Рішення № 98061523, 02.07.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2021 р. м. Київ Справа № 911/263/21

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

без виклику (повідомлення) сторін

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720

до Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка"

09300, Київська обл., Володарський р-н, смт Володарка, провулок Перемоги, буд. 3, код ЄДРПОУ 35450817

про стягнення збитків, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов`язання

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №256/21 від 25.01.2021) Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" про стягнення збитків, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов`язання.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу №2775/18-БО-17 від 22.10.2018, що укладений між ним та позивачем.

Судом перевірено позовну заяву і додані до неї документи на відповідність вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України та встановлена їх невідповідність вимогам пунктів 5, 8 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.02.2021 судом залишено позовну заяву без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх. №3687/21 від 16.02.2021), відповідно до якої позивач усунув недоліки позову.

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.02.2021 судом прийнято позовну заяву (вх. №256/21 від 25.01.2021) до розгляду, відкрито провадження у справі №911/263/21 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №7177/21 від 29.03.2021) в якому заявляється про розгляд даної справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №7734/21 від 02.04.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. №9349/21 від 20.04.2021), в яких відповідачем заявлено суду про поновлення відповідачу строку для подання заперечень та про розгляд даної справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення по справі (вх. №9491/21 від 21.04.2021).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.05.2021 судом задоволено клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, розгляд справи №911/263/21 постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін та призначено судове засідання у справі на 08.06.2021.

У судове засідання 08.06.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання відповідач повідомлений.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.06.2021 постановлено подальший розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли письмові пояснення по справі (вх. №15095/21 від 18.06.2021).

Відповідно до частин 4, 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, судом підписано повне рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд -

встановив:

1. Правовідносини сторін

Між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач, постачальник) та Комунальним підприємством Володарської селищної ради «Володарка» (далі - відповідач, споживач) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2775/18-БО-17 від 22.10.2018 (далі - Договір, з урахуванням додаткових угод № від 27.10.2018, № 2 від 05.11.2018, № 3 від 07.12.2018, № 4 від 18.03.2019, № 5 від 29.03.2019), згідно з яким постачальник передає споживачу в період з 01.10.2018 по 30.04.2019 замовлений споживачем обсяг природного газу в кількості 428,525 тис. куб. метрів, у тому числі, по місяцях: жовтень 2018 року – 7,429; листопад 2018 року – 53,796; грудень 2018 року - 84,700; січень 2019 року – 91,800; лютий 2019 року – 79,200; березень 2019 року – 81,500; квітень 2019 року – 30,100.

Відповідно до пункту 3.7 Договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі.

Згідно з пунктом 3.13 Договору, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в пункті 2.1 Договору), споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 Договору.

При цьому, розмір збитків визначається таким чином: (пункт 3.13.1) якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період; (пункт 3.13.2) якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов`язаний відшкодувати збитки за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою: В = (Vф-Vп) х Ц х К, де: Vф - об`єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу; Vп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 договору; Ц - ціна природного газу за цим договором; К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.

Пунктом 5.7 Договору передбачено, що відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов пункту 3.13 цього договору, здійснюється наступним чином: постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив пункт 3.9 договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м) та замовлених обсягів, визначених пунктом 2.1 договору, розраховує збитки відповідно до підпункту 3.13.1 або підпункту 3.13.2 пункту 3.13 договору; постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків; споживач протягом 20 робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов`язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії. У разі, якщо протягом зазначеного періоду споживач не відшкодував (не повністю відшкодував) постачальнику збитки, споживач несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 6.2 Договору споживач зобов`язаний, зокрема, відшкодувати постачальнику збитки, розраховані відповідно до пункту 3.13 договору.

Згідно з пунктом 6.3 Договору постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, що виникли через порушення споживачем умов пункту 2.1 договору, у разі якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Короткий зміст позовних вимог

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу №2775/18-БО-17 від 22.10.2018, що укладений між ним та позивачем.

Аргументи Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

На виконання умов Договору позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ всього на суму 2282373,67 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2018 на суму 70491,11 грн., від 30.11.2018 на суму 402534,60 грн., від 31.12.2018 на суму 480847,61 грн., від 31.01.2019 на суму 535358,44 грн., від 28.02.2019 на суму 403896,43 грн., від 31.03.2018 на суму 389245,48 грн., проте, відповідач за отриманий газ розрахувався з порушенням строків оплати, в наслідок чого позивачем нараховані: пеня у розмірі 55553,85 грн., 3 % річних у розмірі 11751,46 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5774,83 грн.

Крім того, сторонами погоджено, що відповідач зобов`язується спожити у березні 2019 року – 81,500 тис.куб.м; квітні 2019 року – 30,100 тис.куб.м природного газу, проте, відповідно до акту приймання передачі від 31.03.2019 фактично спожито 52,02000 тис.куб.м, у квітні 2019 року спожито 0 тис.куб.метрів, тобто, розмір збитків, завданих позивачу неналежним виконанням відповідачем пункту 2.1 Договору, розрахований на підставі пункту 3.13, пункту 5.7 та пункту 1 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496, за зобов`язаннями березень-квітень 2019 року фактично складає 13377,91 грн.

На адресу відповідача направлялись акти-претензії (вх. № 26-1367-19 від 16.05.2019, № 26-2373-19 від 19.06.2019) з вимогами оплати заборгованості, проте, вони відхилені відповідачем.

Аргументи відповідача відносно відсутності підстав для задоволення позову підлягають відхиленню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, тобто, сторонами договору були визначені конкретні умови та порядок виконання зобов`язань, визначена відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань, а на відповідача покладено обов`язок належно та вчасно сплачувати кошти за поставлений газ.

Крім того, умовами договору постачання природного газу № 2774/18-БО-17 від 22.10.2018, передбачено, зокрема, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період, останній зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 Договору.

Аргументи Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка"

Відповідач заперечує проти нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки позивачем як постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, не було враховано, що грошові зобов`язання між сторонами договору, в частині розрахунків за поставлений природний газ, регулюються також постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, Бюджетним кодексом України та іншими нормативними актами.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2081 від 07.10.2019 "Про внесення змін до Правил постачання природного газу" скасовано відповідальність, зокрема, за недобір газу.

Відповідно до пункту 3.7 Договору постачання природного газу № 2774/18-БО-17 від 22.10.2018 відповідач, починаючи з 01.03.2019 передавав позивачу дані щодо фактичного використання обсягів газу за кожну добу березня 2019 року, а отже, останньому було відомо про справжній обсяг спожитого відповідачем газу, у зв`язку з чим нарахування збитків за недобір газу є безпідставним.

09.04.2019 на адресу відповідача направлено лист вх. № 207 з повідомленням про припинення споживання природного газу у період з квітня 2019 року по жовтень 2019 року у зв`язку з закінченням опалювального сезону.

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Проте, позивачем не доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, що, у свої чергу, виключає можливість стягнення збитків.

Крім того, відповідач є комунальним підприємством територіальної громади селища Володарка, основним напрямком діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню та комунальним закладам: лікарням, садочкам, дитячим закладам, школам. У зв`язку з поставкою теплової енергії за регульованими тарифами, які не є економічно обгрунтованими, на підприємстві існувала та існує різниця в тарифах (різниця між повною собівартістю виробленої одиниці теплової енергії та встановленого тарифу на теплову енергію), яка щороку повинна відшкодовуватись місцевим бюджетом, отже, наявні підстави для зменшення розміру пені та 3% річних на 90%.

Норми права, що підлягають застосуванню

Відповідно до статті 194 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафної санкції є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.

З 01.01.2018 механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема, і природного газу (в тому числі, послуг з транспортування, розподілу та постачання) за рахунок субвенцій з державного бюджету визначався Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 (далі - Порядок №256).

Отже, розрахунки за природний газ, спожитий категорією населення, яка має пільги та субсидії, здійснювалися між сторонами відповідно до Порядку №256.

Згідно з пунктами 2, 4 Порядку № 256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об`єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8-1 Порядку №256 (у редакції, чинній на час спірної поставки газу), кошти на оплату пільг і субсидій за електричну енергію, природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення, отримані від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку, використовуються суб`єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, за цільовим призначенням з урахуванням вимог цього пункту.

Відповідно до абзаців 21, 22, 25, 28 пункту 8-1 Порядку №256 для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах казначейства. Розрахункове обслуговування таких рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та учасниками розрахунків. Усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок. Казначейство не пізніше ніж протягом наступного операційного дня після надходження платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом, здійснює їх виконання.

Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок газопостачальної організації.

Тобто, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме: витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), визначений Порядком фінансування видатків, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується житловими субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг.

Правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства.

Аналогічні висновки викладені у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18, від 16.10.2020 у справі №903/918/19 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019 у справі №913/334/18, від 24.09.2019 у справі №927/894/18, від 21.01.2021 у справі №927/704/19, від 19.02.2021 у справі №912/1215/20.

Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

При цьому положення норм постанов Кабінету Міністрів України є обов`язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ, визначаються саме нормами наведеної постанови.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2019 у справі № 927/587/18, від 21.01.2021 у справі №927/704/19.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у частині, яка сплачується за рахунок субвенцій, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (у тому числі, послуг з транспортування, розподілу та постачання), що, по суті, усуває відповідача від виконання зобов`язання в частині гарантованих державою та, як наслідок, унеможливлює застосування до нього наслідків неналежного виконання зобов`язання.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №904/2732/18, від 14.07.2020 у справі № 923/1064/18, від 05.03.2020 у справі №926/19/19.

Проте, банківські виписки за спірний період не містять інформації стосовно того, що платежі проведені відповідно до Порядку №256 (призначення платежу), відтак, застосування спірного нормативно-правового акту у даній справі не здійснюється.

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд, перш за все, повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто, саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібні правовідносини викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Отже, істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема, в контексті наявності збитків та їх розмір, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом підлягає доведенню позивачем перед судом.

Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто, саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Пунктом 1 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496 встановлено, що відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках: 1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.

Відповідно до пункту 2 розділу VI Правил постачання природного газу у договорі постачання між постачальником та споживачем, що не є побутовим, може встановлюватись допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу, в межах якої не здійснюються заходи, визначені пунктом 1 цього розділу.

За результатами виявлених порушень представником постачальника складається акт-претензія. Акт-претензія, у якому зазначаються підстави та розмір нарахованих збитків, складається в двох примірниках, один з яких надсилається (надається) споживачу (з позначкою про вручення), а споживач зобов`язаний протягом двадцяти робочих днів з моменту його отримання відшкодувати постачальнику завдані збитки або написати мотивовану відмову від їх повного або часткового відшкодування. У випадку не реагування у встановлений строк на акт-претензію або невідшкодування завданих збитків постачальник має право звернутись до суду.

Таким чином, враховуючи, зокрема, положення підпункту 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу і те, що Договором передбачено обсяги природного газу та встановлена допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу (в розмірі до 5 % без проведення коригування), позивач має право вимагати від споживача відшкодування збитків, у разі підтвердження факту, що за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем).

При цьому, визначальним є те, що підпункт 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу передбачає таку можливість щодо відшкодування збитків споживачем. Проте, наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення суми у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період у разі якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу.

Вказане право на стягнення збитків із споживача не звільняє постачальника (позивача) від обов`язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

При цьому, підпунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу передбачено лише максимально допустимий розмір, а саме: розмір, що не є більшим подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.

Вказані правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 910/4608/20.

Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

Між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Комунальним підприємством Володарської селищної ради «Володарка» укладено договір купівлі - продажу природного газу № 2775/18-БО-17 від 22.10.2018 згідно з яким постачальник передає споживачу у період з 01.10.2018 по 30.04.2019 замовлений споживачем обсяг природного газу в кількості 428,525 тис. куб. метрів, у тому числі по місяцях: жовтень 2018 року – 7,429; листопад 2018 року – 53,796; грудень 2018 року - 84,700; січень 2019 року – 91,800; лютий 2019 року – 79,200; березень 2019 року – 81,500; квітень 2019 року – 30,100.

Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу, тобто, сторонами договору були визначені конкретні умови та порядок виконання зобов`язань, визначена відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань, а на відповідача покладено обов`язок належно та вчасно сплачувати кошти за поставлений газ.

На виконання умов Договору позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2018 на суму 70491,11 грн. – строк оплати 25.11.2018, від 30.11.2018 на суму 402534,60 грн. - строк оплати 25.12.2018, від 31.12.2018 на суму 480847,61 грн. – строк оплати 25.01.2019, від 31.01.2019 на суму 535358,44 грн. - строк оплати 25.02.2019, від 28.02.2019 на суму 403896,43 грн. – строк оплати 25.03.2019, від 31.03.2018 на суму 389245,48 грн. - строк оплати 25.04.2019, проте, відповідач за отриманий газ розрахувався з порушенням строків оплати, визначених пунктом 6.1 Договору, в наслідок чого, суд, з урахуванням відсутності у банківських виписках відомостей про пререрахунок коштів на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховані пеня, 3 % річних та інфляційні втрати за порушення строків виконання грошового зобов`язання.

За результатами перевірки розрахунку позивача за допомогою системи «Ліга Закон», суд зазначає, що він арифметично вірний.

Відносно аргументів позивача про стягнення збитків у розмірі 13377,91 грн., суд зазначає таке.

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України визначено, що, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд, перш за все, повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто, саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема, в контексті наявності збитків та їх розмір, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом підлягає доведенню позивачем перед судом на підставі належних доказів.

Натомість, вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто, саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Пунктом 1 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 встановлено, що відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках: 1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.

Відповідно до пункту 2 розділу VI Правил постачання природного газу у договорі постачання між постачальником та споживачем, що не є побутовим, може встановлюватись допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу, в межах якої не здійснюються заходи, визначені пунктом 1 цього розділу.

За результатами виявлених порушень представником постачальника складається акт-претензія. Акт-претензія, у якому зазначаються підстави та розмір нарахованих збитків, складається в двох примірниках, один з яких надсилається (надається) споживачу (з позначкою про вручення), а споживач зобов`язаний протягом двадцяти робочих днів з моменту його отримання відшкодувати постачальнику завдані збитки або написати мотивовану відмову від їх повного або часткового відшкодування. У випадку не реагування у встановлений строк на акт-претензію або невідшкодування завданих збитків постачальник має право звернутись до суду.

Таким чином, враховуючи, зокрема, положення підпункту 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу та того, що Договором передбачено обсяги природного газу та встановлена допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу (в розмірі до 5,0 відсотків без проведення коригування), позивач має право вимагати від споживача відшкодування збитків, у разі підтвердження факту, що за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем).

При цьому, визначальним є те, що підпункт 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу передбачає таку можливість щодо відшкодування збитків споживачем. Проте, наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення суми у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період у разі якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу.

Вказане право на стягнення збитків із споживача не звільняє постачальника (позивача) від обов`язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку передбаченому Господарсько процесуальним кодексом України.

При цьому, підпунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу передбачено лише максимально допустимий розмір, а саме: розмір, що не є більшим подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.

Відповідно до пункту 3.13 Договору якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначенй в пункті 2.1 цього договору), споживач зобов`язний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 цього Договору.

Відповідно до пункту 2.1 Договору постачальник передає споживачу в період з 01.10.2018 по 30.04.2019 замовлений споживачем обсяг природного газу в кількості 428,525 тис. куб. метрів, у тому числі по місяцях: жовтень 2018 року – 7,429; листопад 2018 року – 53,796; грудень 2018 року - 84,700; січень 2019 року – 91,800; лютий 2019 року – 79,200; березень 2019 року – 81,500; квітень 2019 року – 30,100.

Проте, відповідачем у березні 2019 року фактично спожито 52,02 тис.куб.м, а у квітні 2019 року фактично спожито 0 тис.куб.м.

На адресу відповідача направлялись акти-претензії (вх. № 26-1367-19 від 16.05.2019, № 26-2373-19 від 19.06.2019) з вимогами оплати заборгованості, проте, вони відхилені відповідачем.

Відповідач є комунальним підприємством територіальної громади селища Володарка, основним напрямком діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню та комунальним закладам: лікарням, садочкам, дитячим закладам, школам, тобто, відповідач жодним чином не може впливати на фактичний об`єм споживання газу.

На підтвердження відсутності вини відповідачем до матеріалів справи долучено лист вх. № 207 від 09.04.2019 з повідомленням про припинення споживання природного газу у період з квітня 2019 року по жовтень 2019 року у зв`язку з закінченням опалювального сезону.

Відповідно до пункту 3.7 Договору постачання природного газу № 2774/18-БО-17 від 22.10.2018 відповідач, починаючи з 01.03.2019, передавав позивачу дані щодо фактичного використання обсягів газу за кожну добу березня 2019 року, а отже, останньому було відомо про справжній обсяг спожитого відповідачем газу, у зв`язку з чим нарахування збитків за недобір газу є безпідставним.

За результатами дослідження долучених до матеріалів справи документів, суд зазначає, що позивачем не надано до матеріалів справи жодних належних і допустимих доказів на підтвердження факту понесення збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених недобором відповідачем природного газу у березні та квітні 2019 року, а відповідачем, у свою чергу, здійснено всі залежні від нього дії про належне повідомлення позивача про фактичний розмір обсягів споживання природного газу (з урахуванням того, що відповідач надає послуги населенню і жодним чином не може вплинути на фактичний розмір споживання), отже, з огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення збитків у розмірі 13377,91 грн., з огляду на відсутність всіх елементів цивільного правопорушення.

Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.03.2021 у справі №910/4608/20, постанові Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі № 911/2125/20.

Відносно аргументів відповідача про зменшення пені та 3 % на 90%, суд зазначає таке.

Частинами 1 та 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання, відповідність / невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Згідно з висновками, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 «нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання».

Суд, дослідивши зібрані у справі докази та обставини справи в їх сукупності, з урахуванням наведених положень законодавства, встановивши наявність обставин, які мають істотне значення для визначення розміру штрафних санкцій або їх зменшення у конкретному випадку і того, що відповідачем лише зазначено про наявність виконавчих проваджень на суму 4000000,00 грн.; про те, що зазначені штрафні санкції можуть призвезти до зриву опалювального сезону 2020-2021 та фактичного банкрутства підприємства, проте, не надано належних доказів збитковості підприємства (податкової декларації відповідача з податку на прибуток підприємства), постанов про відкриття виконавчих проваджень або довідки про наявність у відповідача фактичної заборгованості за його господарською діяльністю, і того, що порядок надходження коштів відповідачу не залежить від дій позивача, дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені та 3% річних.

Результати розгляду справи

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені і в статтях 7 (рівність перед законом і судом) та 13 (змагальність сторін) Господарського процесуального кодексу України. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Отже, принцип змагальності не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов`язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог. Принцип змагальності закріплений, зокрема, у частині 3 статті 13, частині 1 статті 76, частині 1 статті 78, частині 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судовий збір за подання позовної заяви, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 73, 74, 76-80, 129, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов (вх. №256/21 від 25.01.2021) Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" про стягнення збитків, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов`язання задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" (09300, Київська обл., Володарський р-н, смт Володарка, провулок Перемоги, буд. 3, код ЄДРПОУ 35450817) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) 55553,85 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят три гривні вісімдесят п`ять копійок) пені, 11751,46 грн. (одинадцять тисяч сімсот п`ятдесят одна гривня сорок шість копійок) 3% річних, 5774,83 грн. (п`ять тисяч сімсот сімдесят чотири гривні вісімдесят три копійки) інфляційних втрат, 1918,76 грн. (одна тисяча дев`ятсот вісімнадцять гривень сімдесят шість копійок) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 02.07.2021.

Суддя С.О. Саванчук