проходження процедур регуляторного акта, суд зазначає, що законодавцем відтерміновано такий обов`язок. Судом зазначалося те, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2019 році» від 23.11.2018 року № 2628-VIII, установлено, що у 2019 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Установлено, що у 2019 році до змін, внесених цим Законом до статті 268, пункту 26-1 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, як виняток не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4 Податкового кодексу України, а також частини третьої статті 27 Бюджетного кодексу України".

Така норма законодавця вже була предметом розгляду судами, зокрема Верховним Судом у постанові від 02 грудня 2020 року, справа №357/14346/17 вказано те, що фактично у цьому випадку відсутнє виключення нормотворчих процедур щодо встановлення місцевих податків та зборів з-під дії таких основоположних принципів податкового законодавства як стабільність і публічність. Законодавець за посередництвом прикінцевих положень не мав за мету призупинити дію принципів податкового законодавства, а керувався легітимною метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень і покращення інвестиційного клімату в Україні.

Із цього приводу в постанові від 19.06.2019 у справі № 9901/539/18 Велика Палата уточнює щодо відповідності критеріям, що оскаржуване рішення має бути прийняте на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано та пропорційно.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду при тлумаченні визначених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріїв застосовує індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору стосовно правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень (постанови від 07.07.2020 у справі №826/6916/15; від 21.07.2020 у справі №826/15346/16; від 13.08.2020 у справі №826/7493/15).

Верховний Суд у постановах від 24.01.2020 у справі №127/26251/15-а та від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а уточнив, що не можливим є втручання в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не в забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше був би порушений принцип розподілу влади.

За загальним правилом для встановлення невідповідності оскаржуваних адміністративних актів вимогам до рішень суб`єктів владних повноважень, установленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційний суд застосовує критерії безпідставності, протиправності, необґрунтованості акта чи рішення (постанова від 19.04.2018 у справі № 813/4282/16), відсутності правомірності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (постанови від 18.06.2020 у справі № 809/3977/14; 15.07.2020 у справі № 813/7910/14; 30.07.2020 у справі № 824/875/19-а).

Принцип правової визначеності, що є інтегративним складником принципу верховенства права, вимагає, щоб правозастосування було прогнозованим та передбачуваним.

Коли ж мова йде про пункт 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2019 році від 23.11.2018 року № 2628-VIII, то останній не порушує логіку нормативної регламентації відповідної категорії суспільних правовідносин.

Правомірність обмеження майнових прав (законних очікувань) платників податків з боку держави неодноразово була предметом розгляду Європейського суду з прав людини, внаслідок чого Суд сформував уніфіковану позицію, за якою обмеження у реалізації будь-якого права може бути визнане правомірним за дотримання таких умов, як законність, легітимна мета та необхідність у демократичному суспільстві. Сукупність таких умов наразі відома під назвою трискладовий тест .

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини для встановлення відповідності заходу принципу правомірності необхідно проаналізувати три критерії:

- чи є такий захід правомірним (передбаченим національним законодавством);

- чи є легітимною мета такого обмеження;

- чи є такий захід пропорційним поставленій меті (забезпечує справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини).

Якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини АГОСІ проти Об`єднаного Королівства наголошується на необхідності встановлення відношення пропорційності між можливістю застосування, характером заходів з обмеження права власності та метою, що має бути досягнута в результаті такого застосування. Міра дбайливості власника щодо відвернення правопорушення становить лише один з елементів балансу приватного та публічного інтересів, що має розглядатись у сукупності з іншими обставинами справи. У спрощеному вигляді під публічним інтересом у цьому контексті мається на увазі реалізація превентивної функції права шляхом вилучення засобів та предметів правопорушення, що загалом відповідає частині шостій статті 13 Цивільного кодексу (застосування судом до особи, яка зловживає правом користування річчю, інших наслідків, встановлених законом ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Ісмаїлов проти Росії йдеться про те, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення. Тобто держава має подбати про певний баланс між засобами впливу, адекватною оцінкою його протиправних дій та метою, якої хоче досягти держава.

На рівні національного процесуального закону (частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України) визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди обов`язково перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У параграфах 70-71 рішення по справі Рисовський проти України (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування , зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, параграф 120, Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, параграф 128, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, параграф 72, Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, параграф 51). Зокрема, на державні органи покладений обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (зокрема, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, параграф 74, Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, параграф 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), параграф 128, Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), параграф 119).

Принцип пропорційності має забезпечувати дотримання відповідного балансу між будь-якими зворотними наслідками, що можуть бути заподіяні правам, свободам або інтересам учасників правовідносин, а також поставленим цілям адміністративного договору. Принцип пропорційності передбачає (1) використання засобів, пропорційних до переслідуваних цілей, (2) забезпечення через здійснені заходи чіткої рівноваги між публічними інтересами з правами та інтересами приватних осіб.

За таких обставин рішення Цінівської сільської ради за області № 140/19-2019 від 11.07.2019 року “Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік” прийняте правомірно з урахуванням публічного інтересу щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень, покращення інвестиційного клімату в Україні для забезпечення ефективної реалізації поточних завдань і функцій держави.

З огляду на вказане суд визнає, що у справі, яка розглядається, відсутнє втручання держави в майнові права, воно є законним і є пропорційним указаній легітимній меті. Аналогічна позиція наведена в постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року, справа №357/14346/17.

Щодо офіційного оприлюднення спірного рішення, то суд зазначає наступне.

У пункті 2 оскаржуваного рішення зазначено, оприлюднити рішення на інформаційній дошці Цінівської сільської ради в день його прийняття та надати дане рішення для оприлюднення та ознайомлення на офіційному електронному сайті Рожнятівської районної державної адміністрації.

Позивач стверджує про відсутність публікації оскаржуваного рішення, в підтвердження чого посилається на акт від 03.07.2020 складеного в присутності в.о. старости Цінівського старостинського округу №4 ОСОБА_3 , діловода ОСОБА_4 та підприємців про те, що рішення Цінівської сільської ради від 11 липня 2019 року № 140/19-2019 не оприлюднювалось на інформаційній дошці в Цінівській сільській раді, не надано для оприлюднення на сайті Рожнятівської РДА і в засобах масової інформації.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав на те, що оскаржуване рішення було опубліковано на інформаційній дошці в Цінівській сільській раді. На підтвердження вказаної обставини відповідачем надано список із підписами депутатів Цінівської сільської ради сьомого демократичного скликання та працівників сільської ради, які засвідчують правдивість висвітлення рішення сесії сільської ради від 11.07.2019 на дошці оголошень, а саме, ОСОБА_3 (голова), ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 (бухгалтер)(а.с. 91). Водночас, відповідач підтвердив обставину не опублікування рішення на сайті Рожнятівської РДА.

В судових засіданнях було допитано шість свідків.

Свідок ОСОБА_15 посвідчила, що була депутатом Цінівської сільської ради, зокрема у 2019 році та була на сесії сільської ради і приймала участь у голосуванні за прийняття оскаржуваного рішення. Посвідчила що бачила оскаржуване рішення на дошці оголошень, а також як секретар сільської ради готувала вказане рішення до вивішування на дошці.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_21 суду повідомив, що був депутатом Цінівської сільської ради, та автоматично проголосував за прийняття оскаржуваного рішення, однак проект такого рішення не обговорювався, і йому було невідомо розміри ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 2020 рік які встановлювало прийняте рішення № 140/19-2019. Він не бачив публікації рішення від 11.07.2019 № 140/19-2019 на дошці оголошень в Цінівській сільській раді, однак після 11.07.2019 не приходив до Цінівської сільської ради аж до наступної сесії, яка відбулась через півроку. Посвідчив, що його дружина є платником вказаного податку.

ОСОБА_22 , як свідок суду надав такі показання. Зазначив, що його батько є власником нерухомого майна на території села Цінева та платником податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Вказане нерухоме майно ним орендується у батька та використовується у підприємницькій діяльності. Вказав що інколи він сплачує податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки замість батька, а про розмір такого податку дізнається із податкового повідомлення-рішення, що направляється податковим органом. Вважає, що рішення № 140/19-2019 не опубліковувалось на дошці оголошень, бо він його не бачив, хоча періодично відвідує приміщення Цінівської сільської ради.

Свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні посвідчив, що є платником податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки оскільки є власником нерухомого майна в селі Цінева, однак проживає поза межами вказаного населеного пункту. У зв`язку із здійсненням підприємницької на території села Цінева, регулярно навідується до села, однак про прийняття йому не було відомо. Вказує на те, що рішення від 11.07.2019 № 140/19-2019 не було опубліковано на дошці оголошень.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_24 суду посвідчила, що у 2019 році була секретарем Цінівської сільської ради, а наразі є діловодом Цінівського старостинького округу. Вказала на те, що рішення Цінівської сілької ради № 140/19-2019 від 11.07.2019 було опубліковано нею на дошці оголошень(інформаційному стенді) в приміщенні Цінівської сільської ради через два дні з дати його прийняття. Зазначила, що до її обов`язків як секретаря Цінівської сільської ради входила публікація на дошці оголошень рішень прийнятих Цінівською сільською радою протягом п`яти днів з дня їх прийняття. Щодо підписаного нею акту від 03.07.2020 про не опублікування рішення Цінівської сілької ради № 140/19-2019 від 11.07.2019, то пояснила, що підписала його на прохання в.о. старости Цінівського старостинського округу №4 ОСОБА_3 , у якого в кабінеті перебувала група підприємців та погрожували фізичною розправою. Додатково зазначила, що не є платником податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

ОСОБА_3 суду посвідчив, що 11.07.2020 депутатами Цінівської сільської ради було проголосовано та прийнято рішення № № 140/19-2019 “Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік”. Вказане рішення він бачив опублікованим на дошці оголошень в приміщені Цінівської сільської ради, оскільки кожного дня був на роботі та проходив повз неї. Таке рішення було вивішено на дошку оголошень через день або скоріше за все два з дати його прийняття. Вивішування рішень прийнятих Цінівською сільською радою на дошці оголошень здійснює секретар сільради або він особисто. Щодо акту від 03.07.2020 про не опублікування рішення Цінівської сілької ради № 140/19-2019 від 11.07.2019, посвідчив, що вказаний акт він підписав під тиском погроз з боку підприємців, які прибули до нього 03.07.2020 у зв`язку з незгодою із ставкою податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Такі підприємці перебуваючи в його кабінеті погрожували фізичною розправою, то з метою уникнення звернення до правоохоронних органів від підписав наданий йому акт. Однак такий акт ні ним особисто ні у його присутності не складався.

Надаючи оцінку показам свідків суд вказує на таке.

З огляду на встановлені обставини справи, суд звертає увагу на те, що свідок ОСОБА_23 , батько свідка ОСОБА_22 та дружина ОСОБА_21 є платника податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки відповідно до оскаржуваного рішення, відтак такі безпосередньо зацікавлені у задоволенні цього позову шляхом визнання протиправним та нечинним рішення Цінівської сільської ради № 140/19-2019 від 11.07.2019 року “Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік”, які підстави звільнення від сплати встановленого таким рішенням податку.

Однак, тільки з огляду на своє нейтральне становище фізична особа, як свідок, здатна об`єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися.

При цьому, вказані свідки не змогли назвати дати відвідування приміщення Цінівської сільської ради, тому встановити дати відсутності оскаржуваного рішення на дошці оголошень неможливо.

Відтак, з огляду на зацікавленість свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_22 та ОСОБА_21 у результаті розгляду цієї справи, суд критично оцінює покази об`єктивність наданих ними свідчень. Крім того, у наданих свідченнях ними не конкретизовано коли конктерно (дата) та за яких умов вони встановили відсутність оскаржуваного рішення на дошці оголошень. Водночас, свідок ОСОБА_21 вказав, що навідався до приміщення Цінівської сільської ради з дня прийняття оскаржуваного рішення тільки на наступну сесію яка відбулась через шість місяців.

Проте, суд надає перевагу показанням свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_3 та ОСОБА_15 , та враховує, що такі переконали в цілковитій відсутності будь-якої упередженості до позивача. Якщо зіставити всі покази цих свідків - вони не дають підстав сумніватися стосовно їх надійності. Було цілком очевидно, що такі свідки, усвідомлювали серйозність присяги, яку вони дали.

В процесі доказування можуть бути використані лише визнані достовірними показання свідка та інші відомості, адже це пов`язано із встановленням істини у справі, що не може ґрунтуватися на хибних, недостовірних відомостях.

Термін “достовірний” означає “який не викликає сумніву, цілком правильний, точний”. Оцінка достовірності показань полягає в тому, що: 1) вивчається особа, яка володіє відомостями про подію з точки зору її здатності дати правдиві і повні показання (висновок); 2) вивчається характер і умови виявлення матеріального об`єкта - носія інформації (предмет, який має ознаки речового доказу, документ); 3) аналізується зміст відомостей (послідовність і повнота викладення, наявність суперечностей, неточностей, упущень, обґрунтованості висновків, зроблених за даними науки, тощо); 4) інформація, яка одержана з певного процесуального джерела, порівнюється з інформацією, що отримана з інших процесуальних джерел.

Оцінка достовірності показань свідка залежить від характеру показань свідка. Для цього необхідно з`ясувати, джерелом якої життєвої обставини є ці показання, чи достатньо повно підтверджуються ці факти в показаннях, чи відноситься подія до обставин, що підлягають доказуванню, умови сприйняття обставин, прогалин в обґрунтуванні, логічність викладу показань тощо.

Насамкінець, оцінка достовірності залежить від співвідношення показань свідка з іншими доказами у провадженні з метою з`ясування суперечностей або узгодженостей між ними.

Відтак, суд бере також до уваги співвідношення показів цих свідків іншими доказами, а саме, із списком підписів депутатів та працівників Цінівської сільської ради щодо засвідчення публікації оскаржуваного рішення на дошці оголошень. При цьому, судом встановлено, що підписання акту ОСОБА_3 та ОСОБА_24 від 03.07.2020 супроводжував тиск застосування фізичного насильства відносно першого.

Отже, судом встановлено, що оприлюднення оскаржуваного рішення після його прийняття здійснене шляхом його розміщення на дошці оголошень сільської ради, що не суперечить приписам п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 15, ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року №2939-VI.

Таким чином, розміщення нормативного акту на дошці оголошень сільської ради за відсутності друкованих засобів масової інформації та офіційного сайту, переслідувало мету доведення рішення до найбільш широкого кола мешканців.

За таких обставин, з огляду на те, що відповідач оприлюднив оскаржуване рішення у спосіб, який гарантує доведення інформації до мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці, порядок оприлюднення регуляторного акта не було порушено.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що за правилами ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування визнаються незаконними в судовому порядку з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України.

Водночас, оскільки під час прийняття оспорюваного рішення відповідачем забезпечено доведення його змісту відповідній територіальній громаді, таке рішення прийнято на підставі та з дотриманням вимог податкового законодавства, в межах повноважень органу місцевого самоврядування, суд дійшов висновку про відсутність обставин для задоволення адміністративного позову.

Таким чином, суд визнає, що в межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, оскільки дії останнього щодо оприлюднення регуляторного акту відповідають встановленим правилам спеціального порядку оприлюднення таких актів, виходячи з комплексного аналізу статей 57, 58 Конституції України, Закону України Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2019 році» від 23.11.2018 року № 2628-VIII, частини п`ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Суд також зауважує, що прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2019 році» від 23.11.2018 року № 2628-VIII цілком узгоджується зі статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Захист власності), яка серед іншого визначає право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відтак, внесення змін до Податкового кодексу України та механізму прийняття рішень щодо місцевих податків органами місцевого самоврядування слід уважати законним втручанням держави у мирне володіння майном особи та таким, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Відповідна правова позиція була висловлена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 460/2565/18, від 09.07.2019 у справі № 766/10437/17, від 21.05.2019 у справі № 804/2375/18.

В частині посилань позивача на не оприлюднення Цінівською селищною радою Рожнятівського району Івано-Франківської області проекту рішення щодо встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно згідно вимог ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», суд зазначає наступне.

Згідно з ч.3 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Нормами п.1 ч.1 ст.5 цього Закону визначені способи оприлюднення проектів актів органів місцевого самоврядування: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом.

Аналіз приписів ч.11 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вказує на імперативний характер правила щодо обов`язкового оприлюднення органами місцевого самоврядування усіх проектів актів останніх, але з відсиланням на норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» в частині регулювання порядку такого оприлюднення.

Доказів оприлюднення проекту спірного рішення відповідачем не надано.

Водночас, не применшуючи значення дотримання строків оприлюднення проектів рішень органів місцевого самоврядування, які визначені чинним законодавством, суд вважає, що порушення процесуальної норми повинно бути підставою для скасування такого рішення лише за умови, якщо останнє за своєю суттю є необґрунтованим та/або незаконним й підлягало би скасуванню чи зміні навіть за відсутності вказаної підстави.

При цьому, суд враховує правову позицію, яка викладена в постанові Верховного Суду від 08.08.2019р. у справі № 810/1354/18, згідно якої саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його недійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. За принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

За таких умов, сам факт не оприлюднення проекту спірного рішення не може слугувати достатньою підставою для скасування правильного за своєю суттю рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків та зборів на відповідний період.

Оскарженим рішенням відповідача встановлений, місцевий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в тому числі визначені об`єкти оподаткування, платників податку, розмір ставки, податковий період, пільги із сплати такого податку.

Також, суд враховує, що визначення розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, тобто покладається на розсуд компетентного органу, а встановлений оспорюваний розмір ставки такого податку у повній мірі відповідає п. 266.5.1 ст. 266 Податкового кодексу України.

Консультативна рада європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41) у Висновку № 11 (2008), серед іншого, звернула увагу на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформованою, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Отже, обов`язок суду мотивувати прийняте ним рішення не можна сприймати буквально як необхідність відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту.

За таких обставин і правового врегулювання, а також висновку суду про не підтвердження позивачем протиправності оскарженого рішення та доведеність його правомірності відповідачем, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Зважаючи на висновок суду про безпідставність позовних вимог в силу норм статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню із відповідача суб`єкта владних повноважень.

Відповідачем не подано до суду будь-яких доказів про понесення ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

відповідач - Дубівська сільська рада Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 04355160, вул.Молодіжна, 1 село Дуба, Калуський район, Івано-Франківська область).

Суддя /підпис/ Микитин Н.М.

Рішення складене в повному обсязі 18 червня 2021 р.