Рішення № 98044096, 29.06.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 червня 2021 року Справа № 280/2383/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стрельнікової Н. В.,

за участю секретаря Фесик А.В.

представника позивача: Шулякової М.В.

представника відповідача: Іванченко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до Державної архітектурно-будівельної інспекції України

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної архітектурно-будівельна інспекції України, у якому просить суд з урахуванням уточнених позовних вимог (вх. №29906 від 2605.2021):

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 12.03.2021 року № 80 «ОС» з урахуванням змін, внесених наказом № 188 «ОС» від 07.05.2021 року «Про внесення змін до наказу Держархбудінспекції від 12.03.2021 року № 80 «ОС» та наказом № 200 «ОС» від 13.05.2021 року «Про визнання недійсним наказу Держархбудінспекції від 07.05.2021 року № 188 «ОС» та внесення змін до наказу Держархбудінспекції від 12.03.2021 року № 80 «ОС» про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Запорізькій області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Запорізькій області;

- стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Запорізькій області;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми

Позовні вимоги мотивовані наступним. Позивач вважає своє звільнення безпідставним та таким, яке здійснене з численними порушеннями чинного законодавства України, а отже з оскаржуваним наказом не погоджується, оскільки він є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, прийнятий без належних на те підстав та без дотримання імперативно-передбаченої процедури звільнення, а отже є протиправним та підлягає скасуванню. Так, позивач посилається на те, що під час видання оскаржуваного наказу комісією з ліквідації ДАБІ України не була виконана вимога законодавства про те, що попереджаючи про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Позивач 12.03.2021 року перебувала на лікарняному, про що було повідомлено письмово відповідача листом № 1008-12/325 від 12.03.2021 року, тобто відповідач видав оскаржуваний наказ у період тимчасової непрацездатності позивача. Отже відповідачем було порушено приписи статті 87 Закону України «Про державну службу», згідно якої у період тимчасової непрацездатності може бути лише складений наказ про звільнення особи, а датою звільнення повинна бути дата, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. Проте згідно оскаржуваного наказу позивача звільнено 12.03.2021 року, тобто в період перебування на лікарняному. Звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності є порушенням гарантованого законодавством права особи на працю та не може бути визнано законним і правомірним. Також посилається на факт того, що відповідач не ознайомив позивача з наказом про звільнення та не видав позивачу у день звільнення трудову книжку. Також позвач поилається на те, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1339 Кабінет Міністрів України постановив: відновити дію постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 "Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно- будівельного контролю". У зв`язку з цим визнати таким, що втратив чинність, пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 №219 «Про оптимізацію органів державного архітектурно- будівельного контролю та нагляду». Таким чином, на думку позивача законодавчий акт, на підставі якого було прийнято оскаржуваний наказ, на даний час скасований, а тому оскаржуваний наказ і з цих підстав є незаконним та підлягає скасуванню. Також щодо видання відповідачем наказу № 188 «ОС» від 07.05.2021 року «Про внесення змін до наказу Держархбудінспекції від 12.03.2021 року № 80 «ОС» позивач в уточненій позовній заяві зазначив, що позивач вважає що відповідач своїми діями навмисно затягує розгляд справи та продовжує порушувати права та законні інтереси позивача. Відповідачу було достовірно відомо про те, що позивач перебуває на лікуванні. Незважаючи на цевідповідний наказ було прийнято лише 07.05.2021. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву та згодом подав відзив на уточнений адміністративний позов, у яких зокрема зазначив наступне. Правонаступництво юридичної особи має місце виключно у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 Цивільного кодексу України). При цьому у разі ліквідації юридичної особи її права та обов`язки не переходять до іншої юридичної особи, у зв`язку з чим на роботодавця не покладається обов`язок з працевлаштування працівника, якого планується звільнити. Постановою № 218 правонаступник Держрхбудінспекції не визначений. Наведена постанова є чинною та не скасована. Тобто, Урядом України прийнято рішення про ліквідацію Держархбудінспекції без передачі її прав та обов`язків іншому суб`єкту владних повноважень. Щодо видачі оскаржуваного наказу у період тимчасової непрацездатності позивачки відповідач зазначив, що згідно з ч.3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. У Постанові №218 не передбачено правонаступництво Держархбудінспекції, тобто, відбувається процес повної ліквідації органу державної влади. У зв`язку з тим, що відбувається процес повної ліквідації ДержархбудінспекцІЇ та з огляду на положення КЗпП України, можливе звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності. Також відповідач зазначив про те, позивач вчасно не повідомила Держархбудінспекцію про перебування на лікарняному, у зв`язку з чим у відповідача була відсутня інформація про тимчасову непрацездатність останньої. У зв`язку з викладеним, листом від 12.03.2021 року № 40-501-10/960-21 Держархбудінспекція повідомила Позивачку про її звільнення, та необхідність з`явитись до Управління роботи з персоналом та документообігу, для отримання трудової книжки. Також відповідач зазначив, що враховуючи приписи ч. 5 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та надходження лікарняного ОСОБА_1 , відповідач наказом №188 від 07.05.2021 «ОС» внес зміни до наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 12.03.2021 №80 «ОС», а саме: у пункті 1 наказу цифри та слова 12 березня 2021 року» замінено цифрами та словами «03 квітня 2021 року»; у пункті 2 наказу цифрою «18» замінено цифрою «20». Крім того, до відповідача надійшов лист Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області від 11.05.2021 №1008-1я2/685, яким Департамент направив до відповідача ще один лист непрацездатності ОСОБА_1 від 05.04.2021 серія АЛВ №822986. Отже, на підставі викладеного відповідачем було прийнято наказ від 13.05.2021 №200 «ОС» «Про визнання недійсним наказу Держархбудінспекції від 07.05.2021 №188 «ЛС» та внесення змін до наказу Держархбудінспекції від 12.03.2021№80 «ОС», яким: визнано недійсним наказ Держархбудінспекції від 07.05.2021 №188 «ОС»; внесено зміни до наказу Держархбудінспекції від 12.03.2021 №80 «ОС», а саме: у пункті 1 наказу цифри та слова «12 березня 2021 року» замінено цифрами та словами «05 травня 2021 року»; у пункті 2 наказу цифру «18» замінено цифрою «22». Шляхом прийняття відповідних наказів вжиті заходи щодо визначення дати звільнення позивача на підставах, установлених законодавством. Ураховуючи наведене, Держархбудінспекцією визначено дату звільнення позивача 05 травня 2021 року. А з 12.03.2021 – є датою видачі оскаржуваного наказу. Також, висновки Верховного Суду з аналогічних справ свідчать про те, що наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 30.03.2021 було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.04.2021.

Протокольною ухвалою суду від 22.04.2021 було відкладено підготовче засідання на 17.05.2021 у зв`язку із неотриманням судом та позивачем відзиву позивача на позовну заяву.

Протокольною ухвалою суду від 17.05.2021 прийнято судом до розгляду уточнену позовну заяву та відкладено підготовче засідання за клопотанням відповідача на 26.05.2021.

26.05.2021 протокольною ухвалою суду було прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, закрито підготовче провадження та з урахуванням думки представників сторін призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 01.06.2021.

01.06.2021 протокольною ухвалою суду у зв`язку з неявкою у судове засідання позивача та його представника та з урахування поданого представником позивача клопотанням судове засідання відкладено на 22.06.2021.

22.06.2021 також у у зв`язку з неявкою у судове засідання позивача та його представника та з урахування поданого представником позивача клопотанням судове засідання відкладено на 29.06.2021.

У судовому засіданні 29.06.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні представники сторін надали суду пояснення, аналогічні викладеним в заявах по суті справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 19.09.2014 по 12.03.2021 працювала в Управлінні Державної архітектурно-будівельної інспекції в Запорізькій області, а станом на дату звільнення займала посаду Директора департаменту, що підтверджується довідкою про доходи виданою Державною архітектурно-будівельною інспекцією України від 29.04.2021 № 40-602-14/161 (а.с. 82).

26.03.2020 позивача попереджено про наступне звільнення з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області у зв`язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 №218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», на підставі п.1-1 частини першої ст.87 Закону України «Про державну службу», яке відбудеться не раніше, ніж через 30 календарних днів з дня ознайомлення з цим попередженням. Також, позивача проінформовано про те, що відповідно до частини четвертої ст.87 Закону України Про державну службу , звільнення позивача відбудеться з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. 26.03.2020 позивача було ознайомлено з попередженням про наступне звільнення та вручено один примірник цього попередження, яке було підписане Головою комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України Федоренко Б. (а.с. 41).

Наказом за підписом Голови комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України Галіцина С. №80 «ОС» від 12 березня 2021 року ОСОБА_1 звільнено 12 березня 2021 року з посади начальника директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області у зв`язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1-1 частини 1, частини 4 статті 87 Закону України «Про державну службу» на підставі попередження про наступне звільнення від 26 березня 2020 року (а.с.42).

Враховуючи неотримання позивачем трудової книжки 12 березня 2021 року, ОСОБА_1 листом від 12 березня 2021 року №40-501-10/960-21 повідомлено про її звільнення відповідно до наказу від 12 березня 2021 року №80 «ОС» та запропоновано терміново надати або згоду на пересилання оригіналу трудової книжки поштою, або з`явитись до Управління роботи з персоналом та документообігу для отримання трудової книжки (а.с. 45).

Згідно листка непрацездатності серії АЛВ №920532 (а.с. 26) у період з 12.03.2021 по 02.04.2021 позивачка через хворобу перебувала у стані тимчасової непрацездатності, про що Департаментом Держаної архітектурно-будівельної інспекції було повідомлено Державну архітектурно-будівельну інспекцію України листом вих. №1008-12/325 від 12.03.2021. (а.с. 13).

Наказом голови комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України №188 «ОС» від 07.05.2021 «Про внесення змін до наказу Держархбудінспекції від 12.03.2021 №80 «ОС» від 07.05.2021 (а.с. 50) у зв`язку з несвоєчасним інформуванням та надходженням листка непрацездатності від 02.04.2021 серія АЛВ №920532 , відповідно до п. 5 ст. 87 Закону України «Про державну службу» внесено наступні зміни до наказу Держархбудінспекції від 12.03.2021 №80 «ОС»: у пункті 1 наказу цифри та слова 12 березня 2021 року» замінено цифрами та словами «03 квітня 2021 року»; у пункті 2 наказу цифрою «18» замінено цифрою «20».

Листом вих. №1008-1.2/685 від 11.05.2021 Департаментом Держаної архітектурно-будівельної інспекції було направлено Державній архітектурно-будівельній інспекції України листок непрацездатності АЛВ №822986 від 05.04.2021, згідно якого ОСОБА_1 у період з 05.04.2021 по 01.05.2021 перебувала у стані тимчасової непрацездатності через хворобу (а.с. 53-55).

Наказом голови комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України №200 «ОС» від 13.05.2021 «Про визнання недійсним наказу Держархбудінспекції від 07.05.2021 №188 «ОС» та внесення змін до наказу Держархбудінспекції від 12.03.2021 №80 «ОС» у зв`язку з несвоєчасним інформуванням та надходженням листків непрацездатності від 02.04.2021 серія АЛВ №920532 та від 05.04.2021 серія АЛВ №822986, відповідно до п. 5 ст. 87 Закону України «Про державну службу» визнано недійсним наказ Держархбудінспекції від 07.05.2021 №1288 «ОС» та внесено наступні зміни до наказу Держархбудінспекції від 12.03.2021 №80 «ОС»: у пункті 1 наказу цифри та слова «12 березня 2021 року» замінено цифрами та словами «05 травня 2021 року»; у пункті 2 наказу цифру «18» замінено цифрою «22» (а.с. 96).

Листом голови комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України вих. №40-501-10/1868-21 від 17.05.2021 повідомлено ОСОБА_1 та направлено їй копію наказу №200 «ОС» від 13.05.2021 та було нагадано, що трудову книжку вона до цього часу не отримала, у зв`язку з чим запропоновано терміново надати або згоду на пересилання оригіналу трудової книжки поштою, або з`явитись до Управління роботи з персоналом та документообігу для отримання трудової книжки (ас. 100).

Вважаючи наказ про своє звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного правового регулювання спірних правовідносин.

Частиною 2 статті 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулюються Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року, №889-VIII (далі по тексту - Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до частини першої - третьої статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Згідно з пунктами 1 та 1-1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII, чинній на момент повідомлення про наступне вивільнення, визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1 -1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Суд звертає увагу, що 02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 року № 378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Зокрема, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Отже, законодавчими змінами встановлено нові правила звільнення працівників, що застосовуються в разі ліквідації державного органу (пункт 1-1 статті 87 Закону України Про державну службу ), скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 статті 87 Закону України Про державну службу ), а саме:

- про майбутнє вивільнення працівник попереджається за тридцять днів до такого вивільнення;

- норми щодо необхідності врахування переважного права працівника щодо залишення на роботі до даних правовідносин не застосовуються;

- скасовано вимогу, що звільнення може бути здійснене лише в разі неможливості перевести працівника на іншу посаду (роботу);

- відсутній обов`язок власника або уповноваженого ним органу пропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців, роботодавець наділяється лише правом,

- скасовується обов`язок роботодавця отримувати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Про вказані вище зміни зазначено також роз`ясненнях Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86 р/з Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу») , а саме, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наразі врегульована положеннями Закону.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Водночас, суд ще раз наголошує на тому, що положеннями частини 3 статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу» на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із ліквідацією державного органу, то суд приходить висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми спеціального законодавства, а не загального.

Так, судом встановлено, що позивач перед звільненням займав посаду директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Запорізькій області.

Про наступне вивільнення позивача було персонально попереджено 26 березня 2020 року, тобто, за майже за рік до звільнення, що узгоджується з приписами пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Відтак, позивача звільнено з роботи спірним наказом з урахуванням внесеногго до нього змін з 05 травня 2021 року у зв`язку з ліквідацією вказаного вище державного органу, яка проводилась на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 13 березня 2020 року №218.

При цьому, суд зазначає, що вирішуючи питання щодо обставин припинення юридичної особи відповідача, слід виходити з того, що відповідно до частин 1, 2 статті 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії. Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року № 294 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2020 року № 219), Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Як вже зазначалось судом, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №218 від 13 березня 2020 року (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) постановлено ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України та відповідно до пункту 2 постанови утворити Державну сервісну службу містобудування України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №218 від 13 березня 2020 року (в первинній редакції) було затверджено Положення про Державну сервісну службу містобудування України.

Таким чином, Державна архітектурно-будівельна інспекція України станом на день звільнення позивача була саме ліквідована та утворено новий орган державної влади, що ,в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав вважати новостворений орган державної влади правонаступником органу, що ліквідується, а звільнення позивача - скороченням штату.

В свою чергу, суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.

Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: в разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.

Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Проте, слід зауважити, що станом на момент виникнення спірних правовідносин відбулись зміни у законодавстві України, у тому числі, в частині вивільнення державних службовців у зв`язку з ліквідацією державного органу, зокрема, щодо того, що на теперішній час відсутній обов`язок роботодавця у працевлаштуванні державного службовця ліквідованого органу, роботодавець тепер наділений лише таким правом.

Суд також не погоджується з твердженням позивача про те, що законодавчий акт, на підставі якого було прийнято оскаржуваний наказ, на даний час скасований, а тому «до постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1339 Кабінет Міністрів України постановив: відновити дію постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 "Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю". У зв`язку з цим визнати таким, що втратив чинність, пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 №219 «Про оптимізацію органів державного архітектурно- будівельного контролю та нагляду». Отже постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1339 було лише скасовано пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 №219 «Про оптимізацію органів державного архітектурно- будівельного контролю та нагляду», згідно якого було зупинено дію постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. № 553 “Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю” (Офіційний вісник України, 2011 р., № 40, ст. 1647) до початку виконання функцій і повноважень Державної інспекції містобудування. Та було відновлено дію постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. № 553 “Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю». Сама ж постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 №219 «Про оптимізацію органів державного архітектурно- будівельного контролю та нагляду» не була скасована та є чинною.

Щодо звільнення позивача з займаної посади під час його тимчасової непрацездатності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 5 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Як було встановлено судом, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, позивач з 12.03.2021 по 01.05.2020 перебувала на листку непрацездатності, тобто і в день видання оскаржуваного наказу про її звільнення - 12 березня 2021 року.

При цьому, суд наголошує на тому, що як стверджує відповідач та не спростовано позивачем, наказ про звільнення позивачки №80 «ОС» від 12.03.2021 був виданий та направлений до департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області 12.03.2021 о 13:10 у той час як інформація про перебування ОСОБА_1 на лікарняному надійшла до Державної архітектурно-будівельної інспекції України лише о 16-09 год. 12.03.2021, про що свідчать роздруківки з офіційних поштових скриньок (а.с. 102-103). Враховуючи приписи ч. 5 ст. 87 Закону України «про державну службу» та надходження листів непрацездатності ОСОБА_1 , Держархбудінспекцією шляхом прийняття відповідних наказів, зазначених вище, були вжиті заходи щодо визначення дати звільнення позивача відповідно до приписів чинного законодавства.

Верховний Суд в постанові від 18.03.2020 року по справі № 823/1455/17 зазначив, що наявність самого лише факту винесення відповідачем оскаржуваного наказу у період тимчасової непрацездатності позивача не є достатньою підставою для поновлення його на роботі, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача на працю є зміна дати звільнення зі служби в поліції відповідно до приписів частини другої статті 18 Дисциплінарного статуту із зазначенням дати звільнення зі служби - наступного робочого дня, після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, тобто 13 червня 2017 року.

Правові позиції Верховного Суду враховуються судом при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, факт прийняття оскаржуваного наказу в період перебування ОСОБА_1 тимчасової непрацездатності не може слугувати підставою для його скасування у зв`язку з вищенаведеними осбтавинами.

В частині доводів позивача про те, що відповідач не ознайомив позивача з наказом про звільнення та не видав позивачу у день звільнення трудову книжку суд вказує на наступне.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110 (далі - Інструкція № 58).

Пунктами 4.1, 4.2 Інструкції № 58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Суд встановив, що відповідач вживав заходів для належного вручення позивачу трудової книжки та наказів шляхом направлення листів вих. №40-501-10/960-21 від 12 березня 2021 року та вих. №40-501-10/1868-21 від 17.05.2021, якими запропоновано позивачу терміново надати або згоду на пересилання оригіналу трудової книжки поштою, або з`явитись до Управління роботи з персоналом та документообігу для отримання трудової книжки та направлені позивачу копії відповідних наказів. Таким чином відповідачем не допущено порушення прав позивача в частині вручення трудової книжки позивачу та спірних наказів.Отже зазначені обставини не можуть бути підставами для визнання непраовмірним та скасування спірного наказу.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуваний наказ №80 «ОС» від 12.03.2021 про звільнення ОСОБА_1 з займаної нею посади, відповідач діяв у межах повноважень та у відповідності до Конституції України та законів України, а відтак правові підстави для скасування цього наказу відсутні.

З урахуванням того, що судом не встановлено, а позивачем не доведено протиправності оскаржуваного наказу, у суду відсутні правові підстави для задоволення похідних позовних вимог в частині зобов`язання поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Запорізькій області та, як наслідок, відсутні правові підстави для стягнення з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відтак, на думку суду, позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачем доведено правомірність своїх дій під час прийняття оскаржуваного наказу, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, остання звільнена від сплати судового збору, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (01133, м. Київ, Бульвар Лесі України, б. 26, код ЄДРПОУ 37471912) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст. ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 30.06.2021.

Суддя Н.В. Стрельнікова