Рішення № 98084716, 05.05.2021, Броварський міськрайонний суд Київської області

Україна

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

провадження № 2/361/922/21, cправа № 361/5208/20

05.05.2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

«05» травня 2021 року м.Бровари Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Василишина В.О.,

за участю секретаря судових засідань - Шаварин С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛМПАК» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення грошової компенсації у зв`язку із порушенням строку проведення повного розрахунку та моральної шкоди,

в с т а н в о в и в:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, в якому просить стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛМПАК» (далі - ТОВ «ВАЛМПАК») грошову компенсацію за не використану відпустку за період роботи з 22 жовтня 2012 року по

23 серпня 2019 року у розмірі - 18 642 грн. 05 коп., середній заробіток у розмірі - 4 787 грн. 39 коп. за місяць, за весь період затримки повного розрахунку починаючи із серпня 2019 року по день ухвалення судового рішення, що на день подачі позовної заяви складає 12 місяців у сумі

- 57 448 грн. 68 коп., а також моральну шкоду у розмірі - 50 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування вимог зазначається, що позивач у період з 22 жовтня 2012 року по

23 серпня 2019 року працювала на посаді бухгалтера адміністративного відділу у ТОВ «ВАЛМПАК». На підставі наказу № 39/19-к від 23 серпня 2019 року її звільнено із займаної посади згідно зі статтею 38 КЗпП України. При звільнення із позивачем не проведено повного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за всі періоди невикористаної відпустки за період роботи з 22 жовтня 2012 року по 23 серпня 2019 року у розмірі - 18 642 грн. 05 коп. У зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні позивач відповідно до статті 117 КЗпП України зобов`язаний сплатити середній заробіток за весь час затримки, а також моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав.

Ухвалою суду від 10 серпня 2020 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, 05 травня 2021 року її представник ОСОБА_2 подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність у заочному порядку.

Відповідач ТОВ «ВАЛМПАК» у судове засідання представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством. Причини неявки суду неповідомлені. 27 листопада 2020 року та 02 грудня

2020 року від директора ТОВ «ВАЛМПАК» до суду надійшли заяви про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням всіх співробітників на самоізоляції. Отже, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, відповідач правом подати відзив не скористався.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи згідно із положеннями статті 280 ЦПК України.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що сторони у справі перебували у трудових відносинах.

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 на підставі наказу № 27/12-к від

22 жовтня 2012 року прийнята на посаду бухгалтера адміністративного відділу ТОВ «ВАЛМПАК».

Відповідно до наказу № 39/19-К від 23 серпня 2019 року ОСОБА_1 звільнена із займаної посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП.

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Держпраці у Київській області проведено позаплановий захід державного нагляду ТОВ «ВАЛМПАК» у частині невиплати при звільненні ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку. Так, із листа Головного управління Держпраці у Київській області від 28 серпня 2020 року № 44/2-Є-4225-5539 вбачається, що при звільненні ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористані 48 календарних днів відпустки за період роботи з 22 жовтня 2014 року по 17 жовтня 2016 року у розмірі - 5 857 грн. 44 коп. У період з 17 жовтня 2016 року по 23 серпня 2019 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня

1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року № 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має разовий характер (див. постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18, від 11 лютого 2019 року у справі № 2609/11956/12-ц, провадження № 61-43353св18, від 05 червня 2019 року у справі № 694/215/16-ц, провадження № 61-37406св18).

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні

2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Пунктом 10 Порядку № 100, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При розгляді даної справи по суті встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах у період з 22 жовтня 2012 року по 23 серпня 2019 року. У рахунок стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки позивач зазначає суму - 18 642 грн.

05 коп. Разом з тим, наявність заборгованості саме у такому розмірі жодним належним доказом не підтверджена. З листа Головного управління Держпраці у Київській області встановлено нарахування позивачу компенсації за невикористані дні відпустки за період роботи з

22 жовтня 2014 року по 23 серпня 2019 року у розмірі - 5 857 грн. 44 коп. Вказану суму компенсації суд приймає за основу та вважає, що вона підлягає стягненню на користь позивача. При цьому суд враховує, що у період з 17 жовтня 2016 року по 23 серпня 2019 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки, то підстав для задоволення даної вимог суд не вбачає з підстав недоведеності вимог у цій частині.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Суд враховує, що позивач звільнилася із роботи за власним бажанням у серпні

2019 року, при цьому лише у серпні 2020 року звернулася до суду із даним позовом. У заяві про розгляд справи у відсутність представник позивача зазначив, що позивач отримувала заробітну плату у ПАТ «ОТП Банк», разом з тим, виписки по рахунку позивачем до суду надано не було, відповідне клопотання щодо витребування доказів не заявлено. У позовній заяві позивачем зазначено, що розрахунок середнього заробітку здійснено на підставі даних на сайті Пенсійного фонду України, при цьому будь-яких доказів, які б підтверджували ці обставини до суду не надано. Зазначені позивачем величини середніх заробітків будь-яким належним доказом не підтверджені. Зазначений позивачем розрахунок середнього заробітку з жовтня 2016 року по серпень (включно) 2019 року суд взагалі не приймає, так як позивач перебувала у відпустці, про що зазначено вище.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, то суд керується наступним.

Частиною першої статті 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

При цьому, порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.

Відповідно до положень статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Виходячи з наведеного вище, можна дійти висновку, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових відносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, затримка виконання рішення про поновлення на роботі, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (висновки Верховного Суду України, викладені в постанові № 6-23цс12 від 25 квітня

2012 року).

Розмір відшкодування у кожній конкретній справі різниться з огляду на різні фактичні обставини справи та характер правопорушення і визначається судом за сукупністю передбачених законом обставин, які дають підстави для відшкодування моральної шкоди, враховуючи при цьому ефективність такого розміру відшкодування.

Право вирішувати належність та розмір відшкодування моральної шкоди законодавцем залишено за судом, оскільки в чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено.

При цьому, суд не зобов`язано наводити розрахунків, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні лише відповідні мотиви.

У даному випадку з огляду на встановлені у судовому засіданні обставини, підстав для стягнення моральної шкоди судом не встановлено. Таким чином, у задоволенні даної вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стягненню із відповідача на користь держави підлягає судовий збір у розмірі - 840 грн. 80 коп.

На підставі викладеного та керуючись статтями 263-265 ЦПК України, Броварський міськрайонний суд Київської області

в и р і ш и в:

Позов - задовольнити частково.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛМПАК» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі

- 5 857 (п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят три) грн. 44 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛМПАК» на користь держави судовий збір у розмірі - 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Сторони у справі:

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «ВАЛМПАК» (код ЄДРПОУ: 36058469, місцезнаходження: Київська область, місто Бровари, вулиця Січових Стрільців, 1);

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивачем рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя В.О.Василишин