Рішення № 98078715, 30.06.2021, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Шевченко С. В.

Справа № 644/4292/21

Провадження № 2/644/1973/21

30.06.2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року Орджонікідзевський районний суд м.Харкова у складі: головуючого судді Шевченка С.В., за участю секретаря судового засідання Коломієць О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсацію втрати частини заробітку та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом.

В обґрунтування вимог позивач вказала, що вона працювала на підприємстві з 03.12.201991 року. За час роботи відповідач нерегулярно проводив виплати заробітної плати. На підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України позивач була звільнена з підприємства за власним бажанням 21.10.2020 року. Після звільнення відповідач не здійснив з нею остаточний розрахунок по заробітній платі. Розрахунок з позивачем був проведений підприємством лише 22.03.2021 року. Оскільки заборгованість по заробітній платі їй своєчасно не була виплачена, позивач просить стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки розрахунку з 26.01.2021 року по 22.03.2021 року в розмірі 17850 грн. 69 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 1944 грн. 44 коп., моральну шкоду в розмірі 8 000 грн. та судові витрати. При цьому позивач вказала, що судом 25.01.2021 року був винесений судовий наказ, яким з підприємства на її користь стягнуто заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні за період з 22.10.2020 року по 25.01.2021 року.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 19.05.2021 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадженні з викликом сторін.

В судове засідання позивач не з'явилася, через канцелярію суду подав заяву, в якій зазначила, що наполягає на задоволенні позовних вимог та просить їх задовольнити, розгляд справи просила проводити у її відсутність.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки-повідомлення про виклик у судове засідання за місцем знаходження юридичної особи.

24.06.2021 року через канцелярію суду надійшов відзив підприємства на позовну заяву, з тексту якого вбачається, що відповідач частково погодився з вимогами позивача.

Представник відповідача вказав, що звертає увагу, що судовим наказом №644/329/21 від 25.01.2021 року з відповідача на користь позивача була стягнута сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2020 року по 25.01.2021 року в розмірі 29751 грн.15 коп. При розрахунку розміру середнього заробітку просив врахувати наданий ним розрахунок, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати - 457 грн. 71 коп. та графіка роботи підприємства з неповними робочими днями (виходячи з кількості робочих днів за січень 2021 року - 3 робочі дні, за лютий 2021 року-0 робочих днів), за березень 2021 року - 0 робочих днів за визначений позивачем період з 26.01.2021 року по 22.03.2021 року складає 3 робочих дні, і розрахунок виглядає наступним чином 457 грн. 71 коп. х 3 днів = 1373 грн. 13 коп.). Вказав, що ОСОБА_1 була звільнена 21.10.2020 року за власним бажанням відповідно ч.3 ст.38 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористані відпустки було нараховано три середньомісячні заробітні плати як компенсація при звільненні. При цьому представник відповідача зазначив, що у разі якщо при розрахунку не буде прийнятий до уваги наведений ним розрахунок і робочі дні підприємства, наполягав на зменшенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на принципи розумності, справедливості та пропорційності і враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Представник відповідача зауважив, що підприємство має проблеми економічного характеру, через які з об`єктивних причин не може самостійно вирішити питання, які виникли по затримкою з розрахунками, в тому числі і по заробітній платі, оскільки не отримує ані бюджетного фінансування, а ні будь-яких дотаційних чи преференцій. Вказав, що підприємство має вкрай складний економічний стан. Враховуючи фактичне погашення заборгованості, а також те, що підприємство вживає всіх можливих заходів задля збереження робочих місць та повноцінного функціювання енергетичної галузі України, а також виходячи з зазначених принципів розумності, справедливості та пропорційності, відповідач здійснює можливі заходи для відновлення виробничої діяльності підприємства. При цьому зазначив, що в разі задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 26.01.2021 року по 22.03.2021 року просить про зменшення розміру середнього заробітку до 10% від нарахованої суми, що складає 1785 грн. 06 коп. (17850 грн. 69 коп.: 10%), оскільки таке зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку врахує оптимальний баланс інтересів сторін у спорі та є таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін по справі. Ситуація додатково погіршується оголошенням карантину, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби. Крім того, вказав, що особа, яка порушила зобов`язання звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, зазначив, що крім зазначених вище обставин просить прийняти до уваги, що введення карантину віднесено до форс-мажорних обставин, тобто обставин непереборної сили.

Щодо вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у сумі 1944 грн. 44 коп. представник відповідача просив відмовити виходячи з наступних обставин. В обгрунтування своїх заперечень зазначив, що відповідно до ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Статтями 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати». Відповідно до пунктів 4,5 вищевказаного Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Виходячи з приписів Закону України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», відповідач зобов'язаний компенсувати позивачу втрату частини доходу, в зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, не залежно від наявності між ними трудових відносин на час виплати заборгованості із заробітній платі. Крім того суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати є складовою заробітної плати. Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці», основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Відповідно до положень пункту 3.8. розділу 3 "Інші виплати, що не належать до фонду оплати праці" Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 14/8713, вихідна допомога не належить до фонду оплати праці. Крім того, відповідно до приписів статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним -роботу. Згідно з ч. 5 ст. 95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Отже, стягнення заробітної плати за один місяць охоплює індексацію заробітної плати, оскільки вона є складовою загальної суми заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем. Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», відповідно до якої Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування, суми відшкодування шкоди, заподіяної Фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті. Отже, в цьому переліку відсутній дохід у вигляді остаточного розрахунку при звільненні, який є разовою виплатою. Компенсація за затримку виплати якого відбувається за рахунок нарахування середньоденої заробітної плати за кожний день затримки такої виплати. Крім того, відповідно до статті 4, закону на підставі якого робить розрахунок позивач, вказується, що Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. За період який береться в розрахунок Позивачем величина індексу споживчих цін 103 відсотка не перевищувала.

Крім того, представник відповідача також вказав, що заперечує проти вимог про стягнення моральної шкоди, зазначив, що з боку позивача, до суду не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральних страждань та доказів наявності причинного зв`язку між заподіяною моральною шкодою і протиправним діянням відповідача не надано, а визначена позивачем сума моральної шкоди не відповідає засадам розумності та справедливості. Позивачем не надано доказів того, що їй було нанесено моральних страждань, не доведено вини роботодавця щодо заподіяння моральної шкоди та не доведено, що саме не виплата заробітної плати стала причиною моральних страждань позивача. Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 Кодексу Законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Згідно абзац 1 п.4 Постанова ПВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди (як швидко Позивач отримав іншу роботу, які саме додаткові зусилля ним вживались), протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні (абзац 2 п.5 Постанова ПВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»). Обов`язковою умовою понесена відповідальності за спричинення моральної шкоди є вина заподіювана, адже вина роботодавця є не тільки обов'язковою суб'єктивною ознакою, а й важливою соціальною категорією, зміст якої визначають характер і тяжкість протиправного діяння роботодавця, (у розділі щодо клопотання про зменшення розміру середнього заробітку Відповідачем наводяться об`єктивні обставини через які виникла заборгованість та неспроможність останнього вчасно виплатити заробітну плату). Однією з обов'язкових умов настання відповідальності за заподіяну працівникові моральної шкоди є причинний зв'язок протиправної поведінки роботодавця і моральної шкоди, що настала. Відсутність причинного зв'язку означає, що моральна шкода заподіяна не поведінкою роботодавця, а іншими причинами. Додаємо що, згідно з ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Сама по собі констатація факту про нанесення моральної шкоди позивачу не може бути беззаперечною підставою для її відшкодування без доведеності її заподіяння та наявного причинного зв'язку між діями роботодавця та наслідками. Звертаємо увагу, що відповідно Цивільного процесуального кодексу України даними на підставі яких суд може встановити наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи можуть бути лише письмові, речові, електроні докази, висновки експертів та показання свідків. В матеріалах справи не має жодного підтвердження, що могло б мати процесуальне та доказове значення для вирішенім справи в частині стягнення моральної шкоди та підтверджувало б нанесення такої шкоди позивачу відповідачем. В позові позивач посилається на те, що за період існування прострочення по виплаті заробітної плати позивач зазнала моральних страждань, що полягали у виникненні відчуття невпевненості, пригніченості, хвилюваннях, пов`язаних з пошуком шляхів відновлення справедливості та невизначеності у плануванні своїх витрат та свого часу. При цьому, будь-яких доказів щодо наявних обставин позивачем до позову не надано. Крім того, представник відповідача зауважив, що позивачеві підприємством було нараховано компенсацію при звільненні у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат. Відтак, відповідач просив відмовити у вимозі про стягнення моральної шкоди в повному обсязі, вважаючи її необгрунтованою, врахувати що позивачем не надано доказів того, що їй було завдано моральних страждань, не доведено вини роботодавця щодо заподіяння моральної шкоди та не доведено що саме невиплат заробітної плати стала причиною моральних страждань позивача. Оскільки позивачеві, окрім остаточного розрахунку, заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки були нараховані три середньомісячні заробітні плати, як компенсація при звільненні, сама по собі компенсація призначена для утримання звільного працівника певний час не завдаючи йому моральних страждань.

ОСОБА_1 надала заперечення на відзив в якому виклала свою незгоду з обставинами які виклала представник відповідача у відзиві, зазначила, що в робочому тижні 5 робочих днів і 2 вихідних дня, а посилання відповідача на внутрішні акти щодо скорочення робочого тижня або простій не повинні впливати на розмір компенсації, оскільки трудові відносини між позивачем та підприємством були розірвані 21.10.2020 року то вони на неї не розповсюджуються. Вказала, що не погоджується з аргументами відносно компенсації втрати частини заробітної плати відповідача, і наполягала на задоволенні своїх вимог. Зауважила, що моральна шкода пов'язана з її внутрішніми переживаннями не може бути обгрунтована матеріальними доказами, і знаходилася в стані емоційної напруги через невизначеність в перспективі отримання заробітної плати.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 03.12.1991 року.

21.10.2020 року ОСОБА_1 була звільнена за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст.38 КЗпП України, що підтверджується записом з трудової книжки (а.с.13).

Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Оскільки при звільненні позивача відповідачем з нею не були проведені остаточні розрахунки, це стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду для захисту свого порушеного права.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд приймає до уваги таке.

Згідно ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Скрутне матеріальне становище, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не звільняють останнього від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Аналогічний правовий висновок зазначений в Постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі №337/6455/15-ц, провадження № 61-3683св18.

Відтак, зважаючи на встановлені судом обставини справи, є достатні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку. Між тим, вирішуючи клопотання відповідача про зменшення суми такого відшкодування, суд приймає до уваги, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761(9584)15-ц (далі постанова) у пункті 87 зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.

При цьому, зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки (прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (п.п.91; 91п.1,2,3,4 постанови).

Судом встановлено, що на час звільнення розмір заборгованості з заробітної плати відповідача перед позивачем становив 38594 грн 34 коп., яка 22.03.2021 року була виплачена ОСОБА_1 підприємством.

Вказана обставина сторонами також не оспорюється.

Відповідно до наданого відповідачем розрахунку середньоденна заробітна плата позивача становила 457 грн 71 коп.

ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 17850 грн. 69 коп. за період з 26.01.2021 року (оскільки за період з 22.10.2020 року по 25.01.2021 року винесений судовий наказ та стягнуто заборгованість по заробітній платі і середній заробіток за час затримки розрахунку) по 22.03.2021 року (457,71 х 39 днів). Оскільки 22.03.2021 року, як вказала відповідач, їй була виплачена заборгованість з заробітної плати.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 та ч.2 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 253 ЦК України передбачено, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Визначаючи період затримки розрахунку, суд діє в межах заявлених вимог та проводить розрахунок відповідно вимог позивача.

Тобто початком строку суд вважає 26.01.2021 року, як просить позивач у позові.

Оскільки зобов`язання з виплати ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі були виконані підприємством добровільно 22.03.2021 року, кінцем строку відліку періоду відповідно ст.251 ЦК України, слід вважати 21.03.2021 року (день який передує дню виконання грошового зобов`язання).

Отже, період затримки розрахунку, який починається з 26.01.2021 року та закінчується 21.03.2020 року (включно), складає 38 робочих днів. Відтак, розмір середнього заробітку з цей період становить 17392 грн. 98 коп. (457,71 грн. х 38 днів).

Поряд з цим, виходячи з того, що відповідачем, до часу звернення позивача з позовом до суду був проведений розрахунок і затримка у проведенні такого розрахунку пояснюється важким економічним становищем на підприємстві, яке обумовлено рядом чинників, що підтверджується наданими відповідачем копіями відповідних доказів, які ним додані до відзиву на позов, при цьому позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що така затримка спричинила йому майнові втрати, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, до 7000 грн., при цьому, суд також приймає до уваги і розмір заборгованості з заробітної плати і період затримки розрахунку з позивачем та наявність судового наказу, яким вже стягнуто з відповідача суму заборгованості по заробітній платі та середній заробіток з час затримки розрахунку з 22.10.2020 року по 25.01.2021 року в розмірі 29751 грн.15 коп.

Щодо вимог про стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати суд зазначає наступне.

Відповідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. №20250-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159 та ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. №20250-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з 01.01.2001р. (дня набрання чинності вказаного Закону).

Відповідно вказаного Закону під доходами слід розуміти грошові доходи

громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі заробітна плата (грошове забезпечення). Тобто нарахувати компенсацію за затримку потрібно, тільки якщо раніше нарахований дохід працівникові своєчасно не виплачений. Таким чином, оскільки, оскільки заробітна плата позивачеві не була своєчасно виплачена, слід задовольнити вимогу про стягнення компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Статтею 3 вказаного Закону України передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно п.3,п.4.Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін. Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1. Коефіцієнт приросту споживчих цін розраховується з трьома знаками після коми. Індекси споживчих цін для розрахунку коефіцієнта приросту споживчих цін щомісячно публікуються Держкомстатом наростаючим підсумком з початку того року, в якому виникла заборгованість із виплати заробітної плати, що підлягає компенсації відповідно до пункту 2 цього Положення. ( Абзац четвертий пункту 3 в редакції Постанови КМ N 692 від 23.04.99 ). Якщо виплата заборгованості із заробітної плати провадиться до опублікування Держкомстатом індексу споживчих цін за останній місяць перед виплатою суми заборгованості, під час розрахунку суми компенсації на період до опублікування зазначеного індексу споживчих цін за згодою працівника для розрахунків застосовується індекс споживчих цін за попередній місяць. Крім того, у разі затримки виплати заробітної плати за кілька місяців сума компенсації визначається згідно з пунктом 3 цього Положення за кожний місяць окремо і підсумовується. Приклад розрахунку суми компенсації наведено у додатку до цього Положення.

Таким чином, з урахуванням викладеного сума компенсації втрати частини заробітної плати становить 1944 грн., виходячи з розрахунку, наведеного позивачем, з яким суд погоджується ( за серпень 2020 р. сума компенсації - 384,88 грн., за вересень 2020 року- 429,58 грн., за жовтень 2020 р. -1129,98 грн.).

В частині вирішення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оцінюючи аргументи позивача, які ним наведені в обґрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд доходить висновку, що істотне та триваюче порушення права позивача на своєчасне і повне отримання заробітної плати, поставило останнього у скрутне матеріальне становище, призвело до негативних психо-емоційних переживань, вимагало додаткових зусиль для організації життя та захисту порушеного права.

Аналізуючи вищенаведені норми права у сукупності з доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд доходить висновку, що позивачу була спричинена моральна шкода бездіяльністю відповідача, яка полягала у невиплаті йому належних сум заробітної плати.

При цьому суд приймає до уваги, що позивачеві підприємством було нараховано компенсацію при звільненні у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат. Оскільки позивачеві, окрім остаточного розрахунку, заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки були нараховані три середньомісячні заробітні плати, як компенсація при звільненні, сама по собі компенсація призначена для утримання звільнення звільненого працівника певний час не завдаючи йому моральних страждань до часу наступного його працевлаштування. Крім того, суд вважає, що позивачем не надано доказів того, що їй було завдано моральних страждань саме з вини роботодавця.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1000 грн., що відповідає критеріям розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Нормами п. 171.1 ст. 171 та 14.1.180 ст. 14 Податкового Кодексу України та ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб`єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.

Оскільки, суд не є податковим агентом, тому обов`язок відрахувати зазначені податки і збори закон покладає на роботодавця.

Відповідно до листа ДФС від 09.06.2016 року № 12817/6/99-99-13-02-03-15 оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, здійснюється звільненому працівнику і не пов`язана з відносинами трудового найму, то такий дохід оподатковується податковим агентом як інші доходи податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс. та військовим збором - 1,5 відсотка у місяці його фактичного нарахування.

Крім того, особи, які мають статус податкових агентів, зобов`язані подавати у строки, встановлені Кодексом податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу (п.п. «б» п. 176.2 ст.176 Кодексу).

Суд роз`яснює, що у разі задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки та збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Відповідно статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином з відповідача на користь позивача, підлягають стягненню витрати з оплати судового збору в розмірі 908 грн за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за вимогу про стягнення компенсації пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.13, 81, 141, 161, 263- 265, 268 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7000 грн. (сума визначена без утримання податків й інших обов'язкових платежів).

Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 1944 грн.44 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору у розмірі 908 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його складання мають право подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня вручення їм повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Харківського апеляційного суду до або через Орджонікідзевський районний суд м. Харкова.

Повний текст рішення складений 05.07.2021 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Завод «Електроважмаш», код ЄДРПОУ 00213121, місцезнаходження: пр-т Московський, 299, м.Харків, 61089.

Суддя С.В.Шевченко