Рішення № 98075596, 01.07.2021, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

01 липня 2021 року Справа № 926/1607/21

За позовом Фізичної особи - підприємця Манюк Ірини Володимирівни

до Хотинської міської ради Чернівецької області

про визнання незаконними та скасування рішень

Суддя Тинок О.С.

Секретар судового засідання Дроздек А.Я.

Представники:

від позивача - Гончарук В.В.

від відповідача - Гіждівський В.В.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Манюк Ірина Володимирівна звернулась до господарського суду з позовом до Хотинської міської ради Чернівецької області, в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Хотинської міської ради VII скликання 68-ї сесії №704/68/20 від 01 жовтня 2020 року про надання дозволу на виготовлення технічних та проектних документацій із землеустрою в частині надання дозволу територіальній громаді міста в особі Хотинської міської ради на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо розподілу земельної ділянки, кадастровий номер 7325010100:01:011:0074 загальною площею 0,1014 га., для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги по АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення Хотинської міської ради VII скликання 74-ї сесії №757/74/20 від 01 грудня 2020 року про затвердження технічних документацій із землеустрою в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги кадастровий номер 7325010100:01:011:0074;

- визнати незаконним та скасувати рішення Хотинської міської ради VIII скликання виконавчого комітету №47/03 від 23 березня 2021 року про відведення земельних ділянок для суспільних потреб міста (стоянка транспортних засобів) в частині затвердження проекту схеми розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 7325010100:01:011:0074, загальною площею 0,1047 га., з них 0,07 га. для суспільних потреб міста (стоянка транспортних засобів та спецтехніки КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» та КНП «Хотинський Центр первинної медичної допомоги» Хотинської міської ради).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 17 серпня 2020 року між Хотинською районною радою в особі Бринь Тетяни Іванівни (продавець) та Манюк Іриною Володимирівною РНОКПП НОМЕР_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1. якого продавець, Хотинська районна рада, на підставі рішення Хотинської районної ради №567/46/20 від 07 серпня 2020 року, - продала (оплатно передала), а покупець Манюк Ірина Володимирівна , - купила, нерухоме майно, а саме: Будівлю флюорографічного кабінету Хотинської ЦРЛ, об`єкт нежитлової нерухомості, номер АДРЕСА_1 , при умові повної сплати вартості Будівлі флюорографічного кабінету Хотинської ЦРЛ, до посвідчення цього Договору «Покупцем», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1273662473250. Позивач вказує, що відповідно до п. 1.2. зазначеного договору право власності «Продавця» на Будівлю флюорографічного кабінету Хотинської ЦРЛ, що є предметом даного договору, встановлюється на підставі: Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 14 червня 2017 року. Позивач стверджує, що відповідно до п. 1.4. договору, предмет договору, розташована на земельній ділянці, площею 0,1047 га, кадастровий номер земельної ділянки 7325010100:01:011:0074, цільове призначення для будівництва і обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, яка знаходиться у постійному користуванні «Продавця», що підтверджується Витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, №НВ- 7305676872020, виданого 12 серпня 2007 року. Далі позивач зазначає, що 19 серпня 2020 року звернулась до відповідача із заявою з проханням надати дозвіл на викуп земельної ділянки кадастровий номер 7325010100:01:011:0074., однак відповідь на вказану заяву не отримала. Позивач також вказує, що 07 квітня 2021 року відповідач надав відповідь на адвокатський запит який був поданий в інтересах позивача, в якому відповідач крім іншого надав рішення від 01 жовтня 2020 року №704/68/20 про надання дозволу на виготовлення технічних та проектних документацій із землеустрою; рішення Хотинської міської ради VII скликання 74-ї сесії №757/74/20 від 01 грудня 2020 року про затвердження технічних документацій із землеустрою; рішення Хотинської міської ради VIII скликання виконавчого комітету №47/03 від 23 березня 2021 року про відведення земельних ділянок для суспільних потреб міста. Позивач стверджує, що оскільки нею набуто право власності на об`єкт нежитлової нерухомості, а саме будівлю флюорографічного кабінету Хотинської ЦЛР, який розташований на сформованій земельній ділянці площею 0,1047, кадастровий номер земельної ділянки 7325010100:01:011:0074, то право користування земельною ділянкою у попереднього власника є припиненим, а саме вказане право перейшло до нового власника. Позивач вважає, що вищезазначені рішення Хотинської міської ради є незаконними та своїми незаконними рішеннями відповідач порушив його право на отримання земельної ділянки (сформованої земельної ділянки) яке передбачено чинним законодавством України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 квітня 2021 року позовну заяву передано судді Тинку О.С.

Провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 23 квітня 2021 року, якою встановлено, що дану справу слід розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, яке призначив на 17 травня 2021 року.

13 травня 2021 року відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи поданий відзив на позов відповідач зазначає, що згідно рішення Хотинської міської ради від 07.10.2020 року № 718/69/20 Рішенням «Про прийняття із спільної власності територіальних громад сіл та міста району комунальних підприємств, до комунальної власності Хотинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Хотинської міської ради» органом місцевого самоврядування в особі Хотинської міської ради прийнято безоплатно із спільної власності територіальних громад сіл та міста району від імені яких здійснювала управління об`єктом Хотинська районна рада, Комунальне некомернійне підприємство «Хотинська районна лікарня» Хотинської районної ради, яке розташоване за адресою: вулиця Богдана Хмельницького, 4, місто Хотин, Чернівецька область, 60000, код ЄДРПОУ 02005875. Саме з цього моменту у Хотинської міської ради виникло право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно медичного закладу. У свою чергу, земельна ділянка з кадастровим номером 7325010100:01:011:0074, площею 0,1047 га, в межах якої розташований об`єкт нерухомості - Будівля флюорографічного кабінету Хотинської ЦРЛ, право власності на який на підставі придбання за договором купівлі-продажу, набула позивач, перебувала лише у постійному користуванні медичного закладу й надалі залишилась у комунальній власності Хотинської міської ради. Далі відповідач вказує, що договором купівлі-продажу будівлі флюорографічного кабінету Хотинської ЦРЛ від 17.08.2020 року укладеного між Хотинською районною з однієї сторони та Манюк І.В. з другої сторони досягнуто згоди щодо відчуження нерухомого майна шляхом продажу: Будівлі флюорографічного кабінету Хотинської ЦРЛ покупцю Манюк І.В . Однак між пунктами 1.3 та 1.4 договору наявні розбіжності щодо невідповідності площі будівлі та площі земельної ділянки. Договором чітко не врегульовано, що будівля з меншою площею, фізично не може займати всю поверхню земельної ділянки, а займає лише її третину, що є істотним порушенням умов договору. Відповідач стверджує, що у разі, якщо відповідний договір про відчуження будівлі не визначає конкретного розміру земельної ділянки, яка перебуває під будівлею, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята будівлею, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. При купівлі-продажу будівлі або споруди окремими положеннями договору слід було визначити порядок передачі права власності на земельну ділянку, на якій вона розташована, або ж укладати окремий договір купівлі-продажу. У разі ж не врегулювання таких правовідносин під час продажу будівлі, право власності на відповідну земельну ділянку залишається за продавцем, а саме за власником Хотинською міською радою. Відповідач вказує, що з набуттям позивачем права власності на нерухоме майно: Будівлю флюорографічного кабінету, яка розташована на спірній земельній ділянці, до неї як до нового власника цього нерухомого майна не перейшло право власності на спірну земельну ділянку так як продавець - Хотинська районна рада на момент укладання договору купівлі-продажу не мала права власності (користування) на цю земельну ділянку, право постійного користування належало лише Хотинській ЦРЛ, яка не була стороною договору купівлі- продажу. Відповідач стверджує, що у позивача наявне право на користування частиною земельної ділянки, безпосередньо під будівлею флюорографічного кабінету, загальною площею 149,2 кв.м. та частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній з дотриманням вимог ДБН 360-92 та відсутнє будь-яке право на решту площі земельної ділянки вільної від забудови.

17 травня 2021 року на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому процесі, до якого долучено відповідні докази.

17 травня 2021 року в ході підготовчого засідання представник відповідача заявив клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 17 травня 2021 року відкладено підготовче засідання на 01 червня 2021 року. Відкладено розгляд клопотання представника відповідача про витребування доказів до наступного засідання. Відповідачу до початку наступного судового засідання надати суду докази, які б свідчили про вжиття відповідачем заходів для самостійного витребування доказів; правове обґрунтування необхідності витребування зазначених у заяві доказів; обґрунтування причин не подання клопотання про витребування доказів з поданням відзиву на позов; докази надсилання клопотання про витребування доказів позивачу.

Ухвалою від 01 червня 2021 року суд залишив без розгляду клопотання представника відповідача про витребування доказів від 17 травня 2021 року (вх. № 1954). Закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 16 червня 2021 року.

16 червня 2021 року відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не відомі. У зв`язку з чим ухвалою суду від 16 червня 2021 року відкладено розгляд справи по суті на 23 червня 2021 року.

18 червня 2021 року позивач подав суду письмові пояснення, в яких щодо рішення №704/68/20 від 01 жовтня 2020 року зазначив, що відповідач не взяв до уваги заяву позивача від 19.08.2020 року з проханням надати дозвіл на викуп земельної ділянки кадастровий номер 7325010100:01:011:0074 загальною площею 0,1014 га., для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги по АДРЕСА_1 . Щодо рішення №757/74/20 від 01 грудня 2020 року зазначив, що всупереч волі власника нежитлової будівлі, без погодження самого поділу відповідач приймає рішення яке повністю суперечить вимогам закону. Дане рішення не доводиться до відома позивача, а також не оприлюднюється у відповідності до вимог закону. Щодо рішення №47/03 від 23 березня 2021 року зазначив, що погодження схеми розподілу з позивачем як власником нежитлової будівлі також не було. Дане рішення не доводиться до відома позивача, а також не оприлюднюється у відповідності до вимог закону.

Враховуючи те, що суддя Тинок О.С. з 23 червня 2021 року по 25 червня 2021 року буде перебувати у відрядженні, ухвалою від 22 червня 2021 року відкладено розгляд справи по суті на 01 липня 2021 року.

У судовому засідання 01 липня 2021 року представник позивача позов підтримав та просив задовольнити, посилаючись на викладене у позові. Одночасно, до закінчення судових дебатів, представник позивача подав суду додаткову угоду до договору про надання правової допомоги №03/03 від 03.03.2021 року, акт виконаних робіт та документи, що підтверджують оплату юридичних послуг, а також просив суд стягнути з відповідача витрати на правничу (правову) допомогу у сумі 20000,00 грн.

Представник відповідача у судовому засідання 24 травня 2021 року просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на викладене у відзиві. Також, представник відповідача у судовому засіданні вказав на неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката та просив суд зменшити її розмір до 5000,00 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

Між Хотинською районною радою в особі голови районної ради Бринь Тетяни Іванівни «Продавець» та Манюк Іриною Володимирівною РНОКПП НОМЕР_1 «Покупець» 17 серпня 2020 року було укладено договір купівлі-продажу будівлі флюрографічного кабінету Хотинської ЦРЛ, який зареєстровано в реєстрі за №709 (далі договір).

Пунктом 1.1 вказаного договору встановлено, що продавець, Хотинська районна рада, на підставі рішення XLVI сесії VII скликання Хотинської районної ради №567/46/20 від 07 серпня 2020 року, - продала (оплатно передала), а покупець Манюк Ірина Володимирівна , - купила (оплатно прийняла), нерухоме майно, а саме: Будівлю флюрографічного кабінету Хотинської ЦРЛ, об`єкт нежитлової нерухомості, номер АДРЕСА_1 , при умові повної сплати вартості Будівлі флюрографічного кабінету Хотинської ЦРЛ, до посвідчення цього Договору «Покупцем», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1273662473250.

Згідно з п. 1.2 договору право власності «Продавця» на Будівлю флюрографічного кабінету Хотинської ЦРЛ, що є предметом даного договору, встановлюється на підставі: Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 14 червня 2017 року.

У п.1.3 договору зазначено опис об`єкта нерухомого майна: А-1 - будівля флюграфічного кабінету Хотинської ЦРЛ, загальною площею 149,2 кв.м., основна площа 69,9 кв.м.

Відповідно до п. 1.4 договору, предмет договору, розташована на земельній ділянці, площею 0,1047 га, кадастровий номер земельної ділянки 7325010100:01:011:0074, цільове призначення для будівництва і обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, яка знаходиться у постійному користуванні «Продавця», що підтверджується Витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, №НВ-7305676872020, виданого 12 серпня 2007 року.

17 серпня 2020 року між Хотинською районною радою та Манюк Іриною Володимирівною складено акт приймання-передавання нерухомого майна у результаті договору купівлі-продажу, який останніми підписаний.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний №220558647, дата формування 17.08.2020 року, об`єкт нерухомого майна - Будівля флюрографічного кабінету Хотинської ЦРЛ, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , перебуває з 17.08.2020 року у праві власності Манюк Ірини Володимирівни , форма власності - приватна, розмір частки 1/1.

Згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №350678 від 07.12.2007 року постійним користувачем земельної ділянки площею 0,1047 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 7325010100:01:011:0074 значиться Хотинська центральна районна лікарня.

19 серпня 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою з проханням надати дозвіл на викуп земельної ділянки кадастровий номер 7325010100:01:011:0074, яка розташована в АДРЕСА_1 , оскільки на останній знаходиться її нерухоме майно.

Однак, відповідачем не надано позивачу відповідь на вказану заяву.

Суд зазначає, що в судових засіданнях представник відповідача стверджував про те, що відповідачем було надано позивачу відповідь на вищезазначену заяву.

Проте відповідачем не подані суду, в матеріалах справи відсутні, належні та допустимі докази надання відповіді на заяву позивача про надання дозволу на викуп земельної ділянки кадастровий номер 7325010100:01:011:0074, яка розташована в АДРЕСА_1 .

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 07 квітня 2021 року відповідач надав відповідь №02-13-6-590 на адвокатський запит, в якому відповідач крім іншого надав рішення Хотинської міської ради VII скликання 68-ї сесії №704/68/20 від 01 жовтня 2020 року про надання дозволу на виготовлення технічних та проектних документацій із землеустрою; рішення Хотинської міської ради VII скликання 74-ї сесії №757/74/20 від 01 грудня 2020 року про затвердження технічних документацій із землеустрою; рішення Хотинської міської ради VIII скликання виконавчого комітету №47/03 від 23 березня 2021 року про відведення земельних ділянок для суспільних потреб міста (стоянка транспортних засобів).

Як встановлено судом 01 жовтня 2020 року Хотинською міською радою VII скликання 68-ї сесії прийнято рішення №704/68/20 про надання дозволу на виготовлення технічних та проектних документацій із землеустрою в частині надання дозволу територіальній громаді міста в особі Хотинської міської ради на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо розподілу земельної ділянки, кадастровий номер 7325010100:01:011:0074 загальною площею 0,1014 га., для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги по АДРЕСА_1 (п. 9 рішення).

01 грудня 2020 року Хотинською міською радою VII скликання 74-ї сесії прийнято рішення №757/74/20 про затвердження технічних документацій із землеустрою в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги кадастровий номер 7325010100:01:011:0074 (п. 4 рішення).

23 березня 2021 року Хотинською міською радою VIII скликання виконавчого комітету прийнято рішення №47/03 про відведення земельних ділянок для суспільних потреб міста (стоянка транспортних засобів) в частині затвердження проекту схеми розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 7325010100:01:011:0074, загальною площею 0,1047 га., з них 0,07 га. для суспільних потреб міста (стоянка транспортних засобів та спецтехніки КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» та КНП «Хотинський Центр первинної медичної допомоги» Хотинської міської ради) (п. 1 рішення).

При цьому, суд констатує, що вищевказані оскаржувані рішення Хотинською міською радою були прийняті після звернення позивача із заявою з проханням надати дозвіл на викуп земельної ділянки кадастровий номер 7325010100:01:011:0074, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Так, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (ст. 20 Господарського процесуального кодексу України).

Визначальною при розмежуванні юрисдикції є участь у земельних відносинах, з приводу яких виник спір, суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Водночас наявність у фізичної особи статусу суб`єкта господарювання не означає, що усі правовідносини з її участю є господарськими. Так, неодмінними ознаками господарської діяльності є сфера суспільного виробництва з метою задоволення не власних потреб виробника, а інших осіб, поєднання приватного інтересу, наприклад, здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Цивільні права й обов`язки фізичної особи, зокрема право власності, набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

Наявність у фізичної особи статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту її державної реєстрації як ФОП вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо земельних правовідносин, пов`язаних із правами на земельну ділянку під розміщеним на ній об`єктом нерухомого майна.

Даний правовий висновок міститься в Постановах Великої Палати Верховного суду від 12.06.2018 справа № 922/3204/17, від 17.10.2018 справа №922/2972/17 та від 09.04.2019 справа №910/19687/17

Відповідно до статей 319 та 320 Цивільного кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності. Відтак, фізична особа може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями - як пов`язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і ні. Користування такою земельною ділянкою не свідчить про господарський характер відносин. Відповідний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, 23.11.2011 року було проведено державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця Манюк Ірини Володимирівни , вид діяльності, крім іншого, стоматологічна практика (основний).

Представником позивача у судових засіданнях було зазначено, що позивач здійснює свою господарську діяльність у Будівлі флюрографічного кабінету Хотинської ЦРЛ, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та перебуває з 17.08.2020 року у праві власності Манюк Ірини Володимирівни , а також розташована на земельній ділянці, площею 0,1047 га, кадастровий номер земельної ділянки 7325010100:01:011:0074 за тією ж адресою.

Отже, позивачем доведено суду факт користування Будівлею флюрографічного кабінету Хотинської ЦРЛ, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та перебуває з 17.08.2020 року у праві власності Манюк Ірини Володимирівни , а також розташована на земельній ділянці, площею 0,1047 га, кадастровий номер земельної ділянки 7325010100:01:011:0074 за тією ж адресою, а також здійснення позивачем певної господарської діяльності у вказаному об`єкті нерухомості та земельній ділянці.

У частині першій статті 79 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. відповідно до частини першої статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частинами 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналізуючи вищевикладене, слід зазначити, що відповідно до статей 377 Цивільного кодексу України, 120 Земельного кодексу України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма відповідними власності складовими - володінням, користуванням, розпорядженням ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 29.10.2019 у справі №921/99/18, від 20.03.2019 у справі №910/6186/17 та від 21.01.2019 у справі №910/22093/17.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 викладено правовий висновок про те, що земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

При вирішенні спору суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЗК України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 ст. 134 ЗК України унормовано, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

При цьому, мета, з якою надавалась попередньому користувачу земельна ділянка, правового значення у даному випадку немає враховуючи, що ч. 2 ст. 134 ЗК України передбачає продаж шляхом викупу лише тих земельних ділянок, на яких вже розташоване нерухоме майно, а не те, що у майбутньому відповідно до цільового призначення земельної ділянки може будуватись.

Як вбачається з плану меж земельної ділянки за кадастровим номером 7325010100:01:011:0074 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний №220558647, дата формування 17.08.2020 року, об`єкт нерухомого майна - Будівля флюрографічного кабінету Хотинської ЦРЛ, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , нерухоме майно позивача хоча і знаходиться на частині земельної ділянки, загальною площею 0,1047 га, однак, решта частини земельної ділянки вільна від забудови, не оформлена в якості окремої земельної ділянки, а залишається частиною єдиної земельної ділянки з відповідним кадастровим номером.

Частина 2 ст. 134 ЗК України, не обумовлює можливості викупу земельної ділянки лише випадками повної її забудови, а вимагає лише розташування на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна.

Таким чином, у даному випадку позивач має право претендувати на набуття даної земельної ділянки шляхом викупу.

При цьому суд вказує, що у даній справі суд не вирішує питань ціни, процедури, тощо, а зазначає лише про право сторони на застосування певного способу набуття права, щодо якого заперечує відповідач.

Згідно з статтею 13 Конституції України землі є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У відповідності до частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких є, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10).

Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 1 статті 392 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно пункту "г" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України (ЗК) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Так, враховуючи вищевикладене та те, що оскаржувані позивачем прийняті відповідачем рішення порушують права та охоронювані законом інтереси позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).

Відповідно до приписів частини 3 та 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судами обставин справи, колегія суддів зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає з статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

Також Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

В порядку ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Також, розглянувши заяву представника позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн, в сукупності з матеріалами справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 ст. 126 ГПК України).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» можуть бути використані судом в якості джерела права.

Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

У матеріалах справи наявні свідоцтво про право на зайняття Гончарука В .В адвокатською діяльністю № 543 від 22.06.2012 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги адвокатом Гончаруком В.В. Фізичній особі-підприємцю Манюк Ірині Володимирівні №1020259 від 21.04.2021 року, договір № 03/03 від 03.03.2021 року про надання правової допомоги, укладений між адвокатом Гончаруком В.В. та ФОП Манюк І.В. (далі - договір), додаткова угода до договору № 03/03 від 03.03.2021 року про надання правової допомоги.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату становить 28000,00 грн, які сплачуються клієнтом безпосередньо адвокату, або на рахунок адвоката зазначений в даному договорі. Клієнт сплачує адвокату 14000,00 гривень на протязі трьох днів з моменту підписання договору.

Решту 14000,00 (чотирнадцять тисяч) гривень клієнт сплачує адвокату після закінчення розгляду справи у суді першої інстанції, та лише у випадку позитивного результату для клієнта.

Зміна розміру гонорару у зв`язку із суттєвим зростанням або зменшенням обсягу правової допомоги, відбувається за взаємною згодою сторін та оформлюється додатково угодою до цього договору (п. 4.2).

Також між адвокатом Гончаруком В.В. та ФОП Манюк І.В. укладено додаткову угоду до договору № 03/03 від 03.03.2021 року про надання правової допомоги про наступне:

- адвокат, відповідно до умов договору про надання правової допомоги, відповідно до додаткової угоди, та видів адвокатської діяльності, передбачених чинним законодавством України, надає такі основні види юридичної (правової) допомоги (далі по тексту «допомога»):

- підготовка позовної заяви по справі за заявою Фізичної особи-підприємця Манюк Ірини Володимирівни до Хотинської міської ради Чернівецької області про визнання незаконними та скасування рішень - вартість 14000,00 грн;

- участь в судових засіданнях у Господарському суді Чернівецької області по справі за заявою Фізичної особи-підприємця Манюк Ірини Володимирівни до Хотинської міської ради Чернівецької області про визнання незаконними та скасування рішень з розрахунку одне судове засідання - 1000,00 грн;

- підготовка та подання додаткових письмових пояснень по справі за заявою Фізичної особи-підприємця Манюк Ірини Володимирівни до Хотинської міської ради Чернівецької області про визнання незаконними та скасування рішень - вартість 2000,00 грн;

- консультації та роз`яснення правових питань, що стосуються розгляду справи в Господарському суді Чернівецької області по справі за позовною заявою Фізичної особи- підприємця Манюк Ірини Володимирівни до Хотинської міської ради Чернівецької області про визнання незаконними та скасування рішень вартість - 1000,00 грн.

Між адвокатом Гончаруком В.В. та ФОП Манюк І.В. підписано акт виконаних робіт від 01.07.2021 року за договором, в якому погоджено детальний опис робіт, виконаних адвокатом при наданні професійної правничої допомоги у даній справі.

Загальна вартість витрат на правничу допомогу склала 20000,00 грн, які ФОП Манюк І.В. сплатила 04.03.2021 року на суму 4000,00 грн (квитанція № 1 від 04.03.2021 року), 02.06.2021 року на суму 6000,00 грн (квитанція 0.0.2148369566.1 від 02.06.2021 року) та 09.06.2021 на суму 10000,00 грн (квитанція № 395Т00399Е від 09.06.2021 року).

Представник відповідача заявляючи у судовому засіданні усне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до суми 5000,00 грн, в супереч вимог ч. 6 ст. 126 ГПК України, не надав суду доказів неспівмірності вказаних витрат.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, позивачем подано детальний опис послуг, наданих адвокатом у даній судовій справі згідно з договором про надання правової допомоги від 03.03.2021 року. В акті виконаних робіт наведений розрахунок адвокатом на кожну процесуальну дію щодо надання правових послуг по справі.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду у справі №910/8443/17 від 11.05.2018 року та практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 року, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009 року, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006 року, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 року заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Так, матеріалами даної справи підтверджується компенсація позивачем витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, а саме: 20000,00 грн - витрати на правничу допомогу.

З урахуванням вищевикладеного, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача в загальній сумі 20000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Суд зазначає, що розмір судових витрат в сумі 20000,00 грн є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим на виконання відповідних робіт, предметом позову та підтверджується відповідними доказами.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 130, 220, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Манюк Ірини Володимирівни ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) до Хотинської міської ради Чернівецької області (60000, Чернівецька область, м. Хотин, вул. О. Кобилянської, 2А, код 04062205) про визнання незаконними та скасування рішень - задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Хотинської міської ради VII скликання 68-ї сесії №704/68/20 від 01 жовтня 2020 року про надання дозволу на виготовлення технічних та проектних документацій із землеустрою в частині надання дозволу територіальній громаді міста в особі Хотинської міської ради на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо розподілу земельної ділянки, кадастровий номер (7325010100:01:011:0074) загальною площею 0,1014 га., для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги по АДРЕСА_1 .

3. Визнати незаконним та скасувати рішення Хотинської міської ради VII скликання 74-ї сесії №757/74/20 від 01 грудня 2020 року про затвердження технічних документацій із землеустрою в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги кадастровий номер 7325010100:01:011:0074.

4. Визнати незаконним та скасувати рішення Хотинської міської ради VIII скликання виконавчого комітету №47/03 від 23 березня 2021 року про відведення земельної ділянки для суспільних потреб міста (стоянка транспортних засобів) в частині затвердження проекту схеми розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 7325010100:01:011:0074, загальною площею 0,1047 га., з них 0,07 га. для суспільних потреб міста (стоянка транспортних засобів та спецтехніки КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» та КНП «Хотинський Центр первинної медичної допомоги» Хотинської міської ради).

5. Стягнути з Хотинської міської ради Чернівецької області (60000, Чернівецька область, м. Хотин, вул. О. Кобилянської, 2А, код 04062205) на користь Фізичної особи - підприємця Манюк Ірини Володимирівни ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 6810,00 грн та витрати на правничу (правову) допомогу в сумі 20000,00 грн.

У судовому засіданні 01 липня 2021 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 05 липня 2021 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Суддя О.С. Тинок