Рішення № 98041472, 01.07.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.07.2021Справа № 910/18187/20Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Науково - технологічного алмазного концерну (Алкон) Національної академії Наук України в особі підрозділу "Алкон - Сервіс" Науково - технологічного алмазного концерну України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово виробнича компанія "Троя"

про стягнення 31475,25 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Науково - технологічний алмазний концерн (Алкон) Національної академії Наук України в особі підрозділу "Алкон - Сервіс" Науково - технологічного алмазного концерну України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово виробнича компанія "Троя" (далі - відповідач) про стягнення 31475,25 грн, з яких: 30000,00 грн - основний борг, 875,40 грн пеня, 381,00 грн - інфляційні збитки та 218,85 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови договору про відповідальне зберігання №ВЗ-1 від 22.04.2020 в частині своєчасної оплати наданих послуг, у зв`язку з чим останній просить стягнути основний борг, пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 судом відкрито провадження у справі №910/18187/20; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 23.11.2020 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105475001296 зазначена ухвала вручена відповідачу 02.12.2020.

Однак, відзиву на позов відповідачем не подано.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.04.2020 між Науково - технологічним алмазним концерном (Алкон) Національної академії Наук України в особі підрозділу "Алкон - Сервіс" Науково - технологічного алмазного концерну України (зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово виробнича компанія "Троя" (поклажодавець) було укладено договір про відповідальне зберігання №ВЗ-1 (договір) відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання матеріальні цінності - обладнання та інструменти за ціною, в кількості та асортименті, визначеному а акті приймання-передачі, забезпечує його збереження по кількості і якості, провадить відпуск товару по розпорядженню поклажодавця (п.1.1).

За послуги зберігання товару поклажодавець сплачує зберігачу щомісячно 10000,00 грн. Сплата визначених у договорі сум повинна здійснюватися поклажодавцем на підставі виставленого рахунку, на розрахунковий рахунок зберігача до 20 числа місяця, що йде за розрахунковим (п.п.1.3, 1.4 договору).

Відповідно до п.п.3.1.3 договору зберігач зобов`язаний забезпечувати збереження товару, прийнятого на зберігання по кількості та якості, протягом строку зберігання товару.

Договір вступає в силу з 22.04.2020 і діє до 22.07.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по даному договору (п.7.1 договору).

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги зі зберігання на загальну суму 30000,00 грн, що підтверджується актами надання послуг №АЛ000000081 від 30.06.2020 на суму 10000,00 грн, №АЛ000000097 від 31.07.2020 на суму 10000,00 грн, №АЛ000000121 від 31.08.2020 на суму 10000,00 грн, які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін.

Також позивачем було виставлено для оплати відповідачу рахунки №АЛ000000126 від 15.06.2020 на суму 10000,00 грн, №АЛ000000216 від 14.07.2020 на суму 10000,00 грн, №АЛ000000149 від 17.08.2020 на суму 10000,00 грн.

02.09.2020 позивач звернувся до відповідача із претензією про оплату заборгованості.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати наданих позивачем послуг у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором зберігання.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.942 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

За змістом ст.946 Цивільного кодексу України визначено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо надання відповідачу послуг зі зберігання, загальна вартість яких склала 30000,00 грн, виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.1.4 укладеного між контрагентами правочину, за надіні позивачем послуги у строки, погоджені між сторонами не оплатив, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово виробнича компанія "Троя" виникла відповідна заборгованість. Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів оплати зазначеної заборгованості матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Відтак за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 30000,00 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 875,40 грн за загальний період прострочення з 21.07.2020 по 17.11.2020 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Статтею 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, з наведених вище положень чинного законодавства України слідує, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом, з долученого позивачем до позовної заяви примірника договору не вбачається погодження між сторонами забезпечення виконання відповідачем зобов`язання зі своєчасної оплати послуг у вигляді пені, розмір неустойки актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних на суму 218,85 грн за загальний період прострочення з 21.07.2020 по 17.11.2020 та 381,00 грн інфляційних втрат за загальний період прострочення з серпня 2020 року по жовтень 2020 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті послуг зі зберігання, наданих позивачем, то вимоги останнього про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є законними та обґрунтованими.

За висновками суду, розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, які надані позивачем є обґрунтованими та арифметично вірними, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 218,85 грн та інфляційні витрати на суму 381,00 грн.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Науково - технологічного алмазного концерну (Алкон) Національної академії Наук України в особі підрозділу "Алкон - Сервіс" Науково - технологічного алмазного концерну України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово виробнича компанія "Троя".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Науково - технологічного алмазного концерну (Алкон) Національної академії Наук України в особі підрозділу "Алкон - Сервіс" Науково - технологічного алмазного концерну України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово виробнича компанія "Троя" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово - виробнича компанія "Троя" (03115, місто Київ, вул.Львівська, будинок 18-Б, ідентифікаційний код 42856652) на користь Науково - технологічного алмазного концерну (Алкон) Національної академії Наук України в особі підрозділу "Алкон - Сервіс" Науково - технологічного алмазного концерну України (04074, місто Київ, вул.Автозаводська, будинок 2, ідентифікаційний код 23504418) 30000 (тридцять тисяч) грн 00 коп основного боргу, 3% річних у розмірі 218 (двісті вісімнадцять) грн 85 коп., інфляційні втрати на суму 381 (триста вісімдесят одна) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2043 (дві тисячі сорок три) грн 54 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

5. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 01.07.2021.

Суддя М.Є.Літвінова