Рішення № 98079498, 19.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року Справа № 160/11802/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 , в якій просить:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту патрульної поліції матеріальну шкоду у розмірі 6 902,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за висновками службового розслідування встановлено, що інспектором взводу № 2 роти № 1 батальйону № 1 полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції ОСОБА_1 під час несення служби було пошкоджено нагрудний відеореєстратор серії № АЕ-00037, чим заподіяно матеріальну шкоду Департаменту патрульної поліції в розмірі 6 902,06 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2020 позовну заяву Департаменту патрульної поліції було залишено без руху, у зв`язку з невідповідністю останньої вимогам ст. 161 КАС України.

На виконання вимог ухвали суду, позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 відкрито провадження у справі № 160/11802/20 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копія ухвали про відкриття провадження була направлена на адресу відповідача рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.

16.04.2021 на адресу суду повернувся конверт з відміткою «за закінченням терміну зберігання», який долучений до матеріалів справи.

Згідно Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку» від 05.03.2009 року № 270 (зі змінами та доповненнями), поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі неможливості їх вручення, у тому числі, у разі закінчення встановленого терміну зберігання.

Відповідно до ч. 11 ст. 126 КАС України, розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Будь-яких клопотань та відзиву на позов у встановлений судом строк до суду не надходило, причин поважності його неподання також не повідомлено.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 25.11.2018 оператором комп`ютерного набору відділення зв`язку та телекомунікацій ППП в м. Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області ДПП складено доповідну про те, що персональний відеореєстратор № АЕ-00037 інвентарний № 10431840 здано з явними ознаками пошкодження, а саме пошкоджений корпус, відламаний об`єктив та вигнута палата, відеореєстратор не вмикається. Відеореєстратор здав інспектор взводу № 2 роти № 1 батальйону № 1 ОСОБА_1

Висновком службового розслідування від 09.01.2019 за фактом порушення службової дисципліни ОСОБА_1 встановлено, що внаслідок низького рівня службової дисципліни інспектор взводу № 2 роти № 1 батальйону 1 полку ПП в м. Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області ДПП лейтенант поліції ОСОБА_1 допустив пошкодження нагрудного відео реєстратора № АЕ-00037 інвентарний № 10431840 під час несення служби 25.11.2018.

Відповідно до відомостей інвентарної картки № ДППОЗ-6.3764 обліку об`єкта основних засобів вартість персонального відеореєстратора № АЕ-00037 інвентарний № 10431840 становить 6 902,06 грн.

Відповідно до звіту № 19-12-05-060ДПП про виявлені несправності, спосіб та вартість відновлення працездатності обладнання виданою ТОВ «НК ІТ-ПРОЕКТ (код ЄРДПОУ 33786763) внаслідок отриманих пошкоджень відновлення працездатності відеореєстратора недоцільно.

У зв`язку з не відшкодуванням відповідачем вказаної суми в добровільному порядку, позивач звернувся з позовом до суду.

У силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Пунктами 1, 2, 8 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

За п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, відповідач, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, завдав шкоду державі в особі Департаменту патрульної поліції шляхом пошкодження майна у період здійснення ним повноважень, пов`язаних із виконанням його службових обов`язків.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

З огляду на зазначені вимоги закону, указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з військової служби.

Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 23.01.2019 року в справі № 825/730/16 (провадження № 11-934апп18) та від 13.02.2019 року в справі № 636/93/14-ц (провадження № 14-524цс18).

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Статтею 17 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Стаття 60 Закону України «Про Національну поліцію» визначає, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 19 Закону «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Згідно з п. 23 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затверджене постановою КМУ УРСР від 29.07.1991 № 114) особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.

Щодо наявності підстав для стягнення з відповідача майнової шкоди у повному розмірі, слід зазначити наступне.

За правилами, встановленими в п. 1 розділу 1 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі (затверджено Постановою Верховної Ради України 25.06.1995 № 243/95-ВР, було чинне на час виникнення спірних правовідносин), яке поширюється також на осіб рядового та начальницького складу МВС України, це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності осіб винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків. Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до п. 2 розділу 1 Положення відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати. Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

Пунктом 3 Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов`язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов`язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.

Відповідно до п. 16 Положення розмір заподіяної державі шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних обліку виходячи з вільних оптово-роздрібних чи договірних цін, що діють на період розгляду питання про матеріальну відповідальність, а в разі відсутності таких даних - за цінами, що обчислюються в порядку, який визначається Міністерством економіки України. Обчислення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, провадиться з урахуванням зносу військового майна за встановленими нормами.

Згідно з п. 10 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов`язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення. Військові будівельники військово-будівельних частин, окремих батальйонів і рот у випадках, передбачених цим пунктом, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше середньомісячної заробітної плати. За пошкодження, псування або втрату через необережність майна, виданого військовослужбовцям і призваним на збори військовозобов`язаним на період зборів в особисте користування, вони несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення.

Пунктом 13 вказаного Положення визначені випадки повної та підвищеної відповідальності. Так, Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

Тобто, виходячи із обставин справи відповідач мав би нести обмежену матеріальну відповідальність, бо умови, визначені п. 13 Положення судом не встановлені, а позивачем не доведені.

Також, п. 5 Положення передбачено, що час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов`язаного може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.

Суд зауважує, що виходячи із загального строку позовної давності в три роки (ст. 257 ЦК України) позивач не пропустив строку, в межах якого може звернутись з вимогою про захист свого цивільного права. Проте, до правовідносин, що виникли між сторонами як працівником та роботодавцем слід застосувати спеціальну позовну давність встановлену ч. 3 ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановляється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Як роз`яснено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Пропуск вказаного ч. 3 ст. 233 КЗпП України строку для звернення до суду є підставою для відмови у позові.

Як підтверджено матеріалами справи, саме висновком службового розслідування від 09.01.2019 за фактом порушення службової дисципліни було встановлено пошкодження нагрудного відеореєстратора № АЕ-00037 інвентарний № 10431840 під час несення служби 25.11.2018.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що строк, встановлений ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення до суду для позивача почав спливати саме з 09.01.2019, тобто з моменту виявлення порушення права позивача.

Так, із позовною заявою до суду Департамент звернувся 25.09.2020 року, тобто, з огляду на вищевикладені обставини, з порушенням строку встановленого ч. 3 ст. 233 КЗпП України, що має наслідком відмови позивачу у судовому захисті.

Така правова позиція висловлена у правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 07.12.2016 року № 6-1884цс16.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, позовні вимоги Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 19.04.2021 року.

Суддя А. Ю. Рищенко