Рішення № 98111615, 05.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2021 р. Справа№200/5043/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (ЄДРПОУ 23313902, адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, 2) про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України про визнання неправомірними дій щодо відмови у виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.02.2018 року; визнання неправомірними дій щодо відмови у перерахунку та виплаті індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 16.09.2016 по 16.02.2018 року із розрахунку базовий місяць - січень 2008 року; визнання неправомірними дій щодо відмови у перерахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільнення в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби з урахуванням винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичної операції, інших заходах в умовах особливого періоду; зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.02.2018 року; зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 16.09.2016 по 16.02.2018 року із розрахунку базовий місяць - січень 2008 року; зобов`язання нарахувати та виплатити з 16.09.2016 по 16.02.2018 року одноразову грошову допомогу при звільнення в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби з урахуванням винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської федерації чи в антитерористичної операції, інших заходах в умовах особливого період, з урахуванням виплаченої суми; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 31.10.2018 по 01.04.2021 року, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення 287,32 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання неправомірними дій щодо відмови у виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.02.2018 року, та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.02.2018 року.

За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Так, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем при здійсненні розрахунку при звільненні не включено до складу витрат грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; індексацію грошового забезпечення, із розрахунку базовий місяць - січень 2008 року; до одноразової вихідної допомоги при звільненні не врахована доплата в операції за участь об`єднаних сил, оскільки на день звільнення обліковувався в списках осіб, які безпосередньо брали участь в ООС. Позивач вважає, що такими діями порушено його право на отримання вказаних виплат, у зв`язку з чим відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення - 287,32 грн.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.02.2021 року у справі №200/11775/20-а виплачено компенсацію за 56 невикористаних календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Крім того, врахування базового місяця - січень 2008 року для проведення індексації буде неправомірним та порушувати вимоги постанови КМУ №1013. Визначення базового місяця є виключною компетенцією відповідача. Крім того, зазначив, що виплата винагороди військовослужбовцям за участь у воєнних конфліктах, у заходах із забезпечення НБО чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду є способом заохочення особового складу, та не має постійного характеру. Зазначена вимога не включена до місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова допомога. Крім того, зазначив, що у 2016-2018 роках індексація грошового забезпечення не нараховувалась у зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Білогірським РВ ГУМВС України в Криму 25 жовтня 1997 року), РНОКПП НОМЕР_1 , є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 . (а.с. 5,10)

Відповідач - Військова частина 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 23313902) є суб`єктом владних повноважень в розумінні ст. 46 КАС України.

Наказом командира Військової частини 3035 Національної гвардії від 16.02.2018 року №36 ОСОБА_1 , звільненого наказом командувача Національної гвардії України від 09.02.2018 №15 о/с з військової служби у запас виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 16.02.2018 року. (а.с. 8)

Відповідно до довідки Військової частини 3035 Національної гвардії №22/1412 від 11.09.2020 року ОСОБА_1 з 16.09.2016 по 24.10.2016, з 09.11.2016 по 23.01.2017, з 26.01.2017 по 13.03.2017, з 16.03.2017 по 20.03.2017, з 24.03.2017 по 25.04.2017, з 06.05.2017 по 02.06.2017, з 08.07.2017 по 06.08.2017, з 19.08.2017 по 19.12.2017, з 06.01.2018 по 16.02.2018 року безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції в м. Слов`янськ Донецької області. (а.с. 12)

На адвокатський запит представника позивача із заявою з питань виплати індексації грошового забезпечення, донарахування доплати за участь в операції об`єднаних сил, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, відповідач надав відповідь листом від 06.04.2021 року №40/35/32-553/АЗ, відповідно до якої ОСОБА_1 була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби, до складу якої включено посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за виконання особливо важливих завдань та премії. Згідно наказу МВС України від 04.07.2014 року №638 інші види грошового забезпечення до ОГД при звільненні не включаються. Також, останнім базовим місяцем для нарахування індексації січень 2018 року. Право на отримання індексації настало в листопаді 2018 року. Кошторисом військової частини не передбачені виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасникам бойових дій за 2016-2018 роки. Середньоденне грошове забезпечення складає 287,32 грн. (а.с. 14)

Відповідно до довідки Військової частини 3035 Національної гвардії №183 від 21.05.2021 року компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 років, згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.02.2021 року у справі №200/11775/20-а була виплачена платіжним дорученням №982 від 29.04.2021 року в сумі 11883,76 грн. розмір середньоденного грошового забезпечення на день звільнення 16.02.2018 року складає 378,35 грн.

Спірні правовідносини виникли з приводу невиплати відповідачем індексації грошового забезпечення за період з 16.09.2016 по 16.02.2018 року, та неврахування при виплаті одноразової грошової допомоги при звільнення в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичної операції, інших заходах в умовах особливого періоду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Згідно ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (надалі - Закон № 1282-ХІІ), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч. 1 № 1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

Стаття 3 Закону України № 1282-ХІІ передбачає, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок № 1078).

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка, а з 2016 року - 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується з 01.12.2015 року).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.

Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому, суд звертає увагу, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.08.2019 року по справі №825/694/17, яка враховується відповідно до положень частини 5 статті 242 КАС України.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача про відсутність можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України через брак коштів, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

На час прийняття позивача на військову службу (27.03.2015 року) діяв абзац 3 п. 10-1 Порядку № 1078, за правилами якого обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.

У подальшому пункт 10-2 Порядку № 1078, викладений в новій редакції постановою КМУ № 1013 від 09.12.2015 року, згідно з якою внесені зміни: поширено його положення для новоприйнятих працівників з 1 грудня 2015 року.

Таким чином, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Разом з тим, стосовно застосування базового місяця - січня 2008 року до даного періоду, то суд враховує висновки Верховного Суду до даних правовідносин, які викладені у постанові від 15.10.2020 року у справі 240/11882/19.

Верховний Суд наголосив, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача діючим законодавством покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.

Крім того Верховний Суд зазначив, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Подібна правова позиція раніше була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 року у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 року у справі №822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 року у справі № 803/1565/17.

Тобто, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації та які суми індексації будуть нараховані в дійсний час є компетенцією відповідача, тому вимоги позивача щодо застосування місяця для обчислення споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01.01.2016 по 31.03.2017 року включно є передчасними.

Отже, беручи до уваги висновки Верховного Суду у справі 240/11882/19, враховуючи, що позивачеві у спірний період з 01.01.2016 року по 31.03.2017 року, індексація не була нарахована та виплачена, то підстави для зобов`язання відповідача застосувати базовий місяць відсутні, оскільки в даній частині права позивача ще не порушені.

При цьому, як зазначено вище, нарахування суми індексації за певний період, на переконання суду, належить до дискреційних повноважень відповідача відповідно до висновку Верховного Суду.

Стосовно позовних вимог щодо неврахування при виплаті одноразової грошової допомоги при звільнення в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичної операції, інших заходах в умовах особливого періоду, суд зазначає наступне.

Правовідносини які склалися між сторонами регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232 (надалі Закон № 2232), Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011 (надалі Закон № 2011), постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (надалі Постанова № 704), Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особами, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (надалі Порядок № 260), , Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (надалі Положення).

Згідно із частиною 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011 (надалі Закон № 2011), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011 встановлено, що до складу грошового забезпечення входять:посадовий оклад, оклад за військовим званням;щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно із частиною 4 ст. 9 Закону № 2011, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до абзацу третього п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, та яке саме грошове забезпечення повинно включатися при обрахунку розміру цієї вихідної допомоги при звільненні.

Згідно із частиною четвертої статті 2 Закону №2232 порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 40 Закону №2232 гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Частиною першою статті 9 Закону №2011 обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону №2011 встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно із частиною четвертою цієї ж статті, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з ч.2 ст.15 Закону № 2011, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

З матеріалів справи вбачається та цю обставину не заперечував відповідач в наданому відзиві, що винагороду за участь у антитерористичній операції до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011 Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

При визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних або тих, що виплачуються раз на місяць.

Оскільки останні 24 місяці перед звільненням винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції, нараховувалася і виплачувалася позивачеві щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Отже, у зв`язку з тим, що позивач винагороду за участь в АТО отримував щомісячно під час проходження служби і вона входила до складу грошового забезпечення, то, відповідно, вказана складова повинна включатися до розрахунку грошової допомоги військовослужбовців при звільненні.

За такого правового регулювання та обставин справи суд вважає, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, винагороду за участь в АТО у розмірі 50% грошового забезпечення.

Таким чином, в цієї частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 31.10.2018 по 01.04.2021 року, суд зазначає наступне.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби позивача.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 року у справі № 21-8а15.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд вказує про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Водночас, на переконання суду, вимога позивача стягнути з Військової частини 2276 на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплаті компенсації за речове майно) задоволенню не підлягає.

Так, Конституційним Судом України у рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, суд звертає увагу позивача, що його вимога про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, є передчасною та, відповідно, не може бути задоволена судом.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17 у справах щодо аналогічного предмета спору. Зокрема, при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач, ОСОБА_1 . відповідно до п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, як учасник бойових дій.

У зв`язку з перебуванням судді Троянової О.В. у щорічній додатковій відпустці розгляд справи проводиться у перший робочий день.

На підставі положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (ЄДРПОУ 23313902, адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, 2) про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 16.09.2016 по 18.02.2018 року включно.

Зобов`язати Військову частину 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (ЄДРПОУ 23313902, адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, 2) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 16.09.2016 по 18.02.2018 року включно.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнення в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби з урахуванням винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичної операції, інших заходах в умовах особливого періоду.

Зобов`язати Військову частину 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (ЄДРПОУ 23313902, адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, 2) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) одноразову грошову допомогу при звільнення в розмірі 50 відсотків за кожний повний календарний рік служби з урахуванням винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичної операції, інших заходах в умовах особливого періоду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі в нарадчій кімнаті 05 липня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Перший апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Троянова