Постанова № 9804256, 23.03.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2010 р. Справа № 2-а-36207/09/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Гуцала М.І.

за участю секретаря судового засідання Баглаєнко Я. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2009р. по справі№2-а-36207/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техснаб" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа >

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з вимогами про скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова від 23.06.2008 року № 0001092302/0 та № 0001082302/0. В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що податкові повідомлення-рішення суперечать вимогам чинного законодавства України, оскільки жодних порушень податкового законодавства ним не було допущено.

Не погодившись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування заявлених вимог посилається на норми Кодексу адміністративного судочинства та Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, стверджуючи про законність та обґрунтованість прийнятого судового рішення.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази, вивчивши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду було встановлено, що працівниками ДПІ у Московському районі м. Харкова було проведено виїздну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ “Техснаб” за період з 01.07.2006 року по 31.12.2007 року, за результатами якої було складено акт № 2639/23/30236223 від 06.06.2008 року.

За висновками акту перевірки позивачем було порушено:

- пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що призвело до заниження податку на прибуток всього на суму 3750,0 грн., у т. ч. у 4 кв. 2007р. на суму 3750,0 грн.;

- пп. 7.2.1 , пп.7.2.3 , пп. 7.2.6 п. 7.2 , ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 6624,0грн., у т.ч.: у вересні 2006р. на 5397,0 грн., у квітні 2007р. на 792,0 грн., у серпні 2007р. на 435,0 грн.;

- п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, щодо заниження податку на додану вартість у квітні 2007 р. на суму 126395,67 грн. та завищення податку на додану вартість у травні 2007 р. на суму 126395,67 грн.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що позивачем не було допущено порушень податкового законодавства України, з чим не погоджується колегія суддів, зважаючи на фактичні обставини справи.

Так, суть порушень п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” полягало у необгрунтованому віднесенні позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, виписаним з порушенням порядку їх оформлення, а саме:

- у вересні 2006 р. до складу податкового кредиту підприємством віднесена сума ПДВ всього у розмірі 5397,0 грн., згідно податкової накладної отриманої від ПВКФ “Дімон і К” за № 0914 від 14.09.2006 року, в якій відсутня печатка ПВКФ “Дімон і К”. Належним чином оформлену податкову накладну було надано позивачем лише до первинної скарги, поданої в адміністративному порядку до податкового органу.

- у квітні 2007 р. до складу податкового кредиту підприємством віднесена сума ПДВ всього у розмірі 792,0 грн., згідно податкової накладної отриманої від ТОВ “ЕТС” за № 19/0000011 від 05.04.2007р., в якій не зазначено індивідуальний податковий номер ТОВ “Техснаб”.

- у серпні 2007 р. до складу податкового кредиту підприємством віднесена сума ПДВ у розмірі 435,0 грн., згідно податкової накладної ФОП ОСОБА_1 за № 049 від 03.08.2007 року, хоча до перевірки надана факсова копія податкової накладної, отриманої від ФОП ОСОБА_1 за № 017 від 05.04.2007 року. Після проведення перевірки позивачем була надана копія податкової накладної за іншим номером - № 017, хоча того ж числа - 03.08.2007р., отриманої від ФОП ОСОБА_1, де зазначена сума ПДВ 434,83 грн.

Копії вищезазначених податкових накладних, які мали вади та містили суперечливу інформацію щодо задекларованого позивачем податкового кредиту, були вилучені в ході проведення відповідачем перевірки за складеним описом, засвідченого підписами фахівців ДПІ та директором ТОВ «Техснаб» ОСОБА_2

Колегія суддів вважає, що відповідач дійшов до правомірного висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за використанням вищезазначених податкових накладних, зважаючи на їх невідповідність вимогам пп. 7.2.1, пп.7.2.3 , пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо наявності обовязкових реквізитів та порядку формування податкового кредиту у разі відсутності належним чином оформлених податкових накладних. При цьому враховується та обставина, що позивач за вказаний період не звертався зі скаргами на постачальників щодо порушення ними порядку заповнення податкової накладної чи відмову у її видачі.

Щодо порушення позивачем п.4.1 ст.4 З.У „Про податок на додану вартість".

В ході судового розгляду було встановлено, що у квітні 2007 року ТОВ “Техснаб” було не включено до складу податкових зобов'язань звітного (податкового) періоду податкову накладну на поставку товарів на адресу ПВКФ “Дімон і К” №3004 від 30.04.07р. на загальну суму 758374,00 грн. (ПДВ -126395,67 грн.). Зважаючи на вимоги п.п. 7.3.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (щодо відвантаження товару у квітні 2007 року) підприємством було занижено суму податкових зобов'язань у квітні 2007 року на 126396 грн.

Разом з тим, позивач зазначав, що у квітні 2007 року ТОВ “Техснаб” помилково не включив до складу податкового кредиту податкову накладну ПВКФ “Дімон і К” від 02.04.2007 року №4021 на загальну суму 755335,34 грн. (ПДВ - 125889,22 грн.), що призвело до заниження податкового кредиту звітного періоду у сумі 125899 грн.

Зазначені податкові накладні були включені, відповідно, у склад податкових зобов'язань та податкового кредиту у наступному звітному (податковому) періоді, травні 2007 рку, та відображено у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, а також у податковій декларації за травень 2007 року.

Зважаючи на те, що сума бюджетного відшкодування з ПДВ станом на 01.04.2007 року складала 35014 грн., самостійне виправлення позивачем допущених помилок у формуванні податкового кредиту та податкових зобовязань у складі декларації за травень 2007 року, суд приходить до висновку, що ТОВ “ТЕХСНАБ” не було порушено законодавство щодо оподаткування податком на додану вартість. При цьому суд виходив з того, що позивач правомірно не нарахував 5% штрафу при виправленні помилки щодо заниження податкового зобовязання, оскільки це не призвело до недоплати ПДВ до бюджету.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Незважаючи на те, що платники податків згідно з чинним законодавством правомочні самостійно задекларувати помилку, внаслідок якої було занижено податкове зобов'язання, їм не можливо уникнути застосування фінансових та штрафних санкцій.

Відповідно до п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі виявлення заниження податкового зобов'язання (недоплати) та при його подальшому декларуванні платник податків зобов'язаний самостійно нарахувати собі та сплатити штраф у розмірі 5 відсотків суми недоплати. Цей штраф нараховується виключно при виправленні помилок, що призвели до заниження податкових зобов'язань, і не повинен нараховуватись, якщо помилка не пов'язана із заниженням податкового зобов'язання.

Враховуючи фактичні обставини справи, щодо зумисного заниження позивачем податкових зобовязань зі сплати податку на додану вартість за квітень 2007 року, виправлення допущеної помилки по формуванні податкових зобовязань у декларації за травень 2007 року було можливе для позивача лише з обовязковим самостійним нарахуванням 5 відсоткового штрафу.

Тобто, згідно вимог п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», умовою звільнення позивача від примусового застосування до нього штрафних санкцій є не тільки самостійне виправлення помилки до початку перевірки, але й самостійне нарахування позивачем сум 5 відсоткового штрафу, на які збільшуються податкові його зобовязання за квітень 2007 року.

Оскільки позивачем не нараховувався 5 відсотковий штраф при відображенні його податкових зобовязань за квітень 2007 року у складі податкових зобовязань декларації за травень 2007 року, відповідно відсутня умова його звільнення від нарахування штрафних санкцій.

При цьому колегія суддів зауважує, що висновки суду та ствердження позивача про відсутність факту недоплати до бюджету є необґрунтованими. Адже, податкові зобовязання позивача по сплаті податку на додану вартість за квітень 2007 року були занижені на 126396 грн., а від"ємне значення податку на додану вартість за квітень 2007 року склало лише 1593 грн. (податкові зобовязання 138504 грн., податковий кредит 140097 грн. (а.с. 126)).

Таким чином, висновки відповідача про порушення позивачем п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, щодо заниження податку на додану вартість у квітні 2007 р. на суму 126395,67 грн. та завищення податку на додану вартість у травні 2007 р. на суму 126395,67 грн. відповідають фактичним обставинам справи, що зумовило правомірність визначення ним податкових зобовязань позивача за квітень 2007 року.

Щодо порушення пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

В ході судового розгляду було встановлено, що позивачем у 4 кварталі 2007 року до складу валових витрат було віднесено 15000 грн., сплачених за маркетингові послуги ТОВ “Торгзам”. На підтвердження правомірності формування валових витрат під час проведення перевірки відповідачем було взято до уваги лише банківську квитанцію №0511978 від 15.08.2007 року на перерахування готівкових коштів на адресу ТОВ “Торгзам”. В своїй позовній заяві ТОВ “Техснаб” стверджує про наявність на мент проведення перервірок інших первинних документів, копії яких надано до суду: рахунок-фактура № СФ від 27.06.2007 року на загальну суму 15000,00 грн. (ПДВ-2500,00грн.); акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ від 27.06.2007 року на загальну суму 15000,00 грн. (ПДВ-2500,00 грн.); податкова накладна № 37/27-6 від 27.06.2007р. на загальну суму 15000,00грн. (ПДВ-2500,00грн.).

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення зазначеної частини позовних вимог, виходив з того, що для підтвердження включення витрат на маркетинг до складу валових витрат позивачем надано всі необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", в тому числі: документи, що підтверджують факт отримання маркетингових послуг від іншої особи; документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на фактичні обставини справи та вимоги податкового законодавства України.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

У разі, коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються (підпункт 7.4.4 цієї статті).

З огляду на вимоги наведених правових норм встановлення в судовому процесі факту безпосереднього звязку витрат з господарською діяльністю платника податків (використання у власній господарській діяльності придбаних (виготовлених) товарів (послуг) або ж призначення останніх для такого використання) є підставою для задоволення позову з приводу спору щодо правомірності зменшення платником податків обєкту оподаткування (податкових зобовязань на суму витрат з придбання (виготовлення) товарів (послуг).

В свою чергу, факт безпосереднього звязку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик товару (послуг), які б однозначно свідчили про призначення придбаних (виготовлених) товарів (послуг) для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

За своєю суттю маркетинг для підприємства це система організації його праці, за якою виробничі рішення приймаються спеціальним вивченням вимог ринку, прогнозуванням та їх управлінням. У систему маркетингу входить вивчення конюктури та динаміки платоспроможного попиту на продукцію, що виробляється (збувається) підприємством; аналіз зміни цін на продукцію та її замінники; прогнозування доходів потенційних споживачів і їх потреб у певному товарі; використання реклами як основного способу нецінової боротьби з конкуруючими фірмами, стимулювання збуту продукції; планування товарного асортименту з урахуванням соціально-психологічних настанов різних груп споживачів; спеціальна організація обслуговування споживачів, яка передбачає максимальне наближення товару до потенційного споживача.

Будь-які докази одержання за вказаними договорами і актами досліджень структури ринку, способів чи методів позиціювання товарів, вивчення сегментації ринку тощо позивачем не були надані під час перевірки. Лише в ході судового розгляду позивачем було надано бізнес-план (як додаток до акту від 27.06.2007 року) щодо визначення прибутковості мережі платіжних терміналів по наданню сервісу сплата послуг мобільного звязку. Зазначений бізнес-план містить загальні характеристики (умови дохідності) щодо експлуатації платіжних терміналів без врахування особливостей їх застосування саме позивачем, у конкретному населеному пункті (приміщенні), часу впровадження та інших істотних індивідуальних особливостей для діяльності позивача.

Крім цього, комерційні операції, про які йдеться мова в наданих позивачем документах, як узагальнене поняття, не співпадають з фактичними напрямками господарської діяльності платника податків, тому не можуть бути оцінені як такі, що мають безпосередній зв'язок із цією діяльністю з метою оподаткування. Адже, як було підтверджено в судовому засіданні представником позивача, ТОВ «Техснаб» не здійснював господарської діяльності щодо створення та експлуатації мережі платіжних терміналів по сплаті за послуги мобільного звязку як до отримання маркетингових послуг, так і після їх проведення.

Відсутність у справі доказів, які б підтверджували безпосередній зв'язок понесених витрат у сумі 15000 грн. з фактичною господарською діяльністю позивача, виключає відповідність ухваленого у справі судового рішення про неправомірність податкового повідомлення-рішення відповідача нормам права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм права призвели до помилковості прийнятого судового рішення про задоволення позовних вимог, що зумовлює обґрунтованість вимог поданої відповідачем апеляційної скарги про скасування постанови суду та прийняття нової про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2009р. по справі№2-а-36207/09/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Відмовити в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Техснаб" про скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова від 23.06.2008 року № 0001092302/0 та № 0001082302/0.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Філатов Ю.М.

Судді<підпис >

<підпис >Водолажська Н.С. Гуцал М.І. <Список ><Текст > Повний текст постанови виготовлений 29.03.2010 р.