Рішення № 98112354, 05.07.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2021 р. справа № 300/1042/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Біньковської Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства "Івано-Франківське міське комунальне підприємство телерадіокомпанія "Вежа" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 124283,27 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківського міського комунального підприємства телерадіокомпанія "Вежа" (надалі також ТРК «Вежа») про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 124283,27 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», не сплатив до 16.04.2020 адміністративно-господарські санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею у 2019 році.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити. Стверджує, що відповідач своєчасно та в повному обсязі, надавши інформацію про попит на вакансії підприємства, вжив усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам. Зазначає, що ТРК «Вежа» своєчасно подавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, проте осіб з інвалідністю направлено не було, також самостійно намагалось знайти на вільну вакансію особу з інвалідністю, що підтверджується поданими у 2019 році оголошеннями та ефірними довідками. Відтак відповідач вважає, що виконав всі вимоги законодавства, а тому відсутні правові підстави для притягнення його до відповідальності шляхом застосування адміністративно-господарських санкцій.

Позивач подав відповідь на відзив у якій заперечуючи доводи відповідача зазначає, що відповідачем не надано доказів створення робочого місця для особи з інвалідністю у 2019 році (відсутній наказ та штатний розпис), а повідомлення про працевлаштування осіб з інвалідністю у ЗМІ не є законодавчим аргументом виконання вимог ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Враховуючи вказане, а також відсутність доказів відмови осіб з інвалідністю працевлаштовуватись у відповідача вважає, що на ТРК «Вежа» покладається обов`язок по сплаті адміністративно-господарських санкцій. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

У поданому суду заперечені відповідач стверджує про надуманість тверджень позивача у відповіді на відзив, оскільки законодавцем не передбачено обов`язку роботодавця видавати окремі накази про створення робочого місця для осіб з інвалідністю чи якимось чином робити про це відмітку в штатному розписі. Просить в задоволенні позову відмовити.

Процесуальні строки в цій справі продовжені в силу дії пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

З 17.08.2020 по 29.09.2020, 08.02.2021 по 10.03.2021 головуючий суддя у справі перебувала у відпустці та на листку непрацездатності.

Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 19.05.2000 комунальне підприємство Івано-Франківське міське комунальне підприємство телерадіокомпанія "Вежа" зареєстроване як юридична особа, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, здійснює господарську діяльність та використовує найману працю, відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

27.02.2020 відповідачем подано позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми №10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 38 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність -1, і який працює на підприємстві. Кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідачем визначено в 1 особу. Фонд оплати праці штатних працівників визначено в розмірі 4690,40 (тис.грн.). Середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 123432,00 грн. в рік (а.с.4).

12.03.2020 позивачем направлено відповідачу лист-вимогу про перерахування адміністративно-господарських санкцій в розмірі 123431,58 грн. за 2019 рік за одну непрацевлаштовану особу з інвалідністю, в строк до 15 квітня 2020 року, отримання якого відповідач не заперечує (а.с.6).

Відповідно до розрахунку заборгованості, сума адміністративно-господарських санкцій за непрацевлаштування відповідачем однієї особи з інвалідністю становить 123431,58 грн., а також 851,69 грн. нарахованої пені, що в загальному складає 124283,27 грн. (а.с.5).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (надалі також - Закон №875-XII) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (частина 3 статті 18-1 Закону №875-XII).

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування та порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (надалі також - Порядок №70).

Цим Порядком передбачено, що звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом (пункт 2 Порядку №70).

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із частиною 2 статті 19 коментованого Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частини 3 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина 5 статті 19 Закону №875-XII).

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина 4 статті 20 Закону №875-XII).

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України слідує, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній станом на час спірних правовідноcин) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема, попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Згідно з пунктами 3, 5 розділу І названого Порядку Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця, та за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку (пункт 4 розділу І вказаного Порядку).

Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 24.03.2021 у справі 440/2371/19.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ фактично віднесено укладання трудового договору з осіб з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом України «Про зайнятість населення» та Порядком подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)";

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та Порядком № 70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

Таким чином, передбачена частиною 1 статті 20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплати адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Судом встановлено, що ТРК «Вежа» у 2019 році, а саме 22.01.2019, 18.04.2019, 20.05.2019 та 10.09.2019 подано до центру зайнятості звіти за формую № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» в яких зазначено про наявність вакантних робочих місць на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, зокрема, інваліди, за професіями (посадами) художник-графік, редактор музичний, телеоператор.

Також, відповідачем самостійно здійснювався пошук для працевлаштування осіб, які мають інвалідність, шляхом розміщення оголошень про вакантні посади в засобах масової інформації (« ТРК 3-Студія », в ефірі радіо «Вежа»), що підтверджується наданими суду ефірними довідками від 25.02.2019, 27.05.2019, 15.07.2019 та 08.10.2019, за посадою художника-графіка (а.с.29-32).

При цьому, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв таким особам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем, який є суб`єктом владних повноважень, суду не надано.

Таким чином, матеріали справи свідчать про належне виконання відповідачем обов`язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв`язку з чим відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 124283,27 грн.

Враховуючи вищенаведене, підстави для задоволення позову відсутні.

Стосовно зазначеного відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань позивача на користь Івано-Франківського МКП телерадіокомпанія «Вежа» витрат на професійну (правничу) допомогу в розмірі 5000,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі також - Закон №5076-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, значення спору для сторони тощо.

Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу у цій справі надавалася відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги від 15.06.2020 за №Ю-15/06 (а.с. 33), укладеного між «Адвокатським бюро «Андрія Устінського» та Івано-Франківським міським комунальним підприємством телерадіокомпанія «Вежа», предметом якого є надання правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених договором. У пункті 1.2. вказаного договору зазначено, що на виконання доручення «Клієнта» «Адвокатське бюро» надає наступні послуги: представництво прав та законних інтересів «Клієнта» у Івано-Франківському окружному адміністративному суді по справі №300/1042/20 за позовом Івано-Франківського обласного фонду соціального захисту інвалідів до «Клієнта» про стягнення адміністративного-господарських санкцій і пені, здійснення аналізу поданої позовної заяви та доданих до них документів; надання «Клієнту» правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань пов`язаних зі справою №300/1042/20, складення заяв по суті справи та заяв з правових питань, інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів «Клієнта», недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення у зв`язку із розглядом судом справи №300/1042/20; надання «Клієнту» інших видів правової допомоги, визначених чинним законодавством, спрямованим на захист його прав та законних інтересів по справі №300/1042/20.

Також відповідачем надано суду акт наданих послуг до договору про надання правової (правничої) допомоги від 18.06.2020 (а.с.36), згідно із яким «Адвокатським бюро Андрія Устінського» надано правничу допомогу наступного характеру:

- вивчення позовної заяви Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та доданих до неї доказів, збір необхідної інформації та доказів у «Клієнта», вивчення законодавчої бази, проведення зустрічі з «Клієнтом» для узгодження правової позиції - вартість 2000 грн. (4 години);

- написання відзиву на позовну заяву - вартість 3000 грн. (6 годин).

Загальна вартість виконаних робіт (надання послуг) згідно вказаного акту становить 5000,00 грн.

Відповідно до квитанції від 19.06.2020 №175 Івано-Франківське МКП телерадіокомпанія «Вежа» сплатило «Адвокатському бюро Андрія Устінського» кошти в розмірі 5000,00 грн. за адвокатські послуги згідно договору про надання правової (правничої) допомоги від 15.06.2020 за №Ю-15/06 та акту наданих послуг від 18.06.2020 (а.с.37).

У той же час, суд, аналізуючи здійснені адвокатом послуги за критеріями, визначеними у ч.5 ст.134 КАС України та на предмет "неминучості" - критерію, що застосовується Європейським судом з прав людини, зазначає таке.

Стосовно судових витрат на професійну правничу допомогу у виді проведення вивчення позовної заяви Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та доданих до неї доказів, збір необхідної інформації та доказів у «Клієнта», вивчення законодавчої бази, проведення зустрічі з «Клієнтом» для узгодження правової позиції, при затраченому часі чотири години, вартість - 2000,00 грн. суд вказує, що зазначена послуга не містять будь-яких даних про об`єм робіт та не підтверджена доказами.

Такими доказами могли б бути роздруковані судові рішення, матеріали та законодавча база, яка опрацьовувалась адвокатом, або ж це могло бути оформлено у вигляді довідки, яка встановлює, що саме проаналізовано й опрацьовано адвокатом, та до яких висновків він прийшов, або будь-які юридичні результати роботи, які були зроблені у ході підготовки до справи.

На переконання суду, з огляду критеріїв розумності, виправданості, співмірності із складністю справи, враховуючи те, що справа розглядалася в спрощеному провадженні, без виклику сторін та інших учасників справи вартість заявленої до відшкодування суми вказаної послуги є завищеною на 1000,00 грн. (із розрахунку вартості однієї години роботи адвоката - 500,00 грн.).

Щодо правової допомоги у виді складання відзиву на позовну заяву, вартість якої визначена в розмірі 3000,00 грн., (1 документ (6 годин)), суд також вважає, що вказана сума є завищеною та недостатньо обґрунтованою.

Заявлений розмір витрат являється неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатами та із обсягом наданих адвокатами послуг (виконаних робіт). При цьому, викладені у відзиві заперечення проти позову містяться на чотирьох з половиною аркушах.

Отже, в цій частині заяви суд вважає вартість заявленої до відшкодування суми вказаної послуги завищеною на 1000,00 грн.

Враховуючи наведене, виходячи із обставин справи, критерію пропорційності, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань позивача на користь відповідача, у загальному розмірі 3000,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь комунального підприємства "Івано-Франківське міське комунальне підприємство телерадіокомпанія "Вежа" понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13662300, вул. Гуцульська, 9, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76007),

відповідач - комунальне підприємство Івано-Франківське міське комунальне підприємство телерадіокомпанія "Вежа" (код ЄДРПОУ 30107672, вул. Галицька, 22, м.Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018).

Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.