Рішення № 98059467, 24.06.2021, Лановецький районний суд Тернопільської області

Справа № 602/933/20

Провадження № 2/602/31/2021

ЛАНОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" червня 2021 р. м.Ланівці

Лановецький районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді - Костів Л.І.,

секретар - Домчук В.І.,

з участю:

представника відповідача –

прокуратури Тернопільської області - Дремлюги Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , місце проживання або місце знаходження: АДРЕСА_1 , представник позивача: ОСОБА_2 , місце проживання або місце знаходження: АДРЕСА_2 , до Прокуратури Тернопільської області, місце знаходження: вул.Листопадова, 4 м.Тернопіль, 46002, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, місце знаходження: вул.Валова,11 м.Тернопіль, 46001, Міністерства внутрішніх справ України, місце знаходження: вул.Академіка Богомольця,10 м.Київ, 01601, Державної казначейської служби України, місце знаходження: вул.Бастіонна,6 м.Київ, 01601, Міністерства фінансів України, місце знаходження: вул.Грушевського,12/2 м.Київ, 02000, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування та прокуратури,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідачів: Прокуратури Тернопільської області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування та прокуратури, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 грошове відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000000.00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що 18 лютого 2013 року до ЄРДР внесено відомості про кримінальне провадження за №12013210130000046 про обвинувачення ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , згідно з обвинувальним, затвердженим прокурором відділу прокуратури Тернопільської області 18 березня 2014 року.

Досудове розслідування в даному кримінальному провадженні здійснювалось слідчим Управлінням МВС у Тернопільській області під процесуальним керівництвом прокуратури Тернопільської області.

У ході досудового розслідування позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, які він ніби-то вчинив у складі організованої злочинної групи в період з 18 лютого до 19 липня 2013 року.

20 липня 2013 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307 КК України.

24 жовтня 2013 року ОСОБА_3 повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.2 ст.306, ч.2 ст.315 КК України.

На час повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_3 був студентом Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім.Т.Шевченка, навчався на 5-му курсі факу льтету фізвиховання.

22 липня 2013 року Тернопільським міськрайонним судом відносно підозрюваного ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено розмір застави.

Після цього слідчим суддею щодо ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою неодноразово продовжувався.

В процесі розслідування проводилися негласні слідчі дії: зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, аудіо-відео контроль особи, проведення обшуків, тримання під вартою.

Кримінальне провадження №12013210130000046 від 18 лютого 2013 року неодноразово розглядалося судами.

Вироком Лановецького районного суду Тернопільської області від 03 грудня 2014 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, яке передбачено ч.3 ст.307 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна. Продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_3 терміном на два місяці до 00 години 00 хвилин 24 лютого 2015 року.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 02 квітня 2015 року вищевказаний вирок Лановецького районного суду від 03 грудня 2014 року скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду.

Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2014 року обраний щодо ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою змінено на домашній арешт цілодобово із застосуванням електронного засобу контролю на строк до 29 лютого 2016 року.

Вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2017 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307 КК України, призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна. Обраний ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із забороною йому залишати житло продовжено до часу вступу вироку в законну силу, однак не довше ніж до 06 грудня 2017 року включно.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2018 року вирок Збаразького районного суду від 06 жовтня 2017 року в частині визнання винуватим та засудження ОСОБА_3 за ч.2 ст. 307 КК України скасовано, а вищевказане кримінальне провадження відносно останнього закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості та вичерпанням можливості їх отримати.

Постановою Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №602/253/14-к касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2018 року без змін.

ОСОБА_3 обвинувачувався у скоєнні особливо тяжкого злочину, перебував під слідством та судом із 18 лютого 2013 року (дата внесення відомостей до ЄРДР) до 04 вересня 2018 року, що становить 66 повних місяців, в тому числі утримувався під вартою 2 роки 5 місяців 10 днів, що є тривалим строком та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків.

Окрім того, його тривале перебування під вартою за злочин, який ним не вчинявся, стало причиною погіршення стану здоров`я та моральних страждань, внаслідок порушення сімейних зв`язків і стосунків з іншими людьми, глибокого душевного неспокою, підвищення нервозності, погіршення сну в результаті пережитого, порушення звичайного способу та ритму життя. ОСОБА_3 став роздратованим, розгубленим, не міг вести нормальний звичний спосіб життя.

Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 1 січня 2020 року мінімальний розмір заробітної плати становить 4723.00 грн. (на час подання позову).

Отже, лише виходячи з обрахування розміру мінімальної заробітної плати, сума відшкодування повинна становити не менше 311718.00 грн. (із розрахунку 4723 грн. х 66 місяців).

Однак, враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, тривалість характеру немайнових втрат, зумовлений розглядом спочатку кримінальної справи, а потім кримінального провадження стосовно нього, застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, приймаючи до уваги тяжкість вимушених змін у його життєвих зв`язках, що призвели до погіршення стосунків із оточуючими, а також появи негативних психоемоційних змін, враховуючи ступінь зниження престижу і ділової репутації, необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів для відновлення попереднього стану, виходячи з засад виваженості, розумності та справедливості, позивач вважає, що дійсний розмір моральної шкоди, яка була йому спричинена становить 2000000.00 грн.

Ухвалою суду від 16 вересня 2020 року відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 19 жовтня 2020 року, за наслідками якого закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, однак, від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача – Тернопільської обласної прокуратури Дремлюга Р.В. в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні в зв`язку із недостатністю доказів щодо спричинення позивачу моральної шкоди та відсутністю висновків спеціаліста щодо цього, підтримавши відзив на позов.

У відзиві Тернопільська обласна прокуратура не погоджується з наведеними у позовній заяві доводами та вважає її безпідставною і необґрунтованою, звертаючи увагу на те, що право на відшкодування у розумінні закону - це процесуальна можливість ставити питання та довести наявність шкоди за допомогою відповідних доказів, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Тобто, це право реалізується шляхом процесуального доведення наявності шкоди, її розміру через підтвердження належними доказами. Таким чином, до даних правовідносин не застосовується презумпція моральної шкоди.

Висновки такого змісту вчинено колегією суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к.

В обґрунтування доводів про заподіяння йому моральної шкоди у позовній заяві ОСОБА_3 вказує лише на повідомлення про підозру, вирок Лановецького районного суду Тернопільської області від 03 грудня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 02 квітня 2015 року, вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2018 року у справі № 602/253/14-к.

Позивач стверджує, що впродовж цього періоду внаслідок незаконного обвинувачення, застосування запобіжного заходу, перебування під слідством і судом, він зазнав моральних страждань. Водночас необхідно врахувати, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінального провадження належить до повноважень органів досудового розслідування відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Жодних фактів застосування органами досудового розслідування до ОСОБА_3 морального чи фізичного впливу, суттєвого обмеження його прав чи свободи, не наведено.

Разом з тим, належних, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували зміст заподіяної моральної шкоди (висновок спеціалістів про те, чи стало перебування позивача під слідством і судом, а також проведення інших процесуальних дій, психотравмуючою ситуацією для нього, якщо так, чи завдана позивачу моральна шкода та який її грошовий еквівалент); характер, обсяг і тривалість моральних страждань, наявність та істотність вимушених змін у його життєвих стосунках; причинно-наслідковий зв`язок між діями та рішеннями органів досудового розслідування, прокуратури та заподіяною моральною шкодою та понесеними духовними і психічними стражданнями, позивачем не долучено.

Твердження представника ОСОБА_3 про понесені душевні страждання, погіршення стану здоров`я, що спричинили вимушені зміни у повсякденному житті, стосунках із оточуючими, погіршення репутації, зниження авторитету тощо, всупереч ст.81 ЦПК України відповідними доказами, які б слугували підставою для відшкодування йому моральної шкоди у підвищеному розмірі, не підтверджені та суду не надані.

Водночас лише зі змісту самої позовної заяви не можливо встановити факт спричинення ОСОБА_3 моральної шкоди саме внаслідок тих дій, які вчинялися відносно нього в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12013210130000046 та достатнього переконання суду у необхідності та доцільності відшкодування моральної шкоди саме в тому розмірі, який зазначено у позові.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення за рахунок держави.

Таким чином, якщо суд дійде висновку про доведеність позивачем понесених моральних страждань та загальноприйнятої формули моральної шкоди (діяння, вина, наслідки у вигляді душевного болю і страждань та причинно-наслідковий зв`язок між ними), враховуючи період йогоперебування під слідством та судом з 20 липня 2013 року (дата повідомлення про підозру) по 04 вересня 2018 року (дата набрання рішення суду законної сили), розмір відшкодування моральної шкоди може становити 290 388 грн. (4 723 грн. х 61 (кількість місяців перебування під слідством та судом) + 2285 грн. (сума моральної шкоди за 15 днів, що розрахована за формулою 15 x4 723 /31)).

Враховуючи наведене, безпідставною та такою, що не ґрунтується на вимогах законодавства та на обставинах справи, є вимога ОСОБА_3 про відшкодування підвищеного розміру моральної шкоди.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Метою такого відшкодування, в першу чергу, має бути справедлива сатисфакція за моральні страждання особи, а не її матеріальне збагачення за рахунок держави після припинення кримінального переслідування.

Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою (постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року, справа № 199/1478/17).

Доказів причинно-наслідкового зв`язку між рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування чи прокуратури при провадженні досудового розслідування, судового розгляду та настанням негативних наслідків, як от негативні психоемоційні зміни, зниження престижу і ділової репутації тощо, не представлено. Тому вказані обставини не можуть слугувати підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди.

Крім того, позивачем не долучено жодних доказів на підтвердження того, що він зазнав моральних страждань, про що зазначено у позові, а твердження, що негативні явища у його житті (моральна шкода) настали саме внаслідок кримінального переслідування, а не залежали від інших чинників, необхідно оцінювати критично.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 належно не обґрунтовано, у чому саме полягає спричинена йому моральна шкода та її підвищений розмір, не доведено неправомірності дій (рішень) відповідачів та причинного зв`язку між такими діями (рішеннями) та шкодою, що настала, достатніх доказів не наведено, представник прокуратури Тернопільської області просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопілській області в судове засідання не з`явився, надіславши до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги не визнає з підстав, викладених у відзиві.

У своєму відзиві на позовну заяву представник Управління Міністерства внутрішніх справ вказав, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження моральної шкоди, завданої йому органами досудового розслідування, прокуратури та суду. До матеріалів справи не долучено жодних довідок із закладів охорони здоров`я, які б підтверджували факт погіршення самопочуття позивача через моральні чи фізичні страждання, приниження честі, гідності та ділової репутації в період досудового розслідування чи судового розгляду справи.

Зокрема, позивач зазначає, що він зазнав погіршення здоров`я та моральних страждань внаслідок порушення сімейних зв`язків і стосунків з іншими людьми, підвищення нервозності, погіршення сну, порушення звичайного способу та ритму життя. Разом з тим, позивач не надав належних та достовірних доказів, які б підтверджували:

-зміст заподіяної йому моральної шкоди (висновок спеціалістів про те, чи стало перебування позивача під слідством і судом, а також проведення інших процесуальних дій, психотравмуючою ситуацією для нього, якщо так, чи завдана позивачу моральна шкода та який її грошовий еквівалент).

-характер, обсяг і тривалість моральних страждань, наявність та істотність вимушених змін у його житті та стосунках з оточуючими.

-погіршення стану здоров`я і причинного зв`язку між даним погіршенням та розслідуванням відносно нього кримінального провадження

-порушення сімейних зв`язків і стосунків з іншими людьми;

-причинно - наслідковий зв`язок між діями органів досудового розслідування та заподіяною позивачу моральною шкодою.

Натомість із долучених позивачем судових рішень вбачається, що позивач був наркотично залежною особою, ніде не працював, не мав постійного доходу. Під час судових засідань позивач особисто визнавав, що неодноразово споживав канабіс. Крім того, зізнався, що він схиляв до вживання наркотичних засобів іншу особу. Отже, за таких обставин та за такою характеристикою позивача не може йтися про зниження престижу та ділової репутації, яких в нього не було.

Сам факт закриття кримінального провадження не може бути підставою та доказом заподіяння моральної шкоди.

Позивач зазначає, що він перебував під слідством та судом 66 місяців (з 18 лютого 2013 року до 04 вересня 2018 року), а розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди становить 311718 грн. (4723х66), у той же час враховуючи характер та обсяг страждань та з урахуванням інших обставин позивач вважає, що розмір нанесеної йому моральної шкоди становить 2 млн. грн., на що представник Управління Міністерства внутрішніх справ категорично стверджує, що вказаний розмір є явно завищеним, неспіврозмірним із тими негативними наслідками, які настали для позивача, порушує вимоги щодо розумності та справедливості, вказує на намір збагачення позивача за рахунок держави. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Крім того, вважає, що позивачем невірно визначений період перебування його під слідством. Так, початком кримінального переслідування він вказує 18 лютого 2013 року (дату внесення відомостей в ЄРДР). Разом з тим, згідно з ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі-Закон), відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У п. 1.1. 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 №9-рп/99 зазначено, що притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. За приписами пункту 14 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, притягнення до кримінальної відповідальності - цс стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Отже, саме з дати повідомлення позивачу про підозру у вчиненні злочину - з 20 липня 2013 року, а не з 18 лютого 2013 року, слід обраховувати час перебування останнього під слідством. Лише після повідомлення про підозру (22 липня 2013 року) позивача було взято під варту, тобто обмежено у деяких правах у відповідності до чинного законодавства.

Такої правової позиції щодо періоду відшкодування моральної шкоди та тлумачення категорії «перебування під слідством і судом» дотримується Верховний Суд, який зазначив, що моральну шкоду необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення. Так, зокрема у постанові від 19 вересня 2018 у справі № 534/955/17 Верховний Суд зазначив наступне: па підставі системного аналізу наведених норм права Верховний Суд дійшов переконання, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи і моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Моральна шкода підлягає майновому відшкодуванню з обрахуванням відповідно до тривалості періоду такого незаконного перебування під слідством та судом з обов`язковою прив`язкою до мінімального розміру заробітної плати, оскільки це передбачено законом. Отже, період перебування позивача під слідством та судом становить не 66 місяців,як це вказано у позові, а 61 місяць (20 липня 2013 року – 04 вересня 2018 року). Виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, сума відшкодування, у разі доведення її заподіяння.становила б 288103 грн. Тому просить відмовити у позові.

Представник відповідача - Міністерства внутрішніх справ України в судове засідання не з`явився, хоч належним чином був повідомлений про день, счас та місце розгляду справи, надіславши до суду відзив на позовну заяву, вказавши, що з позовної заяви вбачається, що позивач фактично зазначає про неправомірні дії працівників слідчого управління УМВС України в Тернопільській області та прокуратури Тернопільської області при розслідуванні кримінального провадження № 12013210130000046, при цьому безпідставно заявляє позовні вимоги до Міністерства внутрішніх справ України, яке прав та інтересів позивача не порушувало.

У позовній заяві дані про вину безпосередньо посадових осіб МВС України у спричиненні позивачеві моральної шкоди - відсутні. Позов та додатки до нього не містять жодного доказу причетності Міністерства внутрішніх справ України до подій, що відбулись із позивачем.

Відсутня основна складова виникнення підстави для відшкодування шкоди - вина Міністерства внутрішніх справ у подіях, що сталися із позивачем.

З позовної заяви вбачається, що позивач фактично зазначає про неправомірні дії працівників слідчого управління УМВС України в Тернопільській області та прокуратури Тернопільської області при розслідуванні кримінального провадження № 12013210130000046.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2014 року №1118-р «Питання реформування органів внутрішніх справ України» було схвалено розроблену Міністерством внутрішніх справ Стратегію розвитку органів внутрішніх справ України та Концепцію першочергових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ, основним завданням якої є оптимізація структури МВС.

Згідно зі змістом вказаної концепції МВС України повинно мати таку структуру, щоб жодним чином не асоціюватися з «міністерством поліції», виконуючи при цьому роль цивільного та відкритого органу. Відповідно до цього документу МВС України є цивільним політичним органом управління ряду окремих служб.

На виконання взятих на себе зобов`язань МВС України був розроблений та поданий до Верховної Ради України проект Закону України «Про Національну поліцію», який після проходження відповідних погоджень було прийнято 2 липня 2015 року та зареєстровано за № 580-УІІІ.

П. 5 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено втрату чинності Закону України «Про міліцію».

Відповідно до п. 7 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону було доручено Кабінету Міністрів України забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

На виконання цієї норми в межах повноважень, наданих ч. 1 ст. 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641 утворено Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Як вбачається зі змісту цієї постанови Уряду новостворений центральний орган внутрішніх справ не є а ні правонаступником міліції, а ні структурним підрозділом МВС України.

У зв`язку з набранням 07 листопада 2015 року чинності Законом України «Про Національну поліцію» функції щодо відкриття кримінальних проваджень та їх розслідування, а також процесуальне керівництво їх розслідування передано до органів Національної поліції.

МВС України та Національна поліція є окремими центральними органами виконавчої влади.

Слідчі органи Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування. Відповідно до Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, а саме пп. 7, 9 п. 4 Положення, Національна поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» прийняте рішення щодо створення Головного управління Національної поліції в Тернопільській області.

Цією ж постановою прийняте рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, в тому числі УМВС України в Тернопільській області.

Однак, відповідно до відомостей з сайту Міністерства юстиції України, а саме Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань УМВС України в Тернопільській області перебуває у стані припинення та на теперішній час не ліквідовано.

Відповідно до ч.1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 2 ст. 104 ЦК України).

Згідно із ч.3 ст.105 ЦК України учасники, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління

юридичної особи.

Відповідно до ч.4 ст.105 ЦК України передбачено, що до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Таким чином, саме ліквідаційна комісія уповноважена відповідати по всім виникаючим зобов`язанням під час процедури ліквідації УМВС України в Тернопільській області. При цьому, МВС України не є правонаступником вказаних органів внутрішніх справ та не може відповідати за дії інших юридичних осіб.

Отже, позивач заявляє відповідачем у справі Міністерство внутрішніх справ України, яке прав і інтересів позивача не порушувало та, відповідно, не може нести відповідальність перед позивачем.

Зі змісту позовної заяви не вбачається, в чому полягає підстава відшкодування позивачу моральної шкоди відповідачем - Міністерством внутрішніх справ України, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи відповідачем у справі саме МВС України.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000 000 грн. зазначив що, як зазначено у позові, заявлена сума моральної шкоди у розмірі 2 000 000 грн. складається по його розрахунку із кількості мінімальних заробітних плат за кожен місяць його перебування в статусі особи, що притягується до кримінальної відповідальності.

Так, у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. В пункті 8 Положення про застосування Закону №226/94-ВР від 01 грудня 1994 року зазначено, що суми втраченого заробітку обчислюються виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Отже, аби позивач мав право претендувати на відшкодування заробітку, він мав би такий заробіток попередньо втратити, тобто мати його на час незаконного засудження. Жодних доказів, які свідчили б про отримання позивачем тих чи інших сум заробітку на час незакі - ч засудження, матеріали справи не містять.

Матеріали справи (зокрема - обвинувальний акт) містять відомості про те, що на час порушення відносно позивача кримінального провадження та у подальшому - позивач ОСОБА_3 був безробітним та власних доходів не мав. Отже, заявлена позивачем сума відшкодування моральної шкоди не відповідає нормам чинного законодавства.

Згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіянні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності шкода, заподіяна особі, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв`язок та є вина зазначеної особи у заподіянні шкоди. При відсутності хоча б однієї з вказаних умов на відповідача не може бути покладено зобов`язання по відшкодуванню шкоди. На це звернуто увагу у п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

У позовній заяві дані про вину безпосередньо посадових осіб МВС України у спричиненні позивачеві моральної шкоди - відсутні.

Зі змісту позовної заяви не вбачається, в чому полягає начебто спричинення позивачу моральної шкоди саме Міністерством внутрішніх справ України, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи відповідача у справі.

Позовна заява не містить жодного факту спричинення позивачу працівниками безпосередньо Міністерства внутрішніх справ України моральної шкоди. Вважає, що позивач повинен довести, що страждання (душевні або фізичні) мали місце. Душевні страждання завжди конкретні - вони повинні виражатись у конкретній емоційній формі, мати облік, а не бути «взагалі». Практика українських та зарубіжних судів підтверджує тенденцію про необхідність доказування позивачем не тільки об`єктивних, але і суб`єктивних душевних страждань.

Також, зазначає, що розрахунок обгрунтування заявленої суми позову позивачем зроблено без врахування засад розумності, виваженості й справедливості, позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку чи конкретних фактів та доказів виникнення та наявності виникнення моральної шкоди позивача з вини Міністерства внутрішніх справ України, а тому, на думку представника відповідача, позовна заява не грунтується на законі та не підлягає задоволенню.

Представник відповідача - Міністерства фінансів України в судове засідання не з`явився, хоч належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, надіславши до суду відзив на позовну заяву, вказавши, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 50 ЦПК України участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо, предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Рішенням Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року у справі №1-36/2001 зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненню ними своїх повноважень, покладається на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів та утримання державних органів.

Відповідно до частини 2 статті 2 ЦК України самостійним учасником цивільних відносин є Держава України.

Отже, відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється за рахунок держави.

Частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

На виконання судових рішень щодо стягнення відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб в Законі України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» за бюджетною програмою за КПКВК 3504030 передбачено 50000.0 тис. грн.

Також зазначає, що згідно із підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих і перехідних ожень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів жавного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Державною казначейською службою України. Зазначені рішення передаються до Державної казначейської служби України для виконання.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється ржавною казначейською службою України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та ісцевих бюджетів або боржників».

Крім того, відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16).

Отже, не допускається стягнення з Казначейства моральної та матеріальної шкоди, оскільки це змінює встановлений законом порядок виплати відповідних коштів.

Крім того, з огляду на вказані норми та їх застосування Верховним Судом у постановах Верховного Суду у справах №725/3255/17 від 16 травня 2018 року та №496/851/15-ц від 11 липня 2018 року, Міністерство фінансів України є неналежним відповідачем у справі щодо заявлених позивачем вимог. А тому, вимоги позивача вважає такими, що не підлягають задоволенню.

Представник відповідача – Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, хоч належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи та не повідомив про причини неявки.

Заслухавши пояснення представника прокуратури Тернопільської області, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив наступні обставини.

18 лютого 2013 року до ЄРДР внесено відомості про кримінальне провадження за №12013210130000046 про обвинувачення ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , згідно з обвинувальним актом у кримінальному провадженні, затвердженим прокурором відділу прокуратури Тернопільської області 18 березня 2014 року.

20 липня 2013 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.

Згідно копії ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2013 року, відносно підозрюваного ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено розмір застави.

24 жовтня 2013 року старшим слідчим в ОВС СУ УМВС України в Тернопільській області Бабюку О.В. повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.2 ст.306, ч.2 ст.315 КК України.

Як вбачається з копії вироку Лановецького районного суду Тернопільської області від 03 грудня 2014 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України, та призначено у покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна. Продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_3 терміном на два місяці до 00 години 00 хвилин 24 лютого 2015 року.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 02 квітня 2015 року вирок Лановецького районного суду від 03 грудня 2014 року скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду.

Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2014 року обраний щодо ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою змінено на домашній арешт цілодобово із застосуванням електронного засобу контролю на строк до 29 лютого 2016 року.

Згідно копії вироку Збаразького районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2017 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна. Зараховано в строк відбування покарання за вказаним вироком термін його утримання в установі попереднього ув`язнення з 20 липня 2013 року по 29 грудня 2015 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Обраний ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із забороною йому залишати житло продовжено до часу вступу вироку в законну силу, однак не довше ніж до 06 грудня 2017 року включно.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2018 року вирок Збаразького районного суду від 06 жовтня 2017 року в частині визнання винуватим та засудження ОСОБА_3 за ч.2 ст. 307 КК України скасовано, а вищевказане кримінальне провадження відносно останнього закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості та вичерпанням можливості їх отримати.

Постановою Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №602/253/14-к касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2018 року без змін.

Згідно зістаттею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно достатті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст.23 ЦК України, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до ч.2 ст.1176 ЦК України, право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.7 ст.1176 ЦК України, порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Зокрема, вищезазначений порядок відшкодування шкоди встановлений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина другастатті першої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюютьоперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Частиною другою ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду`встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні скпаду кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктом 5статті 3 цього ж Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»встановлено, що відшкодування моральної шкоди, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Тобто, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону.

Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить чітких вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15,16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Відповідно до частини другоїстатті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третястатті 23 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 під час розгляду кримінальної справи про його обвинувачення, за наслідком розгляду якої було винесено ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2018 року, якою вирок Збаразького районного Тернопільської області віж 06 жовтня 2017 року в частині визнання винним та засудження ОСОБА_3 скасовано, а кримінальне провадження закрите на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості та вичерпання можливості їх отримати; ухвала залишена в силі Постановою Верховного суду від 14 травня 2019 року, - незаконно перебував під слідством і судом з 20 липня 2013 року по 04 вересня 2018 року, тобто протягом п`яти років одного місяця п`ятнадцяти днів, тому має право на відшкодування шкоди за цей період.

Матеріалами справи підтверджено, що незаконні дії органів досудового розслідування та прокуратури завдали моральної шкоди позивачу. Моральною шкодою визнаються душевні страждання, заподіяні позивачеві внаслідок пред`явлення обвинувачення, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та незаконного тривалогоперебування підслідством ісудом впродовж 5 років 1 місяця 15 днів, що призвело до погіршення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, діловими партнерами, інших негативних наслідків морального характеру, того, що позивач перебування у постійному стресовому стані, змушений був витрачати весь свій час на забезпечення захисту від незаконного обвинувачення, також того, що на відновлення життєвих та ділових зв`язків, ділової репутації необхідні значні зусилля та тривалий час.

Отже, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позову в цій частині.

Пунктом 9 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31березня 1995року «Просудову практикув справах про відшкодуванняморальної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання досудового слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Таким чином, Законом визначений мінімальний розмір моральної шкоди, яка відшкодовується та не встановлено граничний розмір такої шкоди.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Мінімальний розмір заробітної плати станом на 01 січня 2020 року складає 4723.00 грн. відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а тому саме із цього розміру необхідно виходити при визначенні розміру моральної шкоди.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування, суд керується висновками щодо застосування норм права, викладеними у правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), де зазначено, що суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, з урахуванням того, що позивач перебував під слідством протягом 5 років та 1 місяць 15 днів (61 місяць 15 днів), мінімальний розмір моральної шкоди в грошовому виразі не повинен бути меншим, ніж 61 х 4723.00 грн. + 15 х 4723.00 грн. / 31 = 288103 грн. + 2285 грн. = 290388 грн.

Разом з тим, слід врахувати, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди. Необхідний і достатній у даній справі розмір відшкодування моральної шкоди, на думку суду, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, слід визначити в сумі 350000 грн. При цьому суд враховує характер і обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, в сферах сімейних та ділових стосунків, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, неможливість повного відновлення попереднього, раніше усталеного способу життя позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Щодо вимоги позивача про відшкодування шкоди за час перебування під слідством і судом за період з 18 лютого 2013 року по 20 липня 2013 року суд зазначає наступне.

Як вбачається із ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У п. 1.1. 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 № 9-рп/99 зазначено, що притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. За приписами пункту 14 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, притягнення до кримінальної відповідальності - цс стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Отже, час перебування ОСОБА_3 під слідством слід обраховувати з дати повідомлення позивачу про підозру у вчиненні злочину - 20 липня 2013 року, а не з 18 лютого 2013 року. ОСОБА_3 було взято під варту 22 липня 2013 року після повідомлення про підозру, тобто обмежено у деяких правах у відповідності до чинного законодавства.

Такої правової позиції щодо періоду відшкодування моральної шкоди та тлумачення категорії «перебування під слідством і судом» дотримується Верховний Суд, який зазначив, що моральну шкоду необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення. Так, зокрема у постанові від 19 вересня 2018 у справі № 534/955/17 Верховний Суд зазначив наступне: на підставі системного аналізу наведених норм права Верховний Суд дійшов переконання, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи і моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Моральна шкода підлягає майновому відшкодуванню з обрахуванням відповідно до тривалості періоду такого незаконного перебування під слідством та судом з обов`язковою прив`язкою до мінімального розміру заробітної плати, оскільки це передбачено законом.

Щодо заперечень представників відповідачів – Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства фінансів України у відзивах, згідно яких зазначають щодо неналежного відповідача суд звертає увагу на те, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина другастатті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної владив межах їх компетенціїчерез свого представника (частина четвертастатті 58 ЦПК України).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджено, що незаконні дії органів досудового розслідування та прокуратури завдали моральної шкоди позивачу, тому суд вважає Міністерство внутрішніх справ України та Міністерство фінансів України належними відповідачами у даній справі.

Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно дозаконумають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845(далі Порядок).

Відповідно до п.3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконується на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Згідно з пунктом 35 Порядку Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень,дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Таким чином, грошові кошти підлягають стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі наведеного, керуючись ст. 56 Конституції України, ст. 16, 22, 23, 1176, 1167 ЦК України, ст.1, 2, 3, 4, 11, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 4, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 до прокуратури Тернопільської області,Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області,Міністерства внутрішніх справ України,Державної казначейської служби України,Міністерства фінансів України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування та прокуратури - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 350 000.00 грн. (триста п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня йогопроголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивнучастини судового рішення або у разі розгляду управи (вирішення питання) безповідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дняскладення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду черезЛановецький районний суд Тернопільської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення виготовлено 02 липня 2021 року.

Суддя: Л. І. Костів