Рішення № 98079933, 24.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2021 р. Справа№200/1700/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., при секретарі судового засідання Заїченко Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати та виплатити страхові виплати,

В С Т А Н О В И В:

16 лютого 2021 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати та виплатити страхові виплати.

В обґрунтування позову Позивач зазначив, що є отримувачем страхових виплат, у даний час перебуває на обліку у Відповідача. Однак відповідач страхові виплати з 01 травня 2016 року по 04 лютого 2020 року не виплатив. Позивач вважає бездіяльність Відповідача щодо невиплати страхових платежів у визначений період такими, що порушують його конституційні права, Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Ухвалою суду від 18 лютого 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачем станом на час розгляду справи до суду надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач зазначає, що у жовтні 2014 року позивач отримував страхові виплати у Дніпропетровській області, з травня 2015 року по квітень 2016 року отримував виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Маріуполі Донецької області. Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Маріуполі Донецької області припинені всі страхові виплати по справі з 01 травня 2016 року у зв`язку із закінченням терміну дії довідки ВПО потерпілого. Зазначає, що позивач своїм правом на продовження соціальних виплат з травня 2015 року не скористався, доказів звернення до будь-якого відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України до позовної заяви не надав.

Ухвалою від 19 квітня 2021 року розгляд справи за позовом вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Ухвалою від 08 червня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 24 червня 2021 року о 15:00 год.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є отримувачем щомісячних страхових виплат у зв`язку з професійним захворюванням, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач отримував страхові виплати у Дніпропетровській області, з травня 2015 року по квітень 2016 року отримував виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Маріуполі Донецької області, дана обставина визнається сторонами.

З адвокатського запиту представника позивача Бондар А.В. вбачається, що адвокат звернувся з проханням нарахувати та виплати страхових виплат позивачу, 1970 р.н., за період, починаючи з червня 2014 року по теперішній час; надати заяву (ви) позивача про поновлення страхових виплат після червня 2014. Надати рішення (постанова, рішення, тощо) про поновлення та припинення страхових виплат позивачу за весь період, починаючи з червня 2014 рок у ввірених Вам відділеннях, а також надати строк заборгованості ОСОБА_1 зі страхових виплат.

У відповіді від 08 лютого 2021 року № 01-04/15-269 на звернення адвоката, відповідач зазначив, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Торезі Донецької області. З червня 2014 року м. Торез (з 12 травня 2016 року - м. Чистякове) знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно Переліку населених пунктів, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р. ОСОБА_2 як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у жовтні 2014 року у Павлоградському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. У травні 2015 року ОСОБА_2 як внутрішньо переміщеній особі продовжено страхові виплати Маріупольськім міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. У липні 2015 року йому виплачено заборгованість за період з 01 червня 2014 року по 30 вересня 2014 року та з 01 листопада 2014 року по 30 квітня 2015 року. З 01 травня 2016 року потерпілому припинено нарахування щомісячних страхових виплат у зв`язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи. Надалі, ОСОБА_2 як внутрішньо переміщена особа із заявою про продовження страхових виплат до будь-яких відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області не звертався. У зв`язку з тим, що управлінню не відомо з травня 2016 року місцезнаходження ОСОБА_1 на території підконтрольній українській владі та сам факт перебування його в живих, засоби зв`язку з ним, а сам позивач на зв`язок з управлінням не виходить, просить представника, повідомити йому, що у відповідності до постанови правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 року № 27 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб» для продовження раніше призначених страхових виплат йому необхідно до будь-якого обласного управління (відділення) подати такі документи: заяву, копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, копію паспорта або документа, що посвідчує особу та інше.

Відповідач в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Статтею 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

У відповідності до вимог ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат, передбачених діючим законодавством.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.

Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Суд зазначає, що ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа „Мюллер проти Австрії").

У рішенні від 8 липня 2004 року "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров`я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, як Законом України "Про запобігання та протидії дискримінації в Україні", так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначених йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Одночасно суд зазначає, що згідно матеріалів справи, нарахування та виплата позивачу страхових виплат припинена з 01 травня 2016 року, отже позовні вимоги підлягають задоволенню саме з 01 травня 2016 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, не виплачуючи страхові виплати позивачу за період з 01.05.2016 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 7 статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Суд враховує, що Позивач, вимоги якого виникли у зв`язку із тим, що попередньо призначені йому суми страхових виплат не отримані ним з вини органу Фонду, і ці вимоги спрямовані на виплату йому призначених страхових виплат за минулий час. Та такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що Відповідачем не доведено правомірність не виплати раніше призначених страхових виплат Позивачу.

Також суд зазначає, що згідно положень ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідачем визнається відсутність сплати позивачу виплат з 01 травня 2016 року, отже суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, з метою відновлення порушених прав позивача, необхідно вийти за межі позовних вимог, визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати страхових виплат позивачу та зобов`язати відповідача відновити нарахування та виплату позивачу щомісячної страхової виплати та сплатити заборгованість починаючи з 01 травня 2016 року.

Що стосується встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки Позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що Відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн., суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача судового збору у розмірі 908,00 грн. на користь Позивача.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати та виплатити страхові виплати - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01 травня 2016 року.

Зобов`язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5, код в ЄДРПОУ 41325231) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати та сплатити заборгованість починаючи з 01 травня 2016 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу, його вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 24 червня 2021 року.

Повний текст рішення складений та підписаний 05 липня 2021 року.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Шинкарьова