Рішення № 98031152, 02.07.2021, Буринський районний суд Сумської області

Справа № 574/1482/19 Провадження №2/574/41/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2021 року м. Буринь

Буринський районний суд Сумської області

в складі: головуючого судді Куцана В.М.

з участю секретаря судового засідання Кошелєвої Н.В.

в присутності

представника позивача за первісним позовом та представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1

представника відповідача за первісним позовом та представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Буринського районного суду цивільну справу за позовом Буринської міської ради Сумської області до ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею та скасування його реєстрації, а також за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Буринської міської ради Сумської області про визнання державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею дійсним, визнання володіння земельною ділянкою правомірним, визнання недійсним та скасування рішення міської ради,

в с т а н о в и в:

Буринська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила визнати недійсним державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею №006514 на земельну ділянку площею 27,5 га для ведення селянського (фермерського) господарства та скасувати державну реєстрацію вказаного державного акту в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що з 22.12.2018 року спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності Буринської міської ради. При державній реєстрації права власності на неї було виявлено інше речове право, зокрема право довічного успадковуваного володіння землею відповідно до вказаного вище державного акту №006514. У ході проведення інвентаризації була сформована земельна ділянка за кадастровим номером 5920910100:01:003:0003 загальною площею 32,1007 га, що розташована за межами населених пунктів Буринської міської ради, до якої увійшла і земельна ділянка площею 27,5 га, яка перебуває у користуванні СФГ « ОСОБА_4 », головою якого являється ОСОБА_3 .. Позивач вважав, що Буринська міська рада приймаючи 04.09.1992 року рішення про передачу йому цієї земельної ділянки в довічне успадковуване володіння порушила вимоги законодавства, оскільки на той час Земельний кодекс України не передбачав такого права володіння земельними ділянками, а відповідні нормативно-правові акти, що регулювали його видачу втратили чинність. 25.04.2019 року Буринською міською радою було прийняте рішення «Про часткове скасування рішення Буринської міської ради народних депутатів двадцять першого скликання від 04.09.1992 року «Про вилучення і надання земельних ділянок», а саме скасовано підпункт ІІ.4 цього рішення щодо відведення для створення фермерського господарства громадянину ОСОБА_3 - 30 га ріллі земель запису у відділенні «Ульянівка» цукрозаводу. Отже, позивач вважав, що відповідач незаконно використовує земельну ділянку, оскільки правових підстав для її передачі в довічне успадковуване володіння не було.

05.11.2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею №006514 дійсним, а володіння земельною ділянкою кадастровий номер 5920910100:01:003:0003, загальною площею 32,1007 га, правомірним. Просив також визнати недійсним та скасувати рішення Буринської міської ради від 25.04.2019 року «Про часткове скасування рішення Буринської міської ради народних депутатів двадцять першого скликання від 04.09.1992 року «Про вилучення і надання земельних ділянок».

Свої вимоги мотивував тим, що на законних підставах отримав спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства, яке ним у подальшому було створено. До теперішнього часу земельну ділянку правомірно використовує СФГ « ОСОБА_4 », засновником якого він являється. 25.04.2019 року Буринська міська рада прийняла протиправне рішення, яким частково скасувала по суті своє ж попереднє рішення, на підставі якого йому був виданий державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею.

Ухвалою суду від 12.05.2021 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача за первісним позовом залучене селянське (фермерське) господарство «Голубцов».

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом та представник відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 заявлені Буринською міською радою вимоги підтримала, зустрічний позов не визнала. У своїх поясненнях підтвердила обставини викладені в первісній позовній заяві. Вважала, що приймаючи рішення про часткове скасування попереднього рішення міської ради в частині, що стосувалася передачі земельної ділянки ОСОБА_3 на праві довічного успадковуваного володіння, міська рада діяла в межах своїх повноважень та з дотриманням закону.

Представник відповідача за первісним позовом та представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 позов Буринської міської ради не визнав, зустрічний позов ОСОБА_3 підтримав. У своїх поясненнях підтвердив обставини наведені у зустрічній позовній заяві. Наголошував, що рішення міської ради від 04.09.1992 року носить індивідуальний характер, стосується конкретної особи і вичерпало свою дію фактом його виконання. Тому міська рада не мала право його скасовувати.

Представник третьої особи селянського (фермерського) господарства ОСОБА_3 первісний позов не визнав, зустрічний позов вважав таким, що підлягає задоволенню. Просив розгляд справи провести без його участі (а.с.233).

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази і давши їм оцінку, повно та всебічно встановивши обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що рішенням Буринської міської ради народних депутатів від 04.09.1992 року, у тому числі ОСОБА_3 , було передано земельну ділянку площею 30 га ріллі, із земель запасу у відділенні «Ульянівка» Буринського цукрорадгоспу, у довічне успадковуване володіння для створення фермерського господарства (а.с.86, 160-163,173)

Відповідно до вказаного рішення Буринською міською радою ОСОБА_3 був виданий державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею №006514 на земельну ділянку площею 27,5 га в межах за планом, яка розташована за межами населених пунктів Буринської міської ради, що підтверджується відповідним державним актом та проектом відведення земельної ділянки (а.с.87-93,150-159).

19.10.1992 року ОСОБА_3 зареєстрував селянське (фермерське) господарство «Голубцов», що вбачається із свідоцтва про реєстрацію юридичної особи, розпорядження представника президента України, статуту селянського (фермерського) господарства (а.с.164-172).

Наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 22.12.2018 року №18-10507/16-18-СГ Буринській міській раді у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 4762,5017 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Буринської об`єднаної територіальної громади (а.с.83).

Сторонами визнається, що до вказаних земельних ділянок увійшла і спірна земельна ділянка, що перебуває у користуванні селянського (фермерського) господарства «Голубцов» відповідно до раніше отриманого ОСОБА_3 зазначеного вище державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, якій було присвоєно кадастровий номер 5920910100:01:003:0003, частково змінено конфігурацію та збільшено площу з 27,5 га до 32,107 га.

29.12.2018 року право комунальної власності було зареєстровано за Буринською міською радою, що вбачається з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав та Державного земельного кадастру (а.с.84,85).

Рішенням Буринської міської ради від 25.04.2019 року «Про часткове скасування рішення Буринської міської ради народних депутатів двадцять першого скликання від 04.09.1992 року «Про вилучення і надання земельних ділянок», скасований підпункт ІІ.4 цього рішення щодо відведення для створення фермерського господарства громадянину ОСОБА_3 - 30 га ріллі земель запису у відділенні «Ульянівка» цукрозаводу (а.с.94).

Надаючи оцінку діям органу місцевого самоврядування в цій частині суд зважає на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» №280/97-ВР передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Згідно з частиною десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз наведених положень Закону № 280/97-ВР дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення й у статті 74 Закону № 280/97-ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону № 280/97-ВР (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року (справа 521/17710/15-а).

Враховуючи, що рішення Буринської міської ради народних депутатів двадцять першого скликання від 04.09.1992 року «Про вилучення і надання земельних ділянок» є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, зокрема в частині що стосується ОСОБА_3 – йому був виданий державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею і ним створено селянське (фермерське) господарство, це рішення не може бути в подальшому скасоване органом місцевого самоврядування.

Оскільки на підставі рішення Буринської міської ради від 04.09.1992 року виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктивного права ОСОБА_3 на отримання земельної ділянки, тому рішення Буринської міської ради від 25.04.2019 року «Про часткове скасування рішення Буринської міської ради народних депутатів двадцять першого скликання від 04.09.1992 року «Про вилучення і надання земельних ділянок» прийнято Буринською міською радою не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 152 Земельного кодексу України Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Відповідно до частини другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.1 ст.393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року (справа 923/466/17).

Отже, суд вважає, що вимога ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування рішення Буринської міської ради від 25.04.2019 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Надаючи оцінку аргументам, викладеним у позові Буринської міської ради, щодо незаконності дій цього ж органу місцевого самоврядування при видачі ОСОБА_3 державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею №006514 на земельну ділянку площею 27,5 га, суд зважає на таке.

За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII (в редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Між тим, Земельний Кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

До такого правового висновку дійшла Великої Палати Верховного Суду у своїй постанові від 20.11.2019 року (справа 368/54/17).

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 , після рішення Буринської міської ради від 04.09.1992 року, у своїй заяві від 10.09.1992 року до міської ради, просив надання йому земельну ділянку саме для створення фермерського господарства.

Правовий режим користування земельною ділянкою ним не зазначався і визначитися з ним повинен був орган місцевого самоврядування, у компетенції якого перебувало вирішення цього питання відповідно до положень діючого на той час законодавства.

За змістом статті 6 Земельного Кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року було встановлено, що громадяни мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства. Передача земельних ділянок у власність громадянам провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно. Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, у тому числі, для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку визначеному цією статтею.

При обчисленні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.

Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.

Статтею 6 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 року №2009-ХІІ, який втратив свою чинність 29.07.2003 року, було передбачено, що для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або передаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів ріллі і 100 гектарів усіх земель,…

Належних і допустимих доказів, щодо неправильного визначення розміру земельної ділянки, яка була передана ОСОБА_3 в довічне успадковуване володіння, матеріали справи не містять.

Постановою Верховної Ради Української РСР «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок» від 27.03.1991 року №889-ХІІ було затверджено форми державних актів, зокрема, на право довічного успадковуваного володіння, на право постійного володіння землею та на право постійного користування землею.

Пунктом 3 цієї ж постанови зобов`язано місцеві Ради народних депутатів до 15 квітня 1991 року розглянути, у тому числі, заяви громадян, які бажають організувати селянські (фермерські) господарства.

Вказана постанова втрати чинність 13.03.1992 року на підставі Постанови Верховної Ради Української РСР №2201-ХІІ «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею».

Даним нормативно-правовим актом були затверджені форми державних актів: на право колективної власності на землю, на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею.

Таким чином, видавши ОСОБА_3 державний акт на право довічного успадковуваного володіння №006514 після 13.03.1992 року Буринська міська рада дійсно припустилася помилки, невірно зазначивши правовий режим користування земельною ділянкою.

Між тим, суд вже звертав увагу на спеціально-дозвільний принцип діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування і їх посадових осіб (ст.19 Конституції), який покликаний забезпечити ефективне та прогнозоване функціонування всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, оскільки зобов`язує їх діяти виключно у визначених Конституцією та законами України межах і лише у закріплений ними спосіб.

Практичне застосування вказаного принципу є необхідною передумовою забезпечення прав і свобод людини і громадянина, оскільки пов`язує державу та її органи правом, зобов`язуючи їх діяти у правових межах, у правових формах та правовими способами.

Суд зазначає, що держава має дотримуватися мінімальних гарантій, спрямованих на забезпечення справедливого балансу між інтересами громадянина та інтересами суспільства, відповідно до статей 16 і 50 Конституції України.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні від 24.06.2003 по справі «Stretch v. the United Kingdom» Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з усталеною практикою органів Конвенції, поняття «майно» (possessions) може означати «існуюче майно» ( existing possessions) або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (також рішення у справах: «Компанія «Пайн Веллі Девелопментс Лтд» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 р., «Прессос Компанія Нав`єра С.А. та інші проти Бельгії» від 20.11.1995 року).

При здійсненні будь-якого втручання має забезпечуватися «справедливий баланс» між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи. Вимога забезпечення такого балансу знаходить своє відображення у всій структурі статті 1 Першого протоколу, включно з її другою частиною. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями.

У своєму рішенні від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії» ЄСПЛ охарактеризував мету статті 1 Протоколу першого таким чином: «Визнаючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 Протоколу № 1, по суті, гарантує право власності».

Відповідно до висновків ЄСПЛ втручання у «володіння» має підтримувати «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 в цілому, включаючи другий пункт. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями. Більш того, в інших сферах соціальної, фінансової та економічної політики національні органи користуються певною свободою самостійного оцінювання під час імплементації законів, що регулюють власність та договірні відносини (рішення від 24.10.1986 р. у справі «mutatis mutandis, AGOSI v. The United Kingdom», п. 52; рішення від 01.06.2006 року у справі «Федоренко проти України», п.28)

В рішенні «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року (набрало статусу остаточного 20/01/2012) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок.

Повертаючись до обставин розгляду даної справи, суд звертає увагу, що протягом тривалого часу (29 років) ОСОБА_3 та створене ним селянське (фермерське) господарство добросовісно користуються земельною ділянкою з метою виробництва сільськогосподарської продукції, що становить мету та предмет його діяльності та являється одним з основних джерел доходу як для господарства, так і для осіб, які є його членами.

Очевидно, що останні, виходячи із правомірності рішень і дій органів місцевого самоврядування, а також органів державної влади, які також погоджували відведення земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, мали «законне сподівання» на отримання можливості системно та ефективно здійснювати господарську діяльність.

Однак, в результаті помилки цих органів, зокрема і позивача за первісним позовом, діяльність селянського (фермерського) господарства «Голубцов» може бути заблокована, оскільки визнання виданого Буринською міською радою державного акту недійсним приведе до вилучення в останнього спірної земельної ділянки.

Суд вважає, що потреба виправити помилку допущену самим позивачем – Буринською міською радою, за рахунок відповідача ОСОБА_3 , який покладався на легітимність та добросовісність дій вказаного органу місцевого самоврядування, буде непропорційним врученням як в його право, так і в нове право набуде у свою чергу селянським (фермерським) господарством «Голубцов» на користування спірною земельною ділянкою.

Ризик будь-якої помилки органу місцевого самоврядування повинен покладатися саме на цей орган, оскільки останні не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Системний аналіз практики Європейського суду з прав людини у сукупності з положеннями Конвенції дозволяє суду зробити висновок, що втручання у мирне володіння майном ОСОБА_3 та створеного ним селянського (фермерського) господарства шляхом визнання недійсним державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, не буде пропорційним та не забезпечить справедливого балансу між загальними інтересами громади та необхідністю захисту його основоположних прав, у зв`язку з чим вимоги Буринської міської ради в цій частині задоволенню не підлягають.

Оскільки вимога позивача за первісним позовом про скасування державної реєстрації державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею є похідною від наведеної, вона також задоволенню не підлягає, у зв`язку з чим суд вважає, що в задоволенні цього позову необхідно відмовити повністю.

В зустрічному позові ОСОБА_3 просив визнати державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею №006514 дійсним, а володіння земельною ділянкою кадастровий номер 5920910100:01:003:0003, загальною площею 32,1007 га, правомірним, що на переконання суду не ґрунтується нормах матеріального права і є не належним способом захисту з врахуванням фактичних обставин справи та наведених вище висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення первісного позову та обґрунтованості зустрічних позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування рішення Буринської міської ради від 25.04.2019 року.

Крім цього, останній не виконавши приписи ст.ст.12,81 ЦПК України не довів, що набув право довічного успадковуваного володіння землею на земельну ділянку загальною площею 32,1007 га, оскільки судом встановлено, що таке право останній мав на земельну ділянку лише площею 27,5 га.

Таким чином, зустрічний позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України та враховуючи відсутність підстав до задоволення первісного позову та необхідності часткового задоволення зустрічного позову (33%), судові витрати понесені Буринською міською радою залишаються за нею, а на користь ОСОБА_3 з вказаного органу місцевого самоврядування підлягає стягненню сплачений ним судовий збір при поданні зустрічного позову пропорційно до задоволених вимог (33% від 2522,40 грн.), що становить 832 грн. 39 коп..

Керуючись ст. ст. 2, 3 , 5 , 7, 10, 12, 13, 23, 76-83, 109, 258, 259, 265, 268, 354 ЦПК України, суд –

у х в а л и в:

В задоволенні позову Буринської міської ради Сумської області (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 04058025, місцезнаходження: Сумська область, Конотопський район, м. Буринь, вул. Першотравнева,1) до ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_2 ) про визнання недійсним державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею та скасування його реєстрації відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до Буринської міської ради Сумської області про визнання державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею дійсним, визнання володіння земельною ділянкою правомірним, визнання недійсним та скасування рішення міської ради задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати рішення Буринської міської ради Сумської області від 25.04.2019 року «Про часткове скасування рішення Буринської міської ради народних депутатів двадцять першого скликання від 04.09.1992 року «Про вилучення і надання земельних ділянок».

В задоволенні іншої частини зустрічного позову відмовити.

Стягнути з Буринської міської ради Сумської області на користь ОСОБА_3 832 грн. 39 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду через Буринський районний суд (а з початком функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до Сумського апеляційного суду) шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: