Рішення № 98044018, 30.06.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 червня 2021 року Справа № 280/4620/21 м.ЗапоріжжяСуддя Запорізького окружного адміністративного суду Сацький Р.В. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Бердянської районної державної адміністрації

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

07 червня 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Бердянської районної державної адміністрації (далі відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати неправомірними дії Бердянської районної державної адміністрації (адреса місцезнаходження: 71100, Запорізька область, місто Бердянськ, проспект Перемоги, буд.3; код ЄДРПОУ 02140840), які полягають у неправомірному застосуванні щодо ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; паспорт: серія НОМЕР_2 , виданий Приморським РС УДМС України в Запорізькій області 11.02.2015) обмежень, передбачених Законом України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII у вигляді заборони обіймати протягом 10 років певні посади та встановити, що у даній справі обмеження передбачені Законом України «Про очищення влади» щодо ОСОБА_1 застосуванню не підлягають;

- визнати протиправним та скасувати рішення Бердянської районної державної адміністрації про відмову в прийняті інформації від ОСОБА_1 щодо участі у конкурсі, оформлене Протоколом конкурсної комісії №1 засідання конкурсної комісії Бердянської райдержадміністрації на зайняття посади державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б1» - начальника відділу інформаційної діяльності та взаємодії з громадськістю апарату Бердянської райдержадміністрації Запорізької області від 19 травня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне:

07 травня 2021 року Бердянська районна державна адміністрація оголосила конкурс на зайняття вакантної посади начальника відділу інформаційної діяльності та взаємодії з громадськістю апарату Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області – категорія посади Б.

18 травня 2021 року ОСОБА_1 до Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області на розгляд конкурсної комісії було подано у встановленому порядку відповідну заяву та всі необхідні документи для участі у конкурсному доборі на вищезазначену посаду.

19 травня 2021 року за результатом розгляду заяви позивача Бердянська районна державна адміністрація прийняла рішення про відмову в прийняті інформації від ОСОБА_1 щодо участі у конкурсі, оформлене Протоколом конкурсної комісії №1 засідання конкурсної комісії Бердянської райдержадміністрації на зайняття посади державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б1» - начальника відділу інформаційної діяльності та взаємодії з громадськістю апарату Бердянської райдержадміністрації Запорізької області.

Відповідач мотивував своє рішення тим, що у період з 12 травня 2010 року по 10 квітня 2014 року позивач займав посаду голови Приморської районної державної адміністрації Запорізької області і відповідно до пункту 9 частини 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII на нього поширюється заборона обіймати протягом 10 років певні посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), зокрема на посаду, на яку він претендував.

На переконання позивача підстава для відмови у прийняті відповідачем наданої ним інформації щодо участі у конкурсі на зазначену посаду є протиправною, а застосування до нього обмежень, передбачених Законом України «Про очищення влади», не відповідає принципам, за якими здійснюється очищення влади (люстрація), а саме: презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, гарантування права на захист.

Позивач вважає, що рішення Бердянської районної державної адміністрації, оформлене Протоколом конкурсної комісії №1 засідання комісії Бердянської райдержадміністрації на зайняття посади державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б1» - начальника відділу інформаційної діяльності та взаємодії з громадськістю апарату Бердянської райдержадміністрації Запорізької області від 19 травня 2021 року, відповідно до якого його не було допущено до участі у конкурсі на посаду, суперечить принципам верховенства права і законності, порушує надані йому як громадянину України конституційні гарантії на право рівного доступу до праці (публічної служби), та є таким, що прийняте з ознаками дискримінації, і відповідно є протиправним та підлягає скасуванню, а дії Бердянської районної державної адміністрації, які полягають у застосуванні щодо нього обмежень, передбачених Законом України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII у вигляді заборони обіймати протягом 10 років певні посади є неправомірними.

09 червня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження у справі №280/4620/21 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22 червня 2021 року об 09 год. 00 хв. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву разом із усіма письмовими та електронними доказами (які можливо доставити до суду), висновками експертів і заявами свідків на його обґрунтування. Позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив. Також, учасникам справи було запропоновано надати у судове засідання: докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, додаткові докази або пояснення; всі наявні в них документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі; довіреності на представників; документи про правовий статус сторін, належним чином засвідчені копії документів у справу, оригінали суду для огляду.

22 червня 2021 року ухвалою суду клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання – задоволено; підготовче засідання відкладено на 30 червня 2021 року о 16 год. 30 хв.

24 червня 2021 року на адресу Запорізького окружного адміністративного суду від відповідача надійшов лист (вх. №36020) від 24 червня 2021 року, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення, оскільки позивач належить до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, передбачені Законом України «Про очищення влади» 16.09.2014 №1682-VII, на основі критеріїв визначених пунктом 9 частини 1 статті 3 цього Закону. Відповідач правомірність свого рішення обґрунтовує тим, що у період з 12 травня 2010 року по 10 квітня 2014 року позивач займав посаду голови Приморської районної державної адміністрації Запорізької області і відповідно до пункту 9 частини 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII на нього поширюється заборона обіймати протягом 10 років певні посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), зокрема, і посаду, начальника відділу інформаційної діяльності та взаємодії з громадськістю апарату Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області – категорія посади Б.

Також, 24 червня 2021 року до канцелярії Запорізького окружного адміністративного суду від відповідача надійшло клопотання про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті. Відповідач у своєму клопотанні просив суд розглядати справу по суті без участі представника відповідача.

30 червня 2021 року ухвалою суду підготовче засідання закрито, судове засідання призначено на 30 червня 2021 року об 16 год. 30 хв.

Представники сторін у судове засідання не прибули.

Представник відповідачів у судове засідання не з`явився. У своєму клопотанні від 24 червня 2021 року просив суд розглядати справу по суті без участі представника відповідача та в задоволенні позовної заяви відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів справи, 07 травня 2021 року Бердянська районна державна адміністрація оголосила конкурс на зайняття вакантної посади начальника відділу інформаційної діяльності та взаємодії з громадськістю апарату Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області – категорія посади Б.

18 травня 2021 року ОСОБА_1 до Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області на розгляд конкурсної комісії було подано у встановленому порядку відповідну заяву та всі необхідні документи для участі у конкурсному доборі на вищезазначену посаду.

19 травня 2021 року за результатом розгляду заяви позивача Бердянська районна державна адміністрація Запорізької області в особі конкурсної комісії прийняла рішення відмовити в прийняті інформації від ОСОБА_1 щодо участі у конкурсі. Вказане рішення оформлене Протоколом конкурсної комісії №1 засідання конкурсної комісії Бердянської райдержадміністрації на зайняття посади державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б1» - начальника відділу інформаційної діяльності та взаємодії з громадськістю апарату Бердянської райдержадміністрації Запорізької області, затвердженим 19 травня 2021 року керівником апарату Бердянської районної державної адміністрації А. Галущак.

За змістом наявного в матеріалах справи Протоколу конкурсної комісії №1 засідання конкурсної комісії Бердянської райдержадміністрації на зайняття посади державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б1» - начальника відділу інформаційної діяльності та взаємодії з громадськістю апарату Бердянської райдержадміністрації Запорізької області від 19 травня 2021 року підставою для відмови в прийняті інформації від ОСОБА_1 щодо участі у конкурсі є те, що у період з 12 травня 2010 року по 10 квітня 2014 року він займав посаду голови Приморської районної державної адміністрації Запорізької області і відповідно до пункту 9 частини 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII на нього поширюється заборона обіймати протягом 10 років певні посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), зокрема на посаду, на яку він претендував. Тим самим до нього були застосовані обмеження, передбачені Законом України «Про очищення влади».

До матеріалів справи позивачем надано лист Бердянської районної державної адміністрації від 19 травня 2021 року №01-40/0464, яким його було повідомлено про вищезазначене рішення.

Отже, фактично вказане рішення є відмовою в допуску позивача до участі у конкурсі, яке прийняте суб`єктом владних повноважень - Бердянською районною державною адміністрацією, та безпосередньо вплинуло на його можливість реалізації права на працю, а лист відповідача від 19 травня 2021 року №01-40/0464 – повідомленням про таку відмову.

Вважаючи, дії Бердянської районної державної адміністрації, які полягають у неправомірному застосуванні обмежень, передбачених Законом України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII у вигляді заборони обіймати протягом 10 років певні посади, неправомірними та такими, що не відповідають принципам, за якими здійснюється очищення влади (люстрація), а саме: презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, гарантування права на захист, а рішення відповідача відмовити в прийняті інформації від ОСОБА_1 щодо участі у конкурсі на посаду протиправним та таким, що суперечить принципам верховенства права і законності, порушує конституційні гарантії на право рівного доступу до праці (публічної служби), прийняте з ознаками дискримінації, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю. Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).

З 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закону України «Про очищення влади» №1682-VII від 16 вересня 2014 р.

Відповідно до частини 1, 2 та 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:

верховенства права та законності;

відкритості, прозорості та публічності;

презумпції невинуватості;

індивідуальної відповідальності;

гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку (частини 9 статті 1 Закону).

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.

Статтею 2 Закону «Про очищення влади» передбачено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: 1) Прем`єр-міністра України, Першого віце-прем`єр-міністра України, віце-прем`єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників; 2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників; 3) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації; 4) членів Вищої ради юстиції, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, професійних суддів, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника; 5) Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх перших заступників, заступників; 6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту; 7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України; 8) членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв`язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг; 9) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб`єкта надання адміністративних послуг; 10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування; 11) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1- 10 цієї частини.

Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади», заборона, передбачена частиною 3 статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, їх перших заступників, заступників, голови районної державної адміністрації, районної в місті Києві державної адміністрації.

Так, судом встановлено, що відповідно даних трудової книжки серія НОМЕР_3 ОСОБА_1 в період з 12 травня 2010 року по 10 квітня 2014 року перебував на посаді голови Приморської районної державної адміністрації Запорізької області. 10 квітня 2014 року його було звільнено з вказаної посади відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України – за угодою сторін, про що зроблено відповідний запис під номером 29 у трудовій книжці серія НОМЕР_3 .

Встановлені судом обставини, вказують на те, що позивач – ОСОБА_1 обіймав сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року відповідно до пункту 9 частини 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади», що й зумовило відмову Бердянської райдержадміністрації в прийняті інформації від ОСОБА_1 щодо участі у конкурсі на зайняття посади державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б1» - начальника відділу інформаційної діяльності та взаємодії з громадськістю апарату Бердянської райдержадміністрації Запорізької області.

Разом з цим, на думку суду, фактична відмова відповідача у доступі до публічної служби позивача суперечить принципам верховенства права і законності, порушує його конституційні права на рівний доступ до праці без ознак дискримінації, суперечить положенням презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу свого рішення та дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд констатує наступне.

Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 1, стаття 3, частина 2 статті 6, частини 1, 2 статті 8 Конституції України).

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України регламентовано, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров`я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини 1, 2, 4, 6, 7 статті 43 Конституції України).

Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац третій підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008).

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Згідно з частини 4 статті 19 Закону України «Про державну службу» під час реалізації громадянами права на державну службу не допускаються будь-які форми дискримінації, визначені законодавством.

Також за приписами статті 2-1 Кодексу законів про працю України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України в рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7).

В рішенні Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004 зазначено, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень на зайняття посади означало б дискримінацію.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до положень статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Пічкур проти України» зазначив, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (п.49).

Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Згідно з частиною 2 статті 21 та частиною 1 статті 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до частин 1-2 статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12.11.1973, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.

Відповідно до положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України 475/97-ВР від 17.07.1997, кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 2 Конвенції № 11 від 25.06.1958 «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості» (ратифікована Україною 04.08.1961) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно особи не повинно допускати дискримінацію у праці.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).

Таким чином, право на працю означає не гарантування державою працевлаштування кожній особі, а забезпечення рівних можливостей для реалізації цього права.

В даному випадку, позивачу не забезпечено такої можливості шляхом не допущення його до участі у конкурсі на зайняття вакантної посади начальника відділу інформаційної діяльності та взаємодії з громадськістю апарату Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області, чим фактично позивача було позбавлено можливості реалізувати право на працю.

Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні, основними принципами якого є принципи верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що частинами 1 і 2 статті 1 Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади, виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

Відповідно до норм статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Принцип індивідуальної відповідальності знайшов своє відображення в частинах п`ятій, шостій і сьомій статті 3 Закону України «Про очищення влади», згідно з якими заборона щодо зайняття певних посад в органах державної влади пов`язується з діями чи бездіяльністю особи, спрямованими на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки, оборони та територіальної цілісності України, що спричинило порушення прав і свобод людини тощо, що встановлено рішенням суду щодо цієї особи, яке набрало законної сили.

Згідно з положеннями статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).

Застосовуючи норми Конституції України, як норми прямої дії, суд дійшов висновку, що вчинення особою заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному висновку з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації, гарантованого права на захист та права на оскарження відповідного рішення до суду.

Як слідує зі змісту матеріалів справи, перевірка стосовно встановлення дій, рішень ОСОБА_1 спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини відповідачем не проводилась. Жодних доказів наявності таких дій чи бездіяльності з боку позивача суду не надано.

Окрім того, судом встановлено: стосовно позивача відсутня інформація у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» та не існує жодних рішень суду якими б підтверджувалось вчинення ОСОБА_1 будь-яких антидемократичних дій або прийняття антидемократичних рішень.

Тобто, керуючись лише фактом зайняття позивачем посади голови Приморської районної державної адміністрації Запорізької області в певний проміжок часу відповідачем було застосовано до позивача заходів очищення влади, що не відповідає принципам, за якими здійснюється очищення влади (люстрація), а саме: презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, гарантування права на захист.

Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію № 1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» надала державам - членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні люстраційних заходів.

У цьому документі, серед іншого вказано, що люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду (пункти 12, 13).

Встановлені цією Резолюцією № 1096 підходи знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах (рішення від 14 лютого 2006 року у справі «Турек проти Словаччини», від 24 квітня 2007 року у справі «Матиєк проти Польщі», від 17 липня 2007 року у справі «Бобек проти Польщі», від 15 січня 2008 року у справі «Любох проти Польщі»).

Так, у рішенні «Любох проти Польщі» ЄСПЛ наголосив на тому, що люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні та мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді зазначеної категорії справ мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).

Схожі стандарти люстраційних заходів напрацьовані Європейською комісією «За демократію через право» (Венеціанська комісія).

Зокрема, у висновку CDL-AD (2012) 028 на запит Конституційного суду Македонії щодо люстраційного закону цієї країни зазначено, що вина повинна бути доведена в кожному конкретному випадку. Цей же висновок говорить про обов`язковість гарантування права на захист та презумпції невинуватості. Крім того, у цьому висновку вказано, що процедура розгляду стосовно перевірки та процедура оскарження повинні регулюватися дуже детально з метою дотримання принципів верховенства права та належної правової процедури. Висновок CDL-AD (2012) 028 вказує також на те, що найменування особи повинне публікуватися тільки після остаточного рішення з метою недопущення негативних наслідків публікації для репутації особи.

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій» (п.п. «h» п. 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії №524/2009 від 13.10.2009).

Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Необхідність доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, європейськими стандартами визначено як один із ключових критеріїв, що стосуються процедури люстрації, на чому наголошує Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у висновку від 14 - 15 грудня 2012 року № СDL- АD(2012)028 щодо «Закону про люстрацію» колишньої югославської республіки Македонія (пункт 7).

Таким чином, самого лише факту зайняття посади не достатньо для застосування заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади», вина особи повинна бути доведена в кожному конкретному випадку, відповідальність має носити індивідуальний, а не колективний характер.

Проте, відповідачем не надано будь-яких доказів вчинення ОСОБА_1 певних дій, прийняття рішення чи допущення бездіяльності, які б були спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, як не надано і рішень суду, які б набрали законної сили, та якими б підтверджувалось вчинення ОСОБА_1 вказаних дій.

При цьому оскаржуване рішення обґрунтоване виключно даними щодо перебування позивача на посаді голови Приморської районної державної адміністрації Запорізької області в період з 12 травня 2010 року по 10 квітня 2014 року, що не є фактом його особистої протиправної поведінки та наявності його вини в порушені прав людини чи підтримання ним антидемократичних заходів.

За таких обставин, застосування до ОСОБА_1 заходів очищення влади суперечить принципам верховенства права і законності, порушує його конституційні права на рівний доступ до праці без ознак дискримінації, суперечить положенням презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності.

Застосовуючи відносно позивача передбачені Законом України «Про очищення влади» обмеження, Відповідач не врахував основоположних принципів очищення влади, які встановлені міжнародною практикою, відтак такі дії Відповідача є передчасними і не відповідають викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів, а застосовані обмеження є непропорційним втручання у його приватне життя, у чому вбачається порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Тобто, у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення у даному конкретному випадку відповідачем не доведено дотримання ним основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади», а відтак, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про неправомірність прийняття оскаржуваного рішення з мотивів, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для його скасування.

Також, суд бере до уваги, що на час роботи позивача на посаді голови Приморської районної державної адміністрації Запорізької області, в силу зайняття якої йому відмовлено в прийняті інформації для участі у конкурсі на посаду та не допущено до участі у ньому, не існувало Законів, які б визначали правопорушенням саме перебування на вказаній посаді, а відтак та в силу положень статті 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише на підставі одного факту зайняття посади.

Закон України «Про очищення влади» набрав чинності 16 жовтня 2014 року. 10 квітня 2014 року позивач був звільнений з посади голови Приморської районної державної адміністрації Запорізької області. Тобто, на час набрання чинності цим Законом, він вже не займав посаду, вказану у пункті 9 частини 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади», щодо якої застосовуються критерії очищення влади (люстрації).

Приписами Закону України «Про очищення влади» встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам статті 58 Конституції України, так як вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років. Аналогічна за змістом правова позиція щодо фактичної зворотної дії Закону України «Про очищення влади» всупереч положень статті 58 Основного Закону України викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №826/3328/16.

Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що не відповідає частині 3 статті 22 Конституції України, згідно якої при прийнятті нових законів (зокрема, Закону України «Про очищення влади») не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та статті 64 Конституції України, згідно якої конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже, з викладених норм прямої дії Конституції України вбачається, що одним із принципів правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини 1 статті 129 Конституції України Суди зобов`язані вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні Європейського суду з прав людини, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.

З аналізу матеріалів справи та пояснень сторін судом встановлено, що підставою відмови у прийнятті в прийняті інформації від ОСОБА_1 щодо участі у конкурсі на зайняття посади державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б1» - начальника відділу інформаційної діяльності та взаємодії з громадськістю апарату Бердянської райдержадміністрації Запорізької області був виключно сам факт зайняття позивачем посади голови Приморської районної державної адміністрації Запорізької області в певний період часу.

Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів сприяння позивачем узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони, порушенню прав і свобод людини. Будь-які фактичні дані з цих питань у матеріалах справі відсутні.

Таким чином суд вважає встановленим факт того, що ОСОБА_1 не вчиняв дій та заходів (не сприяв їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Суд звертає увагу, що застосування заборони протягом 10 років займати посади щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) закон не передбачав жодних реальних процедурних гарантій, за якими особи мали б можливість довести, що вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи.

Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача, щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, суд вважає їх непропорційними, невиправданими у демократичному суспільстві.

Суд звертає увагу, що 17 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Полях та інші проти України», яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону України «Про очищення влади». При цьому, один з них у 1990-1991 роках обіймав посаду другого секретаря районного комітету Комуністичної партії Української Радянської Соціалістичної Республіки.

У цьому рішенні Європейський суд з прав людини із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону України «Про очищення влади» становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.

У пунктах 208, 209 цього рішення Суд зазначив, що Закон України «Про очищення влади» вплинув на заявників у трьох аспектах: їх звільнили з державної служби; до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років; відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення цього Закону.

Поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці.

Європейський суд з прав людини зазначив, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закон України «Про очищення влади».

Цілі цього Закону можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи, однак Суд має переконатися, чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони «необхідні у демократичному суспільстві» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.

В основу підходу Суду до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією «демократії, здатної себе захистити», що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців («демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована») та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією.

Застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, а тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи (пункт 296).

Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом України «Про очищення влади» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини (пункт 294).

Європейський суд з прав людини підсумував недоведеність того, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників (пункти 323-324).

У згаданому вище рішенні ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» суд вказав, що до кар`єрних державних службовців не можна було застосовувати обмежувальних заходів такої суворості лише за те, що вони залишалися на посаді в державній службі після обрання нового глави держави.

Таким чином, з аналізу цього рішення вбачається що законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом України «Про очищення влади», суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.

Отже, заборона перебування на зазначених у Законі України «Про очищення влади» посадах розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність такої заборони меті цього Закону.

Подібні висновки Європейським судом з прав людини зроблені в інших справах, зокрема, в рішенні від 14 лютого 2006 року «Турек проти Словаччини», від 30 травня 2006 року «Матиєк проти Польщі», в яких зазначено про те, що державам, які застосовують люстраційні санкції, необхідно забезпечити наявність усіх процесуальних гарантій для осіб, які стали об`єктом люстрації.

Таким чином, з урахуванням принципів верховенства права, презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, гарантування права на захист, з врахуванням заборони дискримінації, що передбачено як Конституцією України та Законом України «Про очищення влади», так і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що

- дії Бердянської районної державної адміністрації, які полягають у неправомірному застосуванні щодо ОСОБА_1 обмежень, передбачених Законом України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII у вигляді заборони обіймати протягом 10 років певні посади є неправомірними, обмеження передбачені Законом України «Про очищення влади» щодо ОСОБА_1 застосуванню не підлягають;

- рішення Бердянської районної державної адміністрації про відмову в прийняті інформації від ОСОБА_1 щодо участі у конкурсі, оформлене Протоколом конкурсної комісії №1 засідання конкурсної комісії Бердянської райдержадміністрації на зайняття посади державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б1» - начальника відділу інформаційної діяльності та взаємодії з громадськістю апарату Бердянської райдержадміністрації Запорізької області від 19 травня 2021 року, є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність своїх дій та прийнятого рішення.

Таким чином, з урахуванням повно і всебічно з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до вимог частини 1 статті 139 КАС України, судові витрати позивача в сумі 1 816 грн 00 коп. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень, 00 коп.) підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ; до Бердянської районної державної адміністрації (71100, Запорізька область, місто Бердянськ, проспект Перемоги, будинок 3; код ЄДРПОУ 02140840) про визнання протиправним та скасування рішення Бердянської районної державної адміністрації та визнання неправомірними дій Бердянської районної державної адміністрації – задовольнити у повному обсязі.

Визнати неправомірними дії Бердянської районної державної адміністрації (адреса місцезнаходження: 71100, Запорізька область, місто Бердянськ, проспект Перемоги, будинок 3; код ЄДРПОУ 02140840), які полягають у неправомірному застосуванні щодо ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) обмежень, передбачених Законом України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII у вигляді заборони обіймати протягом 10 років певні посади та встановити, що у даній справі обмеження передбачені Законом України «Про очищення влади» щодо ОСОБА_1 застосуванню не підлягають.

Визнати протиправним та скасувати рішення Бердянської районної державної адміністрації (адреса місцезнаходження: 71100, Запорізька область, місто Бердянськ, проспект Перемоги, будинок 3; код ЄДРПОУ 02140840) про відмову в прийняті інформації від ОСОБА_1 щодо участі у конкурсі, оформлене Протоколом конкурсної комісії №1 засідання конкурсної комісії Бердянської райдержадміністрації на зайняття посади державної служби категорії «Б» підкатегорії «Б1» - начальника відділу інформаційної діяльності та взаємодії з громадськістю апарату Бердянської райдержадміністрації Запорізької області від 19 травня 2021 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бердянської районної державної адміністрації (71100, Запорізька область, місто Бердянськ, проспект Перемоги, будинок 3; код ЄДРПОУ 02140840) на користь ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 816 грн 00 коп. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень, 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі виготовлено та підписане суддею 30 червня 2021 року.

Суддя Р.В. Сацький